Господарювання

Під договором розуміється документ, який визначає права і обов'язки сторін в господарських, фінансових та інших відносн­их. Договір — це угода двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Тому однією з основних форм цивільно-правового докумен­та, беззаперечно, є договір, під яким слід розуміти викладену в письмовій формі домовленість двох або більше сторін, спрямовану на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Договір укладається як між окремими фізичними осо­бами, так і між ними та юридичними особами, або між юридич­ними особами.

В основі нинішніх нових умов господарювання і розвитку ринкових відносин лежить економічна та господарська самостійність суб'єктів господарювання незалежно від форм влас­ності та господарювання. Згідно з законами України «Про власність», «Про селянське (фермерське) господарство», «Про колективне сільськогосподарське підприємство», «Про сільсько­господарську кооперацію», «Про господарські товариства», а та­кож відповідно до Господарського кодексу України та Цивіль­ного кодексу України договір між суб'єктами господарювання є одним із основних правових і економічних важелів та засобів здійснення міжвиробничих та інших зв'язків.

Існують договори різних видів. Цивільний кодекс та чинне законодавство України передбачають такі договори: купівлі-продажу, поставки, закупівлі сільськогосподарської продукції, міни, позичку і кредиту, оренди, підряду, застави, поручительства, договір з довірителем майна, типовий договір довірчого товариства з довірителем майна, кредитний договір, договір доручення, договір про охорону і супроводження підакцизних товарів підроз­ділами митної служби Державного митного комітету Україні (на період, на обумовлений обсяг товару, разовий), затверджений Державним митним комітетом України і Міністерством внутрішніх справ України 25 липня 1996 р. і зареєстрованими Міністерстві юстиції України 6 серпня 1996 р. на підставі Указу Президента України від 20 травня 1996 р. № 353 та постанова Кабінету Міністрів України від 29 червня 1996 р. № 609 «Про затвердження Положення про порядок охорони і супроводжен­ня митними органами із залученням у разі потреби підрозділів Міністерства внутрішніх справ».

Крім того, спеціалістам юридичних служб слід враховувати, що будь-який договір, який породжує права та обов'язки суб'єктів господарювання, повинен звірятись на відповідність проектів такої категорії типовим, а також примірним і зразковим догово­рам.

Типовий договір, як правило, не є імперативною нормою. Дійсно, такий договір лише визначає необхідність і достатність наявності у певному договорі тих чи інших положень, законність відповід­них вимог, логічність побудови структурних елементів та доку­ментів у цілому. Типовий договір наводиться як орієнтир для творчої роботи розробника проекту договору, а не як формуляр, як треба заповнити лише порожні місця.

Таким чином, багатогранність і складність господарських відносин вимагають чіткого визначення прав і зобов'язань сторін. Практика свідчить про те, що багато суб'єктів господарювання, які не приділяють належної уваги здійсненню договірної роботи, потрапляють у залежність від інших підприємств, організацій, установ та господарств і несуть збитки.

З 1 січня 2004 р. юридична служба повинна при укладанні договорів обов'язково керуватись і нормами Господарського ко­дексу України. В них передбачено загальні положення про гос­подарські зобов'язання (глава IV). Умови укладання догово­рів, що породжують господарські зобов'язання, передбачено ст. ст. 179—188 (глава XX). Також необхідно керуватися статтями 189—192 (глава XXII), якими врегульовано питання щодо цін та ціноутворення у сфері господарювання. Крім того, слід керува­тися ст. ст. 193—208 (глава XXII), якими регулюються питання виконання господарських зобов'язань та порядок їх припинення. Також при наданні юридичної допомоги в організації договірної роботи в суб'єктах господарювання юридична служба повинна враховувати інші норми нового Господарського кодексу України.

Згідно з вимогами ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір викладається у формі єдиного документа, який підписується сторонами та скріплюється печатками сторін. Передбачено укладання господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телегра­мами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження Прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встанов­лено спеціальних вимог до форми та порядку укладання даного виду договорів.

