Одиничні показники якості 1 страница

Одиничні показники якості характеризують одну з властивостей продукції (товарів) і класифікуються за такими групами:

• Показники призначення, що відображають корисний ефект від використання виробів за призначенням та обумовлюють сферу їх застосування. Для продукції виробничо-технічного призначення основним є показник продуктивності, що показує, який обсяг продукції може бути випущений за допомогою оцінюваної продукції або який обсяг виробничих послуг може бути наданий за визначений проміжок часу. Наприклад, показники: потужність двигуна, швидкість, продуктивність верстата, вантажопідйомність, пробіг шин до їх зносу, відсоток корисної речовини в сировині та ін.
• Показники економічності використання сировини, матеріалів, палива, пального та енергії характеризують властивості виробу, що відображають його технічну досконалість за рівнем або ступенем споживання сировини, матеріалів, пального, енергії. До таких показників належать: частка маси виробу (на одиницю основного показника якості); коефіцієнт використання матеріальних ресурсів - відношення корисних витрат до витрат на виробництво одиниці продукції; коефіцієнт корисної дії та ін.
• Показники надійності - безвідмовність, збережуваність, ремонтопридатність, довговічність виробу.
• Показники технологічності, що характеризують ефективність (економічність) конструкторсько-технологічних рішень для забез­печення високої продуктивності праці під час виготовлення і ремонту продукції. Саме за допомогою технологічності забезпечуються масовість випуску продукції, раціональний розподіл витрат матеріалів, засобів праці і часу в процесі технологічної підготовки виробництва, виготовлення та експлуатації продукції. До них належать показники блочності та агрегатності конструкцій, що вказують на простоту монтажу виробу, питому трудомісткість, матеріало- і енергоємність, коефіцієнт раціонального використання прогресивних матеріалів у виробі і т. д.
• Ергономічні показники, що відображають взаємодію людини з виробом, дають змогу визначати зручність і безпеку експлуатації виробів. Вони характеризують систему «людина - виріб - середовище використання» і враховують комплекс гігієнічних, антропометричних, фізіологічних та психологічних властивостей людини, що виявляються при користуванні виробом. До таких показників можна віднести, наприклад, зусилля, необхідні для керування трактором; розташування ручки в холодильнику; кондиціонер у кабіні баштового крана; освітленість, температуру, вологість, запиленість, шум, вібрацію, випромінювання, концентрацію чадного газу і водяних парів у продуктах горіння, розташування і зручність сидінь, органів керування, раціональність інтер’єру і робочого місця. З їх допомогою вимі­рюються параметри продукції, що впливають на працездатність людини під час експлуатації виробів.
• Естетичні показники характеризують спроможність продукції задовольняти потребу в красі. Вони визначають такі властивості, як зовнішній вигляд, гармонійність, цілісність, інформаційна промо­вистість, оригінальність, раціональність і краса форм, відповідність середовищу, стилю, моді, досконалість виконання і стабільність товарного виду виробу. З їх допомогою встановлюється художньо-конструкторський рівень виробу. Критерій естетичної оцінки виробу, яку дає експертна комісія, полягає в ранжуванні низки виробів аналогічного класу та призначення, що здійснюється на основі базових оцінок.
• Показники стандартизації та уніфікації визначають ступінь використання в продукції стандартизованих складових частин виробу (складальних одиниць, деталей, вузлів), їх уніфікації, а також рівень уніфікації (конструкційної спорідненості) з іншими виробами. Наприклад, відношення стандартизованих та уніфікованих частин виробу до загальної кількості частин у виробі, коефіцієнти повто­рюваності, застосовності за типорозмірами і складовими продукції. Усі деталі виробу поділяються на стандартні, уніфіковані й оригі­нальні. Чим менше оригінальних виробів, тим краще; це важливо як для виготовлювача продукції, так і для споживача.
• Патентно-правові показники характеризують патентний захист і патентну чистоту продукції та є істотним чинником у визначенні конкурентоспроможності. Визначаючи патентно-правові показники, варто враховувати наявність у виробах нових технічних рішень, рішень, захищених патентами в країні, наявність реєстрації про­мислового зразка і товарного знака як у країні-виробнику, так і в країнах експорту. Основними показниками є такі: патентного захисту, патентної чистоти і територіального поширення.
• Показники транспортабельності визначають пристосованість продукції до перевезень. До них належать середня тривалість і вартість підготовки до перевезень, вантажно-розвантажувальних робіт, середня матеріаломісткість упаковування. Найповніше цей показник оцінюється у вартісному вимірі, що дає змогу одночасно врахувати матеріальні і трудові затрати, кваліфікацію і кількість людей, що зайняті транспортними роботами.
• Екологічні показники характеризують рівень шкідливих впливів на навколишнє середовище, які виникають під час експлуатації або споживання продукції. Врахування екологічних показників має обмежити надходження в природне середовище промислових, транспортних і побутових стічних вод та викидів, з метою зниження наявності шкідливих речовин в атмосфері, які не перевищують допустимих концентрацій; забезпечити збереження і раціональне використання біологічних ресурсів і т. д. До екологічних показників належать: наявність шкідливих домішок, можливість викидів шкід­ливих часток, газів, випромінювань при зберіганні, транспортуванні, експлуатації чи споживанні продукції.
• Економічні показники характеризують витрати на розробку, виготовлення, експлуатацію або споживання продукції, економічну ефективність її експлуатації. Основні з них: ціна, прибуток, собівартість, рентабельність, трудомісткість виробу, експлуатаційні витрати, як в абсолютному виразі, так і на одиницю основного показника при­значення виробу.
• Показники безпеки характеризують особливості продукції, що забезпечують безпеку людини (обслуговуючого персоналу) під час експлуатації або її споживання, монтажу, обслуговування, ремонту, зберігання, транспортування і т. д. Наприклад: імовірність безпечної роботи людини протягом певного часу; час спрацювання захисних пристроїв; електрична надійність високовольтних мереж.
• Взаємозамінність - основна властивість сукупності виробів, яка визначає якість продукції і характеризується інтенсивністю, наявністю між елементами виробів з урахуванням їх особливості і специфічності, зовнішніми і внутрішніми проявами.

