Договори, укладені на користь контрагентів і третіх осіб

Договори основні та попередні.

Попереднім є договір, сторони якого зобов’язалися протягом певного строку укласти договір в майбутньому (основний) на умовах, встановлених попереднім договором. Попередній договір укладається у тій же формі що встановлена для основного договору. Сторона, яка необґрунтовано ухиляється від укладення основного договору, повинна відшкодувати іншої стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства.

Ст. 636 ЦК вказує, що договором на користь третьої особи є договір, в якому боржник зобов’язаний виконати свій обов’язок на користь не контрагента за договором, а третьої особи, яка встановлена у договорі або не встановлена. З моменту вираження третьою особою наміру скористатися своїм правом сторони не можуть розірвати або змінити договір без згоди третьої особи, якщо інше не встановлено договором або законом.

7. Договори речові та зобов’язальні.

Об’єктом речових договорів речі, договір породжує у контрагента речове право, зокрема право власності. Договір спрямований не на виникнення зобов’язання передати речі, а саме на передачу речі, тому вони є реальними. Зобов’язальним є договір, за яким одна сторона зобов’язана передати іншої стороні речі, здійснити дії, виконати роботи.

1. Публічний договір – це договір, в якому одна сторона – підприємець, взяла на себе обов2язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт, надання послуг кожному, хто до неї звернеться

2. Договір приєднання (с т. 634 ЦК) - це договір, умови якого встановлені однією зі сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише приєднанням другої сторони до запропонованого договору в цілому.

1. Розкрийте порядок укладення, зміни та припинення договору.

Укладення договору відбувається у 2 етапу:

1) внесення пропозицій однією стороною укласти договір (оферти);

2)прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Оферта повинна містити:

- істотні умови договору;

- підтверджувати намір оферента вважати себе зобов’язаним за договором у разі її прийняття;

- адресована певній особі чи особам (реклама не є офертою).

Оферта може бути направлена із зазначенням терміну акцепту або без такого застереження. Відповідно до ст. 641 ЦК з пропозицію укласти договір може виступити будь яка сторона майбутнього договору. Пропозиція укласти договір може бути відкликана до моменту або в момент ії одержання адресатом, вона не може бути відкликана протягом строку для відповіді, якщо інше не зазначено у пропозиції або не випливає з іі суті чи обставин, за яких вона була зроблена.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір про її прийняття (акцепт) має бути повною і безумовною. Акцепт має однозначно висловити свою згоду із запропонованими умовами договору. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товар, надала послуги), що засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції укласти договір, якщо інше не встановлено законом або договором.

Особа, яка прийняла пропозицію, може відкликати свою відповідь про її прийняття, повідомивши про це особу, яка зробила пропозицію укласти договір, до моменту або в момент одержання нею відповіді про прийняття пропозиції.

Якщо у пропозиції укласти договір зазначено строк для відповіді, договір е укладеним, коли особа, яка зробила пропозицію, одержала відповідь про прийняття пропозиції протягом цього строку.

Якщо пропозицію укласти договір зроблено усно і в ній не вказа­ний строк для відповіді, договір є укладеним, коли особа, якій було зроблено пропозицію, негайно заявила про її прийняття.

Якщо пропозицію укласти договір, в якій не вказаний строк для відповіді, зроблено у письмовій формі, договір є укладеним, коли особа, яка зробила пропозицію, одержала відповідь протягом стро­ку, встановленого актом цивільного законодавства, а якщо цей строк не встановлений, — протягом нормально необхідного для цьо­го часу. Якщо відповідь про прийняття пропозиції укласти договір одержано із запізненням, особа, яка зробила пропозицію, звільня­ється від відповідних зобов'язань.

Якщо відповідь про прийняття пропозиції укласти договір було відправлено своєчасно, але одержано із запізненням, особа, яка зро­била пропозицію укласти договір, звільняється від відповідних зо­бов'язань, якщо вона негайно повідомила особу, якій було направ­лено пропозицію, про одержання відповіді із запізненням.

Відповідь, одержана із запізненням, є новою пропозицією. За згодою особи, яка зробила пропозицію, договір може вважа­тись укладеним незалежно від того, що відповідь про прийняття пропозиції укласти договір було відправлено та (або) одержано із за­пізненням. Відповідь про згоду укласти договір на інших, ніж було запропо­новано, умовах є відмовою від одержаної пропозиції і водночас но­вою пропозицією особі, яка зробила попередню пропозицію.

Відповідно до ст. 649 ЦК України судовому розгляду підлягають лише розбіжності, що виникли між сторонами при укладенні договору на підставі правового акта органу державної влади, органу вла­ди Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування та в інших випадках, встановлених законом. В інших випадках розбіжності вирішуються в судовому порядку у разі, якщо це встановлено домовленістю сторін або законом.

Відповідно до ст. 640 ЦК України дого­вір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка напра­вила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї про­позиції.

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладен­ня договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній ре­єстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації

Договір вважається укладеним у місці проживання фізич­ної особи або за місцезнаходженням юридичної особи, яка зробила пропозицію укласти договір, якщо інше не встановлено договором.

