Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Тема 3. Економічне забезпечення екологічного менеджменту. Платежі за природокористування. Система фінансування екологічного менеджменту




У зарубіжних країнах, а в останні роки й у країнах СНД першочергового значення набувають економічні методи сприяння охороні навколишнього середовища, зокрема плата за природні ресурси. У багатьох країнах застосовуються різноманітні підходи до вирішення проблем охорони навколишнього середовища. Екологічне регулювання здійснюється за рахунок нормування якості елементів довкілля; нормування якості палива; нормування викидів шкідливих речовин; ліцензування виробничої діяльності; планування і поділу території на зони. Окремим блоком цього регулювання є застосування економічних стимулів і заходів адміністративного впливу в галузі охорони природи.

Впровадження плати за забруднення приводить до істотного зменшення природоохоронних витрат, оскільки підприємства з низькою вартістю ліквідації забруднень прагнуть до максимального їх скорочення, а за високої вартості природоохоронних заходів забруднення хоч і надходять у природне середовище, та високі штрафи за це дозволяють державним органам концентрувати значні ресурси для природоохоронних цілей.

Плата за землю зобов’язує кожне підприємство враховувати повну ціну господарського проекту, а також територію як ресурс, використання якого відображене у витратах виробництва. Економічні методи управління природокористуванням діють у багатьох європейських країнах, де введена плата за землю залежно від її якості. Плата за міські території встановлюється залежно від величини міста та відстані від його центру тощо. Подібну плату вводять і за користування водними та іншими природними ресурсами.

Ще одна важлива перевага платіжної системи полягає в тому, що забруднювач має широкий спектр вибору рішень — забруднювати і платити, зупинити своє виробництво, інвестувати в очисне обладнання, внести зміни у виробничу технологію, в номенклатуру виробництва, змінити місце виробництва.

Широко застосовується також система податків і штрафних санкцій. Податки встановлюються окремо за промислове і комунально-побутове використання. В Угорщині, наприклад, їх розмір залежить від якості та розташування джерела водопостачання, цільового призначення води. Розміри податків визначаються видами комунального водокористування, характером та обсягом забруднювачів тощо. Система оподаткування всіх забруднювальних виробництв введена в таких західноєвропейських країнах, як Голландія, Франція, Німеччина та ін. Витрати на очисні споруди іноді становлять 50 % виробничих витрат.

У США широко обговорюється пропозиція запровадити плату за забруднення у формі податку на пакувальні матеріали й тару — головне джерело місцевого сміття. Успішний досвід використання подібного економічного інструменту в штаті Орегон показав, що водночас зменшуються й забруднення різними видами пакування, банками тощо. Аналогічних законодавчих заходів ужито і в деяких інших штатах (Мічиган, Вермонт).

Надання підприємствам свободи вибору альтернативних рішень щодо плати за забруднення середовища, на думку американських дослідників, створює певні передумови не лише для зменшення вартості боротьби з забрудненням, а й зменшує виробничі витрати у цілому.

Економічне стимулювання природоохоронної діяльності не обмежується тільки примусовими методами: важливу роль відіграє політика надання певних пільг та економічної допомоги підприємствам, які здійснюють боротьбу з забрудненням. Набуває розвитку ринковий механізм природоохоронної діяльності, який передбачає застосування екологічних субсидій, позик, податків, зборів, штрафів, кредитів і квот, пов’язаних з викидами шкідливих речовин. Вони дають змогу розподіляти фінансові ресурси і акумулювати їх на державних рахунках або в спеціальних фондах.

Це практикується у США, де приватнопромисловий капітал отримує різноманітну допомогу в царині охорони довкілля. Особливе місце в цій допомозі посідають державні субсидії. Поряд із прямим субсидуванням промисловості у США широко використовується непряме субсидування: субсидії, що надаються муніципалітетом, використовуються на будівництво очисних споруд та перероблення промислових відходів. Отримання субсидій певною мірою заохочує подальше інвестування, веде до збільшення поточних витрат американських корпорацій на охорону довкілля.

Екологічні субсидії мають форму інноваційних субсидій, що покривають частину видатків на розробку нових технологій, і позик на устаткування природоохоронного призначення, на відновлення якості середовища або субсидій для покриття позик. Така політика характерна для Австрії, де крім того існує інвестиційна премія за капітальні вкладення, спрямовані на охорону природи.

У Нідерландах за рахунок державного фінансування провадять ефективні заходи щодо зменшення забруднення і розробки чистих технологій. Додаткова знижка на 10—15 % порівняно із звичайною податковою знижкою на інвестиційні витрати застосовується для конкретних інвестицій у зменшення забруднення навколишнього середовища.

