Умови розвитку культури 4 страница

Лекція 10. Радянізація західноукраїнських областей. Рівень життя і побут населення у 1945-1953 роках

1. Відновлення радянської влади в західних землях України

Сутність і задачі радянізації

Частина західноукраїнських земель була приєднана до СРСР ще за пактом Молотова – Ріббентропа у 1939-1940 роках. Але встановлений там радянський режим не встиг зміцнитися – завадила війна. Тому, після війни, партійні і державні керівники СРСР намагалися встановити на Західній Україні, (що раніше була під владою Польщі, Румунії, Чехословаччини та Угорщини) такий порядок, який діяв на іншій території Союзу – тобто провести радянізацію.

Радянізація включала в себе:

· встановлення соціалістичного устрою, ліквідацію буржуазних та відсталих феодальних порядків;

· створення радянських органів влади;

· проведення індустріалізації, колективізації і культурної революції, щоб підняти цей край до рівня розвитку інших регіонів УРСР;

· провести репресії проти невдоволених радянською владою («знищити ворогів, експлуататорів»).

Пропагандистські і агітаційні плакати 40-х років

Адміністративні, соціально-економічні заходи

Задля реалізації цих планів, утворення органів радянської влади, у 1945-46роках сюди було направлено близько 86 тисяч партійних робітників, спеціалістів різних галузей. Як правило це були вихідці зі східної частини території УРСР. Місцевим активістам –комуністам довіряли мало, надавали другорядні посади. Спочатку були створені місцеві органи влади у вигляді Рад (в основному в обкомах, міськкомах партії були українці-східняки і росіяни, західників було лише 12-15%). Згодом виникли партійні, комсомольські, профспілкові організації, що були фундаментом радянської влади. Серед соціально-економічних заходів було проведено:

· націоналізація промисловості, реквізиції банків у місцевої буржуазії;

· одержавлення житла в містах, сфери торгівлі, транспорту, лісів, надр;

· конфіскація великих маєтків, передача землі малоземельним і безземельним селянам;

· побудова нових підприємств (фабрик, заводів, шахт);

· організація колгоспів на Західній Україні.

Під час радянізації, західні українці, в цілому, вітали прогресивні перетворення. Вони отримали нові робочі місця, землі, мали безкоштовну медичну допомогу, вищу і середню освіту. Але, у той же час, насильницька колективізація та жорстка антицерковна політика, грубе нав’язування радянської ідеології викликали протест у населення, що майже нічого не знало про радянську владу, не звикло до неї. Часто, з боку радянських органів влади, мало місце грубе адміністрування, порушення усталених місцевих звичаїв, прав людини. Власників підприємств(буржуазію), господарів хуторів(куркулів), поміщиків, а також тих, хто не підтримував «совіти» радянська влада депортувала у віддалені райони СРСР(загалом переселено 900 тисяч осіб).

2. Доля Української греко-католицької церкви

Відносини УГКЦ і радянської влади

На Західній Україні дуже великий вплив мала Українська греко-католицька церква(УГКЦ), що об’єднала 5 млн. віруючих і 4400 церковних храмів. Після смерті 1 листопада 1944 року старого митрополита А.Шептицького, УГКЦ очолив Йосип Сліпий(1892-1985). Він став фундатором греко-католицької богословської Академії у Львові. Незважаючи на звинувачення УГКЦ стосовно її співробітництва з фашистськими окупантами, її представники пробували знайти спільну мову з радянською владою. Так, А.Шептицький привітав Червону Армію - переможницю, та особисто Й.Сталіна. Митрополит Й.Сліпий написав звернення до віруючих, де завірив про лояльність відносно радянської влади, закликав бандерівців, усіх вояків УПА «вернутися з неправильного шляху». До Москви була відряджена делегація, яка передала 100 тисяч карбованців в фонд Червоного Хреста.