Вимоги щодо форми договору відповідають загальним правилам щодо вчинення правочинів. Договір може укладатись в усній, пись­мовій формі чи завдяки вчиненню конклюдентних дій.

У процесі виконання договору можуть виникнути обставини, що потребують внесення змін до договору або навіть його розірвання. Відповідно до ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї сторони у разі істотного порушення договору другою стороною. Істотним є порушення, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала.

Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінилися, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених ч.4 ст652 ЦК – змінений за рішенням суду за наявності одночасно таких умов:

1) у момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;

2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після ії виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;

3) виконання договору порушило б співвідношення майнових ін­тересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;

1) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе й заінтересована сторона.

Зміна договору у зв'язку з істотною зміною обставин допускаєть­ся за рішенням суду у виняткових випадках коли розірвання дого­вору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шко­ду, яка значно перевищує затрати необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом. У разі розірвання договорі зобов’язання припиняються. Зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, який змінюється або розривається, якщо інше не вста­новлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

1. Дайте визначення договору купівлі – продажу, його юридичну характеристику. Назвіть форму, сторони та види договору.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає на себе обов’язки прийняти майно і оплатити за нього певну суму грошей (ст.655 ЦК).

Договір є двостороннім, оплатним і консенсуальним.

Сторонами д оговору є продавець і покупець, якими можуть бути фізичні і юридичні особи.

Предметом договору може бути індивідуально визначена річ (квартира, земельна ділянка тощо) майнові права, право вимоги. До договору купівлі- продажу на біржах, аукціонах, конкурсах, договору купівлі-продажу валютних цінностей застосовуються загальні положення про договір купівлі-продажу.

Важливим у такому договорі є момент переходу майна у власність покупця. Продавець зобов’язаний передати товар у строк, встановлений у договорі, а якщо такий строк не встановлений – відповідно до ст. 530 ЦК України. Обов’язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:

1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов’язок продавця доставити товар;

2) надання товару у розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцем знаходження товару;

Якщо з договору не випливає обов’язок продавця доставити товар або передати його у місці знаходження, обов’язок продавця вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв’язку для доставки покупцеві.

Визначення моменту виконання обов’язку продавцем є дуже суттєвим, оскільки відповідно до Ст. 668 ЦК України ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження товару переходить до покупця з моменту передання йому товару, якщо інше не встановлено договором або законом. Ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження товару, проданого під час його транспортування, переходить до покупця з моменту укладення договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Форма договору усна, письмова і письмова нотаріально засвідчена, це залежить від предмету договору. В деяких випадках договір підлягає державної реєстрації (наприклад, купівля-продаж квартири, земельної ділянки).

Різновидами договору купівлі –продажу є:

· договір роздрібної купівлі-продажу;

· договір оптової купівлі –продажу;

· купівля- продаж на аукціонах, на конкурсах, біржі;

· купівля-продаж при приватизації;

· форвардний контракт – стандартний документ, що засвідчує зобов’язання придбати (продати) цінні папери, товари або кошти у певний час та на визначених умовах у майбутньому з фіксацією цін такого продажу під час укладення контракту;

· ф’ючерсний контракт – стандартний документ, що засвідчує зобов’язання придбати (продати) цінні папери, товари або кошти у певний час та на визначених умовах у майбутньому з фіксацією цін на момент виконання зобов’язання;

· опціон – стандартний документ, що засвідчує зобов’язання придбати (продати) цінні папери, товари або кошти на певних умовах у майбутньому з фіксацією ціни на час укладання такого опціону або на час придбання за рішенням сторін контракту.

1. Дайте характеристику договору поставки та договору контрактації сільськогосподарської продукції.

За договором контрактації сільськогосподарської продукції виробник сільськогосподарської продукції зобов’язується виробити визначену договором сільськогосподарську продукцію і передати її заготівельникові (контрактанту) або визначеному ним одержувачеві, а заготівельник зобов’язується прийняти цю продукцію та оплатити її за встановленими цінами відповідно до договору(ст.713 ЦК)

Договір є консенсуальним і оплатним, двостороннім. До цього договору застосовуються загальні положення про договір купівлі – продажу та положення про договір поставки, якщо інше не передбачено договором або законом.

Форма договору письмова. Сторонами договору є виробник сільськогосподарської продукції і підприємства та організації, на які покладено функції державної закупівлі продукції. Зокрема замовниками можуть виступати міністерства, установи, та організації, яким виділяються кошти з державного бюджету.

Предметом договору є сільськогосподарська продукція: це будь – яка продукція тваринного і рослинного походження, що підпадає під визначення 1 – 24 груп Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності, яка затв. Постановою КМ від 31.08. 98р. №1354 “ Про Українську класифікацію товарів зовнішньоекономічної діяльності” Сторони самостійно визначають порядок передачі та вивозу продукції, строки передачі, асортимент тощо. Строк є істотною умовою такого договору.