37 Методи дослідження економічної доцільності розробки інноваційних рішень.

Метод (гр. - шлях, спосіб дослідження, навчання) — це: а) спосіб організації практичного і теоретичного освоєння дійсності, зумовлений закономірностями відповідного об'єкта; б) система правил і прийомів підходудо вивчення явищ і закономірностей природи, суспільствам мислення; в) шлях, спосіб досягнення певних результатів у пізнанні і практиці; г) прийом теоретичного дослідження чи практичного втілення чого-небудь з урахуванням знання закономірностей розвитку об'єктивного світу.

Методологія — це: а) сукупність методів (прийомів, способів), які використовуються в теоретичній і практичній діяльності людей для реалізації поставленої мети; б) вчення (теорія) про методи наукового пізнання і практичного перетворення дійсності.

Методів практичної і теоретичної діяльності дуже багато. У логіко-методологічній літературі існують різні види класифікацій. Залежно від видів

діяльності (практична або пізнавальна) всі методи поділяються на практичні

і пізнавальні. Пізнавальні методи або методи пізнання поділяються на

наукові і буденні. В свою чергу методи наукового пізнання поділяються на

теоретичні і емпіричні.

Всі теоретичні методи поділяються на всезагальні (універсальні),

загальні і часткові (специфічні). Теоретичним методом може бути будь-яка

наукова або філософська теорія, яка використовується як спосіб, прийом

теоретичного дослідження предметів, явищ та процесів об'єктивного світу.

Якщо певна теорія використовується в науковому пізнанні для дослідження

природних, соціальних, психічних процесів і явищ, то така теорія набуває

статусу всезагального (універсального) методу. Прикладами всезагальних

методів наукового пізнання є системно-структурний метод, логічні методи.