Проект договору може бути запропонований будь-якою із сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається іншій стороні в двох примірниках.

Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформлює договір відповідно до вимог згаданої ст. 181, Господарського кодексу і повертає один примірник договору іншій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору.

За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторо­на, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжнос­тей, про що робиться застереження в договорі, та у двадцятиден­ний строк надсилає іншій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором.

Сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов'язана протягом 20-ти днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів щодо врегулювання розбіжностей з іншою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишилися неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода іншої сторони.

У разі досягнення сторонами згоди щодо всіх або окремих умов, зазначених у протоколі розбіжностей, така згода повинна бути підтверджена у письмовій формі (протоколом узгодження розбіжностей, листами, телеграмами, телетайпограмами тощо).

Якщо сторона, яка одержала протокол розбіжностей щодо умов договору, заснованого на державному замовленні або такого, укладання якого є обов'язковим для сторін на підставі закону, або сторона — виконавець за договором, що в установленому порядку визнана монополістом на певному ринку товарів (робіт, послуг) і яка одержала протокол розбіжностей, не передасть у зазначений двадцятиденний строк до суду розбіжності, що залишилися неврегульованими, то пропозиції іншої сторони вважаються прийнятими.

У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

Отже, спеціалістам юридичних служб слід пам'ятати, що відносини щодо укладання договорів регулюються не лише Цивільним кодексом України, який діяв до 31 грудня 2003 р., а й новими Цивільним кодексом України та Господарським кодексом України. У них наведено правила укладання договорів, їх змістта порядок врегулювання розбіжностей. Питання з укладання договорів також регулюються іншими актами законодавства. Так, Указом Президента України від 4 жовтня 1994 р. «Про застосування Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів», який прийнято з метою однакового тлумачення комерційних термінів суб'єктами підприємницької діяльності України при укладанні договорів, а також учасниками відносин, що виника­ють у зв'язку з таким укладанням договорів, встановлено, що при укладанні договорів, у тому числі зовнішньоекономічних, предметом яких є товари (роботи, послуги), застосовуються Міжнародні правила інтерпретації комерційних термінів, підго­товлені Міжнародною торговою палатою в 1953 р. (далі — пра­вила ІНКОТЕРМС). Дія цього Указу Президента України поши­рюється на відносини, що виникають у зв'язку з договорами, укладеними після набуття чинності, тобто з 17 жовтня 1994 р. З 1 січня 2000 р. введена в дію нова редакція правил ІНКОТЕРМС.

Отже, найбільш важливі і складні договори повинні уклада­тися суб'єктами господарювання з урахуванням чинних типових договорів, затверджених (схвалених) відповідними органами дер­жави. Типові договори передбачають права і обов'язки сторін, порядок виконання договору, відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов'язань та інших умов, які є обо­в'язковими для сторін при укладанні договорів конкретними юридичними особами та з участю громадян — підприємців. Такі договори можуть бути змінені за письмовим погодженням між сторонами.

Участь спеціалістів юридичних служб у розробленні та укла­данні суб'єктами господарювання договорів — це вміння юрис­консульта застосовувати відповідну правову норму в інтересах юридично обслуговуючого суб'єкта господарювання і процесі перевірки відповідності проектів договорів Типовому договору або іншим нормативним чинним актам, які регулюють ці конк­ретні правовідносини, в подальшому їх візуванні, а в необхідних випадках — у складанні проектів договорів.

При укладанні договорів юридична служба повинна звертати увагу на повноту і точність всіх реквізитів при підготовці або уявленні в майбутньому претензії, а пізніше — позовної заяви. Досить часто на практиці трапляється, що заявник не може по­відомити господарський суд про додаткові дані, крім тих, що містяться на фірмовому бланку або в кутковому штемпелі. Ви­никає це тому, що сторони, укладаючи договір, не фіксують ці формальні дані, вважаючи їх зайвими, тобто нехтують цими додатковими даними, проявляючи при цьому правовий нігілізм. Це часто є наслідком того, що до цієї роботи не залучаються юрисконсульти або спеціалісти-правознавці. Ще більші труднощі в цьому напрямку виникають в ході виконання рішення госпо­дарського суду.