Обов’язки виробника полягають у передачі сільськогосподарської продукції заготівельнику. Особливість умов про передачу товару в договорі пов’язаний з необхідністю передати продукцію в обумовленому асортименті. Заготівельник зобов’язаний прийняти і оплатити продукцію.

Законодавець, визначаючі права та обов’язки учасників договору контрактації і їх відповідальність, ставить більш жорсткі вимоги до заготівельника, тому що виробництво сільськогосподарської продукції є більш ризиковим.

Враховуючі ризиковий характер договору, законодавець передбачив, що у разі невиконання зобов’язань за договором виробник звільняється від відповідальності, якщо доведе відсутність своєї вини.

За нездачу сільськогосподарської продукції у строк виробник сплачує неустойку передбачену договором (ст.274ГК).

За невиконання зобов’язання щодо приймання продукції безпосередньо у виробника, за відмову від прийняття продукції контрактант сплачує виробнику штраф у розмірі 5%вартості неприйнятої продукції (ст..274ГК)

Якщо виробник несвоєчасно підготовив продукцію до передання виробникові, він відшкодовує виробникові заподіяні збитки.

1. Дайте характеристику договору міни.

Договір міни (бартеру) – це договір, за яким кожна зі сторін зобов’язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на іншій або здійснити обмін майна на роботи (послуги) (ст. 715 ЦК).

До даного договору застосовуються загальні положення про договір купівлі – продажу. До договору міни діє спеціальне правило, яке визначає момент переходу права власності на товари, що обмінюються. За договором міни право власності переходить до сторін одночасно після виконання зобов’язань щодо передання майна обома сторонами, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір міни двосторонній, оплатний, консенсуальний.

Сторонами договору можуть бути фізичні і юридичні особи.

Предметом договору є дії кожної зі сторін з передачі у власність іншої сторони товару, що обмінюється. Це істотна умова договору.

Об’єктом договору є товар, що обмінюється. Договором може бути встановлена доплата за товар більшої вартості, що обмінюється на товар меншої вартості.

Різновидом договору міни є договір бартеру. Його регулювання здійснюється ЗУ “ Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності” від 23.12.98р. Відповідно до цього закону в договорі повинні вказуватися загальна вартість товарів, що імпортується, загальна вартість товарів (робіт), що експортуються за цим договором, з обов’язковим відображенням в іноземній валюті. Не допускається рух коштів за таким договором, що означає неможливість доплати грошовими коштами. Закон передбачає строки проведення товарообмінних операцій (Ст. 2 Закону), так товари, що імпортуються. підлягають завезенню на митну територію України в строки, зазначені в договорі, але не пізніше 90 кал. Днів з дати митного оформлення товарів. Товари, що експортуються – 60 кал. Днів з дати оформлення вивізної вантажної митної декларації. Перевищення вказаних строків допускається за наявності у суб’єктів разового індивідуального дозволу, що видається Міністерством економіки України, в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

За порушення вказаних строків передбачається відповідальність сторін договору (Ст. 4 Закону).

1. Дайте характеристику договору дарування

За договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов’язується передати у майбутньому іншій стороні (обдаровува­ному) безоплатно майно (дарунок) у власність (п. 1 ст. 717 ЦК України).

Договір дарування може бути як реальним, так і консенсуальним. За консенсуальним договором дарування дарувальник зобов’язується передати подарунок в майбутньому. Ознакою, що поєднує обидва види договору дарування, вважаєть­ся його безоплатність. За наявності зустрічно­го задоволення договір дарування вважатиметься недійсним. Проте не можна вважати порушенням ознаки безоплатності договору дарування такі випадки:

1) символічне зустрічне задоволення як данини у традиції — на­приклад, платню у вигляді дрібних монет за дарування колючо-ріжучих предметів або домашніх тварин;

2) виконання обов’язку обдаровуваною особою з метою викорис­тання подарунка для певної, обумовленої мети (пожертва — Ст. 729 ЦК України).;

3) покладення на обдаровану особу обов’язку на користь тре­тьої особи (Ст. 725 ЦК України). Такий обов’язок полягає у вчиненні певної дії або утриманні від її вчинення, а саме: передати грошо­ву суму чи інше майно у власність, виплачувати грошову ренту, на­дати право довічного користування дарунком чи його частиною, не пред’являти вимог до третьої особи про виселення тощо. Такий обо­в’язок особа бере на себе добровільно, керуючись власними ін­тересами, а певне майнове задоволення надається третій особі, пра­ва якої обмежують (обтяжують) право власності обдаровуваного.

4) покладення на обдаровану особу обов’язку на користь дару­вальника. Наприклад, дарувальник залишає за собою право сервіту­ту (проходу, проїзду, прогону худоби тощо) у подарованій земельній ділянці або право проживання у подарованому будинку.

Договір дарування за ЦК України — це односторонній договір. З одного боку, потрібна передача дарувальником у дар речі або май­нового права, з іншого, — згода обдаровуваного на прийняття дару. Дарувальник має право вимагати розірвання договору дарування, якщо обдарова­ний створює загрозу безповоротної витрати дарунку, що має для дарувальника велику немайнову цінність (Ст. 727 ЦК України). Дарувальник має бути власником майна, що від­чужується. Ніхто не може щось подарувати іншій особі без її згоди. Якщо дарунок направлено обдаровуваному без його попередньої зго­ди, він вважається прийнятим, якщо обдарований негайно не за­явить про відмову від його прийняття (Ст. 722 ЦК України).

