Тема 6. Фінансування за рахунок запозичених ресурсів

Нормативно-правові акти

Теми рефератів

1. Агентські відносини та їх вплив на формування дивідендної політики суб'єктів господарювання.

2. Дивідендна політика підприємства та її вплив на ринковий курс корпоративних прав емітента.

3. Критичний аналіз основних теоретичних моделей дивідендної політики

4. Дивідендна політика підприємства та вартість його корпоративних прав.

5. Особливості формування та реалізації дивідендної політики бізнес-груп (інтегрованих корпоративних структур).

6. Особливості дивідендної політики підприємств різних форм організації ведення підприємницької діяльності.

7. Дивідендна політика підприємств із часткою іноземного капіталу.

10. Проблемні питання управління дивідендною політикою. Плани реінвестування дивідендів (Dividend reinvestments plans — DRIPs).

11. Проблемні питання моделювання структури капіталу підприємства та її взаємозв'язок із дивідендною політикою.

12. Фінансово-математичне забезпечення теорії дивідендної політики.

13. Форми виплати дивідендів в Україні: критичний аналіз.

14. Теорія агентських витрат Free Cash-flow та її вплив на формування дивідендної політики підприємства.

Рекомендована література

1. Закон України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні».

2. Закон України «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні».

3. Закон України «Про банки та банківську діяльність».

4. Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

5. Закон України «Про інвестиційну діяльність».

6. Закон України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)».

7. Закон України «Про промислово-фінансові групи в Україні».

10. Закон України «Про режим іноземного інвестування».

11. Закон України «Про страхування».

12. Податковий кодекс України.

13. Цивільний кодекс України.

14. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку №20 «Консолідована фінансова звітність».

15. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку №5 «Звіт про власний капітал».

Наукова та навчально-методична література

1. Бланк И.А. Основы финансового менеджмента. – К.: Ника-центр, 1999.

2. Иванов А.К. Акционерное общество: управление капиталом и дивидендная политика. – М.: Инфра – М, 1996.

3. Терещенко О.О. Фінансова діяльність суб’єктів господарювання. – К.: КНЕУ, 2003. – С.210-232.

При вивченні даної теми необхідно враховувати, що кредитор - юридична та (або) фізична особа, яка має підтверджені належними до­кументами грошові вимоги до боржника, в тому числі вимоги з виплати заробітної плати, зі сплати податків, інших обов'язкових платежів до фондів соціального страхування та пенсійного забезпечення тощо.

Залежно від строків виконання зобов'язань вітчизняними стан­дартами бухгалтерського обліку позичковий капітал поділяється на довгостроковий і поточний.

Згідно з П(С)БО 2 «Баланс» під довгостроковими зобов'язан­нями слід розуміти зобов'язання, що будуть погашені протягом строку, який перевищує 12 календарних місяців, або протягом стро­ку, що перевищує операційний цикл, якщо він більший 12 ка­лендарних місяців.

Під поточними (короткостроковими) зобов'язаннями необ­хідно розуміти зобов'язання, що будуть погашені протягом опера­ційного циклу або повинні бути погашені протягом 12 місяців з да­ти складання балансу.

До складу позичкового капіталу належать також зобов'язання, які відображаються за розділом «Доходи майбутніх періодів». У цій статті показуються доходи, отримані протягом поточного або попередніх звітних періодів, які належать до наступних звітних пе­ріодів. Зокрема, до складу доходів майбутніх періодів належать до­ходи у вигляді одержаних авансових платежів за здані в оренду ос­новні засоби та інші необоротні активи (авансові орендні платежі), передплата на періодичні та довідкові видання, виручка за вантажні перевезення, виручка від продажу квитків транспортних і театраль­но-видовищних підприємств, абонентна плата за користування засо­бами зв'язку тощо.

Враховуючи вище викладене, можна констатувати, що до ос­новних зовнішніх джерел формування позичкового капіталу підпри­ємств належать:

• банківські (фінансові) кредити;

• кошти, залучені в результаті емісії облігацій;

• комерційні позички.

Фінансовий кредит - це позичковий капітал, який нада­ється банком-резидентом або нерезидентом, кваліфікованим як банківська установа згідно із законодавством країни перебуван­ня нерезидента, або резидентами і нерезидентами, які мають статус небанківських фінансових установ, у позичку юридичній або фізичній особі на визначений строк для цільового викорис­тання та під процент.

Основним різновидом фінансових кредитів є банківський кредит, який надається суб'єктам кредитування всіх форм власності у тимчасове користування на умовах, передбачених кредитним дого­вором. Основними з цих умов є: забезпеченість, повернення, строковість, платність і цільова спрямованість.

Кредити, які надаються банками, за строками користування по­діляються здебільшого на:

а) короткострокові - до 1 року;

б) середньострокові - до 3 років;

в) довгострокові - понад 3 роки.

З погляду підприємств (у контексті фінансової звітності) по­зичковий капітал (зобов'язання) поділяється на довгостроковий і короткостроковий.

Під довгостроковими кредитами банків розуміють зобо­в'язання підприємства перед кредитною установою (банком), які повинні погашатися протягом терміну, що перевищує один рік з дати складання балансу, а також пролонговані коротко­строкові кредити (позички), які перейшли до складу довго­строкових.