У багатьох країнах держава субсидує розробку устаткування, технологій, альтернативних джерел енергопостачання, енергозаощадливі заходи (Данія, Норвегія, Швеція, Нідерланди, Канада).

Поширена така форма субсидій, як податкові пільги. Зниження податків на більш екологічно чисті автомобілі застосовується в Німеччині, Австрії, Норвегії, Швеції і Нідерландах. У США однією з форм державних субсидій є вилучення із загальної суми податків відсотків, отриманих по облігаціях, кошти від яких спрямовані на боротьбу з забрудненням водних і земельних ресурсів, атмосферного повітря тощо.

В Іспанії поряд з податковими пільгами надаються особливі субсидії у розмірі до 30 % інвестиційних витрат на дослідницьку діяльність за моніторингом, скороченню викидів і запобіганню забрудненню навколишнього середовища.

Усі субсидії на програми по боротьбі з забрудненням навколишнього середовища надаються підприємствам з державного бюджету або із спеціальних фондів міністерств з питань охорони природи. Так, в Австрії існує фонд навколишнього середовища, у Швеції — фонд запобігання забрудненню внаслідок спалювання палива, в Туреччині — фонд запобігання забрудненню навколишнього середовища тощо.

На інтенсифікацію використання вторинних ресурсів позитивно впливає встановлення взаємовигідних цін для виробничника та споживача, раціональних прямих зв’язків, довготривалих нормативів і лімітів, застосування системи пільг, знижок, санкцій, а також економічне заохочення колективів підприємств, які використовують вторинну сировину.

Економічними важелями інтенсифікації процесу переробки відходів є податки на сировину, які стимулюють використання більш дешевої вторинної сировини, а також встановлення в законодавчому порядку економічної відповідальності підприємств і окремих осіб за утилізацію відходів, одержання з них сировини та матеріалів, скорочення витрат на їх вивезення та зберігання.

Додатковими природоохоронними заходами є зниження податкових ставок, надання пільгових державних субсидій підприємствам, які реорганізують свої виробництва для зменшення шкідливих викидів; заохочення процесів удосконалення автомашин з природоохоронною метою.

Завдяки субсидіям органи, що займаються фінансуванням, мають можливість здійснювати функції, подібні до ліцензування. З цією метою в більшості країн, які використовують субсидії, чинний порядок, згідно з яким невиконання встановлених вимог тягне за собою припинення фінансової допомоги.

Важливу роль відіграє фінансування урядом наукових розробок і досліджень. У США практично три чверті наукового бюджету Агентства з питань навколишнього середовища (ЕПА) спрямовується на оплату контрактів і субсидій з окремих розробок, що здійснюються головно у промисловості. На відміну від субсидій на очисні споруди та устаткування, тут правом на їх отримання користуються демонстраційні проекти.

Кажучи про економічні важелі регулювання природоохоронної діяльності, не можна не торкнутися сфери кредиту. Зокрема, деякі економісти вважають, що Федеральна резервна система США, яка об’єднує банківський капітал, мала б установлювати більші відсотки на позики, що використовуються для «забруднювальних» проектів, і надавати певні пільги галузям і виробництвам, які розробляють екологічно безпечну технологію чи встановлюють очисне устаткування.

Важливим важелем стимулювання природоохоронної діяльності у США вважається прискорена амортизація очисного обладнання. Закон про реформу податкової системи встановив утричі коротший термін амортизації для очисного обладнання проти промислового. Поряд із 10 %-ою податковою знижкою на інвестиції під очисне устаткування у США використовуються й інші податкові пільги. У 1992 р. в майже 30 штатах очисні споруди та обладнання не обкладалися податком на власність, у 24 штатах ця категорія промислового обладнання звільнена від податків із продажу; в 16 штатах не стягуються податки за оренду очисного обладнання.

Елементом системи екологічного регулювання виробництва є кредити і квоти у зв’язку з викидами шкідливих речовин. Система квот поширена у США, Німеччині, частково в Канаді. Цей метод регулювання джерел викидів на певній території з метою збереження або досягнення відповідного рівня якості навколишнього середовища дістав назву методу «ковпака». При його застосуванні замість суворого додержання екологічних норм усіма джерелами викидів на тій чи іншій території підприємства шляхом спільних зусиль мають змогу зменшити шкідливі викиди в повітря. Місцеві органи влади, які встановлюють загальні обсяги шкідливих викидів не для одного, а для всіх підприємств разом, шляхом їх регулювання здійснюють контроль за екологічним станом території в цілому.