Договір дарування є одностороннім, але надто специфічним. Ре­альний договір дарування, як правило, не породжує зобов’язань. Він укладається і виконується у момент передачі речі. Тобто істот­ною умовою договору є передача речі. ЦК України передбачає винятки з цього правила, що стосуються двох аспектів: можливості набуття права власності та обтяження певними обов’язками:

по-перше, це стосується договору дарування з обов’язком переда­ти дарунок у майбутньому. Виникає зобов’язальне відношення — кредитором стає обдаровуваний (Ст. 723 ЦК України), оскільки йому передано певне право вимоги, а боржником — дарувальник. Право вимоги щодо третіх осіб може передаватися лише на підставі цесії;

по-друге, покладення на дарувальника обов’язку, якщо йому відомо, повідомити обдаровуваного про не­доліки речі або її особливі властивості, що можуть бути небезпечни­ми для життя, здоров’я, майна як самого обдаровуваного, так і ін­ших осіб. Через невиконання він зобов’язаний відшкодувати шко­ду, якщо при володінні, користуванні дарунком була заподіяна шкода (Ст. 721 ЦК України).

При консенсуальному договорі обдарований має право вимага­ти передачі дарунка, а дарувальник зобов’язаний його передати (Ст. 723 ЦК України).

Сторонами договору дарування можуть бути фізичні та юридичні особи, держава Україна, Авто­номна Республіка Крим, територіальні громади, що діють як відпо­відна скарбниця.

Дозволяється дарування через представника. При цьому в дору­ченні необхідно вказати ім’я обдаровуваного, у противному разі доручення вважається недійсним. Щодо законного представництва встановлені певні обмеження, зокрема батьки (усиновлювачі) та опікуни не мають права дарувати майно дітей та підопічних.

Законом встановлені обмеження щодо дарування між юридични­ми особами, які займаються підприємницькою діяльністю. Дару­вання можливе за умов, якщо це прямо передбачено в статуті дару­вальника. Така вимога не розповсюджується на дарування у вигля­ді пожертви.

Предметом договору дарування можуть буті нерухо­мі та рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, майнові права, що поділяються на дві категорії:

1) якими вже володіє дарувальник, тобто вони існують на момент укладення договору;

2) які виникнуть у майбутньому (ст. 718 ЦК України).

Форма договору дарування повністю залежить від виду предмета дарування, виду договору дарування та суб’єктного складу. Правочини між юридичними особами, юридичними особами і громадянами укладаються у письмовій формі (Ст. 208 ЦК України). В усній формі укладається договір дарування предметів особис­того користування та побутового призначення. Суб’єктами даного договору можуть бути лише громадяни.

Проста письмова форма договору дарування передбачена для ру­хомих речей особливої цінності. Такий договір, укладений в усній формі, вважається правомірним, якщо судом не буде встановлено, що обдарований заволодів річчю незаконно. У разі недодержання простої письмової форми договір дарування майнового права та до­говір про передачу дарунка в майбутньому є нікчемним (Ст. 719 ЦК України).

Нотаріальна форма договору встановлена для дарування нерухо­мого майна. У нотаріальній формі укладається договір дарування валютних цінностей на суму, яка перевищує п’ят десятикратний розмір неопо­датковуваного мінімуму доходів громадян.

Зміст правовідношення, що виникає з договору дарування, скла­дають права та обов’язки сторін дарувальника і обдаровуваного. У договорі дарування зміст має певну специфіку і залежить від то­го, є договір дарування реальним або консенсуальним.

У реальному договорі дарування не виникає зобов’язального пра­вовідношення, оскільки він виконується одночасно з укладенням. Але новим цивільним законодавством встановлені нові, додаткові права та обов’язки сторін. Вказане дає підстави вважати, що в сторін у договорі дару­вання може виникнути в майбутньому, після передачі дарунка, пев­не правовідношення у передбачених законом випадках.

Якщо дарувальникові відомо про недоліки речі або її особливі властивості, які можуть бути небезпечними для життя, здоров’я, майна обдаровуваного або інших осіб, він зобов’язаний повідомити про них обдаровуваного (зокрема при даруванні не зовсім справного транспортного засобу, електроприладів тощо). Невиконання даного обов’язку може призвести до нанесення шкоди при володінні та ко­ристуванні дарунком. У такому разі виникає охоронне правовідно­шення — дарувальник зобов’язаний відшкодувати шкоду (Ст.. 721 ЦК України).

Обдарований зобов’язаний:

1) належним чином дбати про річ, яка становить історичну, нау­кову, культурну цінність;

2) виконати обов’язок на користь третьої особи, якщо це передба­чено у договорі (статті 725, 726 ЦК України).

