Тема 2. Адміністративно-господарський механізм екологічного менеджменту. Екологічний супровід господарської діяльності підприємства. 2 страница

· розробка і встановлення режимів роботи водосховищ комплексного призначення, водогосподарських систем і каналів, затвердження правил їх експлуатації;

· розробка та участь у реалізації державних, міждержавних і регіональних програм використання й охорони вод та відтворення водних ресурсів;

· забезпечення потреб населення й галузей економіки у водних ресурсах та здійснення їх міжбасейнового перерозподілу;

· радіологічний і гідрологічний моніторинг водних об’єктів комплексного призначення, водогосподарських систем міжгалузевого та сільськогосподарського водопостачання;

· проектування, будівництво і експлуатація водогосподарських систем та об’єктів комплексного призначення;

· заходи щодо комплексного екологічного оздоровлення поверхневих вод та догляду за ними;

· державний облік водокористування та державного водного кадастру;

· погодження дозволів на спеціальне водокористування;

· міжнародне співробітництво у галузі використання й охорони та відтворення водних ресурсів прикордонних вод;

· заходи, пов’язані з відверненням шкідливої дії вод і ліквідацією її наслідків, включаючи протипаводковий захист населених пунктів та земель;

· контроль за дотриманням режимів роботи водосховищ та водогосподарських систем.

Державний комітет України з нагляду за охороною праці:

· бере участь у розробці програм видобутку корисних копалин;

· надає гірничі відводи на всі види користування надрами;

· здійснює державний нагляд за розробкою родовищ корисних копалин;

· видає дозвіл на експлуатацію родовищ та спеціальні дозволи на користування надрами для розробки підземних вод;

· веде державний облік підземних вод;

· веде державний моніторинг підземних вод;

· погоджує умови спеціального водокористування в разі використання підземних вод;

· погоджує дозволи на виконання проектних і будівельних робіт, пов’язаних з видобуванням підземних вод.

Державний комітет лісового господарства України курирує:

· ведення лісового господарства, включаючи питання охорони, захисту, раціонального використання лісових ресурсів та відтворення лісів;

· розробку норм, правил та інших нормативних документів у галузі охорони, захисту та відтворення лісів;

· розробку та організацію комплексних державних і регіональних програм у галузі охорони, захисту, використання та відтворення лісів.

У відповідності з законодавством України управління екологічною безпекою на місцевому рівні здійснюють обласні, міські і районні ради, їх виконавчі і розпорядчі органи (місцеві органи влади) і спеціально уповноважені державні органи.

До спеціально уповноважених державних органів відносять:

· органи охорони навколишнього природного середовища і використання природних ресурсів (обласні управління екологічної безпеки, міські і районні екологічні інспекції), які входять у систему Міністерства охорони навколишнього природного середовища України;

· міські та районні санітарно-епідеміологічні станції Міністерства охорони здоров’я України;

· органи з використання і охорони водних ресурсів Державного комітету України з водних ресурсів;

· органи з використання і охорони земельних ресурсів Державного комітету України з земельних ресурсів;

· органи геологічного контролю Державного комітету природних ресурсів України;

· органи гірничого нагляду Державного комітету України з нагляду за охороною праці;

· лісову охорону Державного комітету лісового господарства України;

Місцеві органи влади в межах своєї компетенції:

· дають згоду на розміщення на підвідомчій території підприємств і організацій;

· затверджують проекти планування і забудови населених пунктів, їх генеральні плани і схеми промислових вузлів;

· видають і відміняють дозволи на спеціальне використання місцевих природних ресурсів;

· організовують розробку і затверджують місцеві екологічні програми;

· затверджують ліміти викидів в атмосферу, скид стічних вод і розміщення відходів;

· організовують збір, переробку, утилізацію і захоронення промислових і побутових відходів;

· погоджують плани роботи підприємств і організацій з охорони навколишнього природного середовища і використання природних ресурсів;

· організовують вивчення навколишнього природного середовища;

· надають підприємствам, організаціям і громадянам інформацію про стан навколишнього природного середовища і захворювання населення;

· здійснюють контроль за додержанням природоохоронного законодавства;

· обмежують, призупиняють чи припиняють господарську діяльність підприємств і організацій у випадках порушень ними природоохоронного законодавства;

· організовують роботу з ліквідації екологічних наслідків аварій і стихійних лих.

Організаційні функції управління природокористуванням в міському середовищі здійснюють відділи екології при міськвиконкомах. Звичайно, вони входять до складу управління з капітального будівництва і житлово-комунального господарства.

