Тема 5. Дивідендна політика

Теми рефератів

1. Проблематика принципал-агент відносин за використання внутрішніх джерел фінансування.

2. Критерії прийняття рішення щодо використання внутрішніх джерел фінансування.

3. Забезпечення наступних витрат і платежів як джерела фінансування підприємств: вітчизняна та світова практика використання.

4. Дезінвестиції як інструмент фінансування підприємств.

5. Проблемні питання прихованого самофінансування това­риств з обмеженою відповідальністю.

6. Показник операційного Cash-flow як індикатор фінансування за рахунок внутрішніх джерел.

7. Показник Cash-flow в управлінні фінансами підприємств.

8. Внутрішнє фінансування і ринкова вартість підприємства.

9. Вплив оподаткування на рівень самофінансування підприємства.

Рекомендована література

1. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 4 «Звіт про рух грошових коштів»: Затв. наказом Міністерства фінансів України № 87 від 31.03.1999 р.

2. Терещенко О. О. Фінансова діяльність суб'єктів господарювання: Навч. посібник. — К.: КНЕУ, 2003. — С. 169—202.

3. Фінанси підприємств / За наук. ред. А. М. Поддєрьогіна. — 4-те вид. — К.: КНЕУ, 2002. — С. 60—78.

Одним з важливих завдань фінансового менеджменту є форму­вання та реалізація політики підприємства в галузі виплати дивіден­дів. Дивіденди - частина чистого прибутку, розподілена між: уча­сниками (власниками) відповідно до частки їх участі у статутному капіталі підприємства.

Дивідендна політика - це набір цілей і завдань, які ставить перед собою керівництво підприємства у галузі виплати дивідендів, а також сукупність методів і засобів їх досягнення. Оптимізація дивідендної політики - це оптимізація співвідношення між прибу­тком, що виплачується у вигляді дивідендів, і тим, який реінвестується з метою максимізації доходів власників.

До основних завдань, які слід вирішити в ході формування та реалізації дивідендної політики, слід віднести:

• виявлення основних факторів, які впливають на прийняття рі­шення щодо виплати дивідендів чи реінвестування прибутку;

• визначення оптимального співвідношення між розподіленим і тезаврованим прибутком;

• оцінку впливу рішення щодо порядку розподілу чистого прибу­тку на ринкову вартість корпоративних прав підприємства та його інвестиційну привабливість;

• визначення оптимальної для підприємства величини статутного і власного капіталу;

• узгодження стратегії виплати дивідендів із податковим законо­давством;

•. вибір найприйнятнішого методу та форми нарахування і випла­ти дивідендів;

• оцінку впливу дивідендної політики на вирішення конфлікту інтересів між власниками, кредиторами та керівництвом під­приємства.

Рішення щодо розподілу прибутку, а отже, вибору тих чи інших пріоритетів при реалізації дивідендної політики приймаються збора­ми власників підприємства. Завданням менеджменту в цілому і фі­нансового менеджменту зокрема є обґрунтування необхідності прий­няття того чи іншого рішення в галузі дивідендної політики. Для цього слід проаналізувати фактори впливу на неї. До основних з та­ких факторів належать:

1. Стадія життєвого циклу підприємства (для нещодавно створених підприємств доцільним є максимальне реінвестування прибутку).

2. Наявність у підприємства прибуткових інвестиційних проек­тів. Якщо в підприємства відсутні обгрунтовані плани щодо прибут­кового реінвестування прибутку, то найраціональнішим буде макси­мальний розподіл прибутку (виплата дивідендів).

3. Альтернативні джерела капіталу. Цей чинник пов'язаний з доступністю і вартістю залучення коштів із зовнішніх джерел, які можна використати для покриття потреби в капіталі, що зале­жить від:

• кредитоспроможності підприємства та наявності в нього кре­дитного забезпечення;

• вартості залучення позичкового капіталу;

• інвестиційної привабливості та можливостей залучення додат­кового акціонерного чи пайового капіталу (шанси розміщення нової емісії);

• накладних витрат, пов'язаних із залученням власного капіталу із зовнішніх джерел.

4. Обмеження. Законодавством, статутом чи угодами підпри­ємства можуть бути встановлені певні обмеження на виплату ди­відендів. Ці обмеження можуть застосовуватися, як правило, в та­ких випадках:

• у разі заборгованості власників (учасників) за внесками до ста­тутного капіталу;

• за наявності на момент виплати дивідендів підстав щодо пору­шення справи про банкрутство підприємства чи виникнення та­ких підстав у результаті виплати дивідендів;

• власний капітал підприємства є меншим за обсяг його статутно­го та резервного капіталу;

• повністю не сплачені поточні та накопичені дивіденди за приві­лейованими акціями;

• відсутність відповідних фінансових джерел виплати дивідендів;

• наявність договірних обмежень, наприклад з банком-кредитором.

5. Преференції найважливіших груп власників: більшість з них орієнтовані на споживання (дивіденди) чи заощадження (тезаврація та збільшення вартості підприємства).

6. Податкові наслідки застосування того чи іншого типу диві­дендної політики: для власників та для самого підприємства.