Митрополит УГКЦ Йосип СліпийПисьменник і публіцист Ярослав Галан

Дискредитація УГКЦ і масові арешти священиків Спочатку радянська влада дозволила греко-католикам відправляти богослужіння. Але вже у квітні 1945 року засоби масової інформації (насамперед республіканські газети, журнали, радіо) розпочали кампанію дискредитації цієї церкви, що була звинувачена у співпраці з німецькими окупантами, організації опору радянській владі та у антиукраїнській діяльності. Також, у квітні 1945 року Й.Сталін затвердив план з 10-ти пунктів, опрацьований діячами української компартії, котрий закладав ліквідацію Греко-католицької церкви та посилення православних структур в Україні. УГКЦ розглядалася владою як головна перешкода на шляху радянізації, бо вона мала великий вплив на населення регіону, а деякі священики підтримували бандерівців. В ідеологічно-пропагандистському арсеналі проти УГКЦ були використані праці істориків та літературна публіцистика членів Спілки радянських письменників України. Так із серією памфлетів, спрямованих проти УГКЦ («З хрестом чи з ножем», «Присмерк чужих богів», «Годі!») виступив відомий львівський письменник-комуніст Ярослав Галан, працівник журналу «Вільна Україна». Після пропагандистської кампанії розпочалися арешти. За гратами опинилася уся верхівка УГКЦ на чолі з митрополитом Й. Сліпим. Упродовж 1945 року до радянських в'язниць і таборів потрапило понад 800 греко-католицьких священиків. Храми, церковні архіви перейшли державі. На Закарпатті також було заарештовано 15 священиків Мукачівської єпархії, а хворий єпископ Г. Ромжа помер в лікарні за загадкових обставин. Сподівання духовенства й віруючих на захист з боку Риму, якому підпорядковувалася УГКЦ, та країн Заходу не справдилися.

Протопресвітер Г.Костельник – ініціатор обєднання УГКЦ і РПЦКонференція у Львові присвячена спадщині Костельника(2008 рік)

Церковний Собор 1946 року у Львові і доля УГКЦ

Для остаточної розправи з УГКЦ було використано Російську православну церкву й частину греко-католицького духовенства, яку в атмосфері репресій, влада перетворила у знаряддя своєї антикатолицької політики. УГКЦ було запропоновано об’єднатися з Російською православною церквою(РПЦ). Було створено ініціативну групу, до складу якої увійшли відомі релігійні діячі Г. Костельник, М. Мельник, А. Пельвецький, що мала на меті розрив унії з Римом та возз'єднання греко-католицької церкви з Російською православною церквою. З 8 по 10 березня 1946 року відбувався Собор у Львові в храмі св. Юра, у якому взяли участь 214 священиків і 19 світських осіб. Згідно з рішеннями цього Собору Брестська унія 1596 року скасовувалася, а греко-католицька церква «возз'єднувалася» з Російською православною церквою. Організатор Собору єпископ Гавриїл Костельник розпочав видання «Єпархіального православного журналу», поміщав у ньому пояснення великих православних свят і свої давні праці, що привели його до усвідомлення і прийняття православ’я. У 1948 році він бере участь у урочистостях з нагоди 500-річчя автокефалії РПЦ у Москві. 20 вересня 1948 року, відслуживши молебню у Львівському Спасо - Преображенському соборі, Гавриїл Костельник, під час повернення додому, був застрелений. Вбивця, що здійснив два постріли, тут же був оточений натовпом віруючих і застрелився сам(за однією версією він належав до бандерівської групи Шухевича, за іншою – агент Ватикану). Г.Костельник причислений Православною церквою до числа мучеників за віру.

Митрополит Й. Сліпий перебував у радянських концтаборах майже 20 років і вийшов на волю 26 січня 1963 року, завдяки клопотанню Ватикану перед урядом СРСР, після чого виїхав до Риму. Впродовж кількох десятиліть греко-католицька церква в Україні перебувала під забороною й діяла у підпіллі. Легалізація її діяльності відбулася у листопаді 1989 року.

3. Індустріалізація, колективізація і культурна революція в західних регіонах

Основні перетворення на Західній Україні

Приєднавши Західну Україну, радянська влада взялася за повну соціально - економічну і культурну модернізацію краю. Розвиток цього регіону визнано приоритетним, тому виділено з держбюджету 10 млрд. карбованців. Створено спеціальну посаду заступника голови уряду УРСР в справах західних областей.

