Політична культура журналіста (національний і міжнародний аспекти)

Нові ідеологічні засади політичної культури журналістики базуються на незалежності та демократизмі нашої держави, подоланні суспільної меншовартості, яка культивувалась у попередній період тоталітаризмом, маніпуляцій громадською думкою, що деформувала духовне життя народу, примусово спрямовуючи й схематизуючи розвиток суспільства. Політична культура національної преси має конструктивно розвивати свідомість людей як сукупність істинних знань про суспільне життя, як усвідомлення сенсу реального буття, гармонії інтересів, високої мети та способів її досягнення. Для становлення в Україні дійсно цивілізованого європейського суспільства необхідне становлення людини, яка не лише вірить у майбутнє, але й творить його, знаючи, що життя – нескінченний процес, і дуже важливою є його векторна спрямованість. Це знаходить відображення і в болючих проблемах історії, у підходах до суперечливих процесів сьогоднішньої ідейно-політичної сфери, у виробленні наукових концепцій подальшої демократизації суспільства.

Слід подолати примітивізацію, деформації в ідейній сфері, що мали місце в різні періоди, і саме за рахунок високої політичної культури національна преса має активно сприяти засвоєнню людьми нових сучасних концептуальних засад розвитку в умовах відкритості інформаційного простору: “Ціннісне ставлення до світу – невід’ємна риса журналістики через нерозривний зв’язок такого роду творчої діяльності з ідеологією, через те, що сама журналістика виникла як знаряддя захисту інтересів особистості, суспільства, держави. В ній перевірка на істинність цілісного ставлення до світу здійс-нюється взаємопов’язаними соціальними критеріями-поняттями – прогрес особистості і суспільний прогрес. Оцінюючи те чи інше явище, подію, журналістика сама виходить з інтересів, напрямок яких зумовлений, у першу чергу, потребами особистості й суспільного розвитку, а також вибором засобів для задоволення цих потреб. Таким чином, можна зробити висновок, що ціннісний підхід – підхід людини, соціальної групи чи сус-пільства до того чи іншого явища з точки зору певних її інтересів, з’ясування конкретного явища для суб’єкта оцінки.

Політична культура, як явище динамічне, вимагає постійного врахування журналістами все нових суспільних умов реалізації й розвитку людської особистості в сучасних умовах, усе ґрунтовнішого володіння механізмами діяльності засобів масової інформації як інституту незалежної свідомості та демократії, готового в усіх тонкощах відображати векторність розвитку політичної системи суспільства. Під цим кутом зору журналіст має постійно розвивати в собі всю сукупність індивідуальних позицій і орієнтацій з подальшою професійною готовністю осмислених політичних дій, спрямованих на оціночні судження та думки про політичні об’єкти, ефективну орієнтацію в них з подальшим відображенням у засобах масової інформації. Політична культура включає сукупність громадянських позицій, суспільних цінностей і етики поведінки. Звідси – журналіст має тонко і точно розбиратися в політичних процесах, цікавитись їх перебігом та розвитком, співвідносячи з уявленнями про дійсне і бажане, ідеальне здійснення політичної влади в суспільстві, гармонізацію відносин між владою та громадянами. Головним предметом відображення стають політичні цінності й цілі, методи політичної діяльності, основні політичні інститути суспільства та їх роль у загальній системі незалежної держави. Для національної преси пріоритетним є розгляд суб’єктивних контекстів державницької політики, глибина орієнтації та ставлення до актуальних політичних явищ окремої людини, суспільних груп, народу загалом. Та, як засвідчує практика, процеси ці є неоднозначними й суперечливими: “Історія політичної думки в Україні тісно пов’язана з історією української преси, завжди формувалась, формується (а, точніше, – має формуватися) під впливом політичних мас-медіа. Українські друковані ЗМІ пройшли процес кристалізації політичної думки, ідейно і формально, за своїм статусом і місцем у суспільно-політичному житті дійшли до стану державної самостійності… Проте характер процесів, що відбувалися в пострадянських ЗМІ, зокрема в Україні, був складним: фактом сучасного життя стала неконтрольована монополізація і комерціалізація ЗМІ; зросла залежність журналістів не тільки від медіа-олігархів, але й від владних структур, особливо на регіональному й місцевому рівнях. Це має суттєвий вплив і на відображення політичної теорії й практики, і на подальший розвиток демократизації українського суспільства. Наслідком цього є комплексна к р и з а, яка охоплює економічні, організаційні, творчі й етичні аспекти в діяльності пострадянських ЗМІ” [1, с. 83–84].

