Методика навчання на третьому етапі

Етап закріплення рухової дії

Мета третього етапу полягає в тому, щоб забезпечити практичне застосування набутої навички.

Для досягнення мети учень і вчитель повинні вирішити такі завдання:

1) закріпити навичку і зробити її придатною для використання в життєдіяльності у поєднанні з іншими діями;

2) забезпечити варіативність застосування сформованої на попередньому етапі навички в різних умовах;

3) завершити індивідуалізацію виконання засвоєної вправи;

4) досягти повної відповідності техніки виконання вправи рівневі розвитку фізичних якостей учнів.

На цьому етапі концентрують увагу учнів на результативності

діяльності, і на її досягнення спрямована методика навчання і тренування.

Стабілізації виконання вправи сприяють умови тренування, за яких учні повинні долати можливий негативний перенос навички (дивись умови негативного переносу).

Сприяє закріпленню та вдосконаленню вправи її виконання в присутності сторонніх осіб па тлі підвищеного емоційного стану та втоми. При цьому використовують самоприкази, самоперекопання, настройки, самоаналіз. Па завершальному етапі вправа викопується з підвищеними вимогами до прояву фізичних якостей (важкий прилад у метанні, свинцеві пояси, біг в ускладнених вимогах, виконання вправ па фоні втоми тощо), але рівень цих вимог не повинен викликати порушень техніки.

1. Створення матеріально-технічної бази до проведення уроку фізичного виховання у початковій школі. Вимоги до обладнання уроків фізичного виховання. Боротьба з травматизмом на уроках фізичного виховання у 1-4 класах.

Важливою умовою функціонування системи фізичного виховання у школі є матеріальна база. При цьому масова фізична культура потребує особливої бази. Плануючи її створення, вчитель фізкультури повинен орієнтуватись пс тільки і не стільки на урок, скільки на необхідність залучити до виконання вправ одночасно всіх учнів, враховуючи їх вік і рівень підготовленості. Якщо, наприклад, для успішного проведення уроку з елементами баскетболу достат­ньо маги два баскетбольні майданчики і чотири додаткові баскетбольні кошики, то для роботи па перервах їх треба значно більше і для різних нікім різну кількість. Важливо забезпечити всіх учнів па уроці і в позаурочпих запятгях інвентарем, дати змогу кожному займатись па своєму приладі. Тільки годі можна дати учням необхідне навантаження, підійти диференційовано до кожного, під­тримати його інтерес протягом усіх занять.

В основі створення нового обладнання, приладів, пристроїв завжди ле­жить потреба найбільш ефективно виконувати навчальну програму, надавати допомогу відстаючим, прискорювати процес засвоєння вправ, виховувати необхідні якості, тобто в основі лежить методична, а не технічна ідея. Інши­ми слешами, матеріальна база — це не мета, а засіб її досягнення. При цьому кожен учитель повинен прагнути до оптимальної кількості обладнан­ня. Радимо маги тільки те, що сьогодні необхідне. Прилади, що виконали свої функції, повніші без жалю "зніматися і о зброєння". Тільки чатаі«ії умо­ви обладнання сприятиме правильній організації праці вчителя. Крім стандартного обладнання, закупленого школою чгідно ч переліком необхід­ного інвентаря та обладнання, сьогодні в школі одержало широке поширення нестандартне обладнання: багатопропуекні прилади, саморобний інвентар (гранати, м'ячі, палиці тощо), тренажери! пристрої, технічні часоби навчан­ня, зокрема прилади термінової інформації.

У процесі конструювання, створення і використання нестандартного обладнання слід дотримуватись ряду вимог:

• необхідність розвитку фічичних якостей і багатопрофільність використання;

• можливість фронтальної організації навчальної діяльності, швидко­го встановлення І рочбирання, безпеки і доступності виконання вправ;

• формування прикладних навичок;

• підвищення емоційного насичення занять;

• можливість використання в процесі самостійної роботи учнів;

• усунення можливих причин травматизму.

Якщо дозволяє територія при школі, можна створити "стежку здоров'я" довжиною 1,5 2 км (у формі петлі). Па дистанції розміщують контрольні пункти з пристроями для розвитку фізичних якостей. Це перекладини, пара­лельні бруси, стінки, противаги. На старті встановлюють схему "стежки" з рекомендаціями і порадами для самостійних занять, лавки для одежі. Такі стежки можуть також використовувати батьки і вчителі.

У залах радимо обладнати місця для самоконтролю, де учні зможуть змі­ряти ріст, вагу, силу, життєву об'єм легень тощо. У школах, що мають два зали, один з них обладнують для учнів молод­ших класів. Якщо школа мас один зал, то для учнів молодших класів оішадпують спорі нішу кімнату, (.'порі Інші майданчики теж доцільно оолад-пати окремо для старших і молодших школярів. Для першачків школа може закупити велосипеди, самокати, луки, дитячі шаблі та ІІнпІІй інвентар для ігор. На шкільних майданчиках, "стежках здоров'я", біля приладів па спе­ціально обладнаних стендах записують можливі вправи І рекомендації до їх виконання з вказівками щодо дозування (для учнів різного віку і під­готовленості).

Створюючи бази, важливо врахувати побажання дітей, пам'ятаючи при цьому, що ігрові атракціони типу гойдалок, каруселі мають велике значення для спеціальної рухової підготовки школярів І з задоволенням ними викорис­товуються у вільний час.

Якщо створенню бази не передувала розробка методики її використання, якщо вона не була викликана потребою практики, то до неї швидко втрача­ють інтерес не тільки діти, а й учителі, і тоді базу чекає доля тих, що давно перетворились на руїни в багатьох шкільних подвір'ях.

Добре, якщо вчитель, створюючії базу, передбачить "природні умови" для подолання різноманітних перешкод.

"Значно підвищити ефективність фізичного виховання учнів можна шля­хом продуманого фарбування приладів, залів і підсобних приміщень, про що треба радитись із фахівцями.

'За найменшої змоги у школі бажано створити тренажерні зали для сило­вої підготовки та чапяіь груп атлетичної гімнастики.

Для організації інформаційної і методичної роботи, падання допомоги фізкультурному активу, батькам, учителям молодших класів, класним керів­никам, вихователям груп подовженого дня при шкільних залах створюються методичні кабінети (там зібрані література, рекомендації, поради, плани і календарі, павчадьпо-методичні посібники, журнали, фотоальбоми з описом досвіду роботи, навчальні карточки). У кабінеті ведеться каталог методичної літератури, журнальних і газетних статей, діафільмів і діапозитивів з питань методики фізичного виховання, включаючи методику використання ТЗН, нестандартного обладнання та інвентаря. Для обслуговування кабінету (2 год. щоденно, крім суботи) залучають п'ять учнів, кожен з яких чергує один раз на тиждень.

За відсутності в залі і на майданчиках захисних пристосувань, переванта­женості приміщень посилюється ймовірність травматизму. Однією зі складових успішних занять є заходи, спрямовані на усунення можливих при­чин травматизму.

1. Урок – як основна форма фізичного виховання школярів. Характерні риси, зміст і будова уроку. Дидактична структура уроку фізичного виховання в 1-4 класах.

Урок – є основною формою фізичного виховання школярів, яка забезпечує не­обхідний рівень знань, умінь і навичок, передбачених навчальною програ­мою.