Спеціально уповноважені державні органи в межах своєї компетенції:

· здійснюють управління і контроль за використанням і охороною атмосферного повітря, поверхневих і підземних вод, земель, надр, лісів;

· видають дозволи на спеціальне використання природних ресурсів;

· встановлюють ліміти і видають дозволи на викиди в атмосферу, скид стічних вод і захоронення відходів;

· обмежують чи припиняють діяльність підприємств і організацій, якщо їх експлуатація ведеться з порушенням природоохоронного законодавства;

· застосовують адміністративні санкції щодо осіб, винних в порушенні природоохоронного законодавства.

В містах функціонують управління чи відділи (інспекції) спеціально уповноважених державних органів у галузі природокористування, підпорядковані відповідним міністерствам і відомствам України. Координація діяльності всіх органів в галузі природокористування здійснюється органами екологічної безпеки Міністерства охорони навколишнього природного середовища України.

Директивне регулювання чи екологічна регламентація господарської діяльності — це вплив на організаторів, інвесторів і учасників виробництва з допомогою юридичних, нормативних і адміністративних обмежень, регламентів і заборон, які мають обов’язковий характер. До нього відносяться:

Регулювання розміщення виробництва:

а) заборона на будівництво промислових підприємств чи інших об’єктів виробничої і соціальної інфраструктури в межах територій;

б) обмеження росту виробничих потужностей у відповідності з екологічною техномісткістю території.

Регламентація техногенних потоків:

а) встановлення гранично допустимих емісій — викидів, скидів, складування відходів — для всіх груп джерел;

б) встановлення нормативів і квот очистки викидів і скидів;

в) специфікація технології виробництва і очистки відходів із забороною застосування застарілих і несучасних технологічних засобів, заборона чи обмеження виробництва відходомісткої по технології виробництва продукції.

Вимоги до екологічної якості продукції:

а) заборона чи обмеження випуску продукції, яка антиекологічна за своїм основним впливом та побічним ефектом;

б) обмеження виробництва продукції, використання якої дає велику кількість неутилізованих відходів;

в) дотримання норм домішок і забруднювальних речовин в продукції, яка виробляється. Ці ж вимоги пред’являються і до сфери торгівлі.

Порушення вказаних обмежень і норм у відповідності з законом супроводжується адміністративною і кримінальною відповідальністю і штрафами.

Промислові підприємства – це основні господарські суб'єкти, що сприяють розвитку економіки і водночас є джерелом екологічної небезпеки. Тому вдосконалення еколого-економічної діяльності підприємств необхідно розглядати як одне з першочергових завдань. Екологізація промислового виробництва полягає у прояві механізму її реалізації, тобто встановленні екологічних обмежень господарської діяльності, створенні системи екологічної сертифікації продукції, послуг, ліцензуванні виробничої діяльності, формуванні екологічно справедливого ринку тощо.

Усвідомлення споживачами потреби в якісній продукції та підвищенні попиту на екологічно чисті товари і послуги заохочує виробників до екологічно свідомої діяльності. Важливим кроком у цьому напрямку є екологічний менеджмент, який набуває дедалі більшого поширення на території Східної Європи та, зокрема, України.

Система екологічного менеджменту (СЕМ) – сучасний підхід до врахування пріоритетів охорони навколишнього середовища при плануванні та здійсненні діяльності підприємства. Впровадження СЕМ підвищує інвестиційну привабливість підприємств, дає змогу знизити страхові витрати та вартість кредитів, послідовно зменшувати негативний вплив продукції на навколишнє середовище і здоров'я людини впродовж всього життєвого циклу, підвищити якість не тільки продукції та послуг, а й підприємства в цілому, тим самим розширюючи його конкурентні можливості.

Таким чином, СЕМ слугує основою для формування конкурентоспроможного, відповідального бізнесу, здатного задовольнити зростаючі потреби споживачів та сподівання громадськості.

Усвідомлення того факту, що СЕМ дає змогу одночасно покращити природоохоронну роботу підприємства і отримати істотні економічні вигоди, сприяє активному пошуку шляхів формування названих систем.

Усі сучасні моделі систем менеджменту (СМ) базуються на циклі Демінга. Його суть полягає у плануванні, впровадженні, оцінці й коригуванні не тільки недоліків, а й ефективних дій для подальшого вдосконалення механізмів планування з метою усунення помилок та досягнення нових цілей.

Ідею циклу Демінга покладено в основу формування СЕМ. Вона знайшла своє відображення у механізмі постійного вдосконалення, який є невід'ємною частиною СЕМ і забезпечує досягнення основної мети її впровадження – неперервного підвищення ефективності екологічної діяльності підприємства.