На емпіричному рівні наукового пізнання до універсальних відносяться

методи спостереження і експерименту.

До загальних методів відносяться методи, які застосовуються в певній

сукупності наук, наприклад, в гуманітарних науках, юридичних науках і т.д.

До часткових методів відносяться методи, які розробляються в окремих

науках для дослідження специфічних предметів, явищ і процесів. їх

називають конкретно-науковими методами.

До всезагальних методів науково-правового пізнання соціальних

об'єктів, які досліджуються юридичними науками, відносяться: а)

філософcькі методи (діалектичний, феноменологічний, метод герменевтики і

ін.); б) логічні методи (методи формальної логіки); в) загально наукові

методи (системний метод, метод експерименту, метод спостережень, метод

структурно-функціонального аналізу та ін.).

Логічний метод — це засіб розумової діяльності людей (засіб мислення),

який використовується у процесі пізнання і відтворення об’єкта, який

досліджується.

Всі логічні методи поділяються на методи дослідження (пошуку,

пізнання) і методи знаково-символічного зображення структури мислення і

знання, як результату пізнавальної діяльності.

До логічних методів пізнання (дослідження) предметів, явищ, процесів

об'єктивного світу відносяться: аналіз, синтез, абстрагування, ідеалізація,

узагальнення, дедукція, індукція, аналогія, екстраполяція, моделювання,

гіпотеза.

Аналіз (гр. - розклад, розбір, розчленування) — логічний прийом, метод

дослідження, який полягає в тому, що досліджуваний об'єкт уявно або

практично розчленовується на складові елементи (ознаки, властивості,

структурні частини), кожний з яких відтак досліджується окремо як частина

розчленованого цілого. Виділяють різні види аналізу залежно від специфіки

досліджуваного об'єкта. Найбільш поширеним у сучасній науці є системний

аналіз, сутність якого полягає у підході до об'єкта, що вивчається, як

структурно-організованої системи, в якій усі елементи органічно і

нерозривно взаємопов'язані й, таким чином впливають один на одного.

Наприклад, суспільство як цілісна система при системному аналізі

розчленовується на економічний, політичний, правовий, моральний та ін.

аспекти буття і суспільної свідомості (структурні частини цілого) і ці аспекти

досліджуються окремо.

Особливим видом аналізу є логічний аналіз, тобто методологічний

підхід до результатів пізнавальної діяльності людей — знання в різних його

формах і видах, яке виражене засобами природної і штучної мов на підставі

законів науки логіки. Логічний аналіз означає виявлення структурних

елементів (видів, типів, рівнів) знання, яке оформлене у вигляді певного

тексту та їх співвідношення між собою, з'ясування логічного значення

істинності або хибності висловлювань у тексті, логічної експлікації

("пояснення", "уточнення") понятійного апарату, через який реалізується це

знання, встановлення несуперечності, обгрунтованості, доведеності цього

знання.

Синтез (гр. - з'єднання, складання, сполучення) — цеуявне з'єднання

частини предмета, розчленованого у процесі аналізу,встановлення взаємодії

частинок та пізнання цього предмета як єдиного цілого. У процесі

формування та розвитку знання в науці синтез є одним з головних засобів, за

допомогою якого наявне знання об'єднується як дещо ціле. Прикладами

синтезу знання у юридичних науках є закони і закономірності, які

формулюються на підставі особистих досліджень, загальна теорія держави і

права, галузеві і міжгалузеві спеціальні теорії права.

У реальному мисленні людини аналіз і синтез взаємопов'язані,

відповідно, можна говорити і про аналітико-синтетичний характер мислення

юриста: слідчого, судді, адвоката, прокурора і т.д. Наприклад, в процесі своєї

професійної діяльності суддя аналізує всі матеріали, які по конкретній справі

передані до суду і на підставі вивчення (дослідження) всього, що він

прочитав і вислухав, складає цілісну уявну "картину" про дану справу.

