Умови розвитку культури 1 страница

Народ.

Митя едет.

Глаголы третьего лица.

Коля, спи.

Дима, беги.

Толя, неси.

Ваня, плыви.

Расскажи историю. Наша Аня.

Это мама.

		Это Аня.
		Вот кофта. Надень, Аня.
	Аня. Вот юбка. Надень.

Маша идет гулять

Костя поет «ля-ля—ля»

Даша моет руки.

Вика возит куклу.

Витя несет сумку.

Зина льет воду.

Депортація кримських татар Згідно постанови ДКО СРСР татарам було дозволено «взяти з собою особисті речі, одяг, побутовий інвентар, посуд і харчів у кількості до 500 кг на родину». Але ж їм мало відвели часу на збори, швидко грузили у вагони і вивозили. На новому місці часто не було належних умов для проживання (видавалася допомога по 5 тисяч карбованців на родину, але цього не вистачало). На новому місці не було ліків. Багато людей, особливо літнього віку, померли від хвороб. З часом татари почали працювати на заводах і в колгоспах. Всього в Узбецьку РСР і Марійську АРСР з Криму було вивезено 225 тисяч людей. Подібна доля спіткала грецьке, вірменське – пізніше болгарське населення. Над ними довгий час було тавро «зрадників». В Криму залишилося обмаль греків і татар, окремі райони обезлюдніли, занепало господарське життя. 3. Визволення Західної України і вигнання нацистів з нашої землі

Початок заключного етапу визволення

Влітку 1944 року розпочався заключний етап визволення України від німецько-фашистських загарбників. В цей час становище Німеччини та її союзників значно погіршилось. 6 червня 1944 року англо-американські війська відкрили ІІ фронт в Нормандії та на півдні Франції. Це дозволило відтягнути з радянсько-німецького фронту на Захід 60 дивізій ворога.

Радянське командування провело у Білорусії широкомасштабну операцію «Багратіон», що була блискуче завершена на кінець серпня 1944 року.

У цій операції 200 українських воїнів отримали звання Героя Радянського Союзу. Влітку 1944 року І Український фронт під командуванням Івана Степановича Конєва розпочав наступ на Рава-Руському та Львівському направленнях.

Фрагменти битви під Бродами у фільмі «Ми з майбутнього- 2»

«Бродовський котел»

На підступах до Львова, у липні 1944 року, радянським військам в районі міста Броди вдалося оточити 8 німецьких дивізій. У «Бродовський котел» потрапила також українська дивізія «СС Галичина», наспіх сформована з колишніх поліцаїв і колабораціоністів(командир – Ф.Фрайтаг). Але воювати з регулярними частинами радянської армії, під залпами «катюш», виявилося значно важче, ніж з партизанами. Німці використали дивізію як «гарматне м'ясо», майже вся вона загинула. У «Бродовському котлі» було знищено 38 тисяч німецьких окупантів, 17 тисяч були захоплені у полон.

Зустріч І Укр. фронту у передмісті ЛьвоваЖителі Львова прямують на святковий мітинг з нагоди звільнення

Останні бойові операції

З 13 липня по 29 серпня 1944 року тривала Львівсько-Сандомирська операція радянських військ. Її проводили силами трьох Українських фронтів. Було знищено групу німецьких армій «Північна Україна». 27 липня радянські війська звільнили Львів, а також Станіслав і Перемишль. Частина німецьких військ відступила до Карпат, а частина втекла за Віслу. На початку серпня радянські війська визволили Дрогобич, Самбор і Борислав.

З 20-29 серпня 1944 року радянськими військами була здійснена Яссо-Кишинівська операція. ІІ Український фронт (командуючий з травня 1944 р. Р.Малиновський) і ІІІ Український фронт (командуючий з травня 1944 року Ф.Толбухін) розгромили німецьку армію «Південна Україна»(22 дивізії), визволили Ізмаїльську область і Молдавію. Румунія заявила про свій вихід з гітлерівської коаліції і оголосила війну Німеччині.

Окремо проводилася складна операція по визволенню Карпат.

Переправа загону через Південний БугЖителі Чернівців вітають радянських воїнів

З 8 вересня по 28 жовтня 1944 року здійснювалася Карпатсько-Ужгородська операція. Війська ІV Українського фронту (з серпня 1944 року командуючий Є.Петров) 8 жовтня 1944 року визволили останній населений пункт УРСР у довоєнних межах – село Лавочне Дрогобицької області. 14 жовтня в Києві відбулося урочисте засідання з нагоди повного визволення України. Але радянські війська, ввійшовши на територію фашистської Угорщини, продовжували визволення української території Закарпаття. Жителі радісно зустрічали прихід радянської армії, раділи визволенню від гніту диктатури Хорті. 26 листопада 1944 року І з’їзд Народних комітетів Закарпаття прийняв Маніфест про воз’єднання Закарпатської України з УРСР.

