Використання стандартів ІСО при організації систем екологічного менеджменту на підприємстві

Одним з перших у 1992 р. в Західній Європі введено стандарт у галузі екологічного менеджменту BS-7750 (Specification for Environmental Management System), розроблений Британським інститутом стандартизації. Пізніше аналогічні стандарти були прийняті в інших країнах Західної Європи. Стандарт містить рекомендації необхідні для створення ефективної системи екологічного менеджменту та розвитку ініціативного аудитування.

З 1995 р. підприємства мають можливість пройти сертифікацію відповідно до «Схеми екологічного менеджменту та аудиту» (EMAS). Основою EMAS є принцип компенсації економічного збитку від порушення якості навколишнього природного середовища за рахунок винуватця.

У 1994 р. Технічним комітетом ISO/TC 176 (The International Organization for Standardization) завершено серію міжнародних стандартів управління якістю ISO 9000. Нові стандарти більше налаштовані на одержання високих результатів у бізнесі та застосування в будь-яких організаціях.

Технічний комітет ISO розробляє і випускає стандарти, що стосуються різних галузей діяльності. Так, розроблено стандарт серії ISO 14000, що має забезпечувати зменшення негативних впливів на навколишнє середовище. Серія ISO 14000 може застосовуватися в діяльності кожної організації, що ставить своєю метою введення системи екологічного менеджменту і забезпечення її сталого функціонування та високої ефективності.

З метою підвищення конкурентоспроможності вітчизняних підприємств на світовому ринку Держстандарт України розробив національні стандарти на основі стандартів серії ISO 14000. Вони набрали чинності в Україні з 1998р., як добровільні стандарти у сфери управління навколишнім середовищем.

Документи, що входять до серії ISO 14000, і стандарти, що введені в Україні представлені в табл.1.

Таблиця 1 – Міжнародні стандарти системи екологічного менеджменту ISO

Номер серії	Назва і зміст серії	Номер серії в Україні
Системи управління навколишнім середовищем
ISO 14001:2004	Технічні вимоги і настанови щодо використання	ДСТУISO 14001-97
ISO 14004:2004	Загальні настанови щодо принципів управління, систем та засобів забезпечення	ДСТУISO 14004-97
ISO 14014:2002	Посібник для визначення рівня екологічної ефективності підприємства	немає
Системи аудиту та екологічної оцінки
ISO 19011:2002	Керівні положення щодо здійснення екологічного аудиту. Загальні принципи	ДСТУISO 14010-97
ISO 19011:2002	Керівні положення щодо здійснення екологічного аудиту. Здійснення аудиту системою екологічного управління	ДСТУISO 14011-97
ISO 19011:2002	Керівні положення щодо здійснення екологічного аудиту. Кваліфікаційні вимоги до аудиторів	ДСТУISO 14012-97
ISO 14015:2001	Екологічна оцінка та показники діяльності організацій	немає
ISO 19011:2002	Керівні положення щодо здійснення аудиту якості та екологічного аудиту.	немає
Екологічні етикетки і декларації
ISO 14020:2000	Загальні принципи	немає
ISO14021-24:1999	Екологічні заяви у рамках самореалізації. Принципи та визначення. Позначення. Методологія перевірки і верифікації. Керівні принципи і методики.	немає
Оцінка екологічної ефективності
ISO 14031:1999	Екологічне керування щодо оцінювання екологічних характеристик	ДСТУISO 14031-2004
Оцінювання життєвого циклу продукції та послуг
ISO 14040:1997	Принципи і структура.	ДСТУISO 14040-2004
ISO 14041:1998	Визначення цілі й сфери застосування інвентаризації	ДСТУISO 14041-2004
ISO 14042:2000	Оцінка впливу життєвого циклу продукції та послуг	немає
ISO 14043:2000	Інтерпретація життєвого циклу	немає
ISO 14050:2002	Словник термінів	ДСТУISO 14050-2004

Ключовим поняттям стандартів серії ISO 14000 є поняття системи екологічного менеджменту в організації (підприємстві або компанії). Найважливішим документом стандарту вважається ISO 14001, всі положення якого є аудированими. Саме відповідність йому і є предметом формальної стандартизації. Решта стандартів розглядаються як рекомендовані.

Критеріями щодо вибору стандарту для сертифікації системи екологічного менеджменту є:

· Місцезнаходження підприємства

· Витрати на вимоги стандарту

· Рейтинг сертифікату

· Можливість інтеграції з іншими сертифікованими системами управління.

Стандарти ISO 14000 орієнтовані на створення на підприємстві системи екологічного менеджменту, що є невід’ємною частиною системи загального управління підприємством.

Систему екологічного менеджменту слід розглядати як процес, що дозволяє краще систематизувати пріоритети й проекти, а також ідентифікувати проблеми й можливі негативні впливи ще до їх прояву. Основні етапи цього процесу визначено на рис.1.

Під час сертифікації перевіряється функціонування системи екологічного менеджменту та її відповідність розробленим документам.