Обдарований має право:

1) вимагати відшкодування шкоди у разі, якщо дарувальник не сповістив про недоліки та особливості речі, що призвело до запо­діяння шкоди при володінні та користуванні дарунком;

2) у будь-який час до прийняття дарунка на підставі договору дарування з обов’язком передати дарунок у майбутньому відмови­тися від нього (Ст. 724 ЦК України);

3) у разі настання строку (терміну) або відкладальної обставини, встановлених договором дарування з обов’язком передати дарунок у майбутньому, обдарований має право вимагати від дарувальника передання дарунка або відшкодування його вартості.

У консенсуальному договорі дарування дарувальник має право відмовитися від передання дарунка, якщо після укладення догово­ру його майновий стан істотно погіршився (Ст. 724 ЦК України).

Припинення договору дарування відбувається до його виконання внаслідок смерті дарувальника або обдаровуваного у консенсуаль­ному договорі дарування. Договір дарування припиняється також виконанням — передачею дарунка обдаровуваному.

На вимогу про розірвання договору розповсюджується позовна давність в один рік. Дарувальник має право вимагати розірвання договору дарування, якщо на момент пред’явлення вимоги дарунок є збереженим (Ст. 727 ЦК України).

1. Дайте характеристику договору довічного утримання.

За договором довічного утримання (догляду ) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забез­печувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно (ст. 744 ЦК України).

Договір довічного утримання (догляду) є одностороннім, оскіль­ки за ним лише одна сторона — набувач наділений обов'язками, а друга сторона — відчужувач має лише права.

Цей договір є сплатним, оскільки набувач отримує у власність певне майно, а відчужувач — необхідне утримання у вигляді відпо­відних матеріальних благ і послуг. Вартість переданого відчужувачем майна може бути не еквівалентною вартості наданого набувачем утримання.

Договір довічного утримання е реальним, оскільки мо­мент укладення договору довічного утримання пов'язаний з переда­чею майна (статті 334, 748 ЦК України). Сторонами у договорі довічного утримання (догляду) є відчужу­вач та набувач. Відповідно до ст. 746 ЦК України відчужувачем у договорі може бути фізична особа незалежно від її віку та стану здоров'я. Набувачем може бути повноліт­ня дієздатна фізична або юридична особа. Якщо набувачами є кілька фізичних осіб, вони стають співвлас­никами майна, переданого їм за договором, на праві спільної суміс­ної власності. Якщо набувачами є кілька фізичних осіб, їх обов'я­зок перед відчужувачем є солідарним.

Договір довічного утримання може бути укладений відчужува­чем на користь третьої особи (ст. 746 ЦК України).

Майно, що належить співвласникам на праві спільної сумісної власності, зокрема майно, що належить подружжю, може бути від­чужене ними на підставі договору довічного утримання (догляду). У разі смерті одного із співвласників майна, що було відчужене ними на підставі договору довічного утримання (догляду), обсяг зо­бов'язання набувача відповідно зменшується.

Якщо відчужувачем є один із співвласників майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, договір довічного утриман­ня (догляду) може бути укладений після визначення його частки або визначення між співвласниками порядку користування цим майном (ст. 747 ЦК України).

Договір довічного утримання укладається у письмові формі та підлягає нотаріальному посвідченню. Договір довічного утримання, за яким передається набувачеві у власність нерухоме майно, підлягає державній реєстрації. Проте не­дотримання вимог державної реєстрації договору довічного утри­мання, за яким відчужується нерухомість, не є підставою визнання нотаріально посвідченого договору недійсним, оскільки в законі про це нічого не говориться.

Відповідно до ст. 744 ЦК України об'єктами договору довічного утримання можуть бути: житловий будинок, квартира або їх части­на, інше нерухоме або рухоме майно, що має значну цінність (транспорт­ні засоби, антикварні речі та ін). Це майно має повинно належати відчужувачеві на праві власності.

Права та обов'язки сторін. У договорі довічного утримання (догляду) можуть бути визначені всі види матеріального забезпечення, а також усі види догляду (опікування), якими набувач має забезпечувати відчужувача.

Якщо обов'язки набувача не були конкретно визначені або ви­никла потреба забезпечити відчужувача іншими видами матеріаль­ного забезпечення та догляду, спір має вирішуватися відповідно до засад справедливості та розумності.

Набувач зобов'язаний у разі смерті відчужувача поховати його, навіть якщо це не було передбачено у договорі (ст. 749 ЦК України).

Якщо частина майна відчужувача перейшла до його спадкоєм­ців, витрати на його поховання мають бути справедливо поділені між ними та набувачем.

Набувач може бути зобов'язаний забезпечити відчужувача або третю особу житлом у будинку (квартирі), який йому переданий за договором. У цьому разі в договорі має бути конкретно визначена та частина помешкання, в якій відчужувач має право проживати (ст. 750 ЦК України).

Матеріальні блага, якими щомісяця повинен забезпечуватися відчужувач, мають бути оцінені в грошах. Така оцінка підлягає ін­дексації у порядку, встановленому законом (ст. 751 ЦК України).

