Тема 8. Система антикризового управління потенціалом підприємства

Ключові питання: 1. Передумови виникнення криз, типологія криз. 2. Моделі оцінки ймовірності настання банкрутства.

Кризи відбивають не тільки протиріччя функціонування і роз­витку, але можуть виникати й у самих процесах функціонування. Це можуть бути, наприклад, протиріччя між рівнем техніки і кваліфікацією персоналу, між технологіями й умовами її викори­стання (приміщення, кліматичне середовище, технологічна куль­тура й ін.).

Криза - це крайнє загострення протиріч у соціально-еко­номічній системі (організації), що загрожує її життєстійкості в на­вколишнім середовищі.

Причини криз, що виникають на підприємствах, можуть бути різними. Вони поділяються на об'єктивні, пов'язані з циклічними потребами модернізації і реструктуризації підприємств, а також з несприятливими впливами зовнішнього середовища організацій, і суб'єктивні, що відбивають помилки і волюнтаризм в управлінні. Причини криз можуть носити також природний ха­рактер, що відбивають явища клімату, землетрусу, повені й інші катаклізми природної властивості. А можуть носити і техноген­ний відбиток, пов'язаний з діяльністю людини.

Причини кризи можуть бути зовнішніми і внутрішніми. Пер­ші пов'язані з тенденціями і стратегією макроекономічного роз­витку чи навіть розвитку світової економіки, конкуренцією, полі­тичною ситуацією в країні. Другі — з ризикованою стратегією маркетингу, внутрішніми конфліктами, недоліками в організації виробництва, недосконалістю управління, інноваційною й інвес­тиційною політикою.

Якщо кризу розуміти саме таким чином, то можна констату­вати ту обставину, що небезпека кризи існує завжди і її необхідно передбачати і прогнозувати.

У розумінні кризи велике значення мають не тільки її причи­ни, але й різноманітні наслідки: можливе відновлення організації чи її руйнування, оздоровлення чи виникнення нової кризи. Вихід із кризи не завжди пов'язаний з позитивними наслідками. Не можна виключати перехід у стан нової кризи може бути навіть ще більш глибокої і тривалої. Кризи можуть виникати як ланцю­гова реакція. Існує можливість і консервації кризових ситуацій на досить тривалий час. Це може пояснюватися певними політични­ми причинами.

Наслідки кризи можуть привести до різких змін чи м'якого тривалого і послідовного виходу. І післякризові зміни в розвитку організації бувають довгостроковими і короткостроковими, якісними і кількісними, оборотними і необоротними. Причому вони можуть носити як позитивний, так і негативний характер як для самої організації, так і для навколишніх (соціум, екологію і т.д.). Тому керівництву необхідно вкрай відповідально підходити до прийняття рішень антикризового характеру.

Різні наслідки кризи визначаються не тільки її характером, але й антикризовим управлінням, що може чи пом'якшувати кри­зу, чи загострювати її. Можливості управління в цьому відно­шенні залежать від мети, професіоналізму, мистецтва управління, характеру мотивації, розуміння причин і наслідків, відповідаль­ності.

Практика показує, що кризи неоднакові не тільки зі своїх причин і наслідків, але і за самою своєю суттю. Необхідність у розгалуженій класифікації криз пов'язана з диференціацією за­собів і способів управління ними. Якщо є типологія і розуміння характеру кризи, з'являються можливості зниження її гостроти, скорочення часу і забезпечення безболісності протікання.

Існують загальні і локальні кризи. Загальні кризи охоплюють соціально-економічну систему, локальні - тільки частину її. Це поділ криз за масштабами прояву. Звичайно, він носить умовний характер. У конкретному аналізі кризових ситуацій необхідно враховувати межі соціально-економічної системи, її структуру і середовище функціонування.

За проблематикою можна виділити макро- і мікрокризи. Макрокризі властиві досить великі обсяги і масштаби проблематики. Мікрокриза захоплює тільки окрему проблему чи групу проблем.

Особливістю кризи є те, що вона, будучи навіть локальною чи мікрокризою, як ланцюгова реакція, може поширюватися на всю систему чи всю проблематику розвитку, тому що в системі існує органічна взаємодія всіх елементів, і проблеми не зважу­ються окремо. Але це виникає тоді, коли немає управління кри­зовими ситуаціями, немає заходів локалізації кризи і зниження її гостроти чи навпаки, коли здійснюється обмірювана мотивація розвитку кризи, можливо і таке.

