Класифікація облігацій

Класифікаційні ознаки		Види облігацій
Форма розпоряджень	• •	іменні на пред'явника
Форма випуску	• •	купонні безкупонні
Строк обігу	•• •• •	Короткострокові середньострокові середньострокові довгострокові вічні
Спосіб забезпечення	••	заставні беззаставні
Спосіб виплати доходу	• • •• • •	відсоткові безвідсоткові кумулятивні з «плаваючим курсом» двохвалютні з участю у доходах
Вид погашення	•• • • • • • •	з довгостроковим погашенням з відкладеного фонду з викупного фонду з відшкодуванням серійні з розширенням строку заборгованості зі звуженням строку заборгованості невідкличні (ординарні)
Права на купівлю ін­ших цінних паперів емітента	• • •	конвертовані опціонні з варантом
Місце обігу	• •	внутрішні міжнародні

Випускаються облігації таких видів:

а) облігації внутрішніх і місцевих позик;

б) облігації підприємств.

Облігації внутрішніх і місцевих позик випускаються на пред'явника, а обов'язковим реквізитом цільових облігацій є зазна­чення товару (послуг), під який вони випускаються.

Рішення про випуск облігацій внутрішніх і місцевих позик приймається відповідно Кабінетом Міністрів України і місцевими радами.

Рішення про випуск облігацій підприємств приймається емі­тентом і оформляється протоколом. Облігації підприємств випус­каються підприємствами усіх передбачених законом форм власнос­ті, об'єднаннями підприємств, акціонерними та іншими товариства­ми і не дають їх власникам права на участь в управлінні. Облігації можуть випускатися іменними і на пред'явника, процентними і без­процентними (цільовими), що вільно обертаються або з обмеженим колом обігу.

Акціонерні товариства можуть випускати облігації на суму не більше 25 % від розміру статутного капіталу і лише після повної оплати усіх випущених акцій. Випуск облігацій підприємств для формування і поповнення статутного фонду емітентів, а також для покриття збитків, пов'язаних з їх, господарською діяльністю, не до­пускається.

Облігації усіх видів можуть бути придбані громадянами лише за рахунок їх особистих коштів, а підприємства придбають облігації усіх видів за рахунок коштів, що надходять у їх розпорядження піс­ля сплати податків та процентів за банківський кредит.

Облігації усіх видів оплачуються в гривнях, а у випадках, пе­редбачених умовами їх випуску, - в іноземній валюті. Незалежно від виду валюти, якою проведено оплату облігацій, їх вартість вира­жається у гривнях.

Доход по облігаціях усіх видів виплачується відповідно до умов їх випуску. Доход по облігаціях цільових позик (безпроце­нтних облігаціях) не виплачується. Власникові такої облігації надається право на придбання відповідних товарів або послуг, під які випущено позики. Якщо ціна товару до моменту його одержання перевищуватиме вартість облігації, то власник одер­жує товар по ціні, вказаній на облігації, а при одержанні більш дешевого товару він одержує різницю між вартістю облігації та ціною товару.

По облігаціях підприємств доходи виплачуються за раху­нок коштів, що залишаються після розрахунків із бюджетом і сплати інших обов'язкових платежів. У разі невиконання чи не­своєчасного виконання емітентом зобов'язання по виплаті дохо­дів по процентних облігаціях, надання права придбання відпові­дних товарів або послуг по безпроцентних (цільових) облігаціях чи погашення зазначеної в облігації суми у визначений строк стягнення відповідних сум провадиться примусово господар­ським судом. Порядок викупу облігацій усіх видів, крім цільо­вих, визначається при їх випуску.

Кошти, одержані від реалізації облігацій внутрішніх і місце­вих позик, направляються відповідно до республіканського й місце­вих бюджетів, до позабюджетних фондів місцевих рад, а кошти від розміщення облігацій підприємств спрямовуються на цілі, визначе­ні при їх випуску.

До основних переваг фінансування на основі емісії облігацій можна віднести наступні:

• диверсифікація капіталодавців, зокрема кредиторів;

• залучення коштів здійснюється на довгостроковий період;

• податкові переваги, оскільки проценти за облігаціями відно­сяться на зменшення оподаткованого доходу емітента;

• порівняно з акціями облігації є менш ризиковим об'єктом вкла­дення коштів для інвесторів.

Серед найсуттєвіших недоліків цього інструменту фінансу­вання найчастіше наводяться такі:

• порівняно високий рівень накладних витрат, пов'язаних із ви­пуском облігацій;

• ризик сплати завищених процентів, передбачених умовами ви­пуску облігацій, у разі зменшення ставок на ринку капіталів;

• через значну кількість держателів облігацій і широку географію їх знаходження можуть виникнути труднощі ведення перегово­рів з капіталодавцями у разі необхідності пролонгації строків погашення.

Опціон - стандартний документ, який закріплює право (але не зобов'язання) його власника на придбання від емітента опціона (опціон на купівлю) чи на продаж емітенту опціона (опціон на про­даж) у термін, визначений у ньому, зазначену кількість базового ак­тиву за зафіксованою при укладанні ціною (ціною виконання).