27 жовтня радянські війська здобули Дрогобич, а згодом визволили інші населені пункти Закарпаття. Таким чином, 28 жовтня 1944 року уся Україна була звільнена від ворога. Битва за Радянську Україну тривала майже 2 роки. Україна була вільна від загарбників, але пограбована і зруйнована. Тільки прямі збитки коштували 300 мільярдів карбованців.

Урочисте засідання у Києві з нагоди визволення України1 секретар КП(б)У М.Хрущов на мітингу

4. Боротьба радянських партизан, розвідників і підпільників 1944 року

Нові риси партизанського руху

Партизанський рух у 1944 році набуває нових рис:

· окремі партизанські загони були розформовані, а бійці влилися у регулярну діючу армію;

· інші великі загони були поділені на менші, але більш маневрені загони і групи;

· в тил до фашистів засилалися нові групи, загони, які складалися з більш професійних, добре підготовлених бійців.

Нові рейди радянських партизан у тил ворога

Загалом в цей період на Україні діє 101 загін і 37 розвідувально-диверсійних груп, добре навчених, оснащених радіозв’язком, різноманітною зброєю тощо. У 1944 р оці відбулися нові глибокі рейди партизанських з’єднань в тил противника (рейди здійснили 19 партизанських з’єднань і 25 партизанських загонів).

Актор М.Волонтир у ролі П.Вершигори. Співдружність українських і польських партизан(кадри з фільму Т.Левчука «Від Бугу до Вісли»

З 5 січня по 1 квітня 1944 року відбувався Львівсько-Варшавський рейд І Української дивізії С.А.Ковпака під командуванням Петра Петровича Вершигори(1905-1963). Герой Радянського Союзу Петро Вершигора народився в Молдавії в українській учительській сім’ї. У юності завідував хатою-читальнею, служив у Червоній Армії, дослужився до старшини. Дуже цікавився літературою і мистецтвом і у 1938 році закінчив Московську кіноакадемію. Працював на Київській кіностудії режисером-постановником документальних фільмів, писав п’єси, сценарії, повісті. З 1941 року йде добровольцем бити фашистів. У перший же день війни показав себе геройськи: вступив у вогньовий поєдинок з німецьким автоматником, переміг, замінив пораненого командира взводу. Пізніше став професійним розвідником. У 1942 році його і дівчину радистку закинули у тил ворога у районі Брянська з метою диверсії на залізничному вузлі та для виконання розвідоперацій. Невдовзі П.Вершигора був нагороджений орденом Червоного Прапора, отримав звання полковника. Згодом воював у партизанському загоні С.А.Ковпака,(там його прозвали «Борода»), а у 1944 році керував Львівсько-Варшавським рейдом. Узявши старт з Житомирської області УРСР, І Українська дивізія ім. С.А.Ковпака пройшла по тилам ворога близько 2100 км до кордону Східної Прусії нацистської Німеччини через окуповані області Рівненської, Волинської та Львівської областей УРСР, згодом – через Люблінське і Варшавське воєводства Польщі. Повернулася назад через Польщу до Білорусії.

У травні-липні 1944 року дивізія П.Вершигори здійснила Неманський рейд, завдавши сильного удару по стратегічно важливим об’єктам противника у Гродненській області Білоруської СРР. Усього П.Вершигора брав участь у 5 партизанських рейдах. За вміле командування, героїзм та мужність він отримав звання Героя Радянського Союзу, був удостоєний військового звання «генерал-майор». У 1944 році радянські партизани продовжили операції «Концерт», «Рейкова війна». Було здійснено 1037 диверсій, знищено 11 тисяч залізничних вагонів з зброєю, снарядами ворога.