За структурою відносин у соціально-економічній системі і ди­ференціації проблематики її розвитку можна виділити окремі групи економічних, соціальних, організаційних, психологічних, технологічних криз.

Економічні кризи відбивають гострі протиріччя в економіці країни чи економічному стані окремого підприємства, фірми. Це кризи виробництва і реалізації товару, взаємин економічних агентів, кризи неплатежів, втрати конкурентних переваг, бан­крутства й ін.

У групі економічних криз окремо можна виділити фінансові кризи. Вони характеризують протиріччя в стані фінансової систе­ми чи фінансових можливостях фірми. Це кризи грошового вира­ження економічних процесів.

Соціальні кризи виникають при загостренні протиріч чи зітк­ненні інтересів різних соціальних груп чи утворень працівників і роботодавців, профспілок і підприємців працівників різних про­фесій, персоналу і менеджерів та ін. Часто соціальні кризи є ніби продовженням і доповненням криз економічних, хоча можуть виникати і самі по собі, наприклад, з приводу стилю управління, невдоволення умовами праці, відносини до екологічних проблем, з патріотичних почуттів.

Особливе становище в групі соціальних криз займає політична криза. Це - криза в політичному устрої суспільства, криза влади, криза реалізації інтересів різних соціальних груп, класів, в уп­равлінні суспільством. Політичні кризи, як правило, торкаються всіх сторін розвитку суспільства і переходять у кризи економічні.

Організаційні кризи виявляються як кризи поділу й інтеграції діяльності, розподілу функцій, регламентації діяльності окремих підрозділів, як відділення адміністративних одиниць, філій чи дочірніх підприємств.

Психологічні кризи також нерідкі в сучасних умовах соціально-економічного розвитку. Це кризи психологічного стану людини. Вони виявляються у вигляді стресу, що набуває масовий харак­тер, у виникненні почуття непевності, паніки, страху за, майбутнє, незадоволеності роботою, правовою захищеністю і соціальним станом. Це кризи в соціально-психологічному кліматі суспільст­ва, колективу чи окремої групи.

Технологічна криза виникає як криза нових технологічних ідей в умовах явно вираженої потреби в нових технологіях.

З безпосередніх причин виникнення кризи поділяють на природні, суспільні, екологічні.

Кризи також можуть бути передбачуваними (закономірними) і несподіваними (випадковими). Передбачувані кризи настають як етап розвитку, вони можуть прогнозуватися і викликаються об'єктивними причинами нагромадження факторів. Несподівані кризи часто бувають чи результатом грубих по­милок в управлінні, чи яких-небудь природних явищ, чи еконо­мічної залежності, що сприяє розширенню і поширенню локаль­них криз.

Різновидом передбачуваних криз є циклічна криза (звичайно, у тому випадку, якщо відома і вивчена природа кризи і її характер).

Існують також кризи явні і латентні (сховані). Перші протікають помітно і легко виявляються. Другі є схованими, протікають відносно непомітно і тому найбільш небезпечні.

Кризи бувають глибокими і легкими. Глибокі, гострі кризи ча­сто ведуть до руйнування різних структур соціально-економічної системи. Вони протікають складно і нерівномірно. Легкі, м’які кризи протікають більш послідовно і безболісно, їх можна передбачати, ними легше управляти.

З широкої гами методів, які використовуються для визначення характеристик різних явищ та процесів, встановлення особливостей розвитку, дослідження динаміки змін на підприємствах в умовах генезису кризи, можна виділити такі основні:

• експертний (експертних оцінок);
• дослідно-статистичний;
• аналітичний;
• метод аналогів.

Прикладом використання експертного методу може служити метод розрахунку показника “А-рахунку” Аргенті.

На практиці для аналітичної оцінки кризових проявів на підприємствах, як правило використовуються такі підходи:

• аналіз чутливості моделі;
• аналіз розміру відносних кризових проявів;
• математично-статистичний аналіз;
• економіко-математичне моделювання.

Вся сукупність методик діагностики стану підприємства ґрунтується на трьох основних підходах, які передбачають використання:

1. Системи показників та неформалізованих індикаторів (критеріїв та ознак).

2. Граничної кількості показників по різних напрямках діяльності підприємства.

3. Виокремленої сукупності інтегральних показників.

Найбільше поширення у практиці аналізу та оцінки стану підприємства має підхід, що передбачає використання системи показників та неформальних індикаторів.