Варант - різновид опціону на купівлю, який випускається емітен­том разом із власними привілейованими акціями чи облігаціями та на­дає його власникові право на придбання простих акцій чи облігацій да­ного емітента протягом певного періоду на заздалегідь узгоджених умовах. Варанти, як правило, емітуються в пакеті з облігаціями.

Згідно з вітчизняними нормативними актами, варанти можуть випускатися лише відкритими акціонерними товариствами і тільки в документарній формі. Термін дії варанту не повинен перевищува­ти 1 рік, а обсяг базового активу емітента варантів - 50 % обсягу акцій даного емітента, випуск (випуски) яких було зареєстровано.

Одним з джерел формування позичкового капіталу підприєм­ства є комерційні кредити. Комерційний кредит - це форма кре­диту, яка характеризує відносини позички між двома суб'єктами господарської діяльності, що виникають у результаті одержаних авансів у рахунок наступних поставок продукції (робіт, послуг) чи одержання товарів з відстрочкою платежів. Ці кредити принци­пово відрізняються від банківських, оскільки кредитором виступа­ють комерційні партнери підприємства. До основних різновидів комерційних кредитів належать:

• товарні кредити;

• одержані аванси.

Досить часто підприємства вдаються до використання так зва­них різновидностей кредиту. Одним із таких субститутів є факто­ринг, який можна трактувати як спосіб короткострокового фінансу­вання діяльності підприємства. За визначенням, факторинг - це продаж дебіторської заборгованості на користь фінансового посе­редника (факторингової компанії чи банку). Зміст операції факто­рингу зводиться до переуступки першим кредитором прав вимоги боргу третьої особи другому кредитору (фактору) з попередньою або наступною компенсацією вартості такого боргу першому креди­тору. На основі договору про проведення розрахункових операцій через факторинг банк, наприклад, може придбати у підприємства-продавця право вимоги за поставлені товари та надані послуги, строки сплати за які минули (прострочена дебіторська заборгова­ність) або по поточних розрахунках.

До найважливіших функцій факторингу належать:

• функція фінансування та кредитування: підприємства усту­пають право на одержання грошових засобів згідно з платі­жними документами на поставлену продукцію в обмін на негайне одержання основної суми дебіторської заборгова­ності (за вирахуванням комісійної винагороди факторинго­вій фірмі);

• функція покриття ризику: ризик неповернення кредиторської заборгованості переходить до фактора;

• функція управління дебіторською заборгованістю: вся робота зі стягнення заборгованості переходить до компетенції фактора.

Водночас особливості та умови кругообігу фінансових ресурсів у народному господарстві породжують появу тимчасово вільних коштів, які чекають свого використання і формують так званий по­зичковий фонд. Основні джерела позичкового фонду (кредитних ре­сурсів, як їх називають на практиці) формуються за рахунок таких економічних явищ:

• незбіг у багатьох підприємств моменту продажу (реалізації) продукції, тобто вивільнення фінансових ресурсів у грошовій формі, з їх черговим авансуванням, вкладенням у діло, в ре­зультаті чого тимчасово вільні кошти осідають на поточних, де­позитних та інших банківських рахунках;

• встановлений законодавством порядок виплати заробітної пла­ти робітникам та службовцям (як правило, двічі на місяць), в результаті якого в обігу підприємств, установ, організацій по­стійно є кошти у вигляді заборгованості з оплати праці, які мо­жуть тимчасово бути нікуди не вкладеними й осідати на банків­ських рахунках;

• накопичення коштів, призначених для фінансування реновації основних засобів або їх поліпшення (насамперед мова йде про постійне накопичення амортизаційних коштів у міру зносу ос­новних засобів і реалізації продукції);

• наявність вільних коштів у вигляді тимчасово невикористаного прибутку, що створюється в галузях матеріального виробниц­тва та в сфері послуг і призначений як для фінансування загаль­нодержавних потреб, так і для виробничо-технічного і соціаль­ного розвитку суб'єктів підприємництва;

• постійна наявність коштів підприємств, організацій, установ у розрахунках як результат розриву в часі між моментом списан­ня грошової суми з банківського рахунку платника і моментом її зарахування на рахунок одержувача;

• наявність тимчасово вільних коштів державного бюджету, що осідають на банківських рахунках у ході його касового вико­нання;

• вільна грошова маса в населення у вигляді грошових заоща­джень на банківських рахунках або залишків готівки.

Таким чином, з одного боку, у підприємств періодично з'явля­ється об'єктивна необхідність залучення кредитних ресурсів, з дру­гого - у господарстві в силу ряду обставин наявні тимчасово віль­ні кошти, які можуть бути одержані підприємствами у вигляді кре­дитів. Найчастіше потреба в кредитах має відносно короткотермі­новий характер (до одного року) і виникає для поповнення оборот­них коштів.