7. Рівень процентних ставок на ринку капіталів, а також ставки дивідендів у конкурентів та в інших підприємств, які належать до ті­єї самої чи суміжних галузей виробництва.

Рішення про виплату дивідендів та їх розмір за корпоративними правами кожної категорії приймають власники (загальні збори влас­ників) підприємства за рекомендацією наглядової ради чи пропози­цією виконавчих органів. Порядок повідомлення власників корпора­тивних прав про виплату дивідендів регламентується статутом това­риства. Як правило, підприємства дають відповідне оголошення у заздалегідь визначених друкованих засобах масової інформації. В оголошенні про виплату дивідендів має міститися така інформація:

• назва підприємства;

• дата прийняття загальними зборами власників рішення про ви­плату дивідендів;

• період, за який виплачуються дивіденди;

• величина дивідендів на одну акцію (у відносному чи абсолют­ному виразі) в розрізі окремих їх категорій;

• строки та місце виплати;

• особливості оподаткування дивідендів.

У разі прийняття рішення про виплату дивідендів емітент кор­поративних прав, на які нараховуються дивіденди, проводить зазна­чені виплати власнику корпоративних прав пропорційно його частці в статутному капіталі підприємства. Нарахування дивідендів може здійснюватися шляхом застосування визначеного процента до номі­нального капіталу, який належить окремим власникам корпоратив­них прав. Величина цього процента розраховується як відношення чистого прибутку (іншого джерела), який спрямовується на виплату дивідендів до обсягу статутного капіталу. В акціонерних товарист­вах дивіденди на одну акцію розраховуються діленням загальної су­ми оголошених дивідендів на кількість простих акцій, за якими сплачуються дивіденди. За корпоративними правами однієї категорії виплачуються дивіденди однакового розміру.

Отже, величина дивідендів, яка належить окремому власнику, залежить від трьох основних показників:

1) величини чистого прибутку, резерву дивідендів (інших джерел виплати);

2) встановленого співвідношення між розподіленим і нерозподіле­ним прибутком;

3) частки учасника (власника) в статутному капіталі.

Складовою дивідендної політики підприємства є вибір найприйнятнішої для всіх зацікавлених сторін форми виплати дивіден­дів. Загалом дивіденди можуть виплачуватися в таких формах:

• грошова;

• негрошова;

• змішана форма;

• приховані дивіденди.

У процесі реалізації обраного типу дивідендної політики підпри­ємства вдаються до специфічних прийомів. Такими прийомами є:

• збільшення статутного капіталу та виплата дивідендів акціями;

• подрібнення акцій;

• викуп акціонерним товариством акцій власної емісії (або змен­шення номіналу);

• формування резервів виплати дивідендів.

Враховуючи фактори впливу на дивідендну політику і теорети­чні концепції у цій галузі, в практиці використовуються такі основні підходи (методи) нарахування та виплати дивідендів:

• залишковий метод і стратегія припинення дивідендних виплат;

• метод стабільних дивідендів;

• метод гнучкої дивідендної політики;

• метод стійкого приросту дивідендів;

• метод стабільної та бонусної частини.

Загальний огляд методів нарахування дивідендів, їх переваги та недоліки наведено у табл. 3.

Ефективність дивідендної політики оцінити надзвичайно склад­но. Очевидно, ефективною буде така політика, за якої забезпечуєть­ся мінімізація конфлікту між окремими власниками, кредиторами та керівництвом підприємства. Зрозуміло, що уникнути таких конфлік­тів можна за максимізації доходів власників, за відсутності обме­жень з боку кредиторів. Як уже зазначалося, ці доходи можуть бути у формі підвищення курсової вартості та (або) дивідендів. Висновки щодо ефективності дивідендної політики можна зробити на основі аналізу показників прибутковості корпоративних прав, від значення яких залежать обидві складові доходів власників.

До таких показни­ків можна віднести:

1. Чистий прибуток, що припадає на одну просту акцію: розрахо­вується діленням суми чистого прибутку, який належить влас­никам простих акцій, на кількість простих акцій.

2. Дивіденди на одну просту акцію: розраховується діленням суми оголошених дивідендів на кількість простих акцій, за якими сплачуються дивіденди.

3. Коефіцієнт цінності акцій: розраховується діленням ринкової ціни однієї акції на дивіденд на одну просту акцію.

4. Рентабельність акції - виражений у процентах показник, який є обернено пропорційним до коефіцієнта цінності акцій.

5. Коефіцієнт дивідендних виплат: відношення маси дивіденду до суми чистого прибутку.

6. Відношення ринкового курсу до чистого прибутку на одну ак­цію: характеризує взаємозв'язок між чистим прибутком підпри­ємства та курсом його акцій і показує, скільки річних прибутків на одну акцію потрібно, щоб окупилися кошти, вкладені в акцію.

7. Відношення ринкового курсу акцій до показника Cash-flow на одну акцію: характеризує взаємозв'язки між ринковим курсом і чистим грошовим потоком підприємства.

Дата добавления: 2014-12-26