Для оцінки можливості банкрутства можуть використовуватись інтегральні показники, розраховані за методом мультиплікативного аналізу.

В економічній практиці відомо декілька багатофакторних моделей визначення імовірності банкрутства підприємства:

• двох- та п'ятифакторна модель Альтмана;
• чотирьохфакторні -Таффлера, Тішоу, Ліса
• інші.

Найбільш поширена у практиці оцінки стану підприємства модель професора Нью-Йоркського університету Едварда Альтмана, розроблена ним у 1968 році. Е.Альтман спроектував методику розрахунку індексу кредитоспроможності, який одержав назву “Z-рахунку Альтмана” (або “Індекс Альтмана”). Індекс Альтмана розраховується за формулою:

Z = 1,2*K₁ + 1,4*K₂ + 3,3*K₃ + 0,6*K₄ + 0,99*K₅ , (2.21)

де K₁ - результат від ділення суми оборотного (робочого) капіталу на загальну суму активів; K₂ - частка від ділення розміру нерозподіленого прибутку на загальну суму активів підприємства; K₃ - результат від ділення суми виробничого прибутку на загальну суму активів; K₄ - частка від ділення ринкової вартості простих і привілейованих акцій на загальну суму зобов’язань; K₅ - результат від ділення суми продаж на загальну суму активів підприємства.

Нормальне значення індексу Z дорівнює 2,675.

Ступінь можливості банкрутства на основі індексу Z може бути визначена залежно від його рівня: якщо значення індексу 1,8 та нижче, можливість банкрутства дуже висока; від 1,81 до 2,6 - висока; від 2,61 до 2,9 - низька; від 2,91 до 3,0 і вище - дуже низька. Розподіл підприємств за імовірністю банкрутства може бути й іншим в залежності від специфіки галузей та підгалузей.

У зв’язку з тим, що дана модель “Z-рахунку” не могла бути використана для діагностики більшості підприємств у 1983 році Альтман модифікував свою модель для підприємств, акції яких не котируються на фондовій біржі:

Z = 0,717X₁ + 0,847X₂ + 3,107X₃ + 0,42X₄ + 0,995X₅, (2.22)

де Х₄ - балансова вартість власного капіталу / позиковий капітал. Граничне значення Z у цій моделі дорівнює 1,23.

У процесі дослідження динаміки фінансових показників підприємств-боржників у 1972 році англієць Ліс розробив нову модель прогнозування банкрутства, яка певним чином відрізняється від “Z-рахунку” Альтмана і має вигляд:

Z = 0,063X₁ +0,092X₂ + 0,057X₃ + 0,001X₄, (2.23)

де Х₁ - оборотний капітал / сума активів; Х₂ - прибуток від реалізації / сума активів; Х₃ - нерозподілений прибуток / сума активів; Х₄ - власний капітал / позиковий капітал.

Оптимальне значення Z у даній моделі дорівнює 0,037.

Останнім досягненням зарубіжних науковців у сфері прогнозування банкрутства стала модель Таффлера. Результати своїх досліджень він опублікував у 1997 році, де і запропонував наступну модель:

Z = 0,53X₁ +0,13X₂ + 0,18X₃ + 0,16X₄, (2.24)

де Х₁ - прибуток від реалізації / короткострокові зобов’язання; Х₂ - оборотні активи / сума зобов’язань; Х₃ - короткострокові зобов’язання / сума активів; Х₄ - обсяг продажів (виручка) / сума активів;

Якщо величина Z-рахунку більша за 0.3, це свідчить про те, що підприємство має непогані довгострокові перспективи, якщо менше 0.2 - то банкрутство є більш ніж ймовірним.

Однак необхідно відмітити, що використання вищенаведених моделей вимагає великої обережності. Тестування підприємств за цими моделями показало, що вони не зовсім підходять для оцінки ризику банкрутства вітчизняних суб’єктів господарювання. Це відбувається тому, що дані моделі не враховують специфіку структури капіталу та господарської діяльності підприємств різних галузей.

Можливий підхід до структурування методик визначення ймовірності банкрутства:

• кількісний аналіз прогнозу кризи - сюди відносять всі вище згадані коефіцієнти;
• якісний аналіз прогнозу кризи - методики на базі неформалізованих критеріїв, які не завжди можна оцінити кількісно.

Дата добавления: 2015-04-29