Соціальна думка XVIII-XIX ст

№13.

№12.

Вчення про суспільство в концепціях стародавнього світу.

Історія соціальної думки Стародавньої Індії свідчить про існування різноманітних ідейних течій і їхніх представників, що намагалися не просто пояснити світ людських відносин, але й „узгодити” його з релігійним буттям людини, показати цінність релігії для реальних людських відносин. Бажання зберегти релігійне панування над духовним світом особистості призвело до багатовікової боротьби двох напрямків: ідеалізму і матеріалізму.

Різноманітні соціально-філософські ідеї знайшли своє відображення в цивілізації, створеній індійським народом, і вплинули на хід світового розвитку.

Антична історія Греції і Риму надає багатий матеріал для розвитку соціологічної науки.Погляди на суспільствомає філософська спадщина Демокріта, Платона, Аристотеля та багатьох інших античних авторів.

Демокріт (5-4 ст. до н.е.) – давньогрецький філософвважав, що суспільство виникає в лоні природи, причому люди, спостерігаючи за природою и переймаючи спосіб життя тваринного світу, прийшли до культурного життя. Так, наприклад, у павуків люди навчилися ткати, у ластівок - будувати житло, у лебедів, солов’їв – співати і таке інше. Оскільки люди жили певними спільнотами в різних місцях землі, то й мови в них були різні, від цих об’єднань виникли всі народи. Індивід повинен підкорятися державі, раб - пану, а суспільство мало узгоджуватися з природою, з якої воно вийшло. Найкраща держава – демократія, бо вона забезпечує вибір найдостойніших для сумлінного виконання державних обов’язків.

Платон (5-4 ст. до н.е.) – давньогрецький філософ розглянув соціально-політичні проблеми в творах «Політик», «Держава», «Закони». На його думку, держава і закони необхідні, оскільки більшість людей не спроможні керувати своїми пристрастями і бажаннями, тобто не здатні досягти досконалості.

Правильні форми держави - монархія і аристократія, якщо вони законні, а їх діяльність спрямована на досягнення блага і злагоди.

Неправильні форми держави:

- тімократія (панування честолюбців, що прагнуть до збагачення, займаються здирництвом та корупцією);

- олігархія (панування купки багатіїв-марнотратників, злодіїв, що не займаються своєю справою);

- демократія – влада більшості, яка може бути законною і незаконною (коли демос захоплює владу шляхом насильства);

- тиранія – влада одного над усіма, яка приходить на зміну виродженої демократії.

Платон пропонує модель політичного устрою – «ідеальну державу», яка здатна реалізувати головний принцип життя – справедливість і благо. В ідеальній державі повинні, за думкою філософа, жити три верстви населення, які не повинні втручатися в справи один одного:

1) філософи-правителі (розумний початок);

2) воїни-стражники (лютий початок);

3) виробники (ремісники, хлібороби, будівельники тощо)

В ідеальній державі немає місця приватній власності, держава повинна втручатися в регулювання шлюбних відносин, оскільки діти беруться на виховання державою і, як і жінки, є спільними для членів суспільства.

Арістотель (4 ст. до н.е.) – давньогрецький філософ, який вважав, що сенс життя людини – досягнення вищого блага через діяльність, доброчесність. Ці проблеми розглядаються в його етичному вченні («Етика Нікомаха», «Етика Евдема», «Велика етика»).

Філософ виділяє два види доброчесності (арете):

1) «етичні арете», що походять від звичок, характеру:

2) «діаноетичні арете» - інтелектуальні доброчесності, які полягають в діяльності розуму, відшуканні істини заради пізнавального процесу чи для практичної діяльності і поведінки людини.

Уявлення про державу:

- держава виникає природно, як і всі живі організми;

- лише в державі людина стає повноцінною;

- людина, яка живе поза держави є недорозвиненою в моральному плані істотою;

- усім громадянам держава забезпечує справедливість, оскільки регулює норми політичного спілкування;

- правильні форми державного правління, що забезпечують загальне благо і користь – це монархія (царська влада), аристократія (влада небагатьох), політія (правління більшості);

- неправильні форми державного правління – тиранія, олігархія (влада, що піклується про вигоди заможних громадян), демократія (вигода неімущих);

- панування і підкорення необхідні і корисні, одним призначено підкорятися, іншим – володарювати.

