Шляхи взаємодії людини і суспільства в сучасних умовах

№22.

Розвиток соціально-демографічних процесів у сучасному світі.

№21.

Маргіналізація –це втрата особистістю об’єктивної приналежності до даної соціальної групи без наступного входження до іншої, а також втрата особистістю норм та цінностей відповідної субкультури.

Соціально-класова структура суспільства

Класи – це великі групи людей, що розрізняються за своїм місцем у певній системі суспільного виробництва, за їхніми відношеннями до засобів виробництва, за роллю у суспільній організації праці, за способами отримання тієї частини суспільного багатства, що знаходиться в їхньому володінні. Основні класи: робітничий клас (2/3 населення, селянство (5-20% населення), інтелігенція (до 20% населення). Елементом соціальної структури суспільства є соціальні верстви. Соціальні верстви створюють внутрішню структуру класів та великих соціальних груп. Це сукупність індивідів, що зайняті соціально та економічно рівноцінними видами праці, і відповідно отримують рівне матеріальне та моральне відшкодування. Більш дрібне ділення соціальної структури виділяє малі соціальні групи – нечисленні за складом, члени яких об’єднані суспільною діяльністю, знаходяться у безпосередньому стійкому особистому спілкуванні одне з одним, і це є основою для виникнення як емоційних стосунків, так і особистісних групових цінностей та норм поведінки. Мінімальний розмір малої соціальної групи – 2 людини, максимальний – кілька десятків людей. В кожному суспільстві у зв’язку з розхитуванням нормативно-ціннісних систем та під час економічних зрушень з’являються проміжні групи, люди-маргінали, що перебувають на «дні» суспільства і не відносяться до жодної соціальної групи.

--------------------------------------------------------------------------

Соціально-демографічна структура суспільства -це результат накладення демографічних структур на соціальні. Статистичними параметрами є народжуваність, смертність, шлюбність, розлучення, міграційний обмін населення, співвідношення корінного і некорінного населення, старіння населення, якість трудових ресурсів тощо

---------------------------------------------------------------------------------

1. ПОНЯТТЯ ОСОБИСТОСТІ, СУСПІЛЬСТВО І ОСОБИСТІСТЬ

Особистість – інтегральна (цілісна) сукупність соціальних властивостей людини, що формується та видозмінюється протягом усього життя людини у результаті складної взаємодії внутрішніх та зовнішніх чинників її розвитку, активної взаємодії з соціальним середовищем.

Дослідженнями особистості в системі соціальних зв’язків займається соціологія особистості.

Людина розглядається в трьох аспектах:

1) особистість – це людина, як носій певних, неповторних якостей;

2) індивід – один із представників людського роду;

3) індивідуальність – це успадковані й набуті, особливі та специфічні якості, які відрізняють одну людину від інших.

Соціологія особистості – це галузь знань соціології, предметом вивчення якої є особа як суб’єкт соціальних відносин в рамках соціально-історичного процесу.

Соціологічний аналіз особистості розглядає такі проблемі:

1) людина, як елемент соціальної системи;

2) типологія особистості, аналіз її властивостей;

3) особистість як об’єкт з боку суспільства;

4) особистість як суб’єкт суспільних змін.

З суспільної точки зору найбільш важливими особливостями людини є:

1) здатність узгоджувати власні цілі діяльності з суспільними;

2) відповідальність за власні вчинки та наслідки своєї діяльності;

3) здатність до аналізу та адекватної оцінки суспільних явищ, загальний рівень культури, освіченість.

Людина виконує визначені соціальні функції спираючись на інтереси та потреби.

Інтерес – одна з рушійних сил поведінки і діяльності кожного соціального суб’єкта.

Потреби – спрямовані на задоволення визначеної сукупності життєво важливих засобів.

Види потреб:

1) фізіологічні;

2) соціальні (спілкування, увага);

3) престижні (статус, кар’єра);

4) духовні (творчість).