Продукція Львівського автобусного заводу Львівський автонавантажувач

Основні перетворення (див. таблицю):

1945-1959 рр.	Індустріалізація	· до кінця 1945 року відбудовано, відремонтовано 1700 підприємств і 500 промислових артілей; · модернізація старої промисловості; · постачання спеціалістів різних галузей; · освоєння місцевих природних ресурсів(лісова, деревообробна, нафтова галузі), переробка продукції на місці(а не вивіз у вигляді сировини); · створення нової індустрії, побудова нових фабрик і заводів. В результаті на Зах. Україні виникли нові галузі: машинобудівна, приладобудівна, хімічна, електронна, швейна промисловості. Вже у 1949 році на Зах. Україні діяло 2500 великих і середніх промислових підприємств. Вперше в УРСР налагоджено випуск автонавантажувачів, почали виробляти автобуси ЛАЗ(Львівського автобусного заводу). Тисячі людей отримали роботу.
1945-1951 рр.	Колективізація	· на базі великих поміщицьких маєтків були утворені радгоспи; · об’єднання селянських господарств у колгоспи. У 1950 році вже діяло 7200 колгоспів, що об’єднували 1,5 млн. селянських дворів(93% від загальної кількості); · створена мережа МТС з спец. політвідділами;
1945-1959 роки	Культурна революція	· ліквідація неписьменності; · створення нової системи середньої освіти(мережа україномовних шкіл); · створення професійно-технічної освіти; · продовження формування системи вищої освіти (Львівський, Чернівецький, Ужгородський університети); · постачання кадрів(було направлено на роботу в західні регіони 50 тисяч вчителів); · постачання підручників; · безкоштовне медичне обслуговування(в край приїхали тисячі лікарів вищої і середньої кваліфікації).

Підсумки і недоліки радянізації

Таким чином, завдяки радянізації була побудована промислова основа краю. Більш ніж 2000 підприємств було побудовано, тисячі людей отримали роботу, стали соціальною базою радянської влади. Відбулася електрифікація краю. Виникло ряд нових галузей промисловості. Але варто відмітити незавершеність технологічного циклу в межах певного регіону. Домінувала важка промисловість, легка відставала. Часто виробництво було направлено на скоріше забезпечення населення потрібним товаром, від чого страждала якість товару. У 1951 році була також завершена колективізація сільського господарства регіону. Але створення колгоспів далеко не завжди здійснювалася на добровільній основі, що в майбутньому призведе до опору радянській владі. Колгоспи були поставлені бід тотальний контроль держави.

Культурна революція покінчила з неписьменністю, надала можливість молоді, літнім людям отримати освіту. В школах, вузах вивчалася й українська мова. Але, все ж значна кількість навчальних закладів з часом була русифікована, піддана надмірній ідеологізації.

До кінця 50-х років процес радянізації Західної України було завершено.

4. Боротьба загонів УПА з радянською владою

Роман Шухевич – керівник УПА

У 1946-1954 роках на Західній Україні тривала війна між УПА і спеціальними загонами НКВС, що мали завдання покінчити з опором у цьому регіоні. УПА контролювалася ОУН, центр якої знаходився за кордоном, на території Федеративної республіки Німеччини(ФРН), де

переховувався Степан Бандера(Попель).

Роман Шухевич - командир УПА(мал. і фото 40-х рр.)Степан Бандера – голова ОУН (фото 50-х рр.) Головнокомандувачем УПА, головою проводу ОУН в Україні був Роман Йосипович Шухевич (Чупринка)(1907-1950). Р. Шухевич народився у 1907році у Львові (тоді – Австро-Угорщина), навчався в гімназії, згодом - у дорожньо-мостовому відділі Львівської політехніки. Захоплювався музикою. Служив у польській армії. Захопившись націоналістичними ідеями, став членом ОУН, керівником кількох замахів на польських урядовців. З початком Другої Світової війни він став прихильником тимчасового союзу з Німеччиною, задля визволення України. Став капітаном батальйону вермахту, керівником «Нахтігалю». Пізніше, брав активну участь у боротьбі УПА як проти німців, так і проти польського національно-визвольного руху і радянської влади.