Абстрагування або абстракція (лат. - відвертання) — це процес уявного

відділення окремих або загальних властивостей, ознак і відношень від

конкретного предмета, що цікавлять людину у даний час, а також уявного

відвертання їх від множини усіх інших ознак. Арістотель розглядав

абстрагування як процес, в результаті якого відкидається усе часткове,

випадкове, другорядне і відділяється загальне. Термін "абстрагування" або

"абстракція" у сучасній логіці вживають у таких значеннях: як метод

буденного та наукового пізнання, як алгоритм або наказ процедури

відвертання, тобто правила абстрагування, як побудова в науці абстрактних

об'єктів. Сутність методу абстрагування полягає у дослідженні реальних

предметів, явищ, процесів, вичленуванні в них різноманітних властивостей,

ознак, якостей, в уявному відвертанні їх та фіксуванні за допомогою слів і

словосполучень природної мови. Термін "абстрагування" вжиають у

значеннях: процесу пізнання, як результат цього процесу. Абстрагування як

процес — це дослідження, вивчення предметів і явищ з метою виявлення їх

специфічних характеристик, а абстракція як результат — це певне знання у

формі понять, категорій, суджень, ідей, законів, теорій.

Ідеалізація (гр. - ідея, поняття) — один з видів абстрагування, в

результаті якого створюються поняття ідеалізованих (ідеальних) об'єктів.

Такі поняття відрізняються від інших тим, що в них відображаються поряд з

ознаками, притаманними реальним предметам, ознаки, які значно відходять

від реальних властивостей і в чистому вигляді цілком відсутні у

досліджуваних предметів. Метод ідеалізації використовується в усіх

сучасних науках для створення об'єктів теорії, за допомогою яких будуються

міркування та висновки щодо реально існуючих предметів. Термін

"ідеалізація" також вживають у двох значеннях: як процес і як результат. Під

ідеалізацією у першому значенні розуміють уявний процес створення

ідеалізованих об'єктів теорії та формування ідеалізованих допущень (умов),

за яких ці об'єкти допоможуть описати і пояснити реально існуючі предмети.

Результатом процесу ідеалізації є ідеалізовані об'єкти (поняття і закони). їх

ще називають логічними конструктами. Прикладом ідеалізованого об'єкта у

правових науках є поняття "правова держава". Юристи визначають, що

поняття "правова держава" дає можливість будувати міркування і висновки

відносно реально існуючих держав за ознаками, які притаманні "правовій

державі". Головні ознаки правової держави: а) закріплення в

конституційному та інших законах основних прав людини; б) панування у

суспільному і державному житті законів; в) юридична захищеність особи та

ін.

Узагальнення (від гр.) як метод дослідження означає формування та

розвиток знання шляхом переходу: а) від думки про індивідуальне, яке

міститься в понятті, судженні, нормі, гіпотезі, питанні та ін., до відповідної

думки про загальне; від думок про загальне до думок більш загальних; б) від

окремих фактів, ситуацій, подій, предметів та явищ до ототожнення їх в

думках і до створення щодо них загальних понять і суджень. Такий процес

ототожнення стає необхідною умовою формування відповідних гіпотез,

теорій концепцій. У правовому пізнанні метод узагальнення

використовується у формі: а) узагальнення професійного досвіду на підставі

аналізу конкретних випадків (справ); б) теоретичного узагальнення практики

державного будівництва і реалізації права в діях суб'єктів правовідносин

(створення теорії права); в) узагальнення емпіричних, галузевих теорій права.

Дедукція та індукція як логічні методи пізнання використовуються у

процесі пошуку виводу з вихідних даних (засновників). У цьому значенні

дедукцію та індукцію можна розглядати як методи, які забезпечують пошук

необхідного матеріалу для узагальнення і одержання нових висновків.

Методи дедукції та індукції органічно взаємопов'язані. Дедукція

використовується для виведення із таких вихідних висновків, які існують у

формі теоретичного закону, ідеї, принципу та ін. Дедукція в даному випадку

пов'язана з побудовою ідеалізованих об'єктів науки, а індукція

використовується як метод узагальнення емпіричних закономірностей.

