Обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання її недієздатною

Обмеження особи в дієздатності проводиться у судовому порядку відповідно до глави 43 ЦПК України. Підставами для обмеження в дієздатності є:

1) зловживання спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо;

2) це ставить його або сім’ю, чи інших осіб, яких ця особа зобов’язана утримувати, у скрутне матеріальне становище.

Правові наслідки обмеження в дієздатності:

- над такою особою встановлюється піклування;

- вона самостійно може вчиняти лише дрібні побутові правочини, інші правочини – лише за згодою піклувальника (відмова може бути оскаржена до суду);

- одержання заробітку, пенсії,стипендії та інших доходів, розпорядження ними – здійснюється піклувальником (піклувальник може письмово дозолити такій особі самостійно одержувати пенсію, стипендію, заробіток та інші доходи та розпоряджатися ними);

- така особа самостійно несе відповідальність за порушення нею договору, укладеного за згодою піклувальника, та за шкоду що завдана нею іншій особі.

Поновлення в дієздатності такої особи проводиться за рушенням суду, якщо вона припиняє зловживання спиртними напоями, наркотичними засобами та іншими токсичними речовинами.

Недієздатною може бути визнана особа якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій, або керувати ними (ст.39 ЦК). Суд приймає рішення про визнання особи недієздатною на підставі медичних документів (Постанова Пленуму ВС України від 28.03.72р. “Про судову практику по справах про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним” із змінами та доп.). Особа визнається недієздатною з моменту набуття законної сили рішення суду, або з дня вказаного в рішенні. Над такою особою встановлюється опіка. Особа може бути поновлена в дієздатності за рішенням суду в разі значного поліпшення і психічного стану, вона може усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними (ст.42 ЦК, ч.3,4 ст.260 ЦПК). Це справи окремого провадження, підставою для порушення справи є заява в суд а не пред’явлення позову.

1. Назвіть підстави визнання громадянина безвісно відсутнім, та оголошення його померлим, правові наслідки цього.

Фізична особа може бути визнана судом безвісно відсутньою якщо:

- вона відсутня в місці постійного проживання;

- протягом одного року не отримані відомості про її місце перебування;

- невідомість місця перебування не можна усунути за допомогою заходів ужитих зацікавленими особами державними органами.

Початком безвісної відсутності вважається перше число місяця, що йде за тим у якому були отримані останні відомості про відсутню особу, якщо неможливо встановити день останніх відомостей про особу. А якщо неможливо встановити місяць, то початком відсутності вважається перше січня наступного року.

Правові наслідки визнання особи безвісно відсутньою:

1. Над майном такої особи встановлюється опіка.

2. Утриманці мають право на державну допомогу.

3. Припиняється договір доручення і дія доручення виданої ним чи йому.

4. Подружжя такої особи має право розірвати шлюб у спрощеному порядку.

Правові наслідки при появі такої особи:

1. Суд скасовує своє рішення про визнання особи безвісно відсутньої.
2. Шлюб може бути поновлений за рішенням суду або зареєстрований знову, якщо особа не знаходиться в іншому шлюбі;
3. Припиняється опіка над майном.
4. Припиняється виплата пенсії утриманцям.

Фізична особа може бути оголошена померлою якщо:

- вона відсутня в місці її постійного проживання;

- протягом трьох років не має відомостей про її місце перебування;

- невідомість місця перебування не можна усунути за допомогою заходів ужитих зацікавленими особами і державними органами.

Перебіг строку починається у такому ж порядку як і при визнанні особи безвісно відсутньої.

Трьохрічний строк скорочується до 6 місяців якщо особа пропала безвісті при обставинах що загрожували смертю, або дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку, до 2х років якщо особа пропала безвісті у зв’язку з воєнними діями. З урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити особу померлою і до спливу цього строку, але не раніше спливу 6 місяців.

Правові наслідки оголошення фізичної особи померлою:

2. Відкривається спадщина (спадкоємці не мають права відчужувати протягом 5 років нерухоме майно що перейшло до них в спадщину).

3. Утриманці мають право на одержання державної допомоги.

4. Шлюб припиняється.

5. Припиняється договір доручення і дія доручення.

Правові наслідки появи фізичної особи яка була оголошена померлою:

1. Суд скасовує своє рішення про оголошення особи померлою.
2. Шлюб відновлюється, якщо дружина або чоловік не зареєстрували інший шлюб за рішенням суду або реєструється знову.
3. Ця особа має право вимагати повернення майна яке перейшло у спадщину спадкоємцям:

а) якщо майно перейшло до держави, АР Крим, або територіальних громад – то воно повертається в натурі, а якщо воно не збереглося то повертається його вартість;

б) якщо майно перейшло родичам, або безоплатно іншим особам – то воно повертається в натурі, а якщо майно перейшло за відплатним договором то тільки у разі якщо ця особа що придбала майно знала що особа яка оголошена померлою жива. Не повертається безоплатно придбане і збережене майно, придбане за набувальною давністю а також гроші і цінні папери.

