Абстрактним є правочин, дійсність якого не залежить від цілі ( вексель)

2. Правочини поділяються на умовні і безумовні.

Умовним є правочин, в якому виникнення прав та обов’язків ставиться сторонами в залежність від обставини, яка може наступити або не наступити в майбутньому.

Безумовним є правочин, в якому не має відкладальних або скасувальних умов.

4. Окремим видом є фідуціарні (довіра) правочини, які мають довірчий харатер. Це договір доручення та довіреність. Втрата довіри у вказаному правочині можепривести до розірвання договору.

1. Назвіть умови дійсності правочину та розкрийте їх зміст

Кожен правочин повинен відповідати умовам, додержання яких є необхідними для його чинності:

1. Законність змісту правочину, тобто він не повинен суперечить ЦК України та іншим актам цивільного законодавства.

2. Здатність суб’єкта правочину на його здійснення, тобто особи, які здійснюють правочин повинні бути дієздатними.

3. Вільне волевиявлення правочину та його відповідність внутрішньої волі. Волевиявлення буває прямим і побічним. При прямому волевиявленні воля висловлюється словесно (усно чи письмово), наприклад при видачі довіреності. При побічному волевиявлення сторін прямо не висловлюється. Але їх поведінка засвідчує їх волю на настання певних правових наслідків (наприклад, укладення договору перевезення транспортом загального користування). Воля може виражатися і мовчанням (ст. 205 ЦК). Наприклад, при мовчанні орендодавця після закінчення строку договору оренди і фактичному користуванні майном орендарем, вважається договір продовженим на строк, якій був раніше встановлений (ст. 764 ЦК).

4. Відповідність форми вчинення правочину вимогам закону. Формою вчинення правочину є спосіб вираження волі сторін на його вчинення. Сторони правочину мають обрати його форму, якщо інше не встановлено законодавством. Відповідно до вимог ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися сторонами усно чи письмово. Усно можуть бути вчинені правочини, які повністю виконуються у момент вчинення (ст.206ЦК), наприклад договір К-П.Умови укладення правочинів в усної формі:

- відсутність заборони в законі на укладення правочину в усній формі;

- відсутність заборони укладення правочину в усній формі в договорі, на виконання якого він укладається;

- укладення у письмовій формі правочину, на виконання якого укладаються такі договори (доручення, комісії).

Письмова форма правочину м.б. простою і нотаріально засвідченою. Проста форма потребує від сторін фіксації його в одному або кількох документах, листах, телеграмах, якими сторони обмінялись да допомогою телетайпних, електронних або інших технічних засобів. Згідно ст. 208 ЦК виключно у письмової формі мають вчиняться правочини:

· між юридичними особами;

· між фізичними та юридичними особами, за винятком правочинів зазначених у ст.206ЦК;

· правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян у 20 і більш разів;

· інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма. Сторони самі можуть домовитися про письмову форму правочину, хоча законом передбачена і усна форма.

Недодержання сторонами письмової форми правочину, яка передбачена законом, не має наслідків його недійсності, крім випадків, встановлених законом (ст.218 ЦК), однак у разі виникнення су довго спору сторони не мають право посилатися на свідчення свідків, наявність правочину може бути доказана письмовими доказами (розписка, накладна, счет – фактура тощо).

Нотаріальне посвідчення правочину необхідне лише у випадках, передбачених законом (ст.209 ЦК), наприклад правочини щодо нерухомого майна, застави, заповіту тощо.

5. Спрямованість правочину. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, обумовлених. Наприклад на набуття права власності, права користування майном тощо. Кожний правочин має правову ціль, яка повинна бути законною та досяжною.

6. Захист інтересів малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Правочини, що вчиняються батьками, усиновлювачами не можуть суперечити інтересам їхніх малолітніх дітей.

Деякі правочини вважаються вчиненими з моменту їх державної реєстрації (ст.210 ЦК). Правочини підлягають реєстрації тільки у випадках, передбачених законом, наприклад, купівля – продаж будинку, земельної ділянки тощо.

1. Назвіть види недійсних правочинів та розкрийте їх зміст.

Під недійсним правочином розуміють дії фізичних і юридичних осіб, які хоч і спрямовані на встановлення. зміну чи припинення цивільних прав та обов”язків, але не створюють цих наслідків через невідповідність вчинених дій вимогам законодавства.

Правочин може бути визнаний недійсним повністью або в окремий частині

Підставами для визнання правочину недійсним є:

· дефекти суб’єктивного складу (відсутність у сторін дієздатності у фізичних осіб і правоздатності у юридичних);

· дефекти форми правочину, що стосуються виключно письмової форми правочину;

· дефекти змісту правочину (невідповідність умов правочину вимогам законодавства, наприклад фіктивні, удавані правочини тощо);

· дефекти волі (правочин здійснений без внутрішньої волі сторін).

Види недійсних правочинів:

1. Залежно від характеру порушення закону при вчиненні правочину та правових наслідків:

- нікчемні; - заперечні.