Фото бійців УПА

Методи боротьби УПА

Очоливши після війни УПА, Р.Шухевич реорганізував великі загони (до 500 бійців) у більш дрібні «боївки», пропагандуючи любі засоби і методи боротьби (антирадянська агітація, нещадний терор, бойові дії партизанського типу). Загони УПА ховалися в лісах, горах у спеціальних схронах. Їжу здобували в основному нападами на магазини, та від селян, прихильників УПА(в народі вояків УПА називали «бандерівцями»). Зброю і боєприпаси інколи доставляли з-за кордону, але часто вони здобувалися при нападі на невеличкі червоноармійські частини. В містах «бандерівці» мали явочні квартири, схованки, радіостанції, друкарні. Загони УПА раптово нападали на села, містечка. Вони вбивали сільських активістів, місцевих партійних і державних працівників, українців, яких підозрювали в симпатіях до радянської влади, тих, хто вступив до колгоспу, інколи лікарів, вчителів. Траплялося знищували невеликі села, що визнали радянську владу, тобто їх боротьба з відчаю перебирала міру. В містах проводили акції саботажу, диверсії, терористичні акти, розклеювали листівки. Інколи проводилися відкриті бої з загонами НКВС, червоноармійськими частинами.

Б.Ступка у ролі вояка УПА О.Звонаря В полоні у «бандерівців»(кадри з фільму Ю.Іллєнка «Білий птах з чорною ознакою»)

Приклади акцій УПА

У лютому 1946 року діяльність УПА була направлена на зрив виборів до Верховної Ради СРСР. Розповсюджувалися листівки, у яких презирливо говорилося про «сталінські вибори», оголошувався їх бойкот. В селі Зашків одну активістку знайшли повішеною, з запискою «буде з кожним, хто агітує голосувати». У відповідь радянська влада направила в села Західної України спецзагони НКВС і винищувальні батальйони. Дрібні групи УПА вели перестрілку з засідок, уникаючи відкритих бойових дій і ховалися в лісах. Протягом 1946 року «бандерівцями» було здійснено 1619 акцій (раптові бої, диверсії, терор). Друга хвиля виступів була пов’язана з виборами до Верховної Ради УРСР на початку 1947 року, яким вояки УПА теж намагалися перешкодити. За три місяці УПА провели 272 акції як проти радянської влади, так і проти польської(у 1947 році вбили заступника міністра оборони Польщі Кароля Сверчевського на Лемківщині). Польський уряд вимагав від СРСР вирішення проблеми «тероризму бандерівців».

У 1947 році проводиться операція «Вісла» (див. попередню тему).

Посилення боротьби радянської влади з УПА

5 квітня 1947 року ЦК КП(б)У ухвалив постанову «Про посилення боротьби з залишками банд українсько-німецьких націоналістів у західних областях УРСР». У 1947-1948 роках кількість військово-чекістських операцій, проведених радянською владою, значно зросла. Було вбито М.Арсенича, одного працівників «Служби Безпеки ОУН». Офіцери НКВС виявляли «бандпособників» (родичів членів УПА, тих хто їх підтримував).Близько 27 тисяч родин у 1947 році було вислано у віддалені райони СРСР. Щоб захистити мирних жителів сел, колгоспників від УПА, створювалися з місцевих жителів загони «яструбків». Це були як правило молоді селяни, робітники, активісти, демобілізовані солдати і офіцери Червоної Армії.

Актор В.Фокін у ролі «яструбка» Івана Капелюха у фільмі Л.Осики «Тривожний місяць вересень»

Вони охороняли колгоспників, установи, давали відсіч у випадку нападу бойовиків УПА. У 1948 році кількість загонів УПА значно скоротилася. але вони ще діяли у 13 областях УРСР. У 1949 році вони здійснили вбивство відомого письменника, публіциста Ярослава Галана. Щоб дискредитувати радянську владу, окремі групи УПА переодягалися у форму радянських міліціонерів, червоноармійців, грабували і розстрілювали людей, палили садиби, знищували худобу. У відповідь МДБ УРСР теж почало створювати «лжебандерівські загони» і чинити розбій серед населення. Але тут таки відмовилися від цього способу боротьби, бо місцеве населення, швидко розпізнавали «хто є хто». У березні 1949 року керівники МДБ УРСР заборонили подібні засоби боротьби. У 1949 році, до Львова прибув один найвідоміших офіцерів розвідувально-диверсійного відділу МДБ СРСР, начальник відділу по диверсійній роботі за кордоном Павло Судоплатов. Завдяки його енергійній діяльності десятки радянських агентів проникли в УПА та у закордонні центри ОУН.

Офіцер МДБ, розвідник П.СудоплатовВасиль Кук - останній командир УПА (фото 1944 і 2004 рр.)

