Порівняльна характеристика Гаррі Галлера («Степовий вовк») та Дж. Альфреда Пруфрока

Гаррі Галлера (нім. Harry Haller) - герой роману Г. Гессе «Степовий вовк» (1927). Вперше зіставлення вовка, вільного звіра, і зацькували його людей виникло в оповіданні «Вовк» (1907), потім в короткій новелі «Про степовому вовка», де звір, виставлений в клітці для забави публіки, носить ім'я Гаррі. Існують і міфологічні паралелі, висхідні до стародавніх зооморфним символам. «Степовим вовком» у романі Гессе названий «чоловік років п'ятдесяти з дивною посмішкою», багато пережив і багато в чому розчарувався, обдарований і значний. Історія ГГ. викладена у двох планах: якимсь видавцем, якому до рук потрапили рукописи ГГ.: записки з підзаголовком «тільки для божевільних» і «Трактат про степового вовка», і самим ГГ. в цих записках. Герой роману скептично ставиться до стану цивілізації, до світу, в якому він волею доль змушений існувати: дія відбувається у двадцяті роки. ГГ. вважає, що з життя пішла духовність, що мистецтво втратило орієнтири, що «безсмертні» (до них ГГ. відносить в першу чергу Моцарта і Гете) вигнані з цього світу, їх замінюють вульгарні сурогати, начебто потворного бюста Гете в квартирі одного професора. ГГ. відчуває страшну спустошеність, життя втратило для нього сенс, він відчуває себе самотнім степовим вовком. Не знаходячи ні в чому приводу для втіхи, ГГ. вирішує покінчити з собою. Прагнучи відстрочити це страшну мить, він заходить в ресторан «Чорний орел», де зустрічає дівчину Терміну. З цього моменту починається нове життя ГГ.: Повернення до самого себе, духовне розкріпачення, пізнання сенсу буття в містичному просторі «Магічного театру». ГГ. не звільняється від своїх маній і неврозів, але знаходить здатність сприймати життя інакше, ніж раніше, молодіє, втягується в ризиковані любовні ігри, слухає Дурманні музику.
Підсумком стає пригода на балі-маскараді, де героя запрошують на «невеликий атракціон». Музикант Пабло оголошує, що плата за вхід - розум, але це не зупиняє ГГ. Опинившись в «Магічному театрі», Г.Г переконується в роздвоєності своєї натури, про яку й раніше знав, але тепер спостерігає своїми очима: як і у гетевского Фауста, в натурі Г.Г. сусідами різні душі, але не дві, як у героя минулого, а багато: в чарівному дзеркалі Г.Г. бачить спочатку самого себе як він є, а потім образ розпадається: «від нього відокремилася друга фігура, третя, десята, двадцята» - верб кожної з них герой впізнає себе. Г.Г. пропонується розіграти виставу з маріонетками, взяти участь в кривавій бійні з автомобілями, у фіналі він повинен убити Терміну, і все це для того, щоб втратив себе, пригнічений, бажаючий піти з життя герой знову звик слухати музику цьому житті. На останніх сторінках роману Г.Г. зустрічається з Моцартом, який незадоволений тим, що Г.Г. зайво патетичний, і радить йому навчитися гумору - хоча б шибеника. Пройшовши через «пекло свого нутра», Г.Г. відроджується і знаходить здатність продовжувати жити, не згинаючись під вагою нещасть і розчарувань. «Безсмертні» повинні допомогти йому. «Моцарт чекав мене», - завершує Г.Г. свої записки.
Образ Г.Г. деякі дослідники тлумачили з узкобіографіческого позицій, пов'язуючи сюжет роману з невдалим другим шлюбом Гессе. Однак зміст образа значно ширше - це роздуми про фаустовскую людині під кінець фаустівської цивілізації: недарма в роки, коли Гессе писав роман, Європа зачитувалася книгою Шпенглера «Занепад Європи», цим надгробним словом ренесансному гуманізму і індивідуалізму. Образ Г.Г. перебуває в руслі ідей Шпенглера і схожих з ними роздумів Ортеги-і-Гассета («Повстання мас»).

Альфред Полуфорк- Твір побудовано як "потік свідомості" головного героя Альфреда Пруфрока, а сам герой - своєрідна пародія на Гамлета. Це здегенерований Гамлет XX століття, не здатний на вчинок, не спроможний кохати, бути щасливим. Гамлета із Пруфрока не вийшло, йому відведено роль блазня. Вселенські питання, які нібито поставив Пруфрок, - це пуста балаканина за чашкою чаю. Насправді думки і дії героя безплідні. Такою поет бачив людську суть, зовсім не високу, не благородну, як уявлялось романтикам. Світ, в якому існував герой,- ворожий і нездоровий. Одним із ворогів духовності та світоглядної цілісності людини Т. С. Еліот вважав сучасне місто, яке зайняло місце природи, що споконвіку живила людство. Мешканці великих міст стали механічною часткою бездушних споруд. Закритий простір давив на живу істоту, приголомшив її, відняв волю та енергію. Урбаністичний пейзаж супроводжував життя різних героїв поета, але постійно підкреслював атмосферу ворожості, безплідності, забрудненості.

Дата добавления: 2015-03-29