Етнічна історія та матеріальна культура африканських народів

Єгиптяни (араби Єгипту) — це 98,9% від 72 млн чол. (2003 р.)

населення цієї країни. Вони належать до індо-середземноморської

підраси великої європеоїдної раси, розмовляють каїрським і

нижньоєгипетським діалектами арабської мови, сповідують мусульманство

сунітського напряму.

Особливу етноконфесійну групу єгиптян становлять копти,

які з II ст. сповідують християнство монофізитського напрямку

(коптська церква). Копти — нащадки давніх єгиптян — до VII ст.

являли собою основне населення країни, а в наступні століття

більшість із них арабізувалася та ісламізувалася. Матеріальною

культурою вони не відрізняються від єгипетських арабів. Проживають

у містах Верхнього Єгипту, зайняті в ремеслі, торгівлі,

промисловості і державній службі.

Арабо-берберське населення належить

до індо-середземноморської підраси великої європеоїдної

раси, сповідує мусульманство сунітського напряму.

Загальна чисельність берберів (самоназва амазіт, амахат —

“людина") сягає близько 11 млн чоловік. Назва бербери з ’явилася після завоювань у VII-VIII ст. Магрібу арабами. Вона етимологічно

пов’язана, очевидно, з давньогрецьким ЬагЬагоз — “ чужинець”

. Берберські етноси нечисельні і живуть розпорошено.

Суданці (суданські араби) — це понад 49% населення країни,

яке розмовляє діалектами арабської мови. Суданські діалекти

арабської мови характеризуються значною кількістю запозичень

із нубійських мов. Суданці мають складну внутрішню мозаїку,

бо для них характерне поєднання родоплемінних та етнографічно-

територіальних складових Усі суданці належать до змішаних расових груп, є між ними й представники негрської раси. За віросповіданням вони мусульмани-суніти.

Перші нечисленні групи арабів з Аравії проникали в Східний

Судан ще в І тис. до н.е. Значно більші групи арабів тут з’явилися

після завоювання ними Єгипту. У IX ст. сюди переселилися нові

групи арабів з Єгипту і Аравійського півострова. Упродовж ІХ-Х

ст. арабські переселенці змішувалися з місцевими негроїдами. У

результаті цього сформувались арабо-суданські племена. Вони,

разом з арабами Верхнього Єгипту, почали просуватися на територію

християнської Нубії, а потім на захід аж до оз. Чад. На XIII

ст. араби остаточно підкорили Нубію, а до XIV ст. вони її повністю

ісламізували. Місцеве негроїдне населення поступово мовно

арабізувалось, але зберігало свої культурно-побутові традиції.

Багари. Найтиповішою серед арабомовних скотарів Східного

Судану є племінна група багарів. Вони розводять ВРХ, коней,

верблюдів, кіз і овець. Землеробство, полювання і рибальство у

них відіграють допоміжну роль. Населяючи савани Кордофану,

Дарфура і Бахр-ель-Газалії, багари ведуть постійні перекочівки

між літніми (сезон дощів) та зимовими (час посух) випасами.

Влітку випасають худобу на плоскогір’ях півночі країни, а восени

і взимку — на рівнинах, де водойми не висихають до кінця

зими. Навесні багари відкочовують якомога далі на південь, а з

початком сезону дощів повертаються на північ.

Беджі (самоназва бедауйє, чи бедавір) — це 6,5% населення

республіки Судан, яке проживає між Нілом і Червоним морем.

Беджі поділялися на окремі групи: бішари, хадендауаї, халенги,

амарари, абабди, бені-амари. Беджі належать до ефіопської раси.

Мова то-бедауйє належить до кушітської групи афразійської сім’

ї мов. За віросповіданням беджі — мусульмани-суніти.

Предки беджів — кочівники блеймії, які розводили верблюдів,

на початку І тис. н.е. проникли в долину Нілу і заснували

ранньодержавне утворення зі столицею в м. Талміс. У V ст. наба-

тами їх витіснили в Східну Пустелю.

Головне заняття беджів — кочове і відгінне скотарство

Нілоти (43,8%) населення Судану — це етноси, які розмовляють

мовами ніло-сахарської (38%) та нігеро-кордофанської (5,8%)

мовних сімей. Найчисленнішими з нілотських етносів є дінки,

нубійці, нуери, барі, шиллуки та ін.

Дінки (самоназва дженг) проживають на лівому березі р. Білий

Ніл нижче злиття річок Єль-Газаль і Собат та у верхів’ях

річок Ель-Араб і Джур. Вони складають 11,1% населення Судану,

належать до негрської підраси великої негроїдної раси, розмовляють

діалектами мови дінків, що належить до шарі-нільсь-

кої мовної групи, сповідують традиційні релігії та мусульманство

сунітського напрямку.

Традиційні заняття дінків — відгінне скотарство та ручне землеробство.

Розводять африканську породу ВРХ (білих зебу), овець,

кіз, коней. Вирощують просяні культури, бобові, кукурудзу, баштанові,

городні, бавовник, тютюн і т.ін. Важливу роль у господарстві

відіграють промисли, зокрема виготовлення чорнолощеного керамічного

посуду яйцеподібної форми, обробка шкур, ткацтво і т.п.

Свої поселення дінки влаштовували на схилах пагорбів і підвищень.

Основне житло — кругла глинобитна споруда без вікон.

Конічний дах тримається на високому стовпі, що вкопаний в

центрі житла.

Нубійці (самоназва нуба) — група споріднених етносів півдня

Єгипту і півночі Судану (Нубії): донголи, махаси, кукузи та

ін. Вони близькі до етносів півдня Кордофану. Нубійці становлять

близько 8,1% населення Судану. Належать до ефіопської

перехідної раси, розмовляють нубійськими мовами шарі-нільсь-

кої групи ніло-сахарської мовної сім’ї, мають писемність на основі

арабського алфавіту, сповідують мусульманство сунітського

напряму.

Нуери (самоназви абігар, наас, нуер) населяють низовину річки

Білий Ніл (вище річок ель-Арабі і Собат) та прикордонні райони

Ефіопії. У Судані вони становлять близько 5% населення країни,

належать до змішаних антропологічних типів, розмовляють

діалектами нуер і атьюот, що належать до шарі-нільської групи

ніло-сахарської мовної сім’ї, сповідують традиційні релігії.

Основним заняттям нуерів є відгінне скотарство і ручне землеробство.

Шилуки (самоназва чоло) населяють лівий берег Білого Нілу

і околиці м. Малакаль. У Судані вони становлять 1,7% населення

країни, належать до нілотського антропологічного типу негроїдної

великої раси, розмовляють мовою шилук, яка належить

до шарі-нільської групи ніло-сахарської мовної сім’ї. Шилуки

дуже близькі до своїх південних сусідів дінків і нуерів, але ведуть

більш осіле життя.

Масаї (самоназва іл-масаї, масаї, барагуї) — нілотський етнос

у міжкордонні Кенії і Танзанії. У Танзанії їх налічується 320

тис., у Кенії — 220 тис. чоловік. Належать до негрської підраси

великої негроїдної раси, мова належить до шарі-нільської групи

ніло-сахарської мовної сім’ї, дотримуються традиційних релігій.

Етногенез масаїв пов’язаний з міграцією нілотів у ХУІ-ХУІІ

ст. на південь від оз. Рудольфа. На початку XX ст. вони були

витіснені в посушливі райони міжкордоння.

Туби (самоназва — тебу, тібу, теда) нараховують понад 400

тис. чоловік: у Чаді — понад 370 тис., Нігерії — 20 тис., Лівії —

5 тис. У Чаді вони становлять 7,4% населення країни. Найчис-

ленніші етноси Чаду — це суданські араби, які складають 26%,

ніло-сахарський етнос сарі — 22% та близькі їм багірми — 8,4%

всього населення країни. Туби належать до негрської підраси

великої негроїдної раси, мова тубів (деза) належить до сахарсь-

кої групи ніло-сахарської мовної сім’ї, сповідують мусульманство

сунітського напряму.

Сари і багірми. У Чаді вони становлять 30,4% (22% — сари

та 8,4% — багірми) населення країни. Належать до негрської підраси

великої негроїдної раси, розмовляють мовами шарі-нільської

групи ніло-сахарської сім’ї мов. Більшість із них — мусульмани-

суніти, частина дотримується традиційних релігійних вірувань і

обрядів. Ще в XVI ст. вони створили власне державне об’єднання.

Основне заняття сарів і багірмів — тропічне мотичне землеробство

Туареги (самоназва імошаг, що є, очевидно, назвою одного з

давніх племен) одержали свою нову назву від арабів. Загальна їх

кількість 1100 тис.: у Малі — 620 тис., Буркіна-Фасо — 240

тис., Нігерії — 200 тис., Алжирі — 20 тис., Лівії — 20 тис.

Належать туареги до індо-середземноморської підраси великої

європеоїдної раси. На півдні Малі і Нігерії вони доволі сильно

змішані з негроїдами. Розмовляють мовою томашек (туарезькою),

що належить до берберської групи семіто-хамітської мовної сім’

ї, сповідують мусульманство сунітського напряму.

Канури (самоназва барібери, аги). Загальна їх кількість —

4,7 млн чол., з них у Нігерії — 4 млн чол. (4,2% населення

країни), у Нігері — 530 тис. чол. (8,6% населення країни), у

Чаді — 110 тис. чол. (2,2% населення країни), у Камеруні — ЗО

тис. чол. Канури належать до перехідних расових типів Судану,

мова належить до сахарської групи ніло-сахарської мовної сім’ї,

сповідують мусульманство сунітського напряму. Як етнос канури

склались у мусульманській державі Борну протягом ХІУ-ХУІІ ст.

У їх етногенезі взяли участь споріднені місцеві племінні етноси

та групи сусідніх етносів — хаусів, тубів, арабів та ін

Йоруби. Загальна їх кількість понад 21 млн чол., у тому числі:

у Нігерії — 20 млн чол. (21% населення країни), Беніні —

300 тис. чол. (7,5% — населення країни), Гані — 180 тис. чол.,

Того — 80 тис. чол. В йорубів виділяються такі субетноси: ойої,

іфи, іджеші, егби, іджеби, екити, онди. Належать вони до негр-

ської раси, їхня мова належить до групи нігеро-конго нігеро-

кордофанської сім’ї мов, писемність склалася на основі латинського

алфавіту, більшість із них сповідують християнство, між

ними є чимало мусульман-сунітів та тих, хто дотримується давніх

традиційних релігій.

Дата добавления: 2015-05-08