1. Дайте визначення об’єктів цивільних прав, класифікацію речей як об’єктів цивільних прав.

Об’єкти цивільних прав – це матеріальні і нематеріальні блага, з приводу яких виникають цивільні правовідносини. Цивільний Кодекс визначає перелік об’єктів цивільних прав, це:

1) речі, включаючи гроші і цінні папери, інше майно, майнові права;

2) результати робіт і послуги;

3) інформація;

4) результати творчої та інтелектуальної діяльності;

5) матеріальні та нематеріальні блага.

Вказаний перелік не є виключним. Речі – це предмети матеріального зовнішнього світу, що знаходяться у твердому, рідкому, газоподібному чи іншому фізичному стані. До об’єктів відносяться і результати виконання робіт і надання послуг Результат роботи заздалегідь відомий і визначається особою, що замовила виконання. Послуга на відміну від роботи, це дії чи діяльність, здійснювані на замовлення, що не мають матеріального результату.

За критерієм оборотоздатності об’єкти цивільних прав поділяються:

а) об’єкти, що обертаються вільно;

б) об’єкти, обмежено оборотоздатні;

в) об’єкти, що обертаються вільно;

г) об’єкти, вилучені з обігу.

Речи – основний вид об’єктів цивільних прав. Це предмети матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов’язки. В залежності від особливостей їх правового режиму, цільового призначення та інших критеріїв речі класифікують на:

1. Засоби виробництва і предмети споживання. До основних засобів виробництва належать будівлі, споруди, машини, устаткування, засоби транспорту і зв’язку. Оборотними засобами є сировина, основні та допоміжні матеріали, паливо, запчастини тощо. Предмети споживання – це речі, що використовуються безпосередньо людиною: продукти харчування, одяг тощо).

2. Нерухомі та рухомі речі. Нерухомими є земля, будинки, споруди, мости тощо. Рухомі речі можуть вільно переміщуватися у просторі: морські суди, космічні об’єкти тощо.основною ознакою розмежування є правовий зв'язок із землею.

3. Речі подільні та неподільні. Подільною є річ, яку можна поділити без втрати її цільового призначення (продукти харчування тощо). Неподільною є річ, яка при поділі втрачає первісне значення (телевізор, стіл тощо). Юридичне значення поділу полягає у тому, що при розділі, зокрема спільної власності, подільні речі поділяються у натурі а неподільні поділяються іншим чином: одному із співвласників надається річ, іншому – грошова компенсація частки.

4. Продукція, плоди та доходи. Це все те, що виробляється, добувається, одержується з речі (урожай, відсотки від банківських вкладів, приплід від худоби тощо). Правове значення такого поділу полягає у визначенні правового режиму продукції, плодів, доходів, що належать власникові, якщо інше не встановлено договором.

5. Речі споживні і неспоживні. Споживною є річ, яка внаслідок одноразового її використання знищується або припиняє існування у первісному вигляді (продукти харчування). Неспоживною є річ, призначена для неодноразового використання, яка зберігає при цьому свій первісний вигляд протягом тривалого часу (машини, одяг). Юридичне значення поділу у тому, що споживні речі не можуть бути предметом деяких договорів (наприклад, в договорі лізингу, оскільки після закінчення дії договору вона повинна бути повернута лізингодавцеві).

6. Речі, визначені родовими ознаками або індивідуальними. Річ є індивідуальною, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що відрізняють її від інших однорідних речей (автомобіль певної моделі, телевізор тощо). Речі, визначені родовими ознаками, це речі, що вимірюються вагою, числом, міркою. Юридичне значення поділу у тому, що речі визначені індивідуальними ознаками є незамінними, у разі їх втрати, боржник відшкодовує завдану шкоду. Річ з родовими ознаками є замінною, наприклад у договорі позики борошно, цукор тощо.

7. Головні речі та приналежності. Річ призначена для обслуговування іншої (головної) речі і пов’язана з нею спільним призначенням є її приналежністю (фотоапарат і футляр, скріпка і футляр, шафа і шухляди до неї тощо). Приналежність завжди слідує за головною річчю, якщо інше не встановлено договором або законом. Правове значення поділу полягає у визначенні правового режиму приналежності, згідно з яким приналежність слідує за головною річчю, якщо інше не встановлено договором або законом.