Знання, здобуте методом індукції, в мисленні вченого є передумовою для

побудови нового "демонстративного" знання, яке, в свою чергу, стає основою

обґрунтування часткових істин на теоретичному рівні мислення.

Аналогія є надзвичайно ефективним методом у пізнавальному ] процесі,

оскільки чимало великих відкриттів у науці було зроблено (на підставі

аналогії шляхом перенесення певних властивостей та ознак з одного

досліджуваного об'єкта на інший, а також відношень і зв'язків між однією

сукупністю предметів на інші сукупності. (Екстраполяція (лат. - префікс "над

.", "зверх.", робити гладким, обробляти) є різновидом індукції, аналогії та

узагальнення в їх взаємозв'язку і широко використовується в усіх науках.

Сутність цього методу, за Д.П.Горським, полягає у поширенні: а) якісних

характеристик з однієї предметної галузі на іншу, з минулого і сучасного на

майбутнє; б) кількісних характеристик однієї галузі предметів на іншу,

одного агрегату на інший на підставі спеціально розроблених для цієї мети

методів; в) деякого рівняння на інші предметні галузі у межах однієї науки

або на інші галузі знання, що пов'язане з їх певною модифікацією (метод

математичної індукції).

Метод екстраполяції застосовується у прогнозуючих цілях, для

обґрунтування поширення з однієї галузі в інші, при розробці управління

економічними процесами та ін. Результатом застосування методу

екстраполяції є перенесення знання в нові предметні галузі.

Метод екстраполяції в юридичній теорії і практиці використовується при

перенесенні юридичних законів, норм права в нові предметні галузі (аналогія

закону, аналогія права); при використанні юридичного знання, яке

узагальнене в окремій галузі права, в інші галузі права.

Моделювання як метод пізнання дуже активно застосовується у сучасній

науці в процесі пошуку нових наукових результатів. Сутність цього методу

полягає в побудові моделей, за допомогою яких досліджуються різноманітні

природні та соціальні об'єкти. Термін "модель" (лат. - міра, ритм, величина,

пов'язано зі словом - зразок) використовується в різних значеннях. Залежно

від контексту в конкретному міркуванні під моделлю розуміють "метод",

"аналог", "зразок", "систему", "теорію", "картину світу", "інтерпретацію",

"репрезентацію", "алгоритм", "систему порівняння" та ін.

Метод моделювання використовується там і тоді, коли з якихось причин

неможливо досліджувати об'єкт безпосередньо. Тоді замість нього виступає

його аналог — модель, яку досліджують як імітацію оригіналу (об'єкта). На

моделі вивчають властивості об'єкта, а потім нагромаджені знання

переносять на оригінал. В основі такого перенесення лежить схожість,

подібність моделі та оригіналу.

В юридичній теорії і практиці метод моделювання використовується при

побудові наукової теорії права (теорія права як модель), системи

нормативно-правових актів, в ситуації доведення юридичних фактів

("слідчий експеримент" як аналог дій підозрюваних, потерпілих, свідків) та

ін.

Гіпотеза. Термін "гіпотеза" (припущення) вживається у таких значеннях:

а) як проблематичне знання (у широкому значенні); б) як припущення; в) як

ідея, що дає змогу об'єднати деяку сукупність знань у систему знання

(гіпотеза у вузькому значенні). У правовій діяльності термін гіпотеза

використовується в усіх трьох значеннях. Гіпотеза як метод дослідження

полягає у побудові о припущення (ймовірнісного висловлювання або

сукупності висловлювань) відносно фактичних даних про певні явища,

процеси, події, про причини їх виникнення та функціонування, а також при

прогнозуванні майбутнього.

38 Методи зниження ризиків інноваційної діяльності

Уникнути повністю ризику в інноваційної діяльності неможливо, оскільки інновації і соціальний ризик – дві взаємозалежних категорії.