Обов'язково в договорі повинні бути передбачені рік, місяць дата і місце його укладання, повне найменування сторін, назва договору (заголовок); документ, що підтверджує повноваження керівників або їх заступників, які мають право на підписання договору, ким видано, номер і дата видачі; предмет, мета укла­дання договору; його кількісна і якісна характеристика; загаль­ний строк договору; загальна сума договору; порядок розрахунків; конкретна майнова відповідальність сторін за незабезпечення виконання договору; порядок розгляду спору і яким судом (ор­ганом) він буде розглядатись; якими законодавчими та норма­тивними актами керуватимуться сторони при укладанні догово­ру; назва галузі та вищої організації кожної сторони; конкретні поштові і банківські реквізити; коди кожної сторони; конкретна адреса банку; юридичні адреси сторін; посади та підписи сторін, скріплення договору печатками кожною стороною.

Юридична служба може візувати проект договору за наяв­ності підпису зацікавленого структурного підрозділу. Крім того, відповідно до функцій головного бухгалтера всі господарські до­говори мають візуватися головним бухгалтером підприємства, установи.

Юридична служба зобов'язана перевірити своєчасність над­силання договорів та протоколів розбіжностей за рекомендацій ними листами і поштовими квитанціями відправлення іншій сто­роні. Довести час одержання договору можливо лише за датою реєстрації договору в книзі «вхідних» документів і штампу дати на конверті сторони-відправника. Суб'єкт господарювання одержавши від іншої сторони договір з протоколом розбіжностей, зобов'язаний негайно розглянути цей протокол і прийняти своє рішення щодо пропозицій. У вирішенні цього питання беруть участь відповідні спеціалісти, а також юрисконсульт, думка якого щодо відповідності пропозицій іншої сторони законодав­ству та нормативним актам, що регулюють такі відносини, має істотне значення. Тому спеціаліст юридичної служби повинен з належною увагою ставитись до всіх питань, що виникають при розгляді проекту договору, та заперечень протилежної сторони (розходжень). При цьому юридичній службі слід мати на увазі, що через незначні, непринципові, редакційні заперечення не слід конфліктувати і ні в якому разі не сприяти доведенню спору з цього приводу до господарського суду або місцевого суду.

Істотні принципові розходження проекту договору господарсь­кий суб'єкт повинен розглянути разом з іншою стороною, якщо остання перебуває з ним в межах одного населеного пункту. При стосунках з іногородніми суб'єктами господарювання також, по можливості, слід розглянути розходження разом з представни­ком іншої сторони і включити в договір усі прийнятні для обох сторін пропозиції.

Коли всі заходи щодо врегулювання розходжень сторонами вичерпані, суб'єкт господарювання — постачальник повинен у 20-денний строк з дня одержання протоколу розходжень переда­ти не врегульоване питання на розгляд господарського суду.

Правомірно укладені господарські договори мають бути стабіль­ними, невиконання або неналежне виконання договору недопус­тиме і тягне за собою застосування санкцій, передбачених чин­ним законодавством, що при цьому не звільняє іншу сторону від подальшого виконання договору. Розірвання і зміна умов право­мірно укладеного договору можливі, як правило, лише за згодою сторін, які уклали договір, якщо це не суперечить інтересам суб'єкта господарювання, держави та відповідає законодавчим та іншим актам.

Слід врахувати специфіку того чи іншого суб'єкта господарю­вання, обсяг договірної роботи і те, що в більшості з них немає єдиного структурного підрозділу, в якому б повністю знаходи­лась вся договірна робота. Ці особливості й визначають індивідуа­лізацію багатогранних форм і методів роботи юрисконсульта по договірній роботі. Характер і ступінь участі спеціаліста юридич­ної служби в договірній роботі залежать не лише від виду того чи іншого господарського договору, а й від кого виступає юридична служба і здійснює правовий захист.

Дата добавления: 2015-04-24