Критичний погляд науковців на діяльність сучасних засобів масової інформації не випад-ковий, насамперед, у царині змісту. Привати-зована преса зробила крок у бік рекламних (у широкому розумінні поняття) публікацій – створення привабливого іміджу групам власни-ків, партій. Преса поступово стає таким самим товаром, як і всякий інший на ринку послуг. Зростає тенденція перетворення її на одну зі сфер вкладення капіталу, з одного боку, а, з іншого – маніпулювання громадською думкою. Фактично йде боротьба не за абсолютизацію свободи преси, а обмеження впливу на неї олігархічних кланів, відносну кореляцію цього впливу відповідно до інтересів суспільства. Постала проблема: як усе-таки здійснювати контроль з боку суспільства над засобами ма-сової інформації, залежністю самого журналіс-та (у тому числі відповідним законодавством). Безліч політичних партій, які з’явились (голов-ним чином, номінально) в Україні, теж так чи інакше контролюють певну частину національної преси, лобіюючи конкретні політичні погля-ди або програми, публічно декларуючи незалежність, а, фактично, вони пов’язані з тими чи іншими фінансовими групами. Звичайно, за-лежно від конкретики суспільних умов деякі з політичних партій відображають настрої народу, створюючи з допомогою преси видимість послідовності поглядів на об’єктивні процеси в суспільному житті, на нібито відсутність цілеспрямованого характеру пропагандистської дія-льності, на безумовне визнання “вільного ринкового господарювання”: “Ідейно-ідеологічна структуризація у ЗМІ, зокрема пресі, схематизується першочергово у проекції на політичні партії чи організації, що витворюють окремий спектр на політичному тлі нашої держави. Ві-домо, що у нас жодна ідеологія не може визнаватися обов’язковою. Однак фактично ідеологічною домінантою виступає ліберально-демократична доктрина, що й визнається оптимальною для перспективи держави. Принаймні так виглядає декларативна констатація, яку постійно засвідчують більшість ЗМІ, преса зокрема. Абсолютизація прав, свобод і пріоритетів т. зв. “вільного світу” екстраполювалася в окремі ідеологеми з відтінком абсолютного хрестоматійного блага та істини, що не потре-бують доведень. З іншого боку, ліберальна преса, яка, за свідченнями дослідників, є домі-нуючою, витворила найгіршу з усіх ідеологій – споживацько-матеріалістичну. Для когось вона означає елементарне фізіологічне виживання, для іншого – безперервний процес збагачення, споживання за мірками високо розвинутих сус-пільств. У “вільних же країнах” ідеологічний детермінізм періодики чи ЗМІ здебільшого від-крито або завуальовано регулюється або олі-гархами, або фінансовими організаціями, або ж волюнтаризмом адміністративного апарату, який використовує “демократичні” елементи впливу».Отже, спрощене чи неправильне розу-міння політичних пресових технологій при-зводить до того, що теоретичні знання й журналістська практика слугують не вста-новленню комунікативного взаєморозумін-ня між різними суспільними суб’єктами та ґрунтованому на дійсному пізнанні, формуванню громадської думки, а програмуванню конкретних очікуваних політизованих дій засобами PR-кампаній. Спеціальними методами опрацьована сукупність матеріа-лів несе аудиторії не знання про суть полі-тичних процесів у країні, а, фактично, сві-домо звужує ці знання до створення сприятливого іміджу певним суспільним групам чи партіям у їх боротьбі за владу, у досягненні поставлених цілей організації, бажа-них для них структур влади, методів її фун-кціонування. Суть таких маніпулятивних пресових технологій у тому, щоб спонукати людину до дій, про дійсну мотивацію яких вона не повинна здогадуватись і все ж бу-ла переконана, що діє з власного вибору й волі. Хоча в суспільстві насправді завжди існують об’єктивні процеси, котрі визначають політичні відносини, норми, свідомість і культуру, устрій та ідеологію тощо, характер їх відображення, на жаль, упроваджують політичні технологи, а це в результаті й завдає непоправних збитків суспільній свідомості та організації.

Дата добавления: 2015-05-08