Служба безпеки ОУН та її місце і роль у структурах національно- визвольного руху

ФРН

У 2010 році відбулася активізація політичного діалогу між Україною та ФРН на високому політичному рівні. Головним свідченням цього є офіційний візит Президента України В.Ф.Януковича до Німеччини 30 серпня ц.р.

Проведено 5-го засідання українсько-німецької Групи високого рівня з економічного співробітництва (липень) і робочих груп в рамках ГВР, а також переговори співголови ГВР Віце-прем’єр-міністра С. Л. Тігіпка з Міністром економіки та технологій Р.Брюдерле і співголовою з німецького боку, Державним секретарем Б. Пфаффенбахом (серпень), що сприятиме активізації торговельно-економічного та інвестиційного співробітництва між Україною та ФРН.

Товарообіг між Україною та ФРН за 9 місяців 2010 р. збільшився на 20% і склав 4,2 млрд. дол. США. Експорт товарів з України до ФРН збільшився на 32% і склав 1,1 млрд. дол. США. Імпорт німецької продукції збільшився на 17% і склав 3,15 млрд. дол. США.

99. Стосунки України з США в ретроспективі і нині

Проросійські кола у Вашингтоні сприймали Україну як потенційну загрозу безпеці США. Такого підходу американська сторона дотримувалася протягом перших років розвитку України, вважаючи її явищем тимчасовим і перехідним. США відверто блокували політичні та економічні контакти з Україною до ратифікації нею Договору про СНО-1, Лісабонського протоколу та приєднання до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ).

Україну як незалежну державу США визнали 26 грудня 1991 р. Дипломатичні відносини встановлені 3 січня 1991р. Значення українсько-американських відносин обумовлюється насамперед тим, що мова йде про провідну державу, економічний та політичний потенціал якої визначально впливає на розвиток світових процесів. Ставши без'ядерною державою, Україна здобула вагомий міжнародний авторитет і зробила дуже важливий крок на шляху поглиблення партнерських відносин зі США.

Візит Президента Л. Кравчука до США 3—7 березня 1994 р. і підписання пакету міждержавних документів, що визначили основні принципи і напрями відносин на найближчу перспективу в політичній, економічній, науково-технічній і культурній сферах, було логічним завершенням важливого етапу розбудови двосторонніх українсько-американських відносин. У 1994— 1995 pp. США збільшили фінансову допомогу Україні на ядерне роззброєння та здійснення економічних реформ

Політичні контакти двох країн набули ще більшої інтенсивності. Важливими із цього погляду були державний візит Президента США Клінтона до Києва 11-12 травня 1995р. та робочий візит Л. Кучми до Вашингтона 20 - 22 лютого 1996р. Безпрецедентним стало підписання в Києві (всупереч існуючій у США практиці) Спільної заяви президентів України і США від 11 травня 1995р., в якій з боку США висловлено підтримку процесів демократичних і ринкових перетворень в Україні, її політичного суверенітету, територіальної цілісності. Принципово новим елементом взаємодії двох держав стала Спільна українсько-американська міжурядова комісія, очолювана Президентом України Л.Кучмою та віце-президентом США А. Гором.

Постійно розширюється договірно-правова база двосторонніх відносин. За станом на 1 січня 2000р. вона має понад 70 підписаних і готових до підписання угод та інших спільних документів. США - головний інвестор України. Складовими фінансово-економічної підтримки України є грантова допомога, кредити Ексімбанку, МВФ та СБ, гуманітарна допомога неурядових організацій (“Фонд допомоги дітям Чорнобиля”, “Фонд США - Україна” та ін.). Державним інструментом надання допомоги виступає Агентство міжнародного розвитку США. Інтенсивно розвивається й військово-політичне співробітництво. Воно реалізується як на двосторонній основі, так і в рамках програми НАТО “Партнерство заради миру”. Загалом успішно розгортається співпраця України та США в освоєнні Космосу.

Українській державі не вдалося довести свою значущість для США як стратегічного партнера.Американські вимоги до України полягали в боротьбі з корупцією у верхніх ешелонах державної бюрократії, проведенні ефективних економічних реформ, демократичних президентських виборів восени 1999 р.Незабаром низка внутрішніх скандалів підсилила негативне ставлення до України з боку США: зникнення журналіста Г. Гонгадзе (вересень 2000 p.), "касетний скандал", історія з поставками Іраку радарних систем "Кольчуга" тощо. Останнє також вплинуло на відносини України з НАТО.

