Підстави виникнення зобов'язань

Поняття пакту

Спочатку пакти характеризувалися як неформальні угоди, на які не

поширювався позовний захист в наслідок того, що вони були неформальними.

Юридична чинність їх полягала в тому, що виконання прийнятого на себе на

підставі неформальної угоди зобов'язання було виконанням належного. Той,

хто виконував таке зобевязання. не мав права потім вимагати повернення

виконаного через те. що виконання основано на неформальній угоді. Ці угоди

не вкладалися ні в один із розглянутих раніше контрактів і тому вважалися

неформальними, внаслідок чого позовний захист їм не надавався. Такі пакти

почали називати «голими». Проста, неформальна угода не породжувала

зобов'язання — такий давній принцип римського права. І все ж в одному з

едиктів претор оголосив, що він буде визнавати, підтримувати укладені

пакти. Так народився крилатий афоризм: