Ігри XVIII Олімпіади Токіо (Японія) 1964 рік

(10 жовтня – 24 жовтня)

Виступало 5140 спортсмена з 93 країн,

розіграли 163 комплектів нагород у 19 видах спорту.

Це були перші Ігри на азійському континенті. Столиця Японії була обрана для проведення Олімпіади ще 1940 року. Та через входження японський військ у Китай, Ігри спочатку були перенесені до Гельсінкі, а потім і взагалі скасовані. Тому Японія довго і ретельно готувалася до своєї першої Олімпіади. Було поставлено завдання зробити її найбільш доступною, привабливою, дешевою. У політичному аспекті ставилося завдання показати роль і значення японської нації у світі, піднести авторитет країни після програної Другої світової війни, привернути увагу до новітніх технологій, з якими саме на той час японці почали виходити у світ.

Старанно вивчався досвіт країн, де вже проводилися не тільки Олімпійські ігри, але й інші великі міжнародні змагання останніх років. Вивчався навіть досвід проведення Спартакіади народів СРСР у Москві. Були побудовані сучасні спортивні бази, готелі, транспортні артерії, комунікації зв’язку. Та найбільшу увагу Оргкомітет приділив будівництву спортивних об’єктів, в основу архітектурної ідеї яких ставилась задача раціонального використання їх після завершення змагань.

Перед самою Олімпіадою по країні прокотилися могутні демонстрації спрямовані на ліквідацію американської військової бази, де за задумом повинне було вирости олімпійське селище. Завдяки цьому Оргкомітет отримав у своє розпорядження кілька п’ятиповерхових будинків та багато інших будівель, де вже було все необхідне для тренувань і відпочинку спортсменів.

На останньому етапі олімпійський вогонь проніс нікому не відомий Іосінорі Сакаї. Цієї честі він був удостоєний завдяки тому, що народився в день вибуху американської атомної бомби над Хіросімою 6 серпня 1945 року. Його поява на стадіоні зі смолоскипом означала, що Хіросіма не повинна ніколи повторитися. Відкрив Ігри сам японський імператор Хірохіто, а під час церемонії лунала промова Кубертена, записана на плівку ще у 1936 році.

В олімпійське товариство влилась нова велика кількість країн – Алжир, Кот-Д’Івуар, Камерун, Конго, Малі, Нігер, Сенегал, Чад, Домініканська республіка, Монголія, Непал, Танзанія. За проведення расової дискримінації МОК відсторонив від участі у Іграх спортсменів Південно-Африканської Республіки. Була розширена і олімпійська програма. Вперши пройшли змагання з чоловічого та жіночого волейболу та дзюдо. В цілому Олімпіада пройшла на високому рівні, було встановлено 77 олімпійських рекордів, 35 з яких перевершували світові.

Так для зручності бігова доріжка стадіону була вкрита спеціальним розчином з домішкою керамічної крихти, через яку швидко у землю спливала вода, що було дуже важливо для дощового Токіо. Дві золоті нагороди, після перемоги у Римі на 800 метрівці, на дистанціях 800 та 1500 метрів, здобув новозеландець Пітер Снелл. Цікаво розгорталася боротьба у марафонській дисципліні. Як і чотири роки тому переміг ефіоп Абебе Бікіла, що сталося вперши в історії. Мав намір Бікіла виступити і на наступних Іграх та втрете підкорити цю дистанцію. Однак невдовзі після Токіо він потрапив у автомобільну катастрофу та став інвалідом. Будучи прикутим до коляски Бікіла захоплюється стрільбою з луку і їде на міжнародні змагання інвалідів, де дістає великої популярності. Але хвороба долає його, і вже через два роки він помре. Та це більш трагічно склалася доля бронзового призера марафону японця Кокичи Цубурая, який на самому фініші у присутності імператора поступився другим місцем англійцю. Через деякий час преса повідомила про його смерть. За чутками він не витримав позору та зробив собі харакірі. Як і бразилець Феррейра вдруге поспіль на Олімпіаді у потрійному стрибку переміг поляк Юзеф Шмідт.

Серед радянських легкоатлетів відзначилися сестри Пресс, які поповнили свою колекцію золотих олімпійських нагород. Після золота та срібла 1960 року, дві перемоги у метанні диску та штовханні ядра виборола Тамара Пресс, а після перемоги на 80 метрів з бар’єрами у Римі, золото у п’ятиборстві здобула Ірина Пресс.

Справжнім героєм легкоатлетичних змагань став стрибун у висоту українець Валерій Брумель. Завоювавши у Римі срібну нагороду, та не змігши стати чемпіоном тільки за кількістю спроб, він від змагань до змагань поліпшував свої результати ставши за цей проміжок часу шість разів рекордсменом світу, і приїхав до Японії з однієї ціллю – бути олімпійським чемпіоном. І незважаючи на те, що Брумель пройшов свій пик форми, у запеклій боротьбі з американцем Джоном Томасом, він досягає своєї мрії. На жаль це був останній успіх видатного атлета на великих змаганнях. Обожнюючи швидку їзду на мотоциклі він невдовзі після Ігор потрапляє у автомобільну аварію. Щоб зберегти ногу, Брумелю прийшлося перенести 30 операцій. А завдяки препарату відомого лікаря Гаврило Ілізарова, йому вдається повернутися до сектору стрибків у висоту. Проте високих результатів він вже не досягав, та згодом зайнявся літературною діяльністю.

