Внимание и наблюдательность в деятельности учителя. Условия, методы и приемы активизации внимания учащихся. 3 страница

46. Вітчизняна педагогіка радянського періоду про виховання особистості та колективу.

На протяжении всей своей общественно-педагогической деятельности Н. К. Крупская возвращалась к вопросу о целях и задачах воспитания и школы. Уже в первые послеоктябрьские годы она выступила против трактовки сущности воспитания буржуазными педагогами. Она говорила об обусловленности воспитания общественными отношениями, о коренном различии тех целей, которые выдвигает перед школой буржуазия и пролетариат. Горячо отстаивая ленинский принцип связи школы с политикой, она убедительно доказывала, что новая школа должна удовлетворять потребности нарождающегося социалистического государства, быть тесно связанной с советской действительностью, со строительством новой жизни. В формировании личности ребенка Надежда Константиновна как педагог-марксист отводила большую роль социальной среде, считала очень важным активное участие детей в доступных для них формах в социалистическом строительстве. Подчеркивая ведущую роль воспитания в развитии личности ребенка, Н. К. Крупская считала, что оно должно иметь целенаправленный и последовательный характер. “Воспитывать,— писала она,— значит планомерно воздействовать на подрастающее поколение с целью получить определенный тип человека. Н, К. Крупская справедливо утверждала, что в наших социалистических условиях общественная среда и воспитание действуют в одном направлении. В школе, тесно связанной с жизнью, она видела “главное орудие воспитания”. Надежда Константиновна Крупская являлась проводником идей коммунистического воспитания молодого поколения. Согласно концепции трудовой школы П.П.Блонского предлагалось, что учащиеся должны приобретать знания через отдельные учебные дисциплины, а посредством трудовой жизни и отношений людей, а также окружающего природного мира. Станислав Теофилович Шацкий сформулировал важные цели обучения и воспитания: соответствие социальному заказу и одновременный учет индивидуальных особенностей личности; формирование у детей умение объединять усилия при достижении общей цели; подготовка преподавателя поощрять социально благоприятное воздействие на ребенка, владеющего методами исследования детей; учет макро- и микросоциального окружения ребенка.

Трудовое воспитание, считал Макаренко, являясь одним из важнейших элементов физической культуры, содействует вместе с тем психическому, духовному развитию человека.

А. С. Макаренко стремился воспитать в своих колонистах умение заниматься любым видом труда, независимо от того, нравится он или нет, приятен или неприятен. Из неинтересной обязанности, каким является труд для новичков, он постепенно становится источником творчества, предметом гордости и радости, как, например, описанный в “Педагогической поэме праздник первого снопа. В учреждениях, которыми руководил Макаренко, была выработана своя система трудового воспитания, был установлен обычай: самую трудную работу поручать лучшему отряду. Большая заслуга А. С. Макаренко заключалась в том, что он разработал законченную теорию организации и воспитания детского коллектива и личности в коллективе и через коллектив. Макаренко видел главную задачу воспитательной работы в правильной организации коллектива. Суть идеи воспитания коллектива, по Макаренко, заключается в необходимости формирования единого трудового коллектива педагогов и воспитанников, жизнедеятельность которого служит питательной средой для развития личности и индивидуальности. Творчество Макаренко пришло в противоречие с антигуманной сталинской педагогикой, насаждавшей идею воспитания человека-винтика в гигантской социальной машине. М. же исповедовал идею воспитания самостоятельного и деятельного члена общества. Основное внимание педагог уделял становлению личности, формированию общественных убеждений, развитию индивидуальности в условиях общественного коллективного воспитания. В работе «Воспитание коллективизма у школьников» духовная жизнь коллектива определяет индивидуальный вклад каждого воспитанника и взаимовлияния коллектива и индивидуумов. В то время, когда советские педагоги в основном выясняли влияние коллектива на личность, Василий Сухомлинский изучал влияние личности на коллектив.

49.Розвиток ідей громадського та естетичного виховання у педагогічній спадщині В.О.Сухомлинського.

Пошуки сучасних гуманістичних концепцій вимагають звернення до виховної системи українського вчителя-творця В. Сухомлинського, у центрі якої знаходиться дитина як унікальна неповторна особистість. Основну увагу педагог приділяв становленню особистості, формуванню громадських переконань, розвитку індивідуальності в умовах суспільного колективного виховання. У праці «Виховання колективізму у школярів» духовне життя колективу визначають індивідуальний внесок кожного вихованця та взаємовплив колективу й індивідуумів. У той час, коли радянські педагоги здебільшого з’ясовували вплив колективу на особистість, Василь Сухомлинський вивчав вплив особистості на колектив. Усі праці Василя Сухомлинського пройняті гуманним ставленням до дитини(«Серце віддаю дітям»), пошаною до її особистості, розумінням її інтересів, почуттів, позиції.

У дитинстві починається тривалий процес пізнання – і розумом, і серцем – тих якостей і цінностей, що лежать в основі моралі. Важливо, щоб перші наукові істини дитина пізнавала в навколишньому світі, щоб джерелом думки була краса й невичерпна складність природних явищ, щоб дитину поступово вводили в світ суспільних відносин, праці. Людина була і завжди буде дитям природи, і те. що ріднить її з природою, має використовуватись для прилучення до багатств духовної культури. Саме в природі джерело дитячого розуму. Перш ніж давати знання, треба навчити думати, сприймати, спостерігати. Треба також знати індивідуальні особливості здоров’я кожної дитини – без цього не можна нормально вчити. Вивчення внутрішнього духовного світу дітей, особливо їхнього мислення, Василь Сухомлинський вважав одним з найважливіших завдань учителя.

Естетичне виховання, на думку Сухомлинського, це – виховання красою, виховання прагнення жити за законами краси. Вказуючи на українську народну мудрість, яка гласить: "Тримаючи в руках скрипку, людина не здатна на погане", видатний педагог поставив у Павлиші провідним завданням естетичного виховання, образно кажучи, дати в руки кожній дитині скрипку, або навчити розуміти, цінувати і створювати прекрасне.

Естетичну насолоду школярі отримували в ході спостережень серед природи, де вони навчалися у молодшому шкільному віці творити казку... Дітям пояснювали, що людина стала людиною не тільки тому, що навчилася своїми руками робити знаряддя праці, а й тому, що навчилася цінувати і створювати красу навколишнього середовища. Уособленням останнього у Павлиській середній школі стали свята квітів – конвалій, тюльпанів, бузку, троянд, хризантем. Засобами естетичного виховання були також музика, живопис, краса образів художніх творів та казки.

Дата добавления: 2015-04-24