При відсутності системи екологічного менеджменту стандарт ISO 14001 рекомендує проведення первинної оцінки ситуації на підприємстві, щодо визначення екологічних аспектів діяльності підприємства (організації), виконання вимог (законодавства та ін.), які організація бере на себе, визначення вже існуючих практик та процедур екологічного менеджменту, оцінка аварійних та інших позаштатних ситуацій. Цей етап є підставою для об’єктивного рішення щодо доцільності втілення системи екологічного менеджменту.

Серед методів отримання, оцінки та використання інформації у системі екологічного менеджменту визначають статистичні (екологічні баланси, екологічний облік та аудит на підприємстві, оцінювання життєвого циклу продукції та послуг, екологічні індикатори) й динамічні (екологічний контролінг, аналітичні дослідження) засоби.

Координація, документування та втілення системи екологічного менеджменту здійснюється групою спеціалістів з екологічного менеджменту.

Оцінювання екологічних характеристик діяльності підприємства (організації) здійснюється за допомогою системи показників (ДСТУISO 14031-2004). При виборі показників враховується екологічна політика і програма дій на підприємстві, відповідність вимогам чи очікуванням, відповідність фінансових можливостей, відносини з громадськістю.

Обов’язковим елементом системи екологічного менеджменту є періодичне надання звітів для керівництва, менеджерів, працівників та громадськості щодо практичної реалізації системи екологічного менеджменту і виконання вимог та зобов’язань.

Згідно із законом України «Про екологічний аудит» об’єктами екологічного аудиту можуть бути:

- підприємства, установи та організації, їх філіали та представництва, об’єднання або окремі виробництва, а також інші господарські об’єкти;

- системи екологічного менеджменту;

- інші об’єкти, передбачені законом.

Суб’єктами екологічного аудиту є замовники й виконавці екологічного аудиту.

Критерії екологічного аудиту - це вимоги нормативно-правових актів, методики, настанови, організаційні вимоги, керуючись якими, екологічний аудитор оцінює докази екологічного аудиту, проводить їх аналіз та готує висновки щодо об’єкта аудиту.

Екологічний аудит може бути добровільним і обов’язковим, внутрішнім і зовнішнім. Здійснюється екологічний аудит фізичною або юридичною особою, яка має дозвіл на цей вид діяльності.

Загальний план проведення екологічного аудиту включає три стадії:

1. Попередня стадія:

- планування сфери аудиту;

- підбір кадрів для проведення аудиту;

- аналіз особливостей галузі;

- залучення персоналу.

2. Стадія аудиту:

- перевірка звітності;

- дослідження політики компанії;

- аналіз напрямів менеджменту;

- вибіркове опитування персоналу;

- технічне інспектування

3. Заключна стадія:

- оцінка результатів;

- підготовка звіту;

- створення плану дій.

Схема проведення екологічного аудиту стандартизується за міжнародною серією стандартів ISO 19011.

Екологічний маркетинг - це орієнтація виробництва і збуту на задоволення еколого-орієнтованих потреб і запитів споживачів, створення і стимулювання попиту на екологічні товари (вироби чи послуги), економічно ефективні й екологічно безпечні у виробництві та споживанні.

Під екологічними потребами споживачів слід розуміти потреби, задоволення яких не чинить екодеструктивного впливу на споживачів, середовище їх існування та життєдіяльності і сприяє екологізації довкілля.

До екологічних товарів відносять ті, що є економічно ефективними і екологічно безпечними при їх виробництві, споживанні й утилізації.

За допомогою екологічного маркування споживачів отримують інформацію про екологічні характеристики виробів. Більша частина екомаркування вказується на упаковці товарів і поділяється на певні групи:

1. Знаки, що використовуються для позначення екологічності предметів у цілому, або їхніх окремих властивостей – знаки на аерозолях, які вказують на відсутність речовин, що призводять до зменшення озонового шару навколо Землі; різні знаки на предметах із пластиків, які відображають можливість їхньої утилізації з найменшою шкодою для довкілля.

2. Знаки, що закликають до збереження навколишнього середовища. Зміст цих знаків полягає в закликах підтримувати чистоту й здавати відповідні предмети для вторинної переробки.

3. Знаки, що попереджають про небезпеку предмета для навколишнього середовища.

Загальні принципи екологічного етикування і декларування регламентовані стандартом ISO 14020, що включає програми маркування типу І і маркування ІІ.

Маркування типу І має на меті дозволити споживачеві миттєво визначити, що продукція з етикеткою вироблена в умовах екологічно безпечного виробництва і пройшла порівняльні випробування з аналогічною продукцією тієї самої категорії. Це робить незалежна установа, яка використовує спрощену форму експертизи життєвого циклу для встановлення критеріїв, яким має відповідати продукція, щоб отримати етикетку. Для визначення основних елементів функціонування програми маркування І діє міжнародний стандарт ISO 14024.

У стандарті ISO 14021 наведено шляхи використання термінів, які з’являються на етикетках продукції або в супутніх рекламних матеріалах, ISO 14022 регламентує шляхи використання екологічних символів, а ISO 14023 присвячений типам випробувань та методологіям верифікації, необхідним для затвердження цих вимог. Ці стандарти стосуються аспектів маркування типу ІІ і враховують вимоги виробників.

Дата добавления: 2014-12-25