Уроки фізичної культури в комплексі з іншими предметами, позакласною та позашкільною роботою покликані забезпечувати всебічний гармоній­ний розвиток особистості школяра. Вони відрізняються від інших навчальних предметів тим, що їхнім специфічним змістом є рухова діяльність. Проте це не знижує її освітнього і виховного значення. У процесі педагогічно спрямо­ваних занять фізичною культурою в учнів формуються теоретичні знання і практичні навички, уміння раціонально виконувати рухи в усіх видах діяль­ності. Уроки фізичної культури виховують у дітей дисциплінованість, само­стійність, колективізм, сприяють підвищенню фізичної і розумової працезда­тності. Інструктивна спрямованість уроків фізичної культури визначає зміст і забезпечує реалізацію інших форм занять фізичними вправами школярів.

Характерними рисами уроку, що відрізняють його від інших форм орга­нізації фізичного виховання, є:

• яскраво виражена дидактична спрямованість;

• керівна роль учителя, що передбачає викладання предмета і виховання учнів;

• чітка регламентація діяльності учнів і дозування навантаження згідно з їхніми індивідуальними можливостями;

• постійний склад учнів та їхня вікова однорідність;

• зумовленість занять розкладом.

Ці риси підносять урок фізичної культури до рівня основної форми за­нять і створюють сприятливі умови для досягнення кінцевої мети навчання в школі — підготовки всіх учнів до самостійного життя, творчої праці, форму­вання в них потреби та вміння самостійно займатись фізичними вправами, зміцнювати своє здоров'я і систематично підтримувати належний рівень фі­зичної підготовки упродовж життя.

Зміст уроків фізичної культури – не тільки набір фізичних вправ, як це часто трактується. Школярам треба прищепити гігієнічні навички, навчити їх раціонально будувати режим праці і відпочинку, вільно ходити, правильно дихати, загартовуватися і багато іншого, що стосується здорового способу життя.

Урок фізичної культури, як і будь-яка інша форма занять фізичними вправами, складається з трьох частин: підготовчої, основної та заключно ї. Неодмінність такої схеми диктується психофізичними закономірностями функціонування організму при виконанні м'язових навантажень і змін його працездатності: зона передстартового стану, зона впрацьовування, зона від­носної стабілізації і тимчасової втрати працездатності.

Підготовча частина уроку. Вона використовується головним чином для того, щоб організувати учнів і психологічно спрямувати їх на свідоме, активне оволодіння навчальним матеріалом і виконання інших завдань в даному уроці. Проводячи уроки в 1 і II класах, учитель сам подає перші організуючі команди, а починаючи з III класу, на початку уроку клас вишиковуєть­ся під керівництвом чергового (або фізорга), який потім рапортує учителю за встановленою формою про готовність класу до проведення уроку. Після при­вітання черговий стає на правий фланг. Почергово практикуючись в діях чер­гового, учні набувають організаторських здібностей, які потім активізують їх при виконанні різних шикувань і перешикувань, розрахунків тощо.

На перших уроках після привітання класу роблять перекличку з метою вивчення його складу. Надалі вони не є обов'язковою, оскільки у процесі проведення уроку вчитель буде оцінювати різноманітну діяльність учнів, да­вати індивідуальні та групові домашні завдання, підбивати підсумки уроку і виставляти оцінки. Таким чином кожен учень буде у тій чи іншій формі від­значений учителем.

Наступним важливим елементом дій учителя в підготовчій частині уроку є повідомлення завдань уроку. Спочатку необхідно підкреслити їх загаль­ну спрямованість, показати зв'язок з попереднім уроком і значення тих за­вдань, що висуваються на даний урок, збудити в учнів намагання до активної діяльності.

Для початкової організації класу потрібно декілька хвилин, потім починається розминка. Спочатку робиться загальна розминка. Вона спрямована на те, щоб з необхідною поступовістю активізувати функції м'язової, серце­восудинної та інших систем організму, викликати оперативні функціональні зрушення, котрі сприяють ефективній реалізації рухових можливостей. Най­більш ефективними в цьому плані є вправи в русі: різноманітні способи хо­дьби (навшпиньках, перекатом з п'ятки на носок, похідним, стройовим, м'яким, гострим кроком тощо); біг, стрибки, підскоки, танцювальні вправи, галопом, приставними кроками; загальнорозвиваючі вправи (ЗРВ) без предметів і з предметами (великі м'ячі, гімнастичні палиці, обручі, прапорці тощо).