Довгострокові кредити залучаються підприємствами для фінансування довгострокових активів, зокрема основних засо­бів (їх придбання, реконструкції, модернізації), нового будів­ництва, інших видів необоротних активів, а також окремих ви­дів оборотних активів, в яких кошти заморожуються на трива­лий період.

В економічно розвинутих країнах до довгострокових бан­ківських кредитів вдаються, як правило, підприємства малого та середнього бізнесу. Великі підприємства довгострокову по­гребу в капіталі задовольняють здебільшого шляхом емісії облігацій.

Короткостроковими кредитами банків є зобов'язання підпри­ємства перед кредитною установою (банком), які повинні бути вико­нані протягом терміну, що не перевищує одного року з дати скла­дання балансу, а також зобов'язання за кредитами (позичками), як довгостроковими, так і короткостроковими, термін погашення яких минув на дату складання балансу.

Короткострокові банківські кредити залучаються здебільшого для фінансування оборотних активів підприємства, зокрема на по­криття тимчасового дефіциту платіжних засобів, придбання това­рів, виробничих запасів тощо.

Найважливіші параметри позичкового капіталу підприємства наведені в табл. 4.

Ринкові умови господарювання породжують об'єктивну не­обхідність використання суб'єктами підприємницької діяльності позикових фінансових ресурсів поряд із власними коштами, які і у їх розпорядженні, тобто поряд зі статутним капіталом та ін­шими складовими власного капіталу. За питомою вагою перше місце серед позикових ресурсів у більшості підприємств посідає банківський кредит.

У табл. 5 наведено порядок організації роботи щодо отриман­ня банківських позичок, а також визначені основні акценти в цій роботі, на які повинні звертати увагу керівництво підприємства та фінансові служби.

Крім банківського кредиту, у складі позикових фінансових ре­сурсів підприємств усіх галузей народного господарства велике зна­чення має кредиторська заборгованість усіх видів, яка виникає в роз­рахунках з іншими юридичними і фізичними особами, постачальни­ками, покупцями, бюджетом, органами соціального страхування, по­забюджетними фондами, а також у розрахунках з робітниками і служ­бовцями підприємства. Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» кваліфікує частину кредиторської заборгованості, залу­ченої до складу позикових фінансових ресурсів, як товарний кредит і кредит під цінні папери, що засвідчують відносини позики. Вони являють собою дві форми позабанківського кредиту.

Товарний кредит виникає в розрахунках за матеріальні цінно­сті, виконані роботи, надані послуги. Вони передаються у влас­ність підприємства-боржника на умовах угоди, що передбачає від­строчення кінцевого розрахунку на певний строк та під процент. Товарний кредит передбачає передання права на товари (результа­ти робіт, послуг) покупцеві в момент підписання договору або в момент фактичного отримання товарів (робіт, послуг), незалежно від часу погашення заборгованості. У відношеннях товарного кре­диту кожний суб'єкт підприємницької діяльності має право висту­пати або як кредитор, або як одержувач кредитів. Поширеною фор­мою одержання товарного кредиту є видача підприємством вексе­лів своїм постачальникам.

Кредит під цінні папери, що засвідчують відносини позики, - це кошти, які залучаються підприємством-боржником від інших юридичних або фізичних осіб шляхом випуску (емісії) і продажу об­лігацій згідно з чинним законодавством.

Кредитоспроможність - наявність у потенційного позичаль­ника передумов для отримання кредиту і здатність повернути йо­го. Інакше кажучи - це здатність підприємства в повному обсязі й у визначений кредитною угодою термін розрахуватися за своїми бор­говими зобов'язаннями. Кредитоспроможність позичальника визна­чається показниками, що характеризують його акуратність при роз­рахунках за раніше отриманими кредитами, його поточний фінансо­вий стан, спроможність у разі необхідності мобілізувати кошти з різних джерел, забезпечити оперативну трансформацію активів у грошові кошти.

У науково-практичній літературі здебільшого виокремлюють кількісні та якісні критерії кредитоспроможності. Кількісні кри­терії пов'язані з оцінкою поточного та перспективного фінансового стану позичальника, а якісні виявляються на основі оцінки менедж­менту підприємства та його ситуації на ринку, факторів виробницт­ва і збуту продукції.

У разі, якщо позичальник не в змозі виконати свої зобов'язання у передбачені кредитним договором строки, кредитор може задово­льнити свої вимоги за рахунок кредитного забезпечення. Саме тому наявність у позичальника достатнього кредитного забезпечення є складовим елементом його економічної кредитоспроможності. До основних видів забезпечення кредиту належать:

а) застава (майна, майнових прав, цінних паперів тощо);

б) гарантії (банків, підтверджені фінансами чи майном третьої особи);

в) інші види забезпечення (поручительство, свідоцтво страхової організації).

Облігації підприємства розглядаються як класичний інструмент залучення суб'єктами господарювання позичкового капіталу на довго­строковий період. Випуск облігацій, як правило, розрахований не на якихось конкретних капіталодавців, а на ринок капіталів у цілому.

Облігація - борговий цінний папір, що засвідчує внесення її власником грошових коштів і підтверджує зобов'язання відшкоду­вати йому номінальну вартість цього цінного паперу у передбаче­ний у ньому строк із виплатою фіксованого процента (якщо інше не передбачено умовами випуску). Облігації усіх видів розповсюджу­ються серед підприємств і громадян на добровільних засадах. Класифікація облігацій представлена в таблиці 6.

Таблиця 6

Дата добавления: 2014-12-26