Загибель Шухевича і затухання боротьби

Під жорстким тиском силових структур радянської влади, ряди УПА поступово ріділи. Селяни відмовлялися надавати їм їжу, а загони МДБ відсікали від сел та містечок. У схронах повстанців було вогко і холодно, багато бійців УПА хворіли. Сили їх були підірвані. Поступово почалися здачі в полон. Органи радянської влади обіцяли за явку з повинною амністію.

5 березня 1950 року у селі Білогорща, біля Львова, загинув у перестрілці командир УПА Роман Шухевич. Новим командиром став Василь Кук, але сама боротьба вже пішла на спад. Дрібні групи ще чинили слабкий опір. У 1954 році в полон було захоплено В.Кука. Після цього спостерігаються лише одиничні акції УПА. Останньою жертвою бойовиків став оперуповноважений УКДБ на Тернопільщині, 22-річний лейтенант В.Стороженко. Вбивця, агент ОУН П.Пасічний і його підручний, були знешкоджені у 1960 році, під час оперативної операції біля хутора Лози на Тернопільщині. Щоб назавжди припинити націоналістичний опір, в Західну Німеччину було послано радянського розвідника Б.Сташинського. 15 жовтня 1959 року, у Мюнхені, він вбив С.Бандеру зі спеціального пістолета, що стріляв отрутою.

Антирадянський рух опору у післявоєнний час мав значний резонанс в суспільстві. Жорстокість і безкомпромісність боротьби, що часто мала й братовбивчий характер, призвела до чималих жертв, як серед військових, так і серед мирного населення. За деякими даними за 1944-1955 роки загинуло до 31 тисячі радянських військових і мирних жителів й до 156 тисяч учасників націоналістичного підпілля. 76 753 особи прийшли з повинною до радянських органів.

5. Рівень життя і побут населення у 1945-1953 роках

Демографічні зміни Закінчилася війна. Повертались до мирної праці демобілізовані з лав Радянської Армії. Поверталися й ті люди, що жили і працювали під час війни на сході СРСР, у тилу «кували перемогу». Через деякий час повернулися й ті, що знаходились на примусових роботах в країнах фашистського табору, або в полоні у гітлерівських концтаборах. Демографічне становище республіки було складне. Значно впливала на міграційні процеси депортація (примусове виселення з міст постійного проживання осіб, що були визнані соціально небезпечними), етнічні чистки, що їх проводило сталінське керівництво (виселення кримських татар, німців, поляків, угорців та інших народів), та польський уряд (у результаті проведення операції «Вісла» 520 тис. українців переселилися з території Польщі). Існував також план Сталіна про виселення з УРСР більшості того населення, що перебувало в окупації, але цей план вождь скасував. Також, в Украї­ну прибули працівники, партійні діячі з інших республік СРСР для здійснення відбудови і радянізації західних областей. Таким чином, через демографічні зміни 1940-х років, населення республіки в 1951 році становило 37,2 млн. чоловік, це на 4,1 млн. менше, ніж у довоєнному 1940 році. Суттєвий вплив на демографічні процеси мали післявоєнна Відбудова й подальший розвиток промисловості, які прискорили процес урбанізації і сприяли скороченню сільських жителів.

Жителі міста післявоєнної доби Умови життя в містах Війна і повоєнна розруха призвели до катастрофічного падіння рівня життя населення. Не вистачало харчів і найнеобхідніших речей. Справжнім дефіцитом стали цукор і соняшна олія. Гостро стояла проблема безпритульних дітей, злочинності, житлова проблема тощо. Люди жили у тимчасових будинках, бараках, підвалах, у переповнених комунальних квартирах. Важко було з роботою(руйнація підприємств), з транспортом. В держбюджеті не було достатньої кількості коштів на легку промисловість. Це зумовило гостру нестачу найнеобхіднішого. Значна частина мешканців міст змушена була вести підсобне господарство, щоб забезпечити сім’ю продуктами харчування. Але, з 1945 по 1951 рік міста поступово воскресали з руїн. Відновлювалися дороги, міський транспорт, водогін, електромережа, комунальна служба. В магазинах з’явилися продукти, необхідні товари. Але умови життя залишалися важкими. Побутова невибагливість, скромність стали нормою. Умови життя на селі Як не важко було жити у містах, усе ж це не йшло в ніяке порівняння з селом. Багато сел були спалені фашистами, поля не розорані. Вже з 1945 року поступово відновлюютьсяся домівки селян, колгоспи. Але техніки не вистачало. Колгоспи були дуже бідними. Лише у кожному п’ятому колгоспі робота на полях і фермах оплачувалася, у більшості інших колгоспів за відроблені трудодні селяни отримували мізерну оплату, прожити на яку було дуже важко. Якщо зібрати усю зарплату, що колгоспник отримував за рік, то йому б вистачило на костюм і черевики. Єдиним засобом виживання для селян були присадибні ділянки (городи). Але існували різні податки, наприклад,на плодові дерева, виплатити які було дуже важко. Зі свого господарства селянин мав віддати певну кількість молока, м’яса, шерсті, яєць тощо. І тільки після сплати податків він міг продати залишки. У 1947 році був збільшений податок з ринкової торгівлі. Таким чином, на 1950 рік селянин сплачував податків у 4 рази більше, ніж у 1940 році.