Далі – спеціальна розминка. Суть спеціальної розминки полягає у забезпеченні оптимального впрацьовування систем організму у напрямі, адекватному особливостям наступ­ної діяльності. Ступінь різноманітності вправ загальної та спеціальної розминки залежить, перш за все, від кількості запланованих основних вправ і рівня їх за­своєння (етапу процесу навчання). Якщо в урок включено, наприклад, три основні вправи, то кожній з них повинна передувати спеціальна розминка.

У процесі проведення спеціальної розминки доцільно передбачити місце для короткочасної індивідуальної розминки, під час якої учні виконують запропоновані учителем і підібрані самостійно вправи, що сприяють кращій підготовці до розв'язання наступних завдань. Загалом на підготовчу частину уроку відводять приблизно від 7-10 до 12 хв.

В основній частині уроку ( фаза відносної стабілізації) розв'язуються такі завдання:

• набуття учнями знань, умінь і навичок виконання фізичних вправ за планом даного уроку;

• навчання учнів самостійно займатись фізичними вправами;

• формування правильної постави учнів у процесі виконання фізичних вправ;

• виховання фізичних якостей, що забезпечать успішне навчання і життє­діяльність учнів;

• сприяння моральному, трудовому, розумовому і естетичному вихованню, зміцненню волі учнів;

• підвищення рівня спортивних досягнень учнів.

На початку основної частини уроку вирішуються завдання, пов'язані з вивченням нового матеріалу, діями високої ко­ординаційної складності. Потім відпрацьовуються вправи, які потребують деталізованого розучування. І в кінці основної частини уроку — удосконаленняв техніці виконання вправ.

Розв'язуючи завдання в такій послідовності, учитель повинен забезпечити достатній рівень навантаження шляхом досягнення оптимальної інтенсивності і необхідної кількості повторення вправ: при розучуванні до 15-20 повторень і 30-40 при закріпленні і вдосконаленні навчального матеріалу.

Паралельно з формуванням умінь і навичок особливого значення набува­ють теоретичні відомості. Умовно їх можна поділити на чотири основні групи:

• відомості, що сприяють організації учнів у процесі занять фізичними вправами (наприклад, правила безпеки на заняттях з фізичної культури (І клас); правила організації рухливих ігор та розваг з молодшими шко­лярами; правила суддівства з різних розділів програми тощо);

• відомості, які безпосередньо пов'язані з практичним виконанням фізич­них вправ (знання основних вимог техніки виконання рухових дій, на­приклад, при розучування перекиду вперед, використовуючи такі різно­види методів слова, як опис і поясненні, учитель озброює учнів знання­ми техніки виконання вправи, сприяє розвитку свідомого ставлення уч­нів до виконання рухової дії);

• відомості з організації і методики проведення самостійних занять фізи­чними вправами (наприклад, самоконтроль за станом організму під час виконання фізичних вправ (IV клас), щоденник самоконтролю тощо).

Основною формою повідомлення теоретичних знань с усний виклад. Найбільш успішно застосовується розповідь, бесіда, опис, пояснення, а також поєднання цих засобів із засобами наочної демонстрації.