Головний мотиватор життєдіяльності людини – потреби. Вони відображають об’єктивну залежність людини від зовнішнього світу, від соціального середовища, необхідність яких обумовлена особливостями відтворення і розвитку її біологічної, психологічної та соціальної природи. Виходячи з цього, всю практичну діяльність людей можна розглядати як форму задоволення потреб.

Розглядають два види потреб: природні та штучні. Природними є повсякденні потреби людини в сні, їжі, одязі, житлові тощо. Штучні чи соціальні, – потреби людини у праці, соціальній активності, духовній культурі та ін. Природні потреби є основою, на якій виникають, розвиваються і задовольняються потреби соціальні. Правда, в міру розвитку суспільства, набуття ним цивілізованих форм, природні потреби людини соціалізуються.

Діяльність індивіда спрямовується залежно від можливостей задоволення тієї чи іншої потреби. Тут уже проявляється інтерес особи. В понятті інтерес, по-перше, фіксується становище людини в суспільстві, по-друге, змістовна характеристика її залежності від діяльності інших людей, способи використання соціальних відносин (соціальних інститутів) для задоволення потреб. Тобто, інтерес органічно пов’язаний з потребами особистостей. Проте потреби спрямовані переважно на предмет задоволення, на сукупність потрібних для життя ресурсів. Інтерес же націлений на соціальні інституції, організації, норми взаємовідносин у суспільстві, від яких залежить розподіл благ, що забезпечують задоволення потреб.

Внутрішніми збудниками дії, які безпосередньо ситуаційно визначають поведінку людей, виступають мотиви. Мотиви класифікуються на матеріальні і духовні, домінуючі і другорядні (периферійні). Найпоширенішими мотивами людської діяльності виступають матеріальна зацікавленість, бажання зробити кар’єру, прагнення самореалізувати себе в творчості, почуття обов’язку, страх покарання тощо.

На характер діяльності людини впливають її ціннісні орієнтації – поділені особою соціальні цінності, що виступають метою життя і основними засобами їх досягнення. Ціннісні орієнтації відображають фундаментальні соціальні інтереси особистості і визначають стратегічну спрямованість її діяльності. Ціннісні орієнтації проявляються як життєва позиція індивіда, його світогляду, моральні принципи.

Нарешті варто привернути увагу до такої категорії як “установка особистості ” – це соціально визначена схильність особистості чи соціальної групи до дії в конкретній ситуації. Це форма реагування на стимули зовнішнього середовища суб’єкта діяльності, задоволення його потреб.

Сукупність сталих ціннісних орієнтацій та установок особистостей є своєрідним фундаментом свідомості, який забезпечує стійкість особистості, спадкоємність певного типу поведінки і діяльності. У багатьох випадках саме вони визначають мотивацію вчинку, вибір мети і засобів її досягнення. Це означає, що особистість, виявляючи активність у певному середовищі, не механічно реагує на певні зовнішні стимули внаслідок своїх потреб, а пропускає нескінченно різноманітні факти через своєрідну шкалу оцінок.

Політичні, філософські, етичні переконання людини, глибока її прихильність, принципи поведінки діють на рівні як свідомості, так і підсвідомості. Внаслідок цього будь-якій людині доводиться постійно робити вибір між обов’язком і бажанням, між мотивами етичного і утилітарного порядку. Дуже часто цінності, до яких прагне людина, настільки важливі для неї, що вона спроможна заради них пожертвувати навіть життям.

Вимоги суспільства до розвитку особистості	Властивості особистості, які цінуються суспільством
Комунікативні властивості	Здатність узгоджувати власні цілі діяльності із суспільними
Комп’ютерна грамотність	Відповідальність за власні вчинки та наслідки своєї діяльності
Знання іноземних мов	Здатність до аналізу та адекватної оцінки суспільних явищ
Високий рівень фаховості	Самокритичність, толерантність, гуманізм, взаємна довіра
Компетентність, творчість, самодіяльність	Загальний рівень культури, освіченість, духовність, повага до чужих цінностей, звичаїв, традицій

---------------------------------------------------------------------------------

Дата добавления: 2015-04-24