Нікчемнім є правочин, недійсність якого:

- прямо встановлена законом (ст. 228ЦК – правочин, що порушує публічний порядок є нікчемним);

- односторонній чи двосторонній правочин, щодо якого недодержано вимоги закону про нотаріальне посвідчення (ст.219 –220 ЦК), а також письмової форми, якщо це прямо було передбачено законом (ст.719ЦК – консенсуальний договір дарування укладається у письмовий формі);

- правочин, вчинений малолітньою особою межами її цивільної дієздатності без згоди батьків (усиновлювача), опікуна (ст.221 ЦК);

- правочин, вчинений без дозволу органу опіки та піклування (ст.224 ЦК – перелік таких право чинів вказаний у ст.. 71 ЦК);

- правочин, вчинений недієздатною фізичною особою за відсутності його схвалення опікуном (ст.226 ЦК);

Нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним у випадках передбачених законом (наприклад ч. 2ст.218, ч. 2 ст 220,ч.2 ст 221,ч.2 ст 224, ч.2 ст 226 ЦК).

Заперечним є правочин, недійсність якого прямо не випливає із закону, але кожна з сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом. Такий правочин породжує права та обов’язки сторін, проте його дійсність перебуває під загрозою, оскільки закон надає відповідним особам право його заперечувати (ст.222 ЦК – право опікунів заперечувати правочин, укладений підопічним). До таких правочинів відносяться правочини:

- вчинений неповнолітньою особою за межами її цивільної правоздатності без згоди батьків, усиновлювачів, піклувальника (ст.. 222ЦК);

- правочин, вчинений дієздатною особою, яка не усвідомлювала значення своїх дій або не могла керувати ними (ст.225 ЦК);

- правочин, юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), ст 227;

- правочин, вчинений обмежено дієздатною особою без згоди піклувальника (ст..223 ЦК)

- правочин, чинений без згоди органу опіки та піклування ст. 224 ЦК -)

- правочин, який вчинено під впливом помилки, обману, наільства (ст.229, 230, 231 ЦК;

- право чин, який вчинено під впливом тяжкої обставини (ст..223ЦК).

Сторони можуть відмовитися від правочину, відмова від правочину здійснюється у такий самій формі, що і сам правочин.

1. Дайте поняття виконання зобов’язань, назвіть суб’єкти зобов’язання.

Зобов’язання – це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання цього обов’язку.

У зобов’язальному правовідношенні встановлена певна визначеність осіб, які беруть участь у зобов’язанні. Для таких зобов’язань характерний особливий правовий зв’язок між суб’єктами:

1) зобов’язання опосередковують процес переміщення матеріальних благ;

2) уповноваженій особі кореспондується певний зобов’язаний суб’єкт, відомий уже на момент виникнення зобов’язання;

3) в зобов’язанні найбільше значення має можливість уповноваженої особи вимагати певної поведінки у зобов’язаної особи;

4) головний зміст обов’язку боржника становить перевага у здійсненні активних дій, причому їх зміст конкретизується в законодавстві або в договорі;

5) суб’єктивні права в зобов’язанні залежать від його виникнення, типу і виду зобов’язання.

Зобов’язання складається з 3 елементів: суб’єктів, об’єктів, змісту. Суб’єктами є юридичні і фізичні особи, об’єктом – певна поведінка зобов’язаної особи, змістом – суб’єктивні права та обов’язки їх учасників.

Суб’єктами зобов’язання є юридичні і фізичні особи, кредитор і боржник. Кредитор виступає в ролі активної сторони зобов’язання, оскільки він має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Боржник - пасивній учасник, на ньому лежить обов’язок здійснити на користь кредитора.

Найпростішою є модель зобов’язання, сторонами якого є один кредитор і один боржник. Але досить часто у зобов’язанні на стороні боржника або на стороні кредитора приймають участь декілька осіб. Це називається множинністю осіб в зобов’язанні, яка може бути пасивною чи змішаною залежно від того, чи приймають участь декілька осіб на управомоченій, зобов’язаної чи на обох сторонах. Змішана множинність – коли в зобов’язанні беруть участь декілька осіб з кожної сторони. Згідно із законом у зобов’язанні з множинністю осіб кожній із кредиторів має право вимагати виконання, а кожний з боржників повинен виконувати зобов’язання в рівної частці, якщо із закону, інших нормативно – правових актів або договору не випливає іншого. У випадку неподільності предмету зобов’язання з множинністю осіб зобов’язання виконується солідарно. У разі солідарності вимог кредиторів кожний із солідарних кредиторів має право поставити перед боржником вимоги у певному обсязі. До заявлення вимоги одним із солідарних кредиторів має право поставити перед боржником вимоги у повному обсязі. Виконання зобов’язання повністю одному з солідарних кредиторів звільняє боржника від виконання решті кредиторів. Солідарний кредитор, який одержав виконання від боржника, зобов’язаний відшкодувати належне решті кредиторів у рівних частинах, оскільки інше не випливає з відносин між ними.

У разі солідарного обов’язку боржників кредитор має право вимагати виконання як від усіх боржників, так і від кожного з них як повністю так і в частині боргу.

У зобов’язанні можуть приймати участь 3 особи, які не є зобов’язаними. Зобов’язання не створює для 3 особи обов’язки і тільки у випадках, встановлених договором, зобов’язання можуть породжувати для 3 особи права щодо боржника або кредитора (у випадку укладення договору на користь 3 особи, ст636 ЦК).

Кредитор або боржник в зобов’язанні можуть бути замінені іншою особою.

1. Розкрийте порядок і способи заміни осіб у зобов’язанні.

Заміна осіб означає, що первісні учасники із зобов'язання вибу­вають, а їхні права та обов'язки переходять до інших суб'єктів. Заміна осіб у зобов'язанні може здійснюватися заміною кредитора або боржника.

Дата добавления: 2015-05-08