Діяльність розвідників-підпільників. М.Гефт і В.Авдєєв

Меморіальна дошка М.Гефта у ОдесіАктор Л.Норейка у ролі М.Гефта(зліва) у фільмі «Повість про чекіста»

Радянські розвідники-підпільники, з ризиком для життя, проникали у тил ворога, для здобуття важливої інформації, здійснення спецоперацій. Легендарний розвідник, Герой Радянського Союзу Микола Артурович Гефт(1911-1944) народився в Одесі у родині українських німців. До війни закінчив Інститут інженерів водного транспорту. У 1941 році, коли гриміла війна, Гефт з молодою дружиною й синами був евакуйований до безпечного Казахстану. Але потім прийшов до органів радянської розвідки, розповів свою біографію і запропонував свої послуги у розвідувальній діяльності. Йому повірили(він добре знав німецьку), направили до розвідшколи. У 1943 році Гефт з парашутом вистрибнув з літака у районі захопленої гітлерівцями Одеси. У німецькому штабі видав себе за червоноармійця - перебіжчика, що є противником радянської системи. Як німцю за національністю, йому повірили. Микола Гефт став працювати на Одеському судоремонтному заводі, показавши себе знаючим, досвідченим інженером - фахівцем. Ніхто з нацистів не підозрював про справжні погляди й наміри Гефта. Він створив підпільну групу радянських патріотів, здобував цінну інформацію, здійснював крупні диверсії на німецьких кораблях. Розвідник діяв настільки вміло і професійно, що його підпільна група не втратила жодної людини, виконала завдання й дожила до визволення Одеси радянськими військами. Потім, у складі розвідгрупи «Авангард», Гефт здійснював розвідку у Польщі, в районі Кракова. Під час цієї операції він загинув у бою з фашистами у 33-річному віці. М.Гефт удостоєний багатьох нагород. Ще один розвідник-чекіст Василь Дмитрович Авдєєв(1908-1944) організовував боротьбу донецького підпілля проти німців. Він розпочав свою кар’єру ще у період громадянської війни. У 30-х роках сміливо засудив сталінські репресії, за що отримав кілька років таборів. На початку війни його звільнили. У 1944 році, за завданням радянської розвідки організувати повстання, Авдєєв проник у захоплену фашистами Одесу. Він здійснив декілька терористичних актів проти німців і румун. З двома помічниками десантниками Д.Гавшином і Є.Баркаловим він розпочав підготовку анфашистського повстання у Одесі. Але румунські фашисти вислідили розвідника і після довгої погоні й переслідування поранили його. Авдєєва відправили до лікарні під охороною. Прийшов до тями у палаті. Знаючи, що його чекають нелюдські знущання і допити, під час яких він може не витримати і видати товаришів, Василь Авдєєв, дочекавшись, коли охоронник покинув палату, покінчив життя самогубством. Посмертно він був нагороджений Орденом Червоного Прапора.

Євген Березняк – легендарний майор Вихор

Є.С.БерезнякАктор Вадим Бероєв в головній ролі фільму «Майор Вихор»

Також всесвітньовідомим розвідником став Герой України Євген Степанович Березняк(нар.1914 року), більше відомий як «майор Вихор». Він походив з Катеринослава(Дніпропетровська). До війни вчителював, а згодом одяг військову форму. У 1943 році відмінно закінчив школу військової розвідки у Москві, окрім української та російської мов добре знав німецьку і польську. У серпні 1944 року, Березняк(майор Вихор), разом з розвідгрупою «Голос»(радистка, мінер) десантувався у лісі, поблизу окупованого фашистами польського міста Кракова. У Кракові, з-за зрадництва зв’язкового, Березняк був схоплений агентами гестапо. Під час допитів відважний розвідник вдався до хитрої тактики. Зізнавшись, що він є радянським розвідником, Є.Березняк сповістив, що з іншими розвідниками з групи «Голос» він повинен зустрітися на міському ринку у найближчий четвер. Але проходячи по ринку з переодягненими під міщан гестапівцями, Вихор, скористашись натовпом, втік з під охорони.

Актор В.Бероєв у ролі Вихора-Березняка (фільм «Майор Вихор»). Фото м. Кракова(Польща) Потім знаходився на нелегальному становищі, увійшов у контакт з польським підпіллям. Березняка відрізняли холодний розум, інтелект, винахідливість, відважність, що межувала з значним ризиком. Група Є.Березняка-Вихора повністю розвідала Краківський укріп район, зібрала і передала у штаб І Українського фронту інформацію про дислокацію нацистських військ. Було отримано план замінування Кракова і перешкоджено знищенню цього унікального міста.

За врятування Кракова Євген Березняк після війни отримав від уряду Польщі Золоту Відзнаку Кракова, Срібний Хрест Польщі і звання «почесного громадянина Кракова». Також був нагороджений орденами і медалями СРСР і України.

Президент України В.Ющенко сповіщає про надання Є.Березняку звання «Герой України»

5. УПА і ОУН на завершальному етапі війни

Утворення УГВР і нові задачі УПА

Голова президії УГВР Кирило ОсьмакЛистівка –заклик УГВР про підтримку серед інтелігенції

Ще у 1943 році у середовищі головного командування Української Повстанської армії (УПА) вини­кла ідея створення такого представницького органу, що мав об’єднати усі націоналістичні сили і керувати визвольною боротьбою в Україні. Тому, у липні 1944 року, неподалік від Самбора на території, захищеній УПА, відбувся уста­новчий Великий Збір ОУН-УПА, на якому відбулося утворення Української головної визвольної ради(УГВР). Головою президії УГВР став Кирило Осьмак, членами президії— І. Вовчук, І. Гриньох, В. Мудрий. Головою уряду — Генерального секретаріату УГВР став Роман Шухевич. УПА була формально підпорядкована УГВР. Але об’єднати усі сили не вдалося. Представники ОУН-М відмо­вилися увійти в УГВР, оскільки ОУН-Б зберігала фактичний контроль над повстанською армією.

УГВР поставила перед УПА наступні задачі:

· боротися з окупантами України, перешкоджати радянській владі при відновленні УРСР, та протистояти Польській Армії Крайовій відновити контроль над окремими західними землями України;

· добитися щоб області України не визнавали радянську владу; передача усієї влади УГВР;

· щодо питання про боротьбу УПА з нацистською Німеччиною, було вирішено, що «політично зв’язуватися сьогодні з Німеччиною неможливо».

Тому, наказом від 22 серпня 1944 року по групі УПА «Захід—Карпати» війна ОУН і УПА з Німеччиною остаточно згорталася. В наказі заз­началося, що «німці з опущенням української території перестають бути для нас окупантом і головним ворогом». Внаслідок цього наказу­валося «оминати усякі удари як з німцями, так і з мадярами».

Взагалі, протинімецькі збройні акції УПА, що відбувалися до середини 1944 року не мали стратегічного значення і не впливали на хід боротьби між Німеччиною і Радянським Союзом.

Загін УПА (фото липня 1944 року) Вхід до схрону УПА

Антирадянська і антипольська боротьба УПА

У той же час УПА продовжувала боротьбу з частинами Червоної Армії та Армії Крайової Польщі. Так, 24 квітня 1944 року відбувся великий бій поблизу селища Гурби на Рівненщиніміж УПА-Південь (командир М.Свистун-Ясин)та радянським військом ( командир генерал Д.Марченко). Не маючи достатнього озброєння УПА потерпіла поразку (загинуло 3588 повстанців, 1,5 тис. здалися в полон). «Служба Безпеки»ОУН-УПА активізувала свої дії(з перемінним успіхом) і проти Армії Крайової на Волині, під час яких обидві сторони мали чималі втрати. Були й випадки примирення українських і польських повстанців, їх планів сумісної боротьби з червоними, але це тривало недовго.

Сподіваючись укріпити український національно-визвольних рух у боротьбі з радянською владою, німці у вересні 1944 році випустили з концтабору лідерів націоналістичного руху Степана Бандеру, Ярослава Стецька і Андрія Мельника. Вони сподівалися на відновлення співпраці. Але С.Бандера виступив за самостійність дій ОУН-УПА (було вирішено лише використати допомогу німецьких саперів у будівництві схронів – спецсховищ під землею, де були розташовані склади зброї і окремих харчів, штаби і казарми, шпиталі, друкарні, радіостанції тощо).Для поповнення УПА і розгортання антирадянського фронту залучалися представники інших національностей, «ображених» радянською владою: татари, вірмени, греки(сотник В.Плетінь-Шум побував навіть на Кубані, щоб підняти тамтешніх українців). За лютий 1944-грудень 1945 року вояки УПА здійснили близько 6600 нападів на гарнізони Радянської Армії, частини НКВС, та села, що визнали радянську владу, втративши при цьому у відкритих боях 150 тисяч бійців. 29 лютого 1944 року група УПА П.Олійника смертельно поранила з засідки командувача І Українського фронту генерала армії Миколу Ватутіна. Після цього випадку розгорнулася повномасштабна війна радянських загонів НКВС і УПА. Обидві сторони вдавалися до жорстоких дій. Радянська влада захоплювала заручників, практикувала масове виселення людей з окремих західних сел до Сибіру за підтримку УПА. У той же час УПА діяли згідно наказу Р.Шухевича страчувати усіх, хто буде співпрацювати з радянськими органами влади, «не жаліючи ні їхніх дітей, ні батьків…Катування застосовувати в присутності населення». Руйнували колгоспну техніку, вбивали сільських активістів. Після визнання митрополитом А.Шептицьким радянської влади(написав листа до Й.Сталіна), та візиту групи уніатських священиків на чолі з Й.Сліпим до Москви, Служба Безпеки УПА стратила 60 священиків.