Річ у тім, що за рахунок власних оборотних коштів підпри­ємства створюють мінімальні запаси товарно-матеріальних цін­ностей. Але потреба в коштах для створення запасів протягом року коливається. Особливо наочно це можна спостерігати на прикладі підприємств із сезонним характером виробництва, ба­гатьох підприємств, які переробляють сільськогосподарську си­ровину, підприємств лісової, торфодобувної промисловості, під­приємств будівельних матеріалів. Наприклад, підприємства, що переробляють сільгоспсировину, в період збирання врожаю ма­ють створити такі запаси сировини, яких би вистачило на весь термін переробки. Природно, що в цей період у них виникає під­вищена потреба в оборотних коштах для оплати й накопичення сировини, що надходить від її виробників - колективних сіль­ськогосподарських підприємств, фермерських господарств; піс­ля закінчення сезону переробки запаси цієї сировини зменшу­ються до мінімуму (або повністю зникають), а з ними зменшу­ється або зовсім зникає потреба в оборотних коштах на форму­вання запасів цієї сировини.

У підприємств, що заготовляють ліс, виникає підвищена потре­ба в оборотних коштах у зимовий період, коли вони накопичують значні запаси деревини; влітку, коли завершується реалізація лісу, ця потреба скорочується до мінімуму. Аналогічні різкі коливання потреби в оборотних коштах відбуваються і в інших підприємств із сезонним характером виробництва.

Для підприємств машинобудування, металообробки, хімічної, металургійної, швейної, взуттєвої промисловості, інших галузей промисловості з несезонним характером виробництва такі різкі ко­ливання потреби в оборотних коштах не характерні. Але й у них у силу ряду обставин спостерігаються певні коливання розмірів запа­сів товарно-матеріальних цінностей, отже, й коливання потреби в оборотних коштах. І ось чому.

З міркувань ефективності використання фінансових ресурсів підприємству невигідно формувати власні оборотні кошти в розмі­рах, які перекривали б будь-яку потребу в оборотних коштах, зок­рема й ту, яка виникає тимчасово у збільшеному розмірі. В такому разі у підприємства в періоди зменшення потреби в оборотних ко­штах неминуче виникав би надлишок коштів, що призвело б до не­раціонального їх використання. Тому підприємства мають вклада­ти в оборотні кошти мінімум власних фінансових ресурсів у розмі­рах, достатніх для створення лише мінімальних запасів товарно-матеріальних цінностей і витрат виробництва. Всю іншу потребу в оборотних коштах доцільно задовольняти за рахунок позикових ре­сурсів, головним чином - банківських кредитів на умовах строковості й поворотності.

В економічній літературі рекомендується така формула визначення прийнятного відсотка за кредит в умовах інфляції (р);

р=r + q + r ∙ q: 100, (1)

де r - нормальна відсоткова ставка за кредит;

q - відсоток інфляції.

При розрахунку суми простого проценту в процесі нарощення вартості (компаундинга) використовується наступна формула:

I = р ∙ n ∙ і, (2)

де I - сума проценту за обумовлений період часу в цілому;

Р - первісна сума (вартість) грошових коштів;

n - кількість інтервалів, по яким здійснюється розрахунок про­центних платежів, в загальному обумовленому періоді часу;

і - процентна ставка, що використовується, виражена десятко­вим дробом.

Майбутня вартість вкладу (S) з врахуванням нарахованої су­ми проценту визначається по формулі:

S = Р + I = Р · (I + n · і). (3)

При розрахунку суми простого проценту в процесі дисконту­вання вартості (тобто суми дисконту) використовується наступна формула:

D= S –S · 1 / (1 + n · i) (4)

де D - сума дисконту (розрахована по простим процентам) за обу­мовлений період часу в цілому;

S - вартість грошових коштів;

n - кількість інтервалів, по яким здійснюється розрахунок про­центних платежів, загальному обумовленому періоді часу;

і - дисконтна ставка, що використовується, виражена де­сятковим дробом.

Теперішня вартість грошових коштів (Р) з урахуванням розрахункової суми дисконту визначається по наступним формулам:

P = S – D=S · 1 / (1 + n · i) (5)

При розрахунку майбутньої суми вкладу (вартості грошових коштів) в процесі його нарощення за складним процентом

використовується наступна формула:

S℮ = P · (1 + i)ⁿ, (6)

де S е - майбутня вартість вкладу (грошових коштів) при його наро­щенні по складним процентам;

Р - первісна сума вкладу;

i - процентна ставка, що використовується, виражена десятко­вим дробом;

n - кількість інтервалів, по яким здійснюється кожен проце­нтний платіж, в загальному обумовленому періоді часу.

Сума проценту (Iс) в цьому випадку визначається по формулі:

Ic = Sc - Р. (7)

При розрахунку теперішньої вартості грошових коштів в процесі дисконтування за складним процентом використовується наступна формула:

Pc = S / (1+i)ⁿ, (8)

де Рс – первісна сума вкладу;

S – майбутня вартість вкладу при його нарощенні, обумовлена

умовами інвестування;

і – дисконтна ставка, що використовується, виражена десят­ковим дробом;

n – кількість інтервалів, по яким здійснюється кожний про­центний платіж, в загальному обумовленому періоді часу.

Дата добавления: 2014-12-26