Принципи формування СЕМ викладено у Державних стандартах України ISO 14004, це:

· зобов'язання і політика;

· планування;

· впровадження;

· вимірювання та оцінювання;

· аналіз та вдосконалення.

Тільки за умови дотримання цих принципів можливе ефективне формування СЕМ.

Першим кроком у напрямку до створення СЕМ є визначення екологічної політики підприємства. Суспільне визнання – це одна з вирішальних умов успішної діяльності підприємства, після набуття екологією пріоритету у системі суспільних цінностей підприємство вже не може не відображати своєї екологічної політики у довготермінових планах.

Політика задає принципи та напрями діяльності підприємства в рамках СЕМ з урахуванням характеристик впливу на навколишнє середовище, призначена для забезпечення прийняття тактичних рішень керівництвом, розуміння та сприйняття змін персоналом. Формування політики здійснюється після проведення первинного екологічного аналізу – поточного впливу діяльності, продукції чи послуг підприємства на навколишнє середовище, який дає необхідну інформацію щодо проблем і можливостей підприємства. У міру набуття досвіду підприємством та вдосконалення СЕМ здійснюється періодичний перегляд політики з метою зміни задекларованих цілей за умови їх досягнення чи втрати ними актуальності.

На етапі розроблення екологічної програми важлива роль належить усвідомленню тієї суті, що будь-яка діяльність підприємства, його продукція чи послуги, які становлять екологічні аспекти підприємства, спричиняють вплив на навколишнє середовище. Між екологічними аспектами і впливами на навколишнє середовище існує причинно-наслідковий зв'язок, в якому причина – екологічні аспекти, а наслідок – вплив. Це означає, що контроль екологічних аспектів дасть змогу контролювати вплив підприємства на довкілля.

Ідентифікація екологічних аспектів та оцінка їх впливів, а також пріоритети, відображені в екологічній політиці, є базою для встановлення екологічних цілей підприємства, на основі яких розробляється екологічна програма.

Реалізація принципу впровадження залежить від створення підприємством можливостей та засобів, необхідних для досягнення цілей. Повинні бути надані людські, матеріальні та фінансові ресурси для реалізації екологічної політики і програми, забезпечення підвищення екологічної свідомості, здобуття знань, вмінь та підготовки персоналу, необхідні для ефективного і компетентного виконання ними своїх обов'язків. Крім того, важливим є інтегрування елементів СЕМ з елементами існуючих систем менеджменту, оскільки, тільки будучи складовою частиною загальної системи менеджменту, СЕМ сприятиме ефективному вирішенню екологічних проблем.

Забезпечення функціонування СЕМ досягається шляхом обміну інформацією та поширенням звітів про діяльність підприємства, належного документування робочих процесів і процедур, ефективного управління роботами, а також за умови готовності до аварійних ситуацій.

Вимірювання і моніторинг реальних екологічних характеристик підприємства дає змогу визначити рівень ефективності заходів, що впроваджуються. На підставі результатів моніторингу визначаються необхідні коригувальні та запобіжні дії для вдосконалення СЕМ.

Після створення СЕМ необхідно переконатися, що її функціонування відбувається відповідно до задекларованих екологічних цілей. Для цього проводять внутрішній аудит СЕМ, який дає змогу виявити проблеми і недоліки в її функціонуванні та своєчасно їх вирішити і усунути.

Аналіз функціонування та результативності СЕМ проводить вище керівництво на підставі результатів внутрішнього аудиту підприємства. Аналіз з боку керівництва дає змогу підтримати ефективність та адекватність СЕМ, а також реалізувати принцип постійного вдосконалення. Орієнтація на постійне вдосконалення є однією з основних вимог, які ставляться до СЕМ.

Дотримання принципів формування СЕМ забезпечує ефективне та результативне управління екологічними аспектами діяльності підприємства, тобто контроль і мінімізацію негативного впливу на довкілля його діяльності, послуг і продукції.

Екологічна паспортизація. Екологічна паспортизація - це інструмент екологічного обліку суб'єктивних характеристик різних об'єктів господарювання для підготовки управлінських рішень. Основою екологічного обліку суб'єктів господарювання є екологічний паспорт підприємства, необхідність застосування якого визначена в статті „Державний облік об'єктів, що шкідливо впливають на стан навколишнього природного середовища" Закону України „Про охорону навколишнього природного середовища".

