Естетичні пошуки українських поетів 20-х років ХХ століття 3 страница

Передусім художня візія світу у Филиповича окреслюється як інтегральна структура певної культури, що постає як світоглядний комплекс, що передбачає як отологічні проблеми буття (як влаштований світ? Що в ньому первинне — добро чи зло? Чи існує у ньому гармонія й краса?), так аксіологічні (ціннісні) виміри: «І все колись з’єднається в просторі: / Людина, звір, і квітка, і блакить». Поет прославляє буття як діяння, життєдайні сили природи, які у нього персоніфіковані. На природу й людину він дивиться крізь призму ідеалів досконалості, краси. Звідси — його залюбленість мистецтвом, словом. Поетичне кредо митець відбив у поезії «Я — робітник в майстерні власних сил» (1922), що характеризує естетику усіх київських неокласиків з їх шанобливим ставленням до слова і творення:

Натхнення, втіху чую я тоді,

Коли учусь у давнього митця,

Але, безжурні, горді, молоді,

Лише майбутнім дихають серця.

З старої бронзи зброю владних слів

Переливаю радо на вогні.

Під невгамовним подихом вітрів

Безмежна праця, переможні дні!

Дата добавления: 2015-05-08