Перспективи українсько-американських відносин багато в чому залежать від наявності в Україні оптимального інвестиційного клімату, від динаміки її просування шляхом демократії та реформ. Водночас і не меншою мірою вони залежать від того, як наш партнер буде підтримувати політичний та економічний курс, обраний Україною. Широке коло проблем було обговорено під час візиту Клінтона до Києва 5 червня 2000р. Було підписано низку міжнародних угод, зокрема, з питань поглиблення інвестиційної і торгової співпраці, вступу України до СОТ, співробітництва в сфері науки й технологій тощо. Ще недавно США називали Україну дуже важливим геополітичним партнером на пострадянському просторі. Тепер на зміну ейфорії, схоже, приходить протверезіння. Відносини між країнами проходять серйозну перевірку на міцність, якої вони можуть і не витримати.

Партнерство України зі Сполученими Штатами Америки українська сторона розцінює як стратегічне. Україна бачить у США політичного партнера, який спроможний допомогти Українській державі стати на рейки європейського розвитку. Водночас постає питання: якого партнера бачать Сполучені Штати в Україні? Важливим кроком в українсько-американських відносинах можна розглядати факт надання Україні статусу країни з ринковою економікою, а також розширення економічного співробітництва в окремих, найвпливовіших галузях економіки. Це надасть можливість укладати документи про стратегічне партнерство і стверджувати про перехід українсько-американських відносин на якісно новий стратегічний рівень

100. Двосторонні відносини незалежної України з державами континентів і регіонів

Основи української концепції нейтралітету були закладені ще в «Декларації про державний суверенітет України» від 16 липня 1990 р., у якій зазначалося: «Українська РСР урочисто проголошує про свій намір стати в майбутньому постійно нейтральною державою, яка не бере участі у воєнних блоках і дотримується трьох неядерних принципів: не приймати, не виробляти і не набувати ядерної зброї». 24 жовтня 1991 р.Верховною Радою України було прийнято рішення ліквідувати ядерну зброю, дислоковану в республіці. Це пояснювалося тим, що ядерна зброя вважалася небезпечною радянською спадщиною та загрозою національному суверенітетові, оскільки контроль над нею здійснювався із Москви.У 1996 р. Україна виконала взяте зобов'язання — вивезла і знищила третій за розмірами ядерний арсенал світу, що стало важливим фактором стабілізації та безпеки для країн європейського континенту.

Європейський вектор зовнішньої політики України відкрив можливості для розвитку плідних двосторонніх стосунків з європейськими державами. Чільне місце у сфері двостороннього партнерства посідає Німеччина, яка однією з перших серед країн «Великої сімки» визнала нашу державу (26 грудня 1991 р.). У 1993 р. під час візиту в Україну федерального канцлера Німеччини Г. Коля укладено рамковий документ — Спільну декларацію про основи відносин між Україною і ФРН. Після президентських виборів в нашій країні 1994 р. розпочався новий етап українсько-німецьких відносин, які стають більш динамічними та дієвішими. За обсягом прямих інвестицій Німеччина посідає друге місце після США серед іноземних інвесторів України.

Співробітництво з Британією в економічній сфері потребує подальшого розвитку, поглиблення та спеціалізації, адже Україна серед держав, у які надходять британські інвестиції, посідає лише 120-те місце. Наприкінці X X ст. помітно активізувалися контакти та співробітництво України з Італією, Францією, Австрією, Канадою. Європейська інтеграція України передбачає налагодження добрих відносин з сусідніми європейськими державами. Активно розвиваються контакти з Польщею, яка першою визнала Україну незалежною державою (2 грудня 1991 р.). У травні наступного року було укладено українсько-польський Договір про добросусідство, дружні відносини та співробітництво. Пріоритетними напрямами в економічній сфері договір визначав співробітництво в сільському господарстві та переробці сільськогосподарської продукції, фармацевтичній промисловості, енергетиці та охороні природи.

Важливий напрямок ЗПУ – Латинська Америка. Вона охоплює 33 самостійні держави та 13 залежних територій, де проживає 360 млн. осіб. Після референдуму 1 грудня 1991р. почалося визнання незалежності України країнами Західної півкулі. Першою, 5 грудня 1991р., це зробила Аргентина. Ця країна, до речі, була єдиною державою регіону, яка у 1918р. визнала УНР.