Джерелом фінансових коштів, що спрямовуються на охорону навколишнього середовища, можуть бути окремі податки, збори і штрафи за недотримання норм викидів забруднювальних речовин. В окремих випадках ставки штрафів і зборів обчислюються залежно від рівня фактичного забруднення. Такий досвід накопичено в Нідерландах, частково в Німеччині, Франції, Польщі. У більшості країн ці грошові кошти акумулюються в спеціальних фондах екологічного призначення і використовуються тільки на фінансування природоохоронних досліджень і розробок, відшкодування збитків, підготовку і реалізацію екологічних програм.

Важливе значення для реалізації намічених природоохоронних заходів мають фінансово-інвестиційні та бюджетні механізми управління. Загальнонаціональні екологічні витрати США і Франції становлять приблизно 3 % валового національного продукту, причому 70—90 % витрат США і 75 % у Франції припадає на приватний сектор.

Однією з умов досконалого управління природокористуванням та охороною навколишнього середовища в зарубіжних країнах є вміле поєднання економічних методів з плановими, адміністративними та правовими.

Основними напрямами вдосконалення економічного механізму природокористування і охорони довкілля є модернізація існуючих регуляторів, здійснювана одночасно з розробкою і впровадженням у практику нових ринкових інструментів. Світовий досвід доводить, що система екологічного менеджменту залежить від ефективності економічного механізму природокористування, який базується на збалансованому поєднанні регуляторів примусово-обмежувального характеру з регуляторами стимулюючо-компенсаційного характеру, які, в свою чергу, забезпечують сприятливіші умови для природозбереження, а також для забезпечення екологічно безпечних технологій і методів господарювання.

У багатьох країнах світу щодо вирішення еколого-економічних проблем природокористування нагромаджений значний досвід: створені ефективні організації структури і дієвий механізм правового регулювання охорони та раціонального використання природних ресурсів. Відомі моделі управління, які існують нині в Японії, США, деяких країнах Західної Європи, є здобутком багаторічних пошуків, проб і помилок.

Платежі за ресурси, їх види і нормативи

Безплатність і дешевизна природних ресурсів, які використовувалися в господарській практиці раніше, завдали, поряд з іншими факторами, великої шкоди природо-ресурсному потенціалу України, її екології. Перспективні вимоги суспільного розвитку, екологізація сучасного виробництва, закони ринку диктують вищий рівень цін на природні ресурси відносно до цін на кінцеву споживчу продукцію.

Основою для формування нового економічного механізму забезпечення розширеного відтворення природних ресурсів, їх охорони, регулювання раціонального використання став принцип платного, компенсаційного за змістом природокористування зі створенням системи відповідних платежів.

Об’єктами плати є джерела природних ресурсів — родовища корисних копалин, водосховища, лісові ділянки тощо, а суб’єктами — підприємства, організації та установи, їх філії та об’єднання, окремі громадяни, які використовують природні ресурси (незалежно від форм власності, організації господарської діяльності та підпорядкування).

Введення платного природокористування покликане розв’язати таке коло питань:

створити економічні умови для прискореного розвитку ринкових відносин у цій сфері та привести всю систему природокористування в Україні у відповідність з практикою найрозвинутіших країн і міжнародними стандартами;

стимулювати комплексне, раціональне використання природних ресурсів і створити для нього відповідні науково-технічні передумови;

забезпечити стале і достатнє фінансування робіт з охорони та відтворення природо-ресурсного потенціалу, посилення на цій основі соціальних і екологічних функцій природних ресурсів;

вирівняти умови господарювання при використанні природних ресурсів різної якості та доступності;

розширити інвестиційні можливості щодо соціально-економічного розвитку територій з інтенсивним природокористуванням;

забезпечити узгодження загальнодержавних інтересів з інтересами територій шляхом збалансованого розподілу коштів, одержуваних від плати за природні ресурси, між державним і місцевими бюджетами;

запобігати порушенням встановленого режиму природокористування.

З еколого-економічної точки зору плату за природні ресурси слід обчислювати з урахуванням регіональної і глобальної дії економіки на природні системи і з урахуванням витрат, обумовлених міжресурсними зв'язками. Наприклад, масштабна вирубка лісів веде до порушення водного балансу великої території і газової рівноваги в атмосфері. А інтенсивне використовування річкової води на зрошування не тільки приводить до екологічних проблем моря, але змінює гідрокліматичні умови і посилює пилове забруднення на величезних просторах суші. Тому необхідна обов'язкова економічна компенсація користування природними ресурсами.

