Рено Молдавську РСР

Червня 1940 р. румунський уряд заявив про свою

згоду передати Радянському Союзу Бессарабію і Північ­

ну Буковину. І вже 2 серпня 1940 р. Верховна Рада СРСР

вирішила включити Північну Буковину і Південну Бес­

сарабію до складу УРСР, а з решти Бессарабії і колиш­

ньої Молдавської Автономної РСР 15 серпня 1940 р. ство­

Безперечно, що процес, завдяки якому західноукра­

їнські землі опинилися в складі УРСР не одномірний, а

навпаки — багатоплановий. При його розгляді та аналізі

слід мати на увазі той факт, що хоча було здійснено етніч­

не возз'єднання і західноукраїнські землі формально увій­

ш ли до складу УРСР, на практиці відбулася інкорпора­

ція, тобто «входження до складу» СРСР.

У цілому зміни,

що відбувалися, мали суперечливий характер. З одного

боку, експропріація маєтків польських землевласників,

перерозподіл їхньої землі між українськими селянами;

українізація системи народної освіти, державних уста­

нов, судочинства; поліпшення медичного обслуговуван­

н я, особливо на селі; націоналізація промислових підп­

риємств; ліквідація безробіття та ін. З іншого — руйна­

ц ія політичної та культурної інфраструктури, створеної

місцевою українською інтелігенцією

; насильницька колективізація; антицер-

ковні акції; репресії проти «буржуазних спеціалістів»;

масові депортації населення

Однак, попри всю неоднозначність політики сталінсь­

кого режиму в західноукраїнських землях, більшість істо­

риків дійшли висновку, що возз'єднання українців у ме­

ж ах однієї державної структури вперше за багато століть

було надзвичайно визначною подією, важливи м кроком

у розв'язанні українського питання.

Отже, наприкінці 30-х — на початку 40-х років було

здійснено етнічне возз'єднання. Західноукраїнські землі

формально увійшли до складу УРСР, на практиці відбу­

лася інкорпорація цих територій, тобто їх «входження»

до складу СРСР. Об'єднання вперше за багато століть у

межах однієї держави більшості українських етнічних те­

риторій, незважаючи на неоднозначність і суперечливість

політики сталінського режиму в західноукраїнських зем­

лях, було визначно ю подією, важливи м кроко м у

розв'язанні українського питання.

74. Акт відновлення Української держави 30 червня 1941 р.

В історії визвольного руху є чимало важливих, ключових дат. А якщо брати до уваги історію українського державотворення - то й в історії України. Йдеться про 30 червня 1941 року - день, коли у Львові було проголошено aкт відновлення української державності.

Два недавні друзі Гітлер та Сталін готувалися розіграти партію, яка раз і назавжди мала змінити політичне обличчя Європи. Перший хід 22 червня 1941 року зробив Гітлер. Він не допускав думки, що в цю партію має намір втрутитися стороння сила - Організація українських націоналістів та її лідер Степан Бандера.

23 червня представник Бандери у Берліні передав німцям два документи - Меморандум та резолюції Другого Великого збору ОУН, в яких декларувалися наміри українців.

У документах ОУН чітко заявила свою позицію: Україна має бути економічно незалежною та мати власні збройні сили. Бандера та його однодумці застерігали: німці, прагнучи встановити у Європі "новий порядок", мають зважати на рішучість українців.

Чи бачив ці документи Гітлер? Думаю, що ні. Він мав достатньо клопотів із початком Бліцкріґу та прикордонними боями перших днів війни.

До того ж Вермахту, який поставив на коліна не одну європейську державу, не потрібні були союзники. Для себе Гітлер визначив долю народів СРСР, а зокрема України: не могло бути й мови про створення будь-якого державного утворення на завойованих територіях, не говорячи вже про незалежну державу. Окупований східний простір чекала доля колонії. Тому устремління українців не бралися до уваги - вони не входили в плани Гітлера.

Тим часом Організація українських націоналістів від декларацій перейшла до дії, користаючись із ситуації у своїх інтересах. Заздалегідь підготовані похідні групи вирушили в дорогу, встановлюючи у селах і містечках свою адміністрацію.

Окрім відомих трьох, на схід вирушили ще дві спеціальні похідні групи - Львівська та Київська. Ці дві групи мали за завдання проголосити у першому великому місті західної України - Львові та столиці України Києві Акт відновлення української державності.

До складу Державного правління, створеного 30 червня 1941 року, ввійшли не тільки представники ОУН (11 осіб - Я. Стецько, Р. Шухевич, Я. Старух, О. Гасин, М. Лебедь та ін.), але й представники інших партій (15 осіб). Від УСРП - чотири особи (генерал В. Петрів, М. Росляк, В. Лисий та К. Паньківський), від ФНЄ А. Пясецький, УНДО - О. Марітчак та Є. Храпливий, решта - безпартійні.

Проголошення акту було повною несподіванкою для німців, але у дію одразу ж був запущений весь механізм нацистської машини для нейтралізації зухвальства Бандери та ОУН.

У час наступу Вермахту, який, здавалось, невдовзі переможе Червону армію, найлегше було відреагувати жорсткими репресивними заходами. Але німці вдалися спочатку до вмовлянь, потім - погроз, а тоді вже до арештів. Очевидно, гітлерівці, враховуючи зухвальство із актом, побоювались відразу різко реагувати: їм не хотілося без потреби провокувати повстання в тилу армії в розпал грандіозного наступу.

Розв'язка наступила 5 липня - інформація дійшла до Гітлера.

Після цього гестапо арештувало Бандеру та відправило в Берлін під домашній арешт на час допитів по справі Акта 30 червня, для чого була створена спеціальна слідча комісія.

Українці, як і країни Балтії, прагнули, скориставшись ситуацією, створити свої незалежні держави. І проголошення акту стало першим кроком у переході ОУН на антинімецькі позиції. Далі були - з вересня 1941 р. - повальні арешти та розстріли німцями підпільників ОУН. Нацисти швидко збагнули, що ОУН є єдиною силою, здатною їм протистояти збройно на окупованих українських землях.

Вже весною 1942 року ОУН приймає рішення, крім продовження антинімецької пропаганди, розпочати збройну боротьбу. А за півроку Волинь та Полісся взялися за зброю в боротьбі із німецькою окупаційною владою, підштовхуючи організацію від політики до збройних дій.

Настав час створити Українську Повстанську армію.

75. Нацистський окупаційний режим і Україна. Оцінка діяльності ОУН-УПА

Територію СРСР Гітлер називав «великим пирогом»,

д ля освоєння якого необхідно, по-перше, оволодіти ним,

по-друге, управляти, по-третє, експлуатувати.

Дата добавления: 2015-05-23