Відносини з багатьма країнами цього територіально віддаленого від України регіону ще не налагоджені належним чином. Резерви розвитку економічних і культурних зв'язків залишаються величезними. Проте з деякими країнами відносини вже набули постійного й навіть інтенсивного характеру. Одна з них — Куба.

Україна встановила постійні зв'язки майже з десятком азіатських країн, зазвичай — найбільших. Ісламська Республіка Іран визнала незалежність України 25 грудня 1991р., дипломатичні відносини між країнами встановлено 22 січня 1992 р.За час, що минув, відбулася низка двосторонніх офіційних візитів на найвищому та високому державних рівнях, зокрема візит Президента України (25-26 квітня 1992).

У перебігу останнього візиту в Київ міністра закордонних справ Ірану в червні 1997 р. підписано Протокол про основні принципи двостороннього взаємовигідного співробітництва між Україною й Ісламською Республікою Іран, в якому визначається, що сторони досягли рівня взаємовигідного рівноправного партнерства.

Активна співпраця між Україною й Іраном відбувається в рамках міжнародних організацій, зокрема в ООН. Іран надає сприяння Україні у встановленні плідних контактів та налагодженні співробітництва з низкою впливових регіональних організацій (Організація Економічного Співробітництва, Організація Ісламська Конференція).

Досягнуто також домовленості про започаткувавші тристороннього співробітництва між Україною, Іраном і Туркменистаном у галузі газопостачання за формулою — поставки туркменського газу в Україну в обмін на експорт української продукції та послуг до Ірану, який компенсуватиме заборгованість за поставлений в Україну туркменський газ.

Договірно-правова база українсько-іранських відносин — одна з найрозвиненіших, як порівняти з іншими країнами Близького та Середнього Сходу. Вона складається з 64 документів, що охоплюють політичну, торговельно-економічну, науково-технічну та гуманітарну сфери співробітництва. Основоположним документом двосторонніх відносин є Декларація про принципи дружнього співробітництва між Україною й Ісламською Республікою Іран, підписана президентами двох держав у Тегерані 26 квітня 1992 р.

101. Підготовка дипломатичних кадрів у сучасній Україні

У 1995 р. Указом Президента України було утворено при Мiнiстерствi закордонних справ України Дипломатичну академiю України.

Основним завданням Дипломатичної академiї України є пiдготовка на базi вищої освiти та пiдвищення квалiфiкацiї кадрiв дипломатичних, консульських, зовнiшньоекономiчних та iнших представництв України за кордоном для роботи в мiжнародних органiзацiях та в держаних органах, що займаються питаннями зовнiшнiх зносин України, а також проведення науковоаналiтичних дослiджень у галузi мiжнародних вiдносин.

Дипломатична академiя України при МЗС України є провiдним навчальним закладом IV рiвня акредитацiї ВНЗ у системi пiдготовки, перепiдготовки та пiдвищення квалiфiкацiї спецiалiстiв для роботи у сферi мiжнародних вiдносин. ДАУ готує дипломатичнi кадри i веде пiдготовку магiстрiв зовнiшньої полiтики.

В Академiї дiють постiйнi короткотермiновi курси для керiвних працiвникiв мiнiстерства та iнших осiб, призначених на посади послiв, радникiвпосланникiв i генеральних консулiв.

Головною метою дiяльностi Дипломатичної академiї України в сферi мiжнародних зв'язкiв є встановлення та розвиток взаємовигiдного спiвробiтництва з профiльними навчальними закладами та науковими центрами зарубiжних країн. В галузi пiдготовки кадрiв укладено двостороннi довгостороковi угоди про спiвробiтництво з дипломатичними академiями МЗС Грецiї, Казахстану, Росiї, Хорватiї та Дипломатичним iнститутом МЗС Єгипту, якi передбачають взаємний обмiн навчальнометодичними планами, науковою лiтературою, проведення спiльних науковопрактичних конференцiй, обмiн викладачами та слухачами. Академiя є активним учасником мережi дипломатичних освiтнiх закладiв країн Центральноєвропейської iнiцiативи та членом Мiжнародної асоцiацiї ректорiв дипломатичних академiй.