Однією з способів зниження інноваційного ризику є диверсифікації інноваційної діяльності, яка полягає у розподілі зусиль розробників (дослідників) і капіталовкладень реалізації різноманітних інноваційних проектів, безпосередньо які пов'язані друг з одним.

Якщо результаті наступу непередбачених подій одне із проектів буде збитковий, то інші проекти може стати успішними і буде давати прибуток. Проте, практично диверсифікація може лише зменшувати, а й збільшувати ризик інноваційної діяльність у разі, якщо підприємець вкладає засобів у інноваційний проект, спрямованому у той область діяльності, у його знання і набутий управлінські здібності обмежені.

Передача ризику через укладання контрактів – наступний метод зниження ризику інноваційної діяльності. Якщо проведення будь-яких робіт з інноваційного проекту занадто ризиковано й розмір можливого ризику неприйнятна для інноваційної організації, вони можуть зрадити ці ризики інший організації. Передача ризику вигідна як боку передавальної, так приймаючої у разі, якщо:

- втрати, які великі для боку, передавальної ризик, може бути незначні для боку, приймаючої він ризик;

- Приймаюча сторона може у кращої позиції для скорочення втрат чи контролю над господарським ризиком.

Передача ризику інноваційної діяльності, зазвичай, виробляється через укладання наступних типів контрактів:

- будівельні контракти (всі ризики, пов'язані з будівництвом, перебирає будівельна організація;

- оренда машин і устаткування (лізинг);

- контракти за зберігання і перевезення вантажів;

- контракти продажу, обслуговування, постачання (угоду про постачання організації матеріалами, сировиною, необхідні реалізації інноваційного проекту, за умов підтримки незнижуваного залишку складі;

- оренда устаткування, використовуваного реалізації проекту, щодо гарантії його технічного обслуговування і технічного ремонту; гарантія підтримки продуктивності певних технічних характеристик використовуваного устаткування;

- договору на сервісне обслуговування техніки, яка потрібна на інноваційної діяльності;

- договір факторингу (фінансування під поступку грошового вимоги – передача організацією кредитного ризику дозволяє їм отримати 100% гарантію отримання всіх платежів, зменшуючи в такий спосіб кредитний ризик організації);

">Факторинг – трансакція продажу дебіторську заборгованість про зниженою ціні спеціалізованої компаніїкомпании-фактору для одержання коштів."

- біржові угоди, які знижуватимуть ризик постачання інноваційного проекту на умовах інфляційних чекань й відсутності надійних оперативних каналів закупівель.

- придбання опціонів на закупівлю товарів та послуг, необхідні реалізації проекту, ціна куди у майбутньому збільшитися. Опціон є документ, у якому гарантує продаж товару по фіксованій ціні протягом визначеного терміну;

- придбання ф'ючерсних контрактів на закупівлю які у ціні товарів;Фъючерс є угоду щодо постачання товару у майбутньому, у якому уніфіковані майже всі умови, зокрема, якість, упаковування й маркірування,

порядок розгляду спорів тощо.

Найважливішим методом зниження ризиків інноваційної діяльності був частиною їхнього страхування.

"Страхування – цю угоду, за яким страховик (наприклад, якась страхової компанії) за певний обумовлене винагороду (страхову премію) приймає він зобов'язання відшкодувати збитки чи його частина (страхову суму) страхувальникові (наприклад, хазяїну будь-якого об'єкта), що відбулися внаслідок передбачених у страховому договорі небезпек чи випадків (страховому випадку), яким піддається страхувальник чи застраховану їм майно."