Унікальне досягнення в академічному веслуванні здобув представник СРСР В’ячеслав Іванов, який втрете поспіль переміг у змаганнях одиночок. Цей спортсмен почав займатися греблею, тому, що дуже хотів стати боксером, та прийшов у гребну секцію, де він вважав його руки зробляться найбільш сильними. Цікава була і його тактика виступів та тренувань. Він починав гонку начебто даючи супернику фору, а потім слідував різкий ривок, під час якого він розвивав фантастичну швидкість. А коли під час тренувань тренери збільшили навантаження, сподіваючись і на покращення результатів, вони навпаки суттєво знизились. Міг Іванов виступити і на четвертій своїй Олімпіаді, і досить ймовірно стати ще раз олімпійським чемпіоном, адже напередодні він виграв передолімпійську регату. Та через непорозуміння з тренером, який переконав Спорткомітет у його нездатності, на Іграх виступив інший спортсмен, який до речі не зміг вийти навіть у фінал.

Ще одне золото для нашої команди виборола на байдарці одиночці Людмила Пінаева, яка потім ще на двох Олімпіадах здобуде дві перемоги. Слід відзначити і угорського ватерполіста Дежо Гьярматі, який виграв свою п’яту підряд олімпійську нагороду – золото у 1952, 1956 та 1964 роках, срібло у 1948 та бронзу у 1960 році. Цей результат є досі неперевершеним.

Та справжньою героїнею водних доріжок стала школярка з Севастополя Галина Прозуменщикова, яка на дистанції 200 метрів брасом виграла перше в історії золото у плаванні для Радянського Союзу. Серед інших плавців слід відзначити американця Дональда Шолландера, який став чотириразовим чемпіоном Ігор – 100 та 400 метрів і естафети 4х100 та 4х200 метрів вільним стилем. А також австралійку Даун Фрезер, що перемогла на своїй третій Олімпіаді на дистанції 100 метрів вільним стилем, та стала першою жінкою яка здобула вісім олімпійських нагород – по чотири золотих та срібних. До речі за рік до цих змагань вона потрапила у автомобільну катастрофу в якій загину її мати, а сама вона отримала цілу низку травм.

Найбільша сенсація Олімпіади сталася на важкоатлетичному помості. Незаперечний фаворит змагань у найбільш важкій ваговій категорії, чемпіон попередніх Ігор, та неодноразовий рекордсмен світу, Юрій Власов програв українському спортсмену Леоніду Жаботинському. Суперники досить довго йшли нога в ногу, і тільки у вирішальній спробі українець, встановивши світовий рекорд у поштовху – 217,5 кг, стає недосяжним для свого суперника.

Не менш вдало виступили і наші борці та боксери. Так особливо слід відзначити борця вільного стилю Олександра Медвідя, який виграв першу з трьох своїх олімпійських золотих нагород. А також боксерів Бориса Лагутіна. З ним на цих Іграх стався цікавий випадок. Коли через постійні порушення правил був дискваліфікований один з його суперників – аргентинець Хосе Чіріно, то він так образився, що поліз з кулаками на самого суддю. І тільки захист Лагутіна, вгамував пристрасного латиноамериканця. А також бувшого суворовця Валерія Попенченко, який був визнаний кращим боксером олімпійського турніру. Цей боксер, завдяки своїй відмінній реакції, використовував тактику тримаючи руки не у класичній стійці, а опущеними вниз. Ведучи оборону лівою рукою, права застосовувалась, як таємна зброя, якою він у вирішальний момент, завдяки такій стійці, наносив потужний удар. Змагання у найбільш важкій вазі виграв відомий у подальшому професіонал, американець Джо Фрезер.

Порушили наші спортсмени і гегемонію французьких та італійських шпажистів. Чемпіоном тут став українець Григорій Крисс, що стало першою перемогою радянських шпажистів на Олімпіадах.

На жаль не так вдало, як на попередніх Іграх виступили наші гімнасти. Тільки жінки змогли виграти командну першість. Перемогу в командній першості здобув японець Такасі Оно, всього – 13 (5,4,4). А кращим гімнастом Олімпіади став інший японець Юкіо Ендо, що виграв абсолютну та командну першість, і став чемпіоном у змаганнях на брусах та срібним у вільних вправах. Тим не менш вигравши декілька золотих нагород у індивідуальних видах, на цій Олімпіаді завершила свої виступи ціла плеяда видатних українських гімнастів: Борис Шахлін, золото на перекладені, всього – 13 (7,4,2); Юрій Титов, всього – 9 (1,5,3); Поліна Астахова, два золота у командній першості та на брусах, всього – 10 (5,2,3); Лариса Латиніна, два золота у команді та у вільних вправах, всього – 18 (9,5,4). Остання і досі володіє рекордом за загальною кількістю нагород на Олімпійських іграх. Ну а героїнею Ігор стала чешка Віра Чеславська, яка крім золота у багатоборстві, та срібла у складі команди, перемогла у змаганнях з опорного стрибка та на колоді.

Футбольний турнір вдруге у своїй історії виграла збірна Угорщини. Вкотре не зустріли суперників на баскетбольному майданчику збірна Сполучених Штатів. У дебютних волейбольних змаганнях тріумфували у жінок збірна господарів, яка у фіналі переграла радянську команду, та у чоловіків збірна СРСР, якій стати першою не завадила одна поразка на турнірі. У змаганнях з хокею на траві збірна Індії повернула собі звання олімпійських чемпіонів, перегравши цього разу у фіналі представників Пакистану.

У командному заліку першою фінішувала збірна США – 90 (36,26,28) нагород, другими були олімпійці СРСР – 96 (30,31,35), третіми Японії – 29 (16,5,8) нагороди.

2.5 Ігри XIX Олімпіади Мехіко (Мексика) 1968 рік

(12 жовтня – 27 жовтня)

Виступало 5530 спортсмена з 112 країн,

розіграли 172 комплектів нагород у 20 видах спорту.

Ці Ігри стали першими які відбулися в Латинській Америці. Олімпіада у Мехіко запам’яталася як арена для громадського протесту мексиканської молоді, так і міжнародних активістів боротьби за права людини, особливо за права небілих рас. Так за десять днів до початку змагань мексиканські студенти влаштували масові протести та при підтримці профспілок країни вивели на Площу трьох культур у центрі міста п’ятнадцять тисяч чоловік. Влада країни ввела у столицю війська, призвела масові арешти та застосувала силу для розгону демонстрантів. У результаті по офіційним даним загинуло четверо людей, а за даними самих студентів від двохсот до декількох тисяч. Проте ніяких санкцій не прослідувало, МОК визнав всі події внутрішньою справою Мексики.

Ще однією проблемою стала проблема високогір’я. Адже висота Мехіко над рівнем моря дорівнювала 2240 метрів. Тому були побоювання, що зайва фізична напруга може бути небезпечною для здоров’я спортсменів. Проте єдине, що було змінено, це план підготовки команд до Олімпійських ігор, які вибирали зони високогір’я, що знаходились у різник куточках світу – Памір, Кавказ, Гімалаї, Альпи та інші. А деякі збірні, для того щоб краще пройти акліматизацію, ще й приїхали до місця змагань якомога раніше.

Відкриття Ігор відбулося 12 жовтня. Саме у цей день 1492 року на американську землю вперши ступив першовідкривач американського континенту Христофор Колумб. За його маршрутом вирішено було пронести естафету олімпійського вогню, честь запалення якого вперши в історії було доручено жінці – Енрикети Басиліо.

Вперши на Олімпіаду прислали свої команди – Парагвай, Гондурас, Нікарагуа, Сальвадор, Барбадос, Кувейт, Центральноафриканська республіка. Вперши окремими командами виступали дві німецькі збірні – НДР та ФРН.

Вкрай невдало на цих Іграх виступили наші легкоатлети, тільки в деяких видах здобувши перемоги. Так на своїй третій Олімпіаді у ходьбі на 20 км переміг українець Володимир Голубничий. Велику допомогу йому в цьому надав його друг і одвічний суперник Микола Смага, який коли Голубничий проскочив поворот та пройшов зайві двісті метрів, буквально на своєму горбу знову вивів його у лідери.

Також серед радянських легкоатлетів слід відзначити Віктора Санєєва, який виграв перше своє золото у потрійному стрибку встановивши світовий рекорд – 17,39 метри. До речі рекорд у цьому виді змагань, по черзі випереджаючи один одного італієць, бразилець та наш спортсмен, покращували п’ять разів. А майбутній чемпіон, який починав свою славну кар’єру в Абхазії на узбережжі Чорного моря, взагалі міг не потрапити на цю Олімпіаду, адже незадовго перед тим він отримав важку травму, яка ще й дала ускладнення – почав розвиватися артроз стопи. І тільки через декілька місяців, завдяки мужності Санєєва, хвороба відступила.

Та подією Олімпіади став стрибок у довжину Американця Боба Бімона, який здійснив стрибок, як тоді говорили у XXI століття – 8,90 метри. Достатньо сказати, що він перевершив світовий рекорд відразу на 55 сантиметрів, а другого призера Ігор випередив на 71 сантиметр. Крім того, електронний устрій на самій Олімпіаді був розрахований лише на 8,60 метри. Тому його результат довелося вимірювати звичайною рулеткою. Цікаво, що сам Бімон не до того, ні після і близько не зміг підійти до свого ж таки рекорду.

Але не тільки Бімон став знаменитим у американців після цієї Олімпіади. Так змагання з бігу на 100 метрів виграв Джим Хайнс, який вперши в історії пробіг цю дистанцію скоріше ніж за 10 секунд – 9,9 секунди. Став він першим і у естафеті.

Не набагато відстав від звершень Бімона і інший представник Сполучених Штатів Ричард Фосбері, який вперше застосував новий спосіб подолання планки, спиною уперед. І хоч світовий рекорд Брумеля встояв, саме Фосбері став новим олімпійським чемпіоном, а його спосіб приніс йому всесвітню славу. Відтоді таке подолання планки, яке отримало назву «фосбері-флоп», використовують всі спортсмени. Ну а сам Фосбері чудовим образом повторив долю Бімона. Ні до цих Ігор, ні після, він вже не показував видатних результатів.

На четвертих своїх Іграх, в античному виді спорту, здобув четверту золоту нагороду видатний метальник диску Альфред Ортер, всього – 4 (4,0,0). Цікаво, що цей спортсмен зайнявся метанням лише за рік до своєї першої олімпійської перемоги, а до цього з успіхом грав у бейсбол та американський футбол. А всі свої перемоги він здобував не будучи фаворитом змагань, адже кожного разу у нього в суперниках були більш визначні спортсмени. Після отримання четвертого золота він повідомив журналістам, що щасливий від того, що має золото на кожного члена своєї родини – його самого, дружини та двох дочок.

Відзначились американці і у скандальному сенсі. Під час церемонії нагородження з бігу на 200 метрів, переможець змагань Том Сміт та бронзовий призер Джон Карлос на п’єдесталі пошани підняли вгору руки в чорних рукавичках, а на їх спортивних костюмах не було емблеми країни, честь якої вони захищали. Так вони продемонстрували світові прагнення негрів до єдності в боротьбі проти расизму. У цей же день рішенням керівництва американської делегації вони були вигнані з олімпійського селища.

Вперше в історії всі призові місця на дистанціях 5000 та 10000 метрів виграли представники Африки. А чемпіонами стали тунісець Мохаммед Гаммуді та кенієць Нафталі Тему відповідно. На своїх п’ятих Іграх нарешті здобула перемогу в метанні диску румунка Лія Маноліу.

У змаганнях з вітрильного спорту перше своє золото виграв киянин Валентин Манкін. На других своїх Іграх виборола золото у греблі на байдарках і каное ленінградка Людмила Пінаева. Та найбільше відзначився тут сумчанин Олександр Шапаренко, який став другим у змаганнях байдарочників одиночок, та разом з Володимиром Вороніним чемпіоном у складі байдарок двійок.

У змаганнях з плавання слід виділити американку Деббі Мейер, що перемогла на дистанціях 200, 400 та 800 метрів вільним стилем та стала першою жінкою, яка завоювала три золота на одній Олімпіаді. Та східного німця Роланда Маттеса, що став дворазовим олімпійським чемпіоном на дистанціях 100 та 200 метрів у плаванні на спині. Герой попередніх Ігор американець Дон Шолландер додав до своїх чотирьох золотих нагород золото в естафеті 4х200 метрів вільним стилем та срібло, всього – 6 (5,1,0).

Друге поспіль золото з олімпійських змагань привезли мінський борець вільного стилю Олександр Медвідь, та штангіст з Запоріжжя Леонід Жаботинський. Таким же успіхом відзначився і боксер Борис Лагутін, який виступав на третій своїй Олімпіаді, незважаючи на те, що спочатку керівники радянського спорту не хотіли брати такого вікового спортсмена, 30 років, на Ігри. І якщо у Римі він став тільки третім, то два інші олімпійські старти Лагутін впевнено виграв. Крім постійних тренувань цей боксер їздив у сосновий бір, де годинами колов дрова на складі, тренуючи таким чином руки. Також у змаганнях боксерів слід відзначити перемогу ще одного відомого у майбутнього чемпіона світу в найбільш важкій вазі – американця Джорджа Формена, який відразу після Ігор перейшов у професіонали та невдовзі відправив у нокаут чемпіона попередніх токійської Олімпіади.

Фехтувальниця на рапірах Олена Белова виборола дві золоті нагороди у індивідуальних та командних змаганнях. Свої золоті нагороди вона виграла незважаючи на те, що невдовзі перед змаганнями, підсковзнувшись на мокрій доріжці порвала м’язи стегна, і кожний різкий випад завдавав їй нестерпної болі. Ця видатна радянська фехтувальниця, яка завжди виступала нібито на справжній дуелі, була учасницею ще трьох Олімпіад, де виборола два командних золота – 1972 та 1976 роки, а також індивідуальну бронзу у 1976, та командне срібло у 1980 році, всього – 6 (4,1,1).

Першу перемогу здобув у кінному спорті Іван Кізімов. До речі на шляху до Мехіко наша кінна команда трохи не загинула. А все через коня Кізімова – Іхора, який під час авіа перельоту так нервував, що трохи не спровокував авіакатастрофу.

Почали потроху здавати свої позиції наші гімнасти. Так у чоловіків героєм Ігор став японець Савао Като, який виграв три золоті, абсолютну та командну першість та змагання з вільних вправ, та дві бронзові нагороди. Втрете поспіль став чемпіоном у складі команди Юкіо Ендо, всього – 7 (5,2,0). Слід відзначити і сімейну родину Вороніних, які повезли додому три золоті нагороди – дві чоловік Михайло Воронін у окремих видах змагань – опорний стрибок та перекладена, та одну дружина Зінаїда Вороніна за перемогу у складі команди. Крім того Михайло став ще й другим у абсолютній першості, лише 0,05 бали поступившись японцю.

У жінок відзначилась чемпіонка попередніх Ігор гімнастка з Чехословаччини Віра Чеславська, яка крім виграшу абсолютної першості здобула ще три золоті – опорний стрибок, бруса та вільні вправи, та дві срібні нагороди у окремих видах програми, всього – 11 (7,4,0). Вона стала всього другою, після Латиніної, гімнасткою у світі, яка стала дворазовою абсолютною чемпіонкою Ігор. Та особливої популярності вона набула через свій супротив комуністичній системі. Так будучі незадоволеною, як їй здалося, несправедливими рішеннями суддів на користь радянських гімнасток Лариси Петрик та Наталі Кучинської, які стали чемпіонками у вільних вправах, поділивши перше місце з Чеславською, та на колоді відповідно, вона на церемонії нагородження, під час виконання гімну Радянського Союзу, стояла низько опустивши голову та відвернулася. І незважаючи на те, що вдома вона стала символом боротьби з комунізмом, за рішенням керівників Чехословаччини через такі дії Віра була позбавлена права виступати на великих змаганнях, в тому числі і на Олімпійських іграх, та довгий час не могла виїхати за кордон. І тільки з падінням комуністичної влади, очолила НОК країни та стала радником президента Вацлава Гавела з фізкультури та спорту. На жаль зараз Чеславська, після лікування у психіатричній клініці, мешкає в домі для престарілих, та переховується від журналістів.

Футбольний турнір вдруге поспіль, та втрете в історії виграла збірна Угорщини. Такий результат і досі є рекордом у офіційних футбольних змаганнях на Олімпійських іграх. Втім фінальний матч, де мадяри зустрілися зі збірною Болгарії, закінчився грандіозним скандалом. Болгари відкрили рахунок, та угорці наприкінці першого тайму відповіли відразу двома м’ячами. Другий з яких викликав різке невдоволення болгар діями суддів, що стало причиною вилучення відразу трьох їхніх гравців. Після цього долю матчу було майже вирішено і у другому таймі збірна Угорщини забила ще два рази. Підсумок фіналу викликав велике невдоволення у керівників Болгарії, що трохи не стало причиною розриву дипломатичних стосунків між країнами.

В баскетбольному турнірі знову не було рівних американцям, а наша збірна посіла тільки трете місце, пропустивши вперед ще й команду Югославії. Проте відігралися наші у змаганнях волейболістів, де у напружених змаганнях стали переможцями як чоловіча, так і жіноча збірні. А у змаганнях з хокею на траві звання чемпіонів повернула собі збірна Пакистану.

У командному заліку першою фінішувала збірна США – 107 (45,28,34) нагород, другими були олімпійці СРСР – 91 (29,32,30), третіми Японії – 25 (11,7,7) нагороди.

2.6 Ігри XX Олімпіади Мюнхен (Німеччина) 1972 рік

(26 серпня – 10 вересня)

Виступало 7170 спортсмена з 121 країн,

розіграли 195 комплектів нагород у 23 видах спорту.

Мюнхен, столиця землі Баварія, став другим, після Берліну, німецьким містом яке прийняло літні Олімпійські ігри. Та не у всіх такий вибір викликав схвалення. Для багатьох це місто, столиця пива, асоціювалося з такими поняттями, як нацизм, фашизм, агресія. Незважаючи на те, що Оргкомітет працював у такій непростій ситуації, він терпляче і наполегливо, за планом вів роботу зі спорудження необхідних об’єктів, автомагістралей, комунікацій. Так саме до Ігор вперши у місті було збудовано метро, реконструйовано центр, значно виросла кількість місць у гостинцях, практично заново була створена система під’їзних путей. Новий комплекс спортивних споруд включав у себе, олімпійське селище на 10-15 тисяч мешканців, палац спорту на 15 тисяч місць, басейн на 10 тисяч місць, велотрек на 13 тисяч місць та інші спортивні зали та майданчики.

Гордістю організаторів став збудований спеціально до Ігор новий олімпійський стадіон на 80 тисяч місць с незвичайним перекриттям, яке було схоже на павутиння. Цей стадіон через два роки приймав фінал чемпіонату світу з футболу, та на довгі роки став домівкою для відомого німецького клубу «Баварія». Також слід відзначити і широке оснащення Олімпіади новітніми засобами електронно-обчислювальної техніки, та широке використання телебачення, завдяки якому Ігри побачило більш одного мільярду глядачів на всіх континентах. Вперши на Ігри прибули атлети Албанії, КНДР, Габону, Лесото, Малаві, Саудівської Аравії, Того, Сомалі.

Та були і негативні події. 5 вересня відбулася найбільша трагедія в історії олімпійського спорту. Терористи палестинської організації «Чорний вересень» у 4 години 30 хвилин проникли у павільйон №31 олімпійського селища, де у якості заручників захопили групу ізраїльських спортсменів. У відповідь на запізнілі та непродумані дії поліції, терористи відкрили вогонь в наслідок чого загинуло одинадцять спортсменів. Але незважаючи на пролиту кров, було прийнято рішення провести змагання до кінця.

У змаганнях легкоатлетів на спринтерських дистанціях 100 та 200 метрів несподівано першим, порушивши заокеанську гегемонію, став українець Валерій Борзов. І якщо 100 метрівку він виграв за великої переваги, то у змаганнях на 200 метрів Борзов переміг тільки завдяки своєму знаменитому фінішному спурту. Третю медаль, срібло, на цих Іграх Борзов виборов у естафеті 4х100 метрів. Можливо став би і першим, та отримавши на останньому етапі паличку лише четвертим, не встиг обійти американців.

Не менш відчутного удару отримали американці і у змаганнях з жіночого спринту, де змагання на дистанціях 100 та 200 метрів виграла Рената Штехер з НДР, додавши срібло у естафеті. У шістнадцять років Ульріка Мейфарт з ФРН виграла змагання зі стрибків у висоту. Через дванадцять років, на Іграх у Лос-Анджелесі, вона повторить своє досягнення. Змагання з десятиборства з новим світовим рекордом, вперши виграв представник СРСР одесит Микола Авілов. Це був лише третій випадок в історії, коли американці пограли цю дисципліну. Другу золоту нагороду у потрійному стрибку виграв Віктор Санєєв. Тричі стартувала на дистанції 1500 метрів Людмила Брагіна з Краснодару, і тричі вона перевершувала світовий рекорд.

Дві золоті нагороди виборов спадкоємець слави великих фінських стаєрів, поліцейський Лассе Вірен, який переміг в бігу на тих же дистанціях, що і його відомі попередники 5000 та 10000 метрів. Причому на другій дистанції він став переможцем з новим світовим рекордом, незважаючи на те, що впав. Вперши у бар’єрному бігу з світовим рекордом переміг представник Африки Джо Акі-Буа, що представляв Уганду. Біг на 3000 метрів з перешкодами, а також срібло на 1500 метрів виграв інший африканець, чемпіон попередніх Ігор на 1500 метрів Кіпчого Кейно з Кенії. Нарешті на своїх четвертих Іграх зумів вибороти золото в індивідуальній першості відомих угорський п’ятиборець Андраш Бальцо. До цієї перемоги він йшов цілих дванадцять років. Ставши двічі олімпійським чемпіоном, у 1960 та 1968 роках, у складі команди, Андраш ніяк не міг виграти індивідуальну першість – четвертий у 1960 році, та другий у 1968 році, причому цього разу програв на вирішальному етапі, кросі, всього одну секунду шведу Бьорну Ферму. А Олімпіаду 1964 року йому прийшлося через дискваліфікацію взагалі пропустити. Незадовго до Ігор він був затриманий, разом з товаришем, на таможні за спробу не задекларованого провозу декількох часів з Швейцарії, для подальшого їх продажу. Втім і ця перемога деякими фахівцями ставиться під сумнів, адже він двічі вистрелив в один поворот мішені, що не помітили судді. Ставши також другим у складі команди, Бальцо завершив свої виступи на Олімпійських іграх, всього – 5 (3,2,0).

Звання найсильнішої людини планети добув радянський штангіст Василь Алексєєв. У змаганнях борців слід відзначити борців вільного стилю мінчанина Олександра Медвідя, який здобув свою третю перемогу в найбільш важкій вазі, та мешканця Красноярську Івана Яригіна, який на перших порах був спаринг-партнером Медвідя, що безумовно відобразилося на його професійному рості. На цій Олімпіаді він вперши став чемпіоном у вазі до 100 кг, причому отримав чисті перемоги у всіх сутичках, на які затратив всього сім хвилин. Цей видатний борець, не тільки мав велику силу, а й був досить швидким, тим паче зважаючи на свою вагу. Наприклад стометрівку він пробігав за одинадцять секунд, що б зробило честь і багатьом легкоатлетам. А також борця класичного стилю ленінградця Анатолія Рощина, який після двох срібних нагород став чемпіоном у над важкій вазі у віці сорока років. Героями боксерського турніру стали москвич В’ячеслав Лемешев, який відправив у нокаут трьох з чотирьох своїх суперників, та кубинський важковаговик Теофіло Стівенсон, який виборов свою першу золоту олімпійську нагороду, та був визнаний кращим боксером турніру.

У змаганнях гімнастів знову кращими були японські гімнасти. Герой попередніх Ігор Савао Като став триразовим олімпійським чемпіоном, вигравши абсолютну першість та командну першість і ставши першим на брусах. Завершив свої виступи на третій Олімпіаді ще один японець Акінорі Накаяма, який у командних змаганнях та на окремих снарядах здобув десять нагород, всього – 10 (6,2,2). Зате порадували жінки. Абсолютною чемпіонкою Ігор стала представниця Ростову Людмила Турищева. Яка наприкінці чудово виступила у вільних вправах, що дозволило їй обійти німкеню з НДР Карен Янц. Деякою втіхою для останньої стали два золота, які були завойовані у опорному стрибку та на брусах. Ще одне золото Турищева завоювала у складі команди, де разом з нею виступала білоруска Ольга Корбут, яка виборола ще дві золоті нагороди у окремих видах змагань – на колоді та вільних вправах.

Феноменального успіху у змаганнях плавців добився американець Марк Спітц. Ставши дворазовим чемпіоном попередніх Ігор у естафетах, та вигравши по одній срібній та бронзовій нагороді, на цієї Олімпіаді він виграє сім золотих нагород – 100 та 200 метрів вільним стилем, 100 та 200 метрів батерфляєм, та у трьох естафетах 4х100 та 4х200 метрів вільним стилем, та 4х100 метрів, всього – 11 (9,1,1). Знову два золота у плаванні на спині виграв спортсмен з НДР Роланд Маттес. Вигравши ще срібло та бронзу у естафетах, та ставши бронзовим призером на наступних Іграх, всього – 8 (4,2,2). У жінок відзначилася австралійка Шейн Гоулд, яка стала триразовою чемпіонкою Ігор кожного разу перевершуючи світовий рекорд – 200 та 400 вільним стилем та 400 метрів комбінованим.

Вдало виступили наші ватерполісти які вперши в історії вибороли золоті нагороди. Одним з лідерів тієї команди був киянин Олексій Баркалов, що на двох Олімпіадах закинув у ворота суперників 24 м’ячі. На своїх третіх Іграх золото у змаганнях з байдарки виграла Людмила Пінаева. На другій Олімпіаді на байдарці одиночці переміг сумчанин Олександр Шапаренко. Також на других Іграх переміг яхтсмен Валентин Манкін. Чемпіон попередніх Ігор у кінному спорті Іван Кізімов, та цей раз став першим у складі команди, де його партнером була інша відома наїзниця Олена Петушкова.

Футбольний турнір виграла збірна Польщі, яка здолала головних своїх суперників, збірну СРСР у півфіналі, та команду Угорщини у фіналі. Через два роки, поляки цим же складом стали третіми на чемпіонаті світу. У змаганнях волейболістів продовжилась суперечка радянських та японських майстрів. І якщо у жінок наші змогли перемогти у фіналі своїх суперниць, то чоловіки не змогли потрапити до вирішального матчу, програвши у півфіналі команді НДР. А перемогу здобула збірна Японії. У перших, після 1936 року, змаганнях гандболістів перемогу святкувала збірна Югославії. Змагання з хокею на траві, після довгої перерви, завершились перемогою представників Європи – команди ФРН, яка у фіналі здолала збірну Пакистану.

Найбільша сенсація сталася під час баскетбольного турніру. Уперше в історії Олімпійських ігор золоті медалі завоювали радянська команда, лідерами якої були: Сергій Белов, Олександр Белов, Іван Едешко, Геннадій Вольнов, Михайло Коркія, Модест Паулаускас, Алжан Жармухамедов та два українця – Сергій Коваленко і Анатолій Поливода. У фінальному матчі з американцями боротьба йшла очко в очко. І коли пролунала фінальна сирена рахунок виявився 50-49 на користь американців. Та наші тренери змогли довести суддям, що ще грати три секунди, за які радянські баскетболісти зуміли провести результативну атаку 51-50. До речі американці так і не визнали результат цього матчу, та відмовились отримувати срібні нагороди, які і до сьогодні знаходяться в сейфі МОК у Лозанні.

У командному заліку першою фінішувала збірна СРСР – 99 (50,27,22) нагород, другими були олімпійці США – 94 (33,31,30), третіми НДР – 66 (20,23,23) нагороди.

2.7 Ігри XXI Олімпіади Монреаль (Канада) 1976 рік

(17 липня – 1 серпня)

Виступало 6028 спортсмена з 92 країн,

розіграли 198 комплектів нагород у 21 видах спорту.

На право проведення Олімпіади 1976 року претендували Лос-Анджелес, Монреаль та Москва, причому остання вважалася явним фаворитом. Радянські керівники були так впевнені у перемозі, що навіть випустили заяву ТАСС, яка пізніше була відкликана, за дві години до офіційного оголошення результатів голосування. Та у другому раунді всі представники які голосували за американське місто, що вже не приймало участі у змаганнях, віддали свої голоси канадцям. Так через небезпеку розв’язування холодної війни та політичних потрясінь, вибір був зроблений на користь третьої сторони. Невдовзі ці побоювання підтвердилися.

Тим не менш саме на цих Іграх була започаткована хибна традиція бойкотів Олімпіад, які припинилися тільки у 1992 році, через політичні мотиви. Так ще перед змаганнями Олімпійський комітет Нігерії неодноразово подавав протест проти участі у Олімпіаді спортсменів Нової Зеландії. Справа в тому, що незважаючи на існуючий бойкот расистів, команда новозеландських регбістів – «усі чорне», поїхала в ПАР і провела ряд зустрічей з білою командою цієї країни. Та Оргкомітет за підтримки МОК не позбавив Нову Зеландію олімпійського мандата, аргументуючи це тим, що регбі не є олімпійським видом спорту. Тоді на підтримку протесту ряд африканських та азійських збірних – Алжиру, Гани, Єгипту, Ірану, Марокко, Нігеру, Камеруну та інші, залишили олімпійське селище.

Також Канада стала першою країною, яка не допустила до участі у змаганнях члена МОК. Під тиском Китаю, що вважав Тайвань неіснуючою державою, спортсмени цього острову були позбавлені права приймати участь у змаганнях. А пам’ятаючи про сумні події Мюнхену, організатори цього разу приділили підвищену увагу розробці системи безпеки.

Та незважаючи на всі проблеми, точно в призначений час, королева Великої Британії Єлизавета II, яка формально є головою країни, оголосила про відкриття Ігор. Цікаво, що її донька, принцеса Ганна, приймала участь у змаганнях з кінного спорту. Вперше при передачі олімпійського вогню була застосована новинка. Він був доставлений з Греції за допомогою супутника.

Справжнім тріумфом радянських важкоатлетів завершились змагання штангістів, які з восьми вагових категорій, де були заявлені радянські атлети вибороли сім золотих та одну срібну медаль. Та напевне результат не був би настільки гарним, якби не вживання допінгу рядом атлетів з Польщі та Болгарії, у яких були відібрані їхні золоті медалі.

Наш важковаговик Василь Алексєєв вдруге поспіль відзначився золотою нагородою. Цікаво, що цей спортсмен, на відміну від багатьох інших, готувався до змагань не використовуючи допомогу тренера. Застосовував він і нові методи тренувань. Так, наприклад він трохи не першим з важкоатлетів займався у воді, піднімаючи штангу зі дна річки. А також Алексеев під час тренувань суттєво зменшив вагу штанги, збільшивши кількість підходів. Все це дозволило йому покращувати рекорд світу вісімдесят разів. Виступив Алексеев і на Олімпіаді у Москві, де щоправда не зміг підняти і початкову вагу.

Змагання боксерів завершились перевагою кубинських майстрів шкіряної рукавички. А їх лідер Теофіло Стівенсон, став вдруге чемпіоном Ігор у найбільш важкій ваговій категорії. Героями у змаганнях борців стали Іван Яригін, що став вдруге олімпійським чемпіоном – у вільній боротьбі, та здобув право нести прапор країни на церемонії закриття. Міг Яригін виступити і на своїй третій Олімпіаді, адже він пройшов кваліфікацію і мав право виступити на Іграх у Москві, де цілком можливо став би триразовим олімпійським чемпіоном. Та в останню мить Іван добровільно поступився місцем в збірній українцю Іллі Мате, якому програв рік тому на Спартакіаді народів СРСР. Зрештою такий хід повністю себе виправдав, адже саме Мате став олімпійським чемпіоном Москви. А Іван Яригін, ще довго працював на користь вітчизняної боротьби, спочатку головним тренером збірної Союзу, а з 1993 року – президентом Федерації спортивної боротьби Росії. На жаль в 1997 році видатний борець загинув у автомобільній катастрофі. Саме таку смерть нагадала йому в юнацькі роки одна гадалка, через що Яригін все своє життя не любив їздити машинами. Та, як кажуть, від долі не втічеш. А також важковаговики Олександр Колчинський – у класичному стилі та Сергій Новиков – у змаганнях дзюдоїстів.

У змаганнях легкоатлетів всі три ступені п’єдесталу пошани у метанні молота вибороли радянські атлети, а чемпіоном став киянин Юрій Сєдих. На третій Олімпіаді поспіль золото у потрійному стрибку здобув представник Тбілісі Віктор Санєєв, ставши таким чином єдиним спортсменом в історії Олімпіад, хто зміг виграти цю дисципліну тричі. Справжнім тріумфом для франкомовної Канади завершились змагання з бігу на 110 метрів з бар’єрами, де вперш в історії переміг француз Гі Дрю. На жаль, незважаючи на досить пристойну підготовку, не зовсім вдало виступив герой попередніх Ігор Валерій Борзов. Справа в тому, що до нього було вже надто багато прикуто уваги як зі сторони діаспори, так і зі сторони радянських спецслужб. Все це виводило його з рівноваги, що дозволило йому вибороти тільки дві бронзові нагороди у бігу на 100 метрів та у естафеті, всього – 5 (2,1,2). Вперше в історії Олімпіад дві перемоги на дистанціях 800 та 1500 метрів здобула ленінградка Тетяна Казанкіна, яка свої перемоги вигравала фірмовим фінішним спуртом. Два золота виборов і кубинець Альберто Хуанторена, що тріумфував з бігу на 400 та 800 метрів. Відзначився і герой попередніх Ігор фін Лассе Вірен, який як і у Мюнхені переміг на дистанціях 5000 та 10000 метрів, причому і цього разу на другій дистанції сталася невелика пригода, коли після фінішу до нього прорвалися два співвітчизника і на руках пронесли його майже 300 метрів. Та це було не все, адже Віранен вирішив ще й виграти марафон. Але на цій дистанції він зайняв тільки шосте місце, всього – 4 (4,0,0). На своїх п’ятих Іграх виступав відомий скороход Володимир Голубничий. На жаль після чотирьох нагород, цього разу він посів лише сьоме місце, всього – 4 (2,1,1).

У змаганнях зі стрибків у вводу відзначився італієць Клаус Дібіасі, котрий після срібла 1964 року, на трьох поспіль Олімпіадах, в тому числі і у Монреалі, виборював золото. Слід відзначити і москвичку Олену Вайцеховську, що виграла змагання з десятиметрової вишки. Пізніше вона стала одним з провідних спортивних журналістів на просторах СРСР. У плавців основна суперечка за нагороди розгорнулася між представниками США та НДР. А вдача прийшла до американця Джона Нейбера, 100 та 200 метрів на спині, та дві естафети 4х200 вільним стилем і4х100 метрів комбінованим плаванням та срібло, всього – 5 (4,1,0), та німкені Корнелії Єндер, яка після трьох срібних нагород 1972 року виграла - 100 та 200 метрів вільним стилем, 100 метрів батерфляєм та комбінованій естафеті 4х100 метрів, а також одне срібло, всього – 8 (4,4,0). Два золота на довгих дистанціях 400 та 1500 метрів вільним стилем виграв ще один американець Брайян Гуделл. У змаганнях веслувальників дві золоті медалі виграли у каное-двійках Сергій Петренко та Олександр Виноградов на дистанціях 500 та 1000 метрів. Завершив свої виступи з 1956 року німецький кінник Ханс-Гюнтер Вінклер, який здебільшого перемагав у командних змаганнях, всього – 7 (5,1,1).

Героєм гімнастичного помосту стала п’ятнадцятирічна румунка Надя Команечі, яка першою в історії отримала за гімнастичну вправу на брусах найвищий бал – 10,0. А один з виконаних нею елементів тепер носить її ім’я. Це дозволило їй стати абсолютною чемпіонкою Ігор. Крім того вона виграла ще два золота – у вправах на брусах та колоді, срібло і бронзу у індивідуальних видах. Три золота, у командному виді, опорному стрибку та у вільних вправах, а також срібло у абсолютній першості здобула її головна суперниця радянська гімнастка Неллі Кім. Чемпіонкою у команді стала переможниця попередніх Ігор Людмила Турищева. Отримавши також два срібла у індивідуальних видах, та бронзу у абсолютній першості, вона завершила свої виступи на третій Олімпіаді, всього – 9 (4,3,2). А невдовзі після Олімпіади, у 1977 році, Турищева стала мешканцем Києва, куди вона переїхала одружившись з іншим героєм попередніх Ігор Валерієм Борзовим, з яким вона познайомилась саме у Монреалі. У чоловіків абсолютну першість виграв студент з Владимира Микола Андріанов. Завоювавши також ще три золота – вільні вправи, кільця та опорний стрибок, два срібла та бронзу на окремих снарядах він став найбільш титулованим спортсменом Олімпіади. Двома золотими, одна з котрих за перемогу у командній першості, а друга за перемогу на брусах, а також сріблом у абсолютній першості завершив свої виступи видатний японець Савао Като, всього – 12 (8,3,1). Втрете чемпіоном у команді став ще один японець Міцуо Цукахара, всього – 9 (5,1,3).

Незважаючи на успіхи на європейській арені футболістів київського «Динамо», які склали кістяк збірної, радянські футболісти знову не змогли потрапити навіть до фіналу футбольного турніру, зайнявши як і чотири роки тому трете місце. А перемогу святкувала збірна НДР. Подвійний успіх святкували наші гандболісти. До перемоги жінок, які вперши прийняли участь у олімпійських змаганнях, додався і успіх наших чоловіків. До речі склад жіночої збірної більш як на половину був з гравців київського «Спартака», однієї з кращих команд світу того часу. На жаль не змогли відстояти своє чемпіонське звання наші баскетболісти, які програли у матчі за вихід у фінал команді Югославії, та зайняли тільки трете місце. А чемпіонами знову стали американці. Зате відзначилися наші баскетболістки, які на відміну від чоловіків стали чемпіонами достроково. Вони виграли перший олімпійський турнір в історії. Невдало виступили і радянські волейболісти, які стали тільки срібними призерами, а перемогу святкували збірна Польщі у чоловіків, та збірна Японії у жінок. Змагання з водного поло вкотре виграла збірна Угорщини. А у змаганнях з хокею на траві збірна Нової Зеландії переграла у фіналі команду Австралії.

Ця Олімпіада була однієї з найбільш дорогих в історії. Вона коштувала організаторам п’ять мільярдів доларів (по теперішнім цінам близько двадцяти мільярдів), і місто розраховувалось за неї аж до 2006 року. До речі Канада на цих Іграх не виборола жодної золотої нагороди, що також є своєрідним рекордом. Не дуже великі доходи від Ігор та велика перевага спортсменів соціалістичних країн, друге місце атлетів НДР, знову спровокували пресу підняти питання «аматорства», яке ще на початку століття Кубертен назвав «мумією, що постійно відроджується».

У командному заліку першою фінішувала збірна СРСР – 125 (49,41,35) нагород, другими були олімпійці НДР – 90 (40,25,25), третіми США – 94 (34,35,25) нагороди.

Дата добавления: 2015-05-06