Дипломатична академiя України при МЗС України бере участь у багатьох мiжнародних програмах, має творчi зв'язки з провiдними вищими навчальними закладами, США, Великобританiї, Нiмеччини, Францiї, Iспанiї, Бельгiї, Словаччини, Польщi, Австрiї, країн СНД та багатьох iнших.

Свiдченням мiжнародного визнання Дипломатичної академiї України як центру пiдготовки фахiвцiв для зовнiшньополiтичної дiяльностi є постiйна участь науковцiв та викладачiв Академiї у мiжнародних наукових конференцiях та семiнарах в провiдних країнах свiту.

Перспективний навчальний план ДАУ орієнтований на поглиблення спеціалізації в таких галузях, як європейська інтеграція та євроатлантичні відносини (політика європейської та євроатлантичної інтеграції), дипломатична та консульська служба, регіонознавство та країнознавство.У рамках зазначених спеціалізацій планується запровадити спецкурси з питань зовнішньої політики та дипломатії провідних країн світу й окремих регіонів.

На Україні успішно працює Інститут міжна­родних відносин Київського націо­нального університету імені Т. Г. Шевченка, є відповідні філіа­ли в університетах Львова, Одеси, Харкова. Розроблена концепція розвитку Інституту міжнародних відносин, спрямована на забезпе­чення студентів фундаментальни­ми університетськими знаннями. Відкрито Дипломатичну академію при Міністерстві закордонних справ. Концепція розвитку Дипакадемії, її стратегія і напрями роботи зроблені з урахуванням світового досвіду й інтересів Української держави, спрямовані на поєднання минулого, сьогодення і май­бутнього української дипломатії, аби максимально сприяти зов­нішньому забезпеченню націо­нального відродження нашої Ук­раїни, зміцненню її незалежності, її авторитету, її привабливості для світу.

Для дипломата важливою є здатність по-новому поглянути на факти, розподіляти увагу по різних напрямках, переносити знання із однієї галузі в іншу, використовую­чи побічну інформацію, бачити шлях до вирішення актуальної проблеми, тобто володіти «боко­вим мисленням», що є своєрідною підказкою із далекої підсвідомої області. До речі, бокове мислення майже завжди виявляється дійовим і допомагає знайти рішення проб­леми, якщо вона є домінантною для даної людини.

102. Здобутки української дипломатії останнього часу (2005-2008 рр.)

2007 рік був непростим для українських дипломатів. Внутрішньополітичні процеси, які підривали стабільність і прогнозованість розвитку країни, негативно позначилися на можливості здійснення активної зовнішньої політики. Це привносило значні зміни у сприйняття України міжнародною спільнотою і, як наслідок, створювало значні труднощі для роботи української дипломатії. Природно, що це вимагало значних зусилль, додаткового напруження сил для виконання поставлених завдань. Проте, незважаючи на існуючі труднощі, в нинішньому році вдалося дещо зробити на європейському напрямі, у поглибленні співробітництва між Україною та ЄС. Йдеться, зокрема, про успішне завершення переговорів з Євросоюзом щодо укладення угоди про спрощення візового режиму поїздок громадян України до держав- членів ЄС.

Важливим результатом співпраці з Євросоюзом було рішення щодо укладення угоди між Україною та ЄС про реадмісію. До активу вітчизняної дипломатії слід також віднести забезпечення ефективного дипломатичного супроводу процесу, пов’язаного з підготовкою вступу України до Світової організації торгівлі. Немає сумнівів у тому, що членство України в СОТ сприятиме вирішенню низки інших проблем і в тому числі інтенсифікації переговорного процесу щодо створення між Україною та ЄС зони вільної торгівлі. Протягом 2007 року започатковано діалог з Єврокомісією щодо підготовки нової посиленої угоди про партнерство і співробітництво, яка має замінити попередню угоду, строк дії якої завершується на початку 2008 року. Головною інтригою цієї угоди є питання щодо можливих концептуальних підходів, на яких має готуватися цей документ.

До досягнень української дипломатії слід віднести постійну увагу до регіональних проблем, подальшої розбудови двосторонніх відносин, взаємодії в рамках міжнародних організацій, поглиблення співробітництва з євроатлантичними структурами, забезпечення певної координуючої ролі у здійсненні миротворчих функцій. Не підлягає сумніву, що ефективність української дипломатії великою мірою залежить від успіху наших внутрішніх трансформацій, внутрішньої стабільності, прогнозованості та визначеності курсу подальшого розвитку держави.