Існуючі методи визначення розмірів платні за ресурси поки що не враховують всіх чинників формування їх вартості. Вони включають експлуатаційні платежі і оплату охорони і відтворювання природних ресурсів. Передбачається дві категорії експлуатаційних платежів: плата за нормативне витрачання ресурсу і плата за наднормативне витрачання, яка є значно вищою і різко прогресує. Нормативи плати встановлюються на основі кадастрових оцінок відповідних видів ресурсів.

В цьому зв'язку в Україні на сьогоднішній день вимагають негайного виконання такі пріоритети природозахисних заходів.

розробити і запровадити систему територіальних кадастрів природних ресурсів, що включають їх вартісні оцінки;

сформувати систему екологічних обмежень і регламентації режимів природокористування;

здійснити заходи щодо розвитку і підтримки екологічного підприємництва і вдосконалення законодавства на користь розвитку ринку екологічних послуг.

Плата за природні ресурси включає і платежі на відновне природокористування, підтримку відновлюваних ресурсів територій в стійкому продуктивному стані (риборозведення, протиерозійні заходи, рекультивація і ін.). Відповідні нормативи платежів визначаються на підставі об'єму витрат на відновлення природних об'єктів і проведення заходів щодо їх охорони, на створення і ведення системи державного контролю за станом природних ресурсів і інші заходи.

Плата за викиди забруднюючих речовин в природне середовище є формою компенсації збитку, що наноситься забрудненням. Слід зазначити, що існують і інші трактування платні за забруднення. В літературі, присвяченій визначенню загальних принципів платного природокористування, є такі формулювання:

а) плата за викиди забруднюючих речовин в природне середовище в межах встановлених лімітів розглядається як плата за використовування природних ресурсів (асиміляційної здібності природного середовища до розбавлення і нейтралізації шкідливих речовин);

б) платежі за забруднення є форма орендної плати за використання асиміляційного потенціалу середовища;

в) плата за забруднення є форма плати за природні ресурси, трансформовані в забруднення (невикористані відходи).

Такими трактуваннями маскується прагнення по можливості знизити відповідальність за забруднення, оскільки будь-якому фахівцю повинно бути ясно, що природний ресурс, трансформований в процесі виробництва в отруту, може завдати збитку, який в мільйони раз перевищує вартість початкового ресурсу (наприклад, діоксин, одержуваний з нафтопродуктів, або плутоній, одержуваний з природного урану).

Що стосується асиміляційної здатності природного середовища, то посилання на неї також допомагає занизити платню, оскільки в межах встановлених лімітів, тобто в межах забруднення до ГДК, асиміляційна здатність середовища завдяки її великому об'єму вважається дуже недорогою. Але, як вже наголошувалося, ГДК не можуть служити мірою асиміляційної здатності середовища, а її ціна визначається ціною життя на планеті.

Як вже зазначалось, платежі за виділення і емісію в природне середовище шкідливих речовин - з викидами в атмосферу, із скидами в водоймища, з розміщенням відходів на поверхні землі - підрозділяються на платню за емісії в межах встановлених лімітів і платню за понадлімітні, наднормативні емісії. Ліміти повинні встановлюватися органами державного екологічного контролю і нагляду на підставі величин ГДВ і ГДС для кожного джерела, але завжди бути нижчі за ці нормативи.

Нормативи плати за емісію забруднювачів в межах встановлених лімітів визначаються на підставі регіональних витрат на запобігання і компенсацію збитку, що наноситься забрудненням. Нормативи платні за понадлімітне забруднення повинні встановлюватися за величинами збитків і стягуватися в багатократному розмірі з джерел, що завдають їх.

Механізм визначення платні за забруднення повинен враховувати екологічні особливості території, галузеву структуру господарства, оцінку термінів вичерпання первинних ресурсів, можливість виключення їх з технологічних процесів доступнішими замінниками, темпи і величину витрат на освоєння і запровадження у виробництво нових матеріалів.

Система екологічного оподаткування ще тільки розробляється. Окрім загального середовище захисного податку на прибуток, потреба в якому витікає з ситуації кризи, в неї можуть входити податки на використання екологічно небезпечної технології і націнки на випуск екологічно небезпечної продукції. Слід ввести високі штрафні санкції за затримку введення в експлуатацію природоохоронних фондів. Сучасна структура платежів (у вигляді декількох взаємозв'язаних блоків) представлена на схемі рис.

