Тема 4. Внутрішня джерела фінансування

При вивченні даної теми необхідно враховувати, що в науково-практичній літературі можна зустріти дві основні концепції трактуван­ня сутності та класифікації внутрішніх джерел фінансування. Перший підхід зорієнтований на фінансові результати, другий - на рух грошо­вих коштів. Це зумовлено тим, що не завжди доходи та витрати під­приємства, відображені у звіті про фінансові результати, збігаються з грошовими надходженнями (видатками) в рамках операційної та ін­вестиційної діяльності відповідного періоду. Наприклад, величина ви­ручки від реалізації продукції, відображена у звітності, може не збіга­тися з грошовими надходженнями від реалізації в тому ж періоді. З ін­шого боку, не всі витрати, які враховуються при визначенні фінансових результатів певного періоду, пов'язані з грошовими видатками.

До внутрішніх джерел фінансування підприємств відносять наступні:

• чистий прибуток;

• амортизаційні відрахування;

• забезпечення наступних витрат і платежів.

На рис. 4. наведена класифікація внутрішніх джерел фінансу­вання підприємств, яка найчастіше зустрічається в німецькій та анг­ломовній економічній літературі.

Основним внутрішнім джерелом фінансування є самофінансування, пов'язане з реінвестуванням (тезаврацією) прибутку у відкритій чи прихованій формі. Підкреслимо, що амортизаційні відрахування не на­лежать до самофінансування (як це досить часто можна зустріти у віт­чизняній економічній літературі). Ефект самофінансування проявляєть­ся з моменту одержання чистого прибутку до моменту його визначен­ня, розподілу та виплати дивідендів, оскільки отриманий протягом ро­ку прибуток вкладається в операційну та інвестиційну діяльність. Рішення власників підприємства про обсяги самофінансування є одночасно і рішенням про розмір дивідендів, які піддягають виплаті.

У світовій економічній літературі, залежно від способу відобра­ження прибутку в звітності, зокрема в балансі, виокремлюють:

а) приховане самофінансування;

б) відкрите самофінансування (тезаврація прибутку).

Приховані резерви - це частина власного капіталу підприєм­ства, яка жодним чином не відображена в його балансі, отже, обсяг власного капіталу в результаті формування прихованих резервів бу­де меншим, ніж це є насправді.

Є два способи формування прихованих резервів у балансі:

1) недооцінка активів (передчасне списання окремих активів, за­стосування прискореної амортизації, незастосування індекса­ції, використання методу ЛІФО при оцінці запасів тощо). Оці­нка запасів за методом ЛІФО передбачає, що запаси викорис­товуються у послідовності, протилежній їх надходженню на підприємство, тобто запаси, які першими відпускаються у ви­робництво (продаж), оцінюються за собівартістю останніх за часом надходження запасів. При цьому вартість залишку запа­сів на кінець звітного періоду визначається за собівартістю першого за часом одержання запасів;

2) переоцінка зобов'язань, наприклад, за статтями «Забезпечення наступних витрат і платежів», «Поточні зобов'язання із внутрі­шніх розрахунків» тощо.

Тезаврація прибутку - це спрямування його на формування власного капіталу підприємства з метою фінансування інвестицій­ної та операційної діяльності.

Величина тезаврації відповідає обсягу чистого прибутку, який залишився в розпорядженні підприємства після сплати всіх подат­ків та нарахування дивідендів. Збільшення власного капіталу в ре­зультаті тезаврації прибутку підприємства позначається також як відкрите самофінансування. Інформація про це наводиться в офі­ційній звітності.

Збільшення статутного капіталу підприємства без залучення до­даткових внесків власників здійснюється шляхом підвищення номі­нальної вартості акцій або на основі безплатного розміщення серед держателів додаткових корпоративних прав (акцій) пропорційно до належної кожному власнику частки статутного капіталу. При цьому використовуються такі основні джерела:

1. Чистий прибуток звітного періоду (одночасно із тезаврацією збільшується власний капітал).

2. Додатковий вкладений капітал або інший додатковий капітал у межах суми дооцінки необоротних активів.

3. Прибуток, тезаврований у попередніх періодах (резервний капі­тал чи нерозподілений прибуток минулих років).

До внутрішніх джерел фінансування належать також створюва­ні з власної ініціативи підприємств забезпечення (резерви) для від­шкодування майбутніх витрат, збитків, зобов'язань, величина яких є невизначеною. У складі забезпечень наступних витрат і платежів (розділ 2 пасиву балансу) відображаються нараховані у звітному періоді майбутні витрати і платежі, величина яких може бути ви­значена тільки на основі прогнозних оцінок, а також залишки кош­тів цільового фінансування і цільових надходжень.