Поглиблення співробітництва з НАТО є невід’ємним елементом європейської інтеграції України. Неможливо говорити про євроінтеграцію, не розвиваючи партнерство з Північноатлантичним альянсом, який залишається важливим фактором європейської та світової політики. Це співробітництво спрямоване також на гарантування безпеки та оборони нашої держави політичними засобами, маючи на меті, зокрема, нейтралізацію потенційних загроз національним інтересам України.

Важливим досягненням в напрямку європейської інтеграції є рішення про визнання України країною з ринковою економікою. Показово, що Євросоюз став найбільшим торговельним партнером України. В цьому контексті українські дипломати докладають значних зусиль, щоб використати нові стратегічні перспективи і додаткові можливості для поглиблення євроінтеграційної політики

Основними завданнями СБ ОУН були розвідка і контррозвідка, охорона керівництва, контроль за дотриманням конспірації, сприяння бойовій та диверсійній діяльності, здійснення терору. До складу її референтур входили слідчі, технічні працівники, архіваріуси, боївкарі. У слідчій діяльності СБ ОУН широко застосовувала тортури. Вона фактично була «державою в державі» в українському підпіллі: хоч і входила в структуру ОУН, але фактично діяла самостійно, мала окремі лінії зв’язку, підпорядковувалася власній вертикалі. З переходом від партизанської боротьби до підпільної основною формою боротьби стає діяльність мережі станиць ОУН (заступник станичного — співробітник СБ) та нелегальних боївок, котрі формуються в сільській місцевості.

Одним із методів роботи СБ ОУН були атентати — політично вмотивовані вбивства бойовиками відповідальних за антиукраїнські акції представників влади та лояльних до радянської влади українців. Убивали представників партійних, радянських, господарських органів, співробітників силових структур, уповноважених по лісо- та хлібозаготівлі. Служба безпеки ОУН застосовувала, особливо спочатку, тактику «п’яткування», тобто знищення кожного п’ятого жителя сіл, які активно підтримували владу. Вона виявляла й тероризувала людей, котрі таємно співпрацювали з органами безпеки та виступали свідками в судах у справах учасників опору. За 1946 р. тільки на Тернопільщині було вбито 111 сексотів. За 1947 р. кількість убитих свідків становила 195 осіб.

Особливого значення надавалося терактам проти відомих постатей, що мало широкий резонанс. У 1946 р. ОУН був винесений смертний вирок голові ініціативної групи з об’єднання УГКЦ і РПЦ протопресвітеру Тавритові Костельнику, два сини якого, колишні дивізійники, у цей час були на Заході. Він був убитий терористом-смертником у 1948 р. (таких СБ ОУН набирала з добровольців або штрафників).

Такий же вирок був винесений і Ярославові Талану (1902 р. н.), чиї публіцистичні антипапські виступи викликали обурення греко-католицької громади Галичини. У 1949 р. письменник був убитий у власній квартирі бойовиком ОУН М. Стахуром. Установлення особи «атентатника» стало першим завданням уведеного в лави підпілля молодого агента радянських органів держбезпеки Б. Сташинського.

Оперативні заходи органів держбезпеки сіяли недовіру в лавах повстанців та змушували СБ ОУН уживати контрзаходів. Борючись проти «агентів НКДБ», СБ не раз проводила «зачистки» рядів У ПА та підпілля. Так, у групі УПА-«Південь» у 1945 р. її жертвами стали майже 1000 вояків, серед яких — начальник штабу і політрефе- рент групи та 60 командирів. Так, референт СБ М. Козак (Смок, Вівчар), ставши крайовим провідником на ПЗУЗ, за січень — вересень 1945 р. знищив «за зрадництво» 889 членів ОУН із 938, котрі потрапили під слідство у Волинській області (він, як правило, знищував людей, які готували для нього криївки). До «вислужників НКВС» СБ зарахувала до 50 % підпільників у деяких районах Рівненщини. Цьому не вірив очільник проводу «Одеса» С. Янішевський (Далекий), який вийшов з-під керівництва М. Козака (самостійний провід «Одеса» діяв на території 15 районів). У грудні 1945 р. у сутичках з опозицією, яку очолював провідник «Одеси», загинуло понад 120 боївкарів цього проводу і проводу «Москва». М. Козак вважається винахідником «станка»: есбісти зв’язували жертві руки, зв’язували ноги, потім між зв’язаними руками й ногами вставляли жердину і вішали її разом із жертвою на два кілки. Допитуваного били по ступнях ніг і сідницях, вимагаючи зізнань у співробітництві з органами МВС — МДБ. Як говорив В. Кук, потрапивши на такий станок, він визнав би себе «абіссінським негусом». Спроба фізичного усунення М. Козака, що готувалась у середовищі командного складу групи УПА-«Південь» була викрита, а її учасники покарані. Зрештою сам М. Козак був зраджений і застрелився в лютому 1949 р. при затриманні групою МДБ, наведеною своїм колишнім охоронцем.