У разі неможливості подальшого виконання фізичного особою обов'язків набувача за договором довічного утримання з підстав, що мають істотне значення, обов'язки набувача можуть бути передані за згодою відчужувача члену сім'ї набувача або іншій особі за їх­ньою згодою.

Відмова відчужувача у наданні згоди на передання обов'язків набувача за договором на іншу особу може бути оскаржена до суду. При розгляді спору суд бере до уваги тривалість виконання догово­ру та інші обставини, що мають істотне значення. Набувач та відчужувач можуть домовитися про заміну речі, яка була передана за договором, на іншу річ. Набувач майна не має права до смерті відчужувача продавати, дарувати, міняти його, укладати щодо нього договір застави, пере­давати у власність іншій особі на підставі іншого правочину. На майно, передане набувачу за договором довічного утримання (догляду), до тих пір, поки живий відчужувач, не може бути зверне­не стягнення. Втрата (знищення), пошкодження майна, що було передане на­бувачеві, не є підставою для припинення чи зменшення обсягу його обов'язків перед відчужувачем.

Договір довічного утримання (догляду) може бути розірваний рішенням суду:

1) на вимогу відчужувача або третьої особи, на користь якої він був укладений, у разі невиконання або неналежного виконання на­бувачем своїх обов'язків, незалежно від його вини;

2) на вимогу набувача.

Договір довічного утримання (догляду) припиняється зі смер­тю відчужувача (ст. 755 ЦК України).

У разі розірвання договору довічного утримання у зв'язку з ухи­ленням набувача від його виконання відчужувач набуває право вла­сності на майно, яке було ним передане, і має право вимагати його повернення. У цьому разі витрати, понесені набувачем на утримання та до­гляд відчужувача, не підлягають поверненню.

У разі розірвання договору у зв'язку з неможливістю його по­дальшого виконання набувачем з підстав, що мають істотне значен­ня, суд може залишити за набувачем право власності на частину майна, з урахуванням тривалості часу, протягом якого він належно виконував свої обов'язки за договором. Обов'язки набувача за договором довічного утримання (догляду) переходять до тих спадкоємців, до яких перейшло право власності на майно, що було предметом договору. Якщо спадкоємець за заповітом відмовився від прийняття май­на, що було предметом договору, право власності на це майно може перейти до спадкоємця за законом (ст. 757 ЦК України). Якщо у набувача майна немає спадкоємців або вони відмовилися від прийняття майна, переданого відчужувачем, відчужувач знову стає власником цього майна. У цьому разі договір довічного утри­мання (догляду) припиняється.

У разі припинення юридичної особи-набувача з визначенням правонаступників до них переходять права та обов'язки за догово­ром довічного утримання (догляду). У разі ліквідації юридичної особи-набувача право власності на майно, передане на підставі договору довічного утримання (догля­ду), переходить до відчужувача.

Якщо внаслідок ліквідації юридичної особи-набувача майно, що було передане їй за договором довічного утримання (догляду), пе­рейшло до її засновника (учасника), до нього переходять права та обов'язки набувача за договором довічного утримання (догляду).

1. Дайте характеристику договору найму.

За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов’язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк (ст. 759 ЦК). Договір найму відрізняється від інших суміжних договорів наступними ознаками:

1) наймач отримує майно не у власність, а лише у тимчасове користування;

2) оскільки майно підлягає поверненню, предметом договору може бути:

- річ, що визначена індивідуальними ознаками і зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні, тобто неспоживна річ;

- майнові права, наприклад земельні паї; -підприємство, як єдиний майновий комплекс.

Особливості оренди окремих видів майна можуть встановлюватися законами, наприклад ЗУ “ Про оренду державного та комунального майна”, Водним Кодексом, ЗУ “ Про оренду землі”, “ Про господарську діяльність у Збройних Силах України” тощо.

Договір є двостороннім, консенсуальним, оплатним. Сторонами договору є наймодавець (орендодавець) і наймач (орендар), якими можуть бути фізичні та юридичні особи. Щодо оренди державного майна, то відповідно до ЗУ “ Про оренду державного і комунального майна” орендодавцем може бути:

- Фонд державного майна України та його регіональні відділення та представництва – щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, а також майна, що не ввійшло до статутних фондів господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), що є державною власністю, крім майна, що належить до майнового комплексу Національної академії наук України;

- органи, уповноважені Верховною Радою АР Крим та органами місцевого самоврядування управляти майном, - щодо майна, яке належить АР Крим або перебуває у комунальної власності;

- державні та комунальні підприємства – щодо окремого індивідуально визначеного майна та нерухомого майна площею до 200кв. м., а з дозволу органів, зазначених вище – також щодо структурних підрозділів підприємств (філій, цехів, дільниць) та нерухомого майна, що перевищує площу 200 кв. м.

Істотними умовами договору оренди є предмет договору, строк оренди, плата за оренду та інші умови, визначені сторонами в договорі. Плата за оренду встановлюється сторонами в договорі, якщо це не визначено, то вона визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, що мають істотне значення. Форма плати – грошова або натуральна. Плата за оренду державного майна встановлюється відповідно до постанови КМ України від 4.10.95 №786, якою затверджена Методика розрахунку і порядок використання плати за оренду державного майна. Плата за оренду вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором. Наймач звільняється від плати, якщо майно не використовувалося ним за обставинами. За які він не відповідає.