Усього в операціях Червоної Армії та підрозділів НКВС проти УПА з лютого 1944 року по жовтень 1945 року було вбито до 90 тисяч повстанців, взято в полон 104990, здалися добровільно – 48880осіб. При цьому втрати радянських військ склали 13420 вбитими і пораненими.

Володимир Кубійович Павло Шандрук Плакат, що закликав вступати у дивізію СС «Галичина»

Дивізія СС «Галичина»

Дивізія СС «Галичина» не має відношення до діяльності ОУН-Б і УПА, хоча окремі оунівці у ній брали участь. Одним з ініціаторів її утворення став діяч національного руху, географ Володимир Кубійович, що був прихильником співробітництва з німцями. «Ми не можемо перемогти, бо не маємо добре підготовленої армії»,- говорив Кубійович. Він очолив створений ним Український центральний комітет у Кракові(1941-1944), діяльність якого координувалася німецькими окупаційними властями(у 1944 році він був підпорядкований т.з. Українському національному комітету під керівництвом бригадефюрера СС П.Шандрука). Кубійович і УЦК були наближені до ОУН-М, певний час їх підтримував митрополит УГКЦ А.Шептицький. Після перемоги радянських військ у Сталінградській битві, за ініціативою губернатора Галичини О.Вехтера і В.Кубійовича, при підтримці рейсфюрера СС Г.Гіммлера, 28 квітня 1943 року було оголошено про формування стрілецької дивізії СС «Галичина» (14 гренадерська дивізія Ваффен СС Галичина). Вояки набиралися з жителів дистрикта «Галичина». Незабаром дивізія нараховувала 11 тисяч чоловік. Агітатори запевняли, що дивізія служитиме «українській справі», хоча вона була, за словами історика С.Кульчицького, «типовим колабораціоністським утворенням». Бійці складали присягу:

Я присягаю перед Богом цією святою клятвою, що у боротьбі проти більшовизму буду безумовно підкорятися вищому керівництву німецьких військ, Адольфу Гітлеру, і хочу як відважний солдат присвятити своє життя виконанню цієї клятви

На фото: бійці дивізії СС «Галичина»(1943-1944 роки) Незважаючи на німецьких інструкторів, дивізія була погано навчена і озброєна, найчастіше використовувалася для каральних функцій, та як «гарматне м’ясо» у боях. ЇЇ кидали проти українських та білоруських радянських партизан, вона брала участь у спаленні села Гута у Польщі (разом з загоном «Сіромахи»). У липні 1944 року дивізія СС «Галичина» нарешті отримала честь брати участь у справжній битві проти Червоної Армії – під Бродами, де майже вся загинула (див. попередній матеріал). Вона втратила 3700 чол., багато потрапили в полон і розбіглися.

Бійці Дивізії СС «Галичина» під Бродами(1944)Радянські танкісти у битві під Бродами (1944) З серпня 1944 року дивізію набирають заново, перетворюють у «І Українську Армію»(П.Шандрук). Вона брала участь у придушенні Варшавського та Словацького повстань, у боротьбі проти югославських партизан Й.Броз-Тіто, а у 1945 році здалася військам союзників СРСР.

Галицький крайовий провід ОУН-Б засудив діяльність цієї дивізії, як «шкідливу» для українського національного руху. Відмовився підтримати її й лідер ОУН-М Андрій Мельник. 6. Початок відбудови України

Україна, зруйнована війною(фото 1944-1945 рр.)

Наслідки війни

Наслідки війни для України були вражаючими. Республіка була пограбована і зруйнована, загинуло багато людей(див. таблицю).

Людські втрати	Загинуло 8 мільйонів людей: 2,5 млн. у боях і 5,5 млн. цивільних осіб і військовополонених. Якщо додати померлих від хвороб, депортованих і «мобілізованих» у рейх, то це буде велика цифра-14,5 млн. людей. З 900 тис. мешканців Києва залишилося 186 тисяч
Матеріальні втрати	Промисловість і с/г знаходилися у повній розрусі. Знищено бл.17 тис. підприємств, 28 тис. колгоспів, 1300 МТС. Зруйновано, спалено 30 тис. сел. Без даху залишилися 12 млн.людей. Німці вивезли 1 млн. фруктових дерев, ешелонами вивозили чорнозем, картоплю, цукор, масло, зерно, м'ясо тощо.

Дата добавления: 2015-03-31