Займалась СБ і створенням легендованих груп, котрі діяли «під маскою совітів». Вони вели розвідку та проводили контррозвідувальні заходи, перевіряли підпільників на лояльність шляхом допитів, здійснювали теракти.

Одним із напрямків діяльності СБ ОУН в останні роки боротьби було покарання своїх учорашніх соратників, котрі відгукувалися на амністії та приходили з повинною. Проти зголошенців, які вийшли з лісу без дозволу командування, та, на думку есбістів, «нестійких елементів» серед підпільників теж застосовувався терор: патронів не вистачало на ворогів, тому зрадників душили, проволочивши кілька метрів по землі з мотузкою на шиї. Практикувались і вбивства родичів тих, хто потрапляв під слідство СБ.

Безумовно, що терор проти своїх завдав підпіллю неабиякої шкоди, однак фактом є і те, що діяльність СБ на протидію радянським репресивним органам стала одним із чинників довготривалості українського руху опору. Служба безпеки ОУН була розпущена в 1951 р., а члени її референтур перейшли на командні посади в підпіллі.

Джерела та література

1. Веденеев Д. Одиссея Василия Кука. Военно-политический портрет последнего командующего УПА. — К.: К.И.С., 2007. - 208 с.

2. Грицак Я. Нарис історії України: формування модерної української нації XIX—XX ст.: Навч. посіб. для учнів гуманіт. гімназій, ліцеїв, студентів іст. фак. вузів, вчителів. — К.: Генеза, 1996. — 360 с.

3. Грицак Я. Страсті за націоналізмом: Історичні есеї. — К.: Критика. — 2004. — 343 с.

4. Киричук Ю. Історія УПА. — Тернопіль, 1991. — 55 с.

5. Літопис УПА. Нова серія. Т. 1. — Київ; Торонто, 1995. - 482 с.

6. Літопис УПА. Нова серія. Т. 3. — Київ; Торонто, 2001. - 646 с.

7. Літопис УПА. Нова серія. Т. 9. — Київ; Торонто, 2007. - 897 с.

8. Літопис УПА. Нова серія. Т. 19. — Київ; Торонто, 2012. - 753 с.

Мизак Н. УПА-«Захід» і збройне підпілля ОУН у боротьбі за Українську Самостійну Соборну Державу у 1942—1960 рр.». — Чернівці; Торонто: Прут, 2011. — 436 с.

9. Мизак Н. Поцілунок Юди. Агентурна робота МДБ, МВС проти ОУН, УПА. Додаток до серії книг. «За тебе, свята Україно». Кн. 9. — Чернівці: Прут, 2011. — 222 с.

10. Мірчук П. Українська Повстанська Армія 1942—1952 рр. — К.: Народна газета, 1991. — 48 с.

11. Організація Українських Націоналістів і Українська Повстанська Армія: Фаховий висновок робочої групи істориків при урядовій комісії з вивчення діяльності ОУН і УПА. — К.: Наук, думка. — 52 с.

12. Політичний терор і тероризм в Україні. XIX—XX ст. / Відповід. ред. В. А. Смолій. — К.: Наук, думка, 2002. — 952 с.

13. Фостій 1. Північна Буковина і Хотинщина у Другій світовій війні 1939—1945 рр. — Чернівці: Чернівецьке обласне відділення Пошуково-видавничого агентства «Книга пам’яті України», 2004. — 368 с.

14. Шаповал Ю. Україна XX століття: особи та події в контексті важкої історії. — К.: Генеза, 2001. — 560 с.

Дата добавления: 2015-05-23