Нині екологічний паспорт є комплексним державним документом, який містить характеристики взаємовідносин будь-якого техногенного або природного об'єкта з довкіллям. Екологічний паспорт промислового підприємства як нормативно-технічний документ був затверджений і вперше набув чинності в 1990 р. Цей стандарт розроблений для систематизації інформації, яка визначає вплив підприємства на довкілля, і контролю за дотри­манням природоохоронних норм та правил у процесі господарсь­кої діяльності. Екологічний паспорт призначений для відображення даних, що характеризують джерела шкідливого впливу підприємства на довкілля (джерела викидів, скидів, утворення відходів), розсіювання забруднювальних речовин у навколишнє середовище, рівень використовуваних на підприємстві технологій, можливостей скорочення цього шкідливого впливу тощо.

Розроблення й використання екологічного паспорта підприємства спрямовані на:

- створення державної системи обліку та моніторингового контролю за станом суб'єктів господарювання;

- застосування в системі державного екологічного управління для всіх суб'єктів господарювання, незалежно від форм власності, єдиного інформаційного документа для відображення видів шкідливого впливу суб'єктів на природні ресурси та оцінки їх комплексного впливу на довкілля;

- створення інформаційної бази для оцінки ефективності використання підприємством сировинних, паливно-енергетичних, водних, земельних та інших ресурсів;

- створення інформаційної бази для оцінки екологічності вико­ристовуваних на підприємстві технологій;

- забезпечення інформаційної основи для ліцензування приро­докористування;

- забезпечення інформаційної основи для впровадження економічних механізмів стимулювання діяльності підприємств у напрямі екологізації використовуваних технологій, економії природних ресурсів і енергозбереження.

Основою для розроблення екологічного паспорта є основні показники виробництва, проекти розрахунків норм ГДВ, ГДС, дозволи на природокористування, паспорти газо- й водоочисних споруд та установок з утилізації та використання відходів, форми державної й статистичної звітності та інші нормативні й нормативно-технічні документи.

Структура екологічного паспорта підприємства складається з таких блоків:

- загальні дані про підприємство та його реквізити;

- коротка природно-кліматична характеристика району розташування підприємства (характеристика кліматичних умов, характеристика стану, у т.ч. фонових концентрацій в атмосфері, характеристика джерел водозабору та приймачів стічних вод, фоновий хімічний склад вод водних об'єктів тощо);

- короткий опис технології виробництва і дані про продукцію, балансова схема матеріальних потоків;

- відомості про використання земельних ресурсів;

- характеристика сировини, використовуваних матеріальних та енергетичних ресурсів;

- характеристика викидів в атмосферу;

- характеристика водоспоживання і водовідведення;

- характеристика відходів;

- дані про рекультивацію порушених земель;

- дані про транспорт підприємства;

- дані про еколого-економічну діяльність підприємства.

Паспортизація відходів ведеться підприємствами для їх вичерпної ідентифікації та визначення оптимальних шляхів поводження з ними і здійснюється згідно з Постановою Кабінету Міністрів України „Про затвердження Порядку ведення державного обліку та паспортизації відходів". її здійснення передбачає складання і ведення паспортів відходів, паспортів місць видалення відходів, реєстрових карт об'єктів утворення, обробки та утилізації відходів відповідно до Державного класифікатора ДК 005-96 „Класифікатор відходів".

Паспортизація відходів - це процес послідовного збирання, узагальнення та зберігання відомостей про кожний конкретний вид відходів, їх походження, технічні, фізико-хімічні, технологічні, екологічні, санітарні, економічні та інші показники, методи їх вимірювання і контролю, а також про технології їх зби­рання, перевезення, зберігання, обробки, утилізації, видалення, знешкодження і захоронення.

Об'єкти правової охорони довкілля, особливо окремі території та природні комплекси, від стану яких безпосередньо залежить

безпека життєдіяльності населення, як і суб'єкти господарювання, також потребують такого ж обліку й контролю. До таких об'єктів, що підлягають екологічній паспортизації, належать водні об'єкти (джерела питного водопостачання) і земельні ділянки.

Крім наведених вище напрямів екологічної паспортизації, нині в Україні розробляється методологія її застосування до об'єктів Збройних сил України, військово-промислових територій, природно-заповідного фонду. Набула поширення паспортизація міст для розроблення лімітів і договорів використання природних ресурсів підприємствами міста; визначення гранично допустимих навантажень і лімітів забруднення довкілля підприємствами; визначення платежів підприємств міста за використання природних ресурсів і забруднення довкілля; ухвалення екологічного статусу міста та його районів; розроблення заходів з екологічного та соціального захисту населення.

Дата добавления: 2014-12-25