Арістотель виділяє три способи життя:

1) брутальний, грубий, коли під благом і щастям люди розуміють втіхи и розваги;

2) державний, під яким люди достойні і діяльні розуміють пошану, яка є метою життя;

3) споглядальний

-------------------------------------------------------------------------------

Погляди на суспільство в період Нового часу (ХVП -поч. ХІХ ст.) Досить поширеними в цей період стали теорії «природного права» і «суспільного договору» Т.Гоббса і Д. Локка. Основні ідеї цих теорій:

1) люди народжуються вільними, рівними, з егоїстичною жадібністю;

2) люди мають однакові потреби і пристрасті і для власного самозбереження бачать в кожному собі подібному ворога і конкурента; тобто виникає «війна всіх проти всіх» за принципом моралі «людина людині - вовк»;

3) постійна загроза фізичного винищення приводить людей до укладання між собою суспільного договору, в основі якого лежить особистий інтерес і власна вигода;

4) суспільний договір робить людину істотою соціальною і формує громадянське суспільство;

5) держава –це живий організм, в якому правитель - душа, чиновники - нервова система, агентура - очі, гроші – кров суспільства (зародки натуралізму);

6) закони «природного права» здійснюються через діяльність держави, установ, санкцій, які зберігають громадянський мир, охороняють власність кожного громадянина;

7) уряд відповідає перед законом, а народ - носій влади і може скинути уряд або його не підтримати.

В подальшому ці ідеї були розвинуті Ш. Монтеск’є і Ж. Руссо та іншими. Наприкінці ХVШ ст. суспільна думка розвивалася в трьох головних напрямках: консерватизм, лібералізм, утопічний соціалізм. Ж. Руссо як автор вчення про походження соціальної нерівності, виділив шість видів відчуження людини, які існують і діють в суспільстві:

- політичне (відчуження правлячих осіб від підданих і потреб держави);

- соціально-економічне (нерівність у власності, що породжує зло);

- моральне (намагаючись жити «краще», люди приходять до морального зубожіння);

- психологічне (в міру розвитку суспільства людьми оволодіває почуття самотності);

- загально-культурне (фальш у мистецтві, науці і стосунках між людьми)

Наприкінці ХVШ- початку ХІХ ст. суспільна думка розвивалася в трьох основних напрямках: лібералізм, консерватизм і утопічний соціалізм.

Лібералізм – А. Сміт, І. Бентам, Д. Мілль та ін. пропагували ідеї просвітництва, буржуазного індивідуалізму, підприємництва, свободи особистості, ділової ініціативи. Лібералізм заклав основи для створення теорії соціальної дії, соціального обміну, функціоналізму.

Консерватизм – Е. Берк, Л. Бональд, Ж. Местр та ін. не сприймали наслідки Великої французької революції як позитивні, пропагували монархічні порядки, які мають традиції і зміцнюють суспільство загалом, критично ставилися до буржуазного ладу, який зламував усталені станові основи суспільства, критикували ідеї Просвітництва.

Утопічний соціалізм – А. Сен-Сімон, якого називають «хрещеним батьком» соціології, висловив ряд глибоких ідей щодо природи суспільного устрою, вважаючи, що ідеалом його є стан, коли «влада над людьми» поступиться місцем «владі над речами». Сен-Сімон, як прибічник позитивізму, висловив такі положення стосовно науки про людину і суспільство:

1) віділення суспільства як специфічного наукового предмета і об’єкта дослідження;

2) введення спостережень і точних методів фіксації явищ, опис їх взаємодій;

3) розгляд суспільства в системі його взаємоз’язку з природою.

"Батьком" соціології як науки вважають французького філософа Огюста Конта (1798-1857 pp.).

Нова наука, за О. Контом, має два розділи - соціальну статику, що вивчає анатомію суспільства, його структуру, побудову тощо, і соціальну динаміку, яка вивчає закони руху та розвитку суспільства, його прогрес.

Філософ сформулював "закон трьох фазисів-стадій" розумо­вого розвитку, котрий разом із законом розподілу праці зумов­лює соціальний прогрес.

Також дослідник започаткував теоретичний аналіз інду­стріального суспільства, за що його вважають родоначальником індустріальної соціології.

Основний зміст соціологічних поглядів О.Конта

· ► при вивченні соціального життя слід не покладатися на здогадки, а обпиратися на спостереження, порівняльні методи, єдиним джерелом знань є емпіричні дані

· ► вивчення соціальних явищ не може бути абсолютним, а завжди є відносним, в залежності від нашої організації і нашого становища в соціальній сфері

· ► наука „соціологія” повинна давати відповідь не лише на питання, що існує, але й на питання як відбувається явище, вміти передбачити і розв’язати проблеми, що виникають

· ► все існуюче існує лише в тій мірі, в якій це буде доведено наукою; це можливо лише у тому випадку, якщо будуть вивчатися реальні факти суспільного життя

· ► існуєвзаємозв’язок соціальних елементів, частин і підрозділів суспільства (людей, груп, спільнот та ін.)

------------------------------------------------------------------------

Дата добавления: 2015-04-24