Договір оренди – строковий договір, навіть якщо він укладений без зазначення строку. Якщо строк не вказаний, договір вважається укладеним на невизначений строк. Договір оренди державного майна не може укладатися на невизначений строк. При укладенні договору на невизначений строк, кожна зі сторін має право відмовитися від договору, попередивши іншу сторону про це письмово за 1 місяць, у разі найму нерухомого майна за 3 місяця, якщо інше не встановлено договором. якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору, то за відсутності заперечень орендодавця, договір вважається продовженим на строк, який раніше був встановлений договором.

Наймодавець зобов’язаний:

- надати наймачеві майно у стані, що відповідає умовам договору, у комплектності;

- попередити наймача про особливі властивості та недоліки речі, які йому відомі і які можуть бути небезпечними для життя, здоров’я, майна наймача та інших осіб або призвести до пошкодження самої речі під час користування нею.

Права наймодавця:

- перевіряти, як використовується майно

- вимагати від наймача своєчасної плати за оренду.

Наймач зобов’язаний:

- в присутності наймодавця перевірити справність речі;

- повернути річ в належному стані після закінчення строку договору;

- своєчасно сплачувати орендну плату;

- використовувати річ за призначенням (якщо річ використовується не за призначенням – наймодавець має право вимагати розірвання договору).

Наймач має право:

- вимагати надання йому майна, як зазначено в договорі, а якщо наймодавець не передає майно, то вимагати за своїм вибором:

а) передання речі з відшкодуванням збитків, завданих затримкою;

б) відмовитися від договору найму і вимагати відшкодування завданих йому збитків;

- передати річ в піднайм за договором піднайму, якщо це передбачено договором (строк піднайму не може перевищувати строку найму).

Наймодавець може гарантувати якість речі протягом всього періоду найму (ст. 768ЦК). В цьому разі, якщо виявляться недоліки, що перешкоджають її використанню, наймач за своїм вибором має право вимагати:

1) заміни речі, якщо це можливо;

2)відповідного зменшення плати за користування річчю;

3) розірвання договору і відшкодування збитків. які йому були завдані.

Ст 769 ЦК України вказує, що передання речі в найм не припиняє та не змінює прав на неї третіх осіб, зокрема права застави. При передачі речі в найм, наймодавець повинен попередити наймача про права третіх осіб на річ, якщо він цього не зробить, то наймач має право вимагати зменшення розміру плати за користування річчю або розірвання договору та відшкодування збитків. У разі зміни власника - до нового власника речі, зданої в найом переходять права та обов’язки наймодавця.

Річ, передана в найом, може бути застрахована (ст.771ЦК). Ризик випадкового знищення або пошкодження майна несе наймач, який затримав повернення речі наймодавцеві (ст.772 ЦК).

Право власності на плоди, продукцію та доходи, одержані наймачем внаслідок користування річчю, належать наймачу (ст.775ЦК).

Капітальний ремонт речі повинен проводиться за рахунок наймодавця, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.776 ЦК). Якщо наймодавець не проводить капітальний ремонт, наймач має право:

1) відремонтувати річ, зарахувавши вартість ремонту в рахунок плати за користування річчю, або вимагати відшкодування вартості ремонту;

2) вимагати розірвання договору та відшкодування збитків.

Наймач має переважне право на укладення договору на новий строк перед іншими особами. Наймач може поліпшити річ лише за згодою наймодавця (ст.778 ЦК). В цьому разі після закінчення строку договору наймач має право вилучити поліпшення, якщо це можливо без пошкодження речі, або вимагати відшкодування вартості робіт, якщо поліпшення неможливо відокремити. Якщо внаслідок поліпшення створена нова річ, то наймач стає її співвласником, його частка відповідає вартості його витрат на поліпшення.

Якщо наймач без згоди наймодавця зробив поліпшення, то він може вилучити їх, якщо це можливо без пошкодження речі, а якщо неможливо, то він не має право на відшкодування витрат на поліпшення речі. Наймодавець має право вимагати відшкодування завданих йому збитків.

Шкода, завдана третім особам у зв’язку з користуванням річчю, відшкодовується наймачем.

1. Дайте характеристику договору найму житла.

За договором найму житла одна сторона – власник житла (наймодавець) передає або зобов’язується передати другій стороні (наймачеві0 житло для проживання у ньому на певний строк за плату (ст. 810 ЦК).

Сторонами договору є наймодавець і наймач, якими можуть бути юридичні і фізичні особи, однак, якщо наймачем є юридична особа, то вона може використовувати житло тільки для проживання у ньому фізичних осіб і не може використовувати для здійснення підприємницької діяльності.

Форма договору письмова, договір є двостороннім, відплатним і консенсуальним. Істотними умовами договору є предмет договору, дані про осіб, що проживають разом з наймачем, строк договору, плата за житло,а також інші умови, щодо яких досягнуто згоди сторонами.