Жителі села у післявоєнний період Виїхати з села до міста було майже неможливо: селяни не мали паспортів, тому не могли в місті прописатися, поступити на роботу, чи на службу. Єдиний вихід був у молодих хлопців, які відслужили армію: вони могли влаштуватися на роботу в місті. Деякі молоді люди з села могли виїхати в місто на навчання. Окремих людей з села ще у 1944-1945 роках забрали в міста, на Донбас на відбудову. Найчастіше ці люди залишалися в містах до кінця життя. Грошова реформа 1947 року У грудні 1947 р. була прийнята Постанова Ради міністрів СРСР про відміну карток на продовольчі й промислові товари та перехід до продажу їх у відкритій торгівлі за єдиними державними роздрібними цінами. Водночас із скасуванням карткової системи було проведено грошову реформу1947 року, що мала на меті ліквідувати на­слідки війни в фінансово-грошовій сфері та упорядкувати всю фінансову систем у. З одного боку, вона привела грошову масу, що перебувала в обігу, у відповідність до потреб господарства. З іншого — вона призвела до вилучення грошей у тих, хто заощадив певні суми. По вкладах в ощадних касах у розмірі до 3 тис. крб. обмін грошових знаків здійснювався 1:1, по вкладах від 3 до 10 тис. крб. було проведено скорочення заощаджень на третину, а понад 10 тис. крб. — на дві третини. Особливо болюче реформа вдарила по селянству, яке знову було ошукане державою. В умовах повної відсутності установ ощадбанку на селі обмін грошей, що зберігалися у населення вдома, здійснювався у розрахунку 1:10. Ці реформи мали неоднозначні наслідки. З одного боку, скасування карткової системи було явищем позитивним, яке свідчило про певну стабілізацію народного господарства. Проте після 1947 року заробітна плата більшої частини населення суттєво відставала від нових державних цін, які майже втричі перевищували довоєнний рівень. Унаслідок цього склалась парадоксальна ситуа­ція: післявоєнні прилавки ломилися від делікатесів (ікра, риба, м’ясо­продукти тощо), але ні черг, ні особливого попиту на ці товари не було. Таким чином, відбудова не сприяла зростанню життєвого рівня населення, відклала вирішення соціальних проблем на наступні десятиліття. Але водночас ми спостерігаємо поступове відновлення усього, що зруйнувала війна.

Лекція 11. Культурне життя в УРСР у другій половині 40-х – на початку 50-х років

Процеси у радянському суспільстві

Перемога СРСР у війні посилила у радянському суспільстві наступні процеси:

1. з одного боку, зміцнення тоталітарного режиму (адже народ часто бачив запорукою перемог - радянський, соціалістичний устрій країни, багато хто пов’язував перемоги над фашизмом з діяльністю Й.Сталіна і Комуністичної партії СРСР);

2. з іншого боку, зростання суспільної свідомості народу, що на своїх плечах виніс усі труднощі війни;

3. війна значною мірою підірвала ідеологію «гвинтика»: перемогти ворога можуть лише самостійно мислячі люди, а не сліпі виконавці волі диктатора-вождя. У людей з’явилося почуття самоповаги, гордості, відчуття господаря своєї країни, історії;

Дата добавления: 2015-03-31