>Страхуемий вид ризику уражає таких надзвичайних ситуацій, коли є статистична закономірність їх виникненню, тобто. визначено ймовірність збитку. З допомогою страхування інноваційна організація може мінімізувати майже всі майнові, і навіть багато політичних, кредитні, комерційні фірми та виробничі ризики. Разом про те страхуванню, зазвичай, не підлягають ризики, пов'язані з недобросовісністю партнерів. Він мінімізації ризику має низку обмежень:

- високий розмір страхового внеску, який установлюють організацією під час укладання договору страхування;

- деякі ризики не приймаються до страхування (якщо можливість настання ризикового події дуже великий, страхові організації або беруться страхувати даний вид ризику, або вводять непомірно високі платежі).

У окремих випадках найефективнішою можливістю уникнути негативним наслідкам чи знизити рівень ризику в інноваційної діяльності є прямі управлінські на можливі керовані чинники ризику.

Укладання

Кожне підприємство слід прагнути до розвитку свого інноваційного потенціалу, забезпечуючи виробничі процеси новою технологією, технікою і можливість випускати нові товари, але за ухваленні рішення про розробку інноваційного проекту слід враховувати ризики, що неодмінно супроводжуватимуть будь-які інновації усім стадіях їх розробки і впровадження.

Однак жоден з розглянутих курсової роботі методів управління ризиками інноваційного проекту перестав бути достатнім до ухвалення проекту. Кожен із методів зниження ризиків інноваційних проектів дає можливість з'ясувати важливих моментів і подробиці.

Ризик інноваційного проекту є складне, багатокомпонентне визначення та є сукупністю ризиків,сочетающих у собі елементи, пов'язані конкретно з цим інноваційним проектом,реализуемим серед конкретного економічного суб'єкта і традиційних складових, притаманних стандартних бізнес-процесів.

З іншого боку, даний вид ризику є невід'ємною частиною інноваційного проекту, та її характеристики тісно взаємопов'язані і з природою інноваційного проекту, і з характеристикамипродуцирующего його суб'єкта.

З цієї визначення ризику інноваційного проекту слід, що ризик інноваційного проекту - це взаємозалежне безліч елементів, які можна віднесено до того що чи іншомупризнаковому безлічі за тими або іншим суб'єктам критеріям.

Диверсифікація інноваційної діяльності, яка полягає у розподілі зусиль розробників (дослідників) і капіталовкладень реалізації різноманітних інноваційних проектів, безпосередньо які пов'язані друг з одним.

Передача ризику через укладання контрактів – наступний метод зниження ризику інноваційної діяльності.

>Факторинг – трансакція продажу дебіторську заборгованість про зниженою ціні спеціалізованої компаніїкомпании-фактору для одержання коштів

Страхування – цю угоду, за яким страховик (наприклад, якась страхової компанії) за певний обумовлене винагороду (страхову премію) приймає він зобов'язання відшкодувати збитки чи його частина (страхову суму) страхувальникові (наприклад, хазяїну будь-якого об'єкта), що відбулися внаслідок передбачених у страховому договорі небезпек чи випадків (страховому випадку), яким піддається страхувальник чи застраховану їм майно

У окремих випадках найефективнішою можливістю уникнути негативним наслідкам чи знизити рівень ризику в інноваційної діяльності є прямі управлінські на можливі керовані чинники ризику.

До кожного конкретного проекту йпродуцирующего його суб'єкта буде свій набір ризиків, та заодно ознаки їх класифікації щодо сукупності інноваційних проектів будуть єдиними, оскільки задаються загальними нічого для будь-якого з інноваційних проектів метою роботи і природою інноваційного ризику.

39 ТЕО інноваційного проекту

Для ефективного вкладення капіталу необхідна попередня підготовка

техніко-економічного обґрунтування (ТЕО) інноваційного проекту. Значне

Лекція складена к.е.н., доц. Нікіфоровою Л.О.

місце цього етапу в інноваційному процесі обумовлюється тим, що чим

більше вірогідної та грамотно оформленої інформації про підприємство

(проект) одержить інвестор, тим менше на нього чекає ризику на етапі

реалізації проекту.

Оскільки інновації за своїм змістом і складом наближаються до

реальних інвестицій, то насамперед реальні інвестиційні проекти потребують

Дата добавления: 2015-05-08