Порівняльна характеристика Шарля Свана та героя «Джакомо Джойс»

СВАН (фр. Swarm) - головний персонаж епопеї «У пошуках втраченого часу» (1907-1922) М. Пруста. Шарль С. - герой першого роману епопеї «У напрямку до Свана» - грає важливу роль і в інших романах. Ретельно виписаний у всіх своїх проявах (соціальному, професійному, світському, сімейному і т.д.), по суті він являє собою сучасну версію кавалера де Гріє, героя роману А.-Ф.Прево «Ма-нон Леско» (1733), історія якого в XVIII столітті викликала грандіозний скандал і найрішучішим чином вплинула на майбутнє французької літератури. М.Пруст глибоко переконаний, що не буває щасливого кохання, бо «любов» і «нерозділене кохання» - одне і те ж: любов неможлива без страждання, в насолоді неминуче закладений страх перед розлукою, рідкісні миті радості - плата за багато борошна, любов, як саме життя, має годину народження і смерті, зрештою, любов зовсім не моноліт, а з'єднання безлічі найрізноманітніших почуттів у безперервному їх чергуванні. Автор найуважнішим чином стежить, як з швидкоплинних вражень і відчуттів народжується любов С. Духи, голос, фреску Боттічеллі, музична фраза, закоханість, пристрасть, ревнощі, страждання, любов... Кохана ні для Пруста, ні для С. не може бути рівним партнером хоча б тому, що любов - явище не зовнішнього реального світу, а внутрішнього світу людини. Вона об'єкт недосяжною мрії про з'єднання душ, мрії про таку собі ідеального життя, в якій повинні «виблискувати» поезія і чистота. Швидше за все, на противагу прозі і бруду реального світу. Здавалося б, С. - багатий, освічений, відчуває, розумний, наділений багатим внутрішнім світом - як ніхто інший здатний зрозуміти, оцінити і зберегти диво любові, але і він зазнає поразки. Крах любові неминуче для С., який би не був об'єкт його почуттів, як неминуча смерть в кінці життя, і не варто гадати, чим би була любов С., якби він покохав іншу жінку.

Джакомо джойс-Головний герой есе - багатогранна натура, наділена асоціативним мисленням, здатна створювати свій неповторний світ, не обмежений реальністю. Твір, насичене яскравими імпресіоністичними образами, написано у вигляді ряду фрагментів, які передають потік свідомості головного героя. Така незвична поетика дала можливість створити Джойсу живий, пульсуючий розповідь про закоханого людині. Часто у творі звучить мотив смерті й кладовища. Він наче віщує героям розлуку: «Тут гробівець її родаків, чорний надмогильний камінь, безнадійна тиша… Гробівець її родаків і її самої також… Не помирай!» Це заклик до коханої зберегти живу душу, усвідомити вічне життя. Але подих смерті торкається героїв. Дівчина залиша світ. Та Джакомо усвідомлює, що треба жити далі, незважаючи на обставини, жити і кохати.

Дата добавления: 2015-03-29