8. Складні речі та складові частині речі. С кладною вважається річ, утворена з кількох речей, які утворюють єдине ціле, що дає змогу використовувати її за призначенням, складовою частиною речі є те, що вона може бути відокремлена від неї без її пошкодження. Значення такого поділу полягає у визначенні правового режиму складових частин речі. Так, при переході права на таку річ її складові частини не підлягають відокремленню, якщо інше не встановлено договором.

9. Майно. Майновий комплекс. Майно – це особливий об’єкт. Під майном розуміється сукупність речей. У зміст поняття “ майно” можуть включатися і майнові права, які є невід’ємними від майна. Цілісній майновий комплекс – це підприємство, яке використовується для здійснення підприємницької діяльності. Він включає в себе: усі види майна, земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування тощо. Підприємство як єдиний майновий комплекс визнається нерухомістю.

10. Тварини - це особливий об’єкт цивільних прав. На них поширюється правовий режим речі, крім випадків, встановлених законом. Правила поводження з тваринами встановлюється законом. Тварини, занесені до Червоної книги України, можуть бути предметом цивільного обороту лише у випадках і порядку встановленому законом.

1. Дайте визначення юридичної особи, назвіть її ознаки та способи створення, назвіть види юридичних осіб.

Юридичною особою є організація, створена і зареєстрована в установленому порядку. Юридична особа наділяється правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем і відповідачем у суді (ст.80 ЦК України). Ознаки юридичної особи:

1) наявність відокремленого майна;

2) самостійна відповідальність за зобов’язаннями;

3) вона певним чином організована як єдине ціле (організаційна єдність);

4) виступає в цивільних правовідносинах від свого імені;

5) може бути позивачем і відповідачем у суді.

Цивільна правоздатність і дієздатність виникають у юридичної особи з часу її створення і припиняються з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Правоздатність юридичної особи – це здатність мати цивільні права та обов’язки. Вона може бути обмежена лише за рішенням суду. Обсяг правоздатності визначається засновницькими документами. Реалізуючі правоздатність юридична особа може здійснювати правочини.

Цивільна дієздатність юридичної особи – це набуття нею цивільних прав та обов’язків через свої органи, які діють відповідно до установчих документів і закону. У випадках, передбачених законом, юридична особа може набувати прав та обов’язків через своїх учасників. Особа, яка відповідно до установчих документів виступає від імені юридичної особи, зобов’язана діяти в її інтересах, добросовісно і розумно, та не перевищувати своїх повноважень (п.3 ст.92 ЦК). В разі порушення свої обов’язків така особа несе відповідальність, а члени органу юридичної особи – солідарну відповідальність за збитки, завдані юридичної особі.

Місцем знаходження юридичної особи є місце її державної реєстрації, якщо інше не встановлено законом. Це може бути місце проживання одного з засновників, або інша адреса, яка підтверджується договором купівлі – продажу, оренди, лізингу.

Юридична особа має своє найменування, яке містить інформацію про її організаційно – правову форму. Найменування вказується в установчих документах і вноситься до єдиного державного реєстру. В разі зміни найменування вона зобов’язана повідомляти про це в органах масової інформації.

До особистих немайнових прав юридичної особи належать:

право на недоторканість ділової репутації;

право на власну назву, торгову марку, знак тощо;

право на таємницю кореспонденції;

право на конфіденційну інформацію, інформацію на інші права.

Ці права регулюються ЦК України, ЗУ “ Про інформацію” від 2.10.92р., ЗУ “ Про охорону прав на знаки для товарів і послуг” від 15.12.93р. та іншими нормативними актами.

Юридичні особи в залежності від порядку їх створення поділяються на:

юридичні особи приватного права;

юридичні особи публічного права.

Перші створюються на підставі установчих документів, другі – на розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади АР Крим або органу місцевого самоврядування.

Способи створення юридичних осіб публічного права:

Розпорядчий – тобто на підставі розпорядження державного органу.

Якщо законом передбачено обов’язкове створення юридичної особи – шляхом волевиявлення виборців.

Дозвільний – таким способом створюються наприклад, об’єднання громадян.

Договірній – шляхом укладення договору (це повне товариство. Командитне та інші.

Юридичні особи приватного права створюються за ініціативою приватних осіб (юридичних і фізичних). Вони можуть створюватися у формі товариств, які в свою чергу м.б. підприємницькі і непідприємницькі. Перші мають за мету одержання прибутку, другі – не мають такої мети. Підприємницькі створюються у формі господарських товариств і виробничого кооперативу, непідприємницькі – релігійні громади, об’єднання громадян, благодійні організації, торгово – промислові палати, профспілки.

Юридична особа відповідає самостійно за своїми зобов’язаннями усім належним її майном. Учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов’язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов’язаннями її учасників (засновників), крім випадків встановлених законом (ст. 96 ЦК). Особи, які створили юридичну особу, несуть солідарну відповідальність за зобов’язаннями, що виникли до її державної реєстрації. Юридична особа відповідає за зобов’язаннями її учасників (засновників), що пов’язані з її створенням, тільки у разі наступного схвалення їхніх дій відповідним органом юридичної особи.

1. Розкрийте поняття спадкування, назвіть місце відкриття та час відкриття спадщини, принципи спадкового права, їх зміст.

Спадкове право - це сукупність встановлених державою правових норм, що регулюють умови і порядок переходу після смерті громадянина прав та обов’язків до інших осіб. Це визначення спадкового права в об’єктивному значенні. У суб’єктивному значенні спадкове право – це право особи, яка закликається до спадкоємства та права особи, яка вже прийняла спадщину.

Спадкове право захищає власність фізичних осіб, права неповнолітніх, непрацездатних осіб.

Принципи спадкового права:

1) принцип універсальності спадкового правонаступництва, який полягає у тому, що акт прийняття спадщини поширюється на всю спадщину, незалежно від того, в кого вона перебуває і що певні ії об’єкти невідомі спадкоємцю в момент прийняття спадщини. Універсальність полягає і у тому, що до спадкоємця переходять не лише права а й обов’язки. Причому недопустимо прийняття спадщини частково, за умовою або з певним застереженням. Перехід прав та обов’язків не повинен мати ніяких проміжних ланок, крім випадків, передбачених законом, він має здійснюватися безпосередньо від спадкодавця до спадкоємця.

2) принцип свободи заповіту, який означає, що спадкодавець вправі розпоряджатися своїм майном на випадок смерті. В заповіті він може визначити як спадкоємців будь – яких суб’єктів цивільного права.

3) принцип забезпечення прав та інтересів необхідних спадкоємців, який полягає у тому, що так звані “обов’язкові спадкоємці” мають пріоритет над правилами, встановленими самим спадкодавцем.

4) принцип врахування не тільки дійсної, а й припустимої волі спадкодавця, який полягає у тому, що якщо спадкодавець не залишить заповіт, то закон встановлює коло спадкоємців і порядок спадкування.

5) принцип сімейно – рідного характеру спадкування, який полягає у тому, що до спадкування закликаються родичі.

6) принцип свободи вибору спадкоємця, який полягає у тому, що спадкоємці можуть прийняти спадщину або відмовитися від неї.

Місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця. Якщо місце проживання спадкодавця невідомо, то місцем відкриття спадщини є місцезнаходження нерухомого майна або основної його частини, а за відсутності нерухомого майна – місцезнаходження основної частини рухомого майна.

Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою. Якщо протягом доби померлими є особи, які могли б спадкувати одна після одної, спадщина відкривається одночасно і окремо що кожної з них. Якщо кілька осіб, які могли б спадкувати одна після одної, померли під час спільної для них небезпеки (стихійного лиха, катастрофи, аварії тощо), припускається що вони померли одночасно. У цьому випадку спадщина відкривається одночасно і окремо щодо кожної з цих осіб.

Спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачати за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

Спадкоємцями за заповітом можуть бути юридичні особи т ті інші учасники цивільних відносин.

1. Дайте визначення “позовної давності”, назвіть види строків позовної давності, та вимоги, до яких не застосовується строк позовної давності.

Позовна давність - це строк у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права.

За загальним правилом норми про позовну давність поширюються на всі цивільні правовідносини, у тому числі й на ті, що виникли з участю держави та її адміністративно-територіальних утворень як суб'єктів цивільних прав. Але у законі є винятки з цього правила (ст. 268 ЦК України). Позовна давність не поширюється

1) на вимоги вкладників про видачу вкладів, внесених до банку (фінансової установи).

2) на вимоги, які випливають з порушення особистих немайнових прав, за винятками, прямо передбаченими законом.

3) на вимогу про відшкодування шкоди, завданої життю або здоров'ю особи, каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю. Проте такі вимоги задовольняються не більше ніж за три роки, шо передують пред'явленню позову, с.

1) на вимогу власника або іншого володільця про усунення будь-яких порушень його права, хоча ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння

2) на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право,

6) на вимогу страхувальника (застрахованої особи) до страховика про здійснення страхової виплати(страхового відшкодування).

Законодавчими актами можуть бути передбачені й інші вимоги, на які не поширюється позовна давність.

Сучасне цивільне законодавство передбачає два види строків позовної давності: загальний і спеціальний Загальний строк позовної давності встановлений тривалістю у три роки незалежно від того, хто подає позов: громадянин (фізична особа), юридична особа чи держава. Спеціальна позовна давність встановлена законодавчими актами для окремих видів вимог Якщо для даного виду вимог не передбачено спеціального строку позовної давності, до неї мас застосовуватися загальний строк. Спеціальна позовна давність встановлена в 1 рік, 5 років і 10 років.

Відповідно до ст. 258 ЦK України позовна давність тривалістю в один рік застосовується до вимог:

1) про стягнення неустойки, (штрафу або пені;)

2) про спростування недостовірної інформації, поміщеної у засобах масової

інформації.

3) у зв'язку з недоліками проданого товару (ст. 681 ЦК України);

4) про розірвання договору дарування (ст.. 728 ЦК України);

5) у зв'язку з перевезенням вантажу, пошти (ст 925 ЦК України);

На вимогу про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, якщо він був учинений Під впливом насильства чи обману, позовна давність триватиме протягом 5 років, У цьому разі, перебіг позовної давності починається від дня припинення насильства, під впливом якого був учинений правочин.

Позовну давність у 10 років встановлено до вимог про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, що обчислюється від дня, коли почалося його виконання.

1. Назвіть, з якого моменту починається перебіг строку позовної давності, в яких випадках перебіг строку позовної давності зупиняється і в яких випадках переривається.

Після початку перебігу позовної давності можуть виникати обставини (юридичні факти), які або перешкоджають уповноваженій особі своєчасно пред'являти позов, або іншим способом впливають на нормальний перебіг давності. Ці обставини можуть призводити до:

1) зупинення перебігу позовної давності (ст. 263 ЦК України);

2) переривання перебігу позовної давності (ст, 264 ЦК України);

3) відновлення пропущеного строку позовної давності, як загального, гак і скороченого (п. 5 ст. 267 ЦК України).

Перебіг позовної давності зупиняється у разі:

1) якщо пред'явленню позову перешкоджала надзвичайна або невідворотна за даних умов подія (непереборна сила);

2) встановленого відстрочення виконання зобов'язання (мораторію) на підставах, встановлених законом;

3) якщо позивач або відповідач перебуває у складі Збройних Сил України або в інших військових формуваннях, переведених на воєнний стан. До обставин, що зумовлюють зупинення перебігу позовної давності, віднесено також зупинення дії закону або іншого нормативно-правового акта, який регулює відповідні відносини.

Від дня припинення обставин, що були підставою для зупинення перебігу позовної давності, перебіг позовної давності продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення.

За чинним законодавством переривання позовної давності допускається лише у двох випадках (ст. 264 ЦК України):

1) при пред'явленні особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

2) перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дій, що свідчать про визнання нею свого боргу чи іншого обов'язку, Такими діями можуть бути відправлення боржником кредитору листа з проханням відстрочити стягнення боргу, часткове виконання зобов'язання тощо.

Вчинення зобов'язаною особою дій, які свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, є підставою для переривання перебігу позовної давності незалежно від складу учасників (сторін) зобов'язання. Крім того, окремо сформульоване правило щодо перебігу позовної давності у разі залишення без розгляду позову, пред'явленого у кримінальному процесі. У такому разі час від дня пред'явлення позову до набрання законної сили рішенням суду, яким позов було залишено без розгляду, не зараховується до тривалості позовної давності. При цьому, якщо частина строку, що залишилася, є меншою ніж шість місяців, вона продовжується до шести місяців.

1. Розкрийте поняття представництва, назвіть види представництва, назвіть повноваження представника, та розкрийте їх зміст.

Представництво, це правовідношення в силу якого правочини, що вчиняються однією особою (представником) від імені іншої особи, яку представляють у силу повноважень, що ґрунтуються на договорі, законі, акту органу юридичної особи та з інших законних підстав, безпосередньо створюють, змінюють, припиняють цивільні права й обов’язки особи, яку представляють.

Учасниками відносин є 3 особи:

• особа, яку представляють;
• представник;
• третя особа, з якою в особи, яку представляють, внаслідок вчинення представником правочину виникають цивільні права й обов’язки.

Особа, яку представляють, може бути як фізична особа, якщо вона має повну дієздатність, юридична особа – якщо це визначено її статутними документами.

Представником може бути фізична дієздатна особа, юридична особа, якщо це передбачено її статутними документами.

Третьою особою може бути будь який учасник цивільних правовідносин, який має потрібну для вчинення правочину цивільну дієздатність

Дата добавления: 2015-05-08