Показник Cash-flow почав використовуватися в 50-х роках XX століття американськими аналітиками при аналізі цінних папе­рів та звітності підприємств. Чистий рух грошових коштів у ре­зультаті операційної діяльності прийнято позначати як опера­ційний Cash-flow, чистий рух коштів від інвестиційної діяльнос­ті - як інвестиційний Cash-flow. Різниця між вхідними та ви­хідними потоками в рамках фінансової діяльності (у вузькому ро­зумінні) - Cash-flow від фінансової діяльності.

У різних країнах спостерігалися спроби перекласти термін Cash-flow (рух коштів) іншою, ніж англійська, мовою, однак вреш­ті-решт у більшості розвинутих країн відмовилися від власної вер­сії Cash-flow і використовують у звітності при розрахунках в еко­номічній літературі саме англійський варіант. У вітчизняній літе­ратурі досить часто при характеристиці Cash-flow вживається тер­мін «грошовий потік», «чистий грошовий потік», що є не досить вдалою версією. В цьому навчальному посібнику переважно вжи­ватиметься термін Cash-flow, що є виправданим у контексті пере­ходу вітчизняних підприємств на міжнародні стандарти бухгалтер­ського обліку та звітності.

Чистий Cash-flow (рух грошових коштів) по підприємству за звітний період розраховується як арифметична сума Cash-flow від усіх видів діяльності. Він дорівнюватиме приросту грошових коштів та їх еквівалентів за означений період.

Основою розрахунку загального Cash-flow є операційний Cash-flow, який характеризує величину чистих грошових потоків, що утворюються в результаті операційної діяльності, тобто частину виручки від реалізації, яка залишається в розпорядженні підприємства в певному періоді після здійснення всіх грошових видатків операційного характеру. Цей показник можна розгляда­ти як критерій оцінки внутрішнього потенціалу фінансування під­приємства. Достатній розмір операційного Cash-flow створює сприятливі передумови для залучення фінансових ресурсів із зов­нішніх джерел. Наявність операційного Cash-flow характеризує здатність підприємства:

а) фінансувати інвестиції за рахунок внутрішніх фінансових джерел;

б) погашати фінансову заборгованість;

в) виплачувати дивіденди.

Показники, базою розрахунку яких є операційний Cash-flow, широко використовуються при оцінці фінансового стану підприєм­ства та визначенні його кредитоспроможності. В той час як раніше в Європі при прийнятті рішення про видачу кредитів банки орієнтува­лися в основному на вартість кредитного забезпечення, сьогодні го­ловним критерієм прийняття відповідних рішень є Cash-flow, який прогнозується отримати позичальником, оскільки насамперед саме за рахунок цього джерела підприємства можуть погасити позички та проценти за ними.

До основних показників Cash-flow, які розраховують на прак­тиці, належать наступні:

І. Показник тривалості погашення заборгованості. Ви­значається шляхом ділення позичкового капіталу нетто (зменше­ного на суму грошових коштів, їх еквівалентів, поточних фінан­сових інвестицій та чистої реалізаційної вартості поточної дебі­торської заборгованості) на Cash-flow (операційний). Під позич­ковим капіталом розуміють усі зобов'язання підприємства: ко­роткострокові, довгострокові, забезпечення наступних витрат і платежів тощо. Слугує індикатором спроможності підприємства за рахунок власних ресурсів виконувати свої зобов'язання. Пока­зує, скільки років (чи періодів) підприємству потрібно (за даного рівня операційного Cash-flow), щоб розрахуватися зі своїми боргами за рахунок результатів операційної діяльності. Якщо тривалість погашення заборгованості становить 1-3 роки, то це нормальна ситуація з погляду перспектив виконання підприємст­вом своїх зобов'язань; 4-5 років - задовільна; понад 5 років - незадовільна. Для підприємств торгівлі розрахунок цього показ­ника має свої особливості: ефективна заборгованість у такому разі може зменшуватися на величину запасів товарів на складі (якщо вони є ліквідними).

2. Показник обернено пропорційний до тривалості погашен­ня заборгованості. Відношення Cash-flow до заборгованості (нетто). Показує здатність підприємства розрахуватись зі своїми боргами за рахунок грошових надходжень від операційної діяльності.

3. Показник самофінансування інвестицій, %. Визначається шляхом ділення операційного Cash-flow на величину чистих інвес­тицій (сума приросту нематеріальних активів, основних засобів і до­вгострокових фінансових інвестицій). Показує частку інвестицій, профінансовану за рахунок внутрішніх джерел. Чим вищий цей показник, тим менше підприємство вдавалося до залучення зовнішніх фінансових ресурсів при фінансуванні інвестицій.

4. Чиста Cash-flow -маржа, %: показник відношення Cash-flow (операційного) до обороту від реалізації продукції. Характеризує ве­личину Cash-flow /, яка припадає на одиницю обороту від реалізації. Показує, скільки процентів виручки від реалізації залишається на підприємстві після здійснення всіх платежів у рамках операційної діяльності.

5. Показник відношення Cash-flow до власного капіталу. По­казує чистий грошовий потік на одиницю власного капіталу.

Дата добавления: 2014-12-26