Виховання фізичних якостей є обов'язковою умовою кожного уроку. На уроках з комплексним змістом навчального матеріалу вправи для спрямованого впливу на фізичні якості ви­конуються у такій послідовності: підготовча частина уроку — прудкість, спритність; основна — сила, витривалість; заключна — гнучкість. На уроках з предметним змістом послідовність виконання спеціальних вправ залежить від характеру навчального матеріалу. Витривалість, наприклад, краще розви­вати на уроках, де використовується біг на довгі дистанції, сила і гнучкість — при застосуванні гімнастичних вправ, спритність — у спортивних і рухливих іграх. Для досягнення оптимального рівня рухової підготовленості учнів про­тягом усього навчального року пропонується: у І семестрі сприяти розвитку переважно загальної витривалості, силі, гнучкості та спритності; у II семестрі — загальної витривалості, швидкості та швидкісної витривалості. Значної цінності у комплексному розвитку фізичних якостей набуває така ор­ганізаційна форма занять, як «колове тренування».

Конкретна тривалість основної частини уроку залежить від об'єму і інтенсивності навантаження, віку і статі учнів, кількості часу, який буде витрачений у підготовчій і заключній частинах уроку. У середньому вона триває 30-35 хв.

Заключна частина уроку (зона тимчасової втрати працездатності). її тривалість — 3-5 хв. За цей час необхідно забезпечити спрямоване поступове зниження функціональної активності організму. Міра відновлюваної спрямованості заключної частини уроку залежить від тих функціональних зрушень, які мали місце в основній частині уроку. Разом з тим треба пам'ятати, що використання тут засобів, що прискорюють відновні процеси, не повинно зво­дити нанівець той позитивний ефект заняття, завдяки якому досягаються по­зитивні зміни в стані учнів.

У заключній частині, як правило, застосовують стройові та порядкові вправи, дихальні вправи, вправи на розслаблення, вправи на увагу та інші вправи, що не пов'язані з інтенсивними навантаженнями. У кінці уроку учитель коротко підбиває підсумки, оцінює дисципліну, загальні успіхи і недолі­ки, повідомляє або нагадує про домашні завдання.

Завдання додому можна давати усьому класові, групам учнів і окремим учням по ходу уроку. Зміст домашніх завдань складають вправи, спрямовані на розвиток основних рухових якостей, і повторення нескладних елементів техніки рухів. Зміст завдання додому повинен бути доступним і не пов'язаним з небезпекою травматизму і перенавантаження.

1. Визначення завдання уроку. Освітні, оздоровчі та виховні завдання до уроків фізичного виховання в 1-4 класах. Організація діяльності учнів на уроці фізичного виховання в початкових класах.

Мета фізичного виховання школярів —до закінчення шкільного курсу намагання сформувати вміння управляти життєво необхідними руховими діями в рівних умовах діяльності (вміння вищого порядку) та виховати потребу систематичних занять фізичними вправами протягом усього життя).

Менші завдання ставляться кожного навчального року - опанування матеріалу, передбаченого програмою відповідного класу (тактична мета). На серію уроків метою служить, оволодіння конкретними вправа­ми: наприклад, навчитися стрибати в довжину, кидати м'ячик.

Реалізується кожна з названих цілей, що випливає з більшої і є основною для формування меншої, шляхом послідовного висунення і розв'язання конкретних завдань на кожному уроці. Усі завдання щодо їх нього спрямування об'єднуються в методиці фізич­ного виховання у три групи: освітні, оздоровчі, виховні.

Вирішуючи освітні завдання, учнів озброюють необхідними знаннями, вміннями І навичками виконувати фізичні вправи, а також застосовувати їх у повсякденному житті, у процесі самовдосконалення. Причому засвоєння цих знань, умінь І навичок повинно відбуватися не механічним шляхом, а та­кими способами, які ведуть до розвитку особи учня.

Розв"язання оздоровчих завдань передбачає забезпечення можливого у пев­ному віці фізичного розвитку і фізичної підготовленості, формування постави І фізичної підготовленості, створення на заняттях найкращих умов для оздо­ровчого вплину на дітей.

Вирішення виховних завдань повинно забезпечити позитивний вплив занять фізичними вправами на розвиток моральних і вольових якостей.

Ми розглядаємо ці завдання окремо з метою глибшого проникнення в суть кожного з них.

Дата добавления: 2015-05-08