Паралельно з системою платежів повинна функціонувати і система економічного та соціального стимулювання природозахисних заходів та екологізації господарства. Вона передбачає:

· податкові пільги на прибуток, спрямовуваний на всі форми зниження природоємкості виробництва, зокрема, зменшення прибутку оподаткування при здійсненні природозахисних заходів, звільнення природоохоронних витрат від податку на додану вартість і інші пільги;

· податкові пільги для підприємств, що випускають природоохоронне устаткування, матеріали і препарати, а також прилади і устаткування для контролю емісій і якості середовища;

· додаткове фінансування і пільгове кредитування перспективних екологічних програм і проектів, упровадження нових природозахисних засобів і маловідходних технологій;

· преміальні виплати за сублімітне зниження викидів і скидів шкідливих відходів, упровадження маловідходних технологій і переробку відходів, підвищення екологічних якостей продукції; поліпшення екологічного контролю виробництва і ін.

 

 

 

Рис. Структура платежів

 

Система платежів, оподаткування і стимулювання повинна бути організована так, щоб природокористувачам було вигіднішим змінювати технологію, освоювати менш природомісткі процеси, ніж платити податки і штрафи. Але для цього ставки як платежів і штрафів, так і стимулів повинні бути не символічними, а вельми відчутними - на рівні ставок, пов'язаних з основним виробництвом. Від всієї системи платності природокористування вимагається достатня гнучкість, здатність оперативно відстежува-ти зміни природоємкості виробництва, бути регулятором екологізації.

Важливою складовою частиною економічного механізму природокористування, здійснення природозахисних заходів і взагалі екологізації економіки покликані бути екологічні фінансові фонди. Відповідно до закону про охорону навколишнього природного середовища в Україні створена система позабюджетних державних екологічних фондів. їх наявність дає можливість здійснювати додаткові заходи щодо охорони навколишнього середовища понад асигнування, передбачені на ці цілі в державному бюджеті.

Місцеві екологічні фонди утворюються із засобів, що поступають від підприємств, установ, організацій і громадян. Головним джерелом фондів є сукупність платежів, розглянута вище. Основні надходження забезпечуються платнею за забруднення природного середовища. Крім того, певна частина фондів складається з:

· частини грошових стягнень за порушення норм і правил охорони навколишнього природного середовища та шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища в результаті господарської та іншої діяльності;

· цільових та інших добровільних внесків підприємств, установ, організацій та громадян;

· надходжень від реалізації конфіскованого відповідно до законодавства майна, яке було предметом екологічного правопорушення. Особливу групу складають фонди екологічного страхування, або фонди екологічної безпеки, створювані державними або приватними фінансовими органами для надання допомоги і компенсаційних виплат підприємствам, установам і громадянам на випадки спричинення серйозного збитку змінами в навколишньому середовищі, які кваліфікуються як екологічні кризові ситуації, екологічні катастрофи або екологічна біда.

У індустріально розвинених країнах екологічне страхування широко застосовується в сферах діяльності і в зонах впливу промислових або інших об'єктів, що є джерелами підвищеного екологічного ризику. Подібні підприємства або фірми зобов'язані мати власні страхові фонди екологічної безпеки. В Україні чіткий порядок екологічного страхування майже не визначений, хоча в Законі про охорону навколишнього природного середовища згадується добровільне і обов'язкове державне екологічне страхування на випадок шкоди, заподіяної внаслідок забруднення навколишнього природного середовища та погіршення якості природних ресурсів. Повсякденна практика взагалі не передбачає страхування і компенсацій за рахунок засобів відомств або підприємств, що є джерелами екологічної небезпеки. Наслідки всіх великих аварій в нашій країні покриваються з бюджету, тобто оплачуються самим населенням.

Фактичні об'єми засобів, які акумулюються в екологічних фондах, значно нижче очікуваних. Навіть при низьких нормативних ставках платежів багато підприємств через нестійкість фінансового положення, відсутність прибутку не в змозі вносити платню за забруднення середовища, не говорячи вже про інші платежі. Природоохоронне банкрутство великого числа підприємств - чи не найяскравіша дуже тривожна прикмета загальної кризи економіки України.

Усвідомлення важливості економічних стимулів захисту природного середовища і екологізаціі господарської діяльності, гострота екологічних проблем в багатьох країнах зумовили створення ряду міжнародних екологічних фондів, що підтримують різні міжнародні, регіональні і національні програми з охорони природи, екологічної освіти, обміну екологічною інформацією і ін. До них відносяться:

Всесвітній фонд охорони природи;

Фонд Центру за наше загальне майбутнє;

Фонд глобального екосприяння;

Фонд Ради Землі і деякі інші фонди.

 




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2014-12-25; Просмотров: 2104; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.045 сек.