Предметом договору можуть бути квартира, будинок або його частина, призначені і придатні для проживання. Строк договору також встановлюється договором, а якщо строк не вказаний, то договір вважається укладеним на 5 років. Наймач має переважне право на укладення нового договору, якщо строк дії договору закінчився, а також переважне право на купівлю житла у разі його продажу.

Наймач має право укласти договір піднайму, але за згодою наймодавця. При припиненні договору найму, припиняється і договір піднайму житла.

Обов’язки наймача житла:

1) використання помешкання за його цільовим призначенням;

2) забезпечення збереження житла та підтримання його у належному стані;

3) своєчасне внесення плати за житло;

4) при реконструкції житла – отримати дозвіл на це наймодавця;

5) проводити поточній ремонт житла.

Обов’язки наймодавця:

1) надання приміщення наймачу;

2) проводити капітальній ремонт житла.

Наймач та особи, які разом з ним проживають, мають право вселити в приміщення інших осіб для постійного проживання за згодою наймодавця. Таки особи набувають рівні з наймачем права на користування житлом. Таких осіб необхідно відрізняти від тимчасових мешканців, як не мають самостійного права на користування житлом. Тимчасові мешканці повинні звільнити приміщення після закінчення строку проживання або не пізніше семі днів від дня попередження про звільнення приміщення.

Плата за користування житлом встановлюється у договорі, але не може перевищувати плати, яка встановлена законом. Строки внесення плати встановлюються в договорі, а якщо строк не встановлений, то плата вноситься щомісячно.

Особа, яка є наймачем, може бути замінена на іншу особу:

- на повнолітню особу, члена сім”і, за згодою інших осіб, що проживають разом з наймодавцем;

- на повнолітню особу, члена сім”і, в разі смерті наймача.

Розірвання договору найму житла можливе у таких випадках:

- в разі відмови наймача від договору (при цьому наймач повинен попередити наймодавця за 3 місяця письмово);

- в разі, якщо житло стало непридатним для проживання;

Договір може бути розірваний і за рішенням суду на вимогу наймодавця:

- в разі невнесення наймачем плати за житло за 6 місяців;

- руйнування або псування житла.

В цих випадках наймач і особи, що разом з ним проживають підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення.

Якщо наймодавцем є фізична особа, якої житло належить на праві приватної власності, то вона має право вимагати розірвати договір, якщо житло необхідно для проживання самого наймодавця та членів його сім”і. Обов’язок доведення необхідності використання житла для самого наймодавця лежить на наймодавцеві. В цьому разі наймодавець повинен попередити наймача про розірвання договору не пізніше ніж за 2 місяця.

Ст.826 ЦК передбачає також таку підставу припинення договору, як використання житла не за призначенням, систематичного порушення прав та інтересів сусідів.

Окремо необхідно відмітити договір оренди житла з викупом (ст. 810-1 ЦК). Це особливий вид договору, за яким може передбачатися відступлення орендодавцем права вимоги боргу іншій особі – вигодонабувачеві.

1. Дайте характеристику договору підряду.

За договором підряду одна сторона (підрядник) зобов’язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням іншої сторони (замовника), а замовник зобов’язується прийняти і оплатити виконану роботу (ст. 837)

Законодавство та підприємницька практика розрізняють декілька видів таких договорів: підряд; побутове замовлення; підряд на капітальне будівництво; підряд на виконання проектних та пошукових робіт, підряд на виконання науково-дослідних чи дослідно- конструкторських та технологічних робіт. Кожен вид таких договорів має свої особливості.

Договір підряду консенсуальний, оплатний двосторонній. Предметом договору є індивідуалізований результат праці підрядника, який набуває тієї чи іншої матеріалізованої форми.

Сторонами є замовник і підрядник. Ними можуть бути юридичні і фізичні особи.

Договір підряду має спільні риси з трудовим договором, але є і відмінності:

1) предметом договору підряду є кінцевий результат роботи, а для трудового договору – факт трудової діяльності;

2) робота за договором підряду виконується на свій ризик, за трудовим договором працівник не несе відповідальності за загибель предмета його праці;

3) сторонами в 1 випадку є юридичні і фізичні особи, а трудовий договір укладається лише з фізичною особою.

Від договору купівлі – продажу договір відрізняється:

1) предметом договору, в договорі купівлі – продажу це індивідуально визначені речи;

2) моментом укладення і виконання договору: ці моменти як правило збігаються, а у договорі підряду ні.

Значення договору підряду у тому, що він направлений на задоволення різних потреб громадян і організацій. Громадянам здійснюються таки послуги, як ремонт житла, пошив одягу, ремонт взуття тощо. Організації укладають договір підряду у зв’язку з необхідністю, наприклад, ремонту виробничих будинків, споруд тощо.

Відносини, що виникають з цього договору регулюються главою 5 книги 1 ЦК України, ЗУ “Про ліцензування певних видів господарської діяльності”, гл.61, 62 ЦК України, іншими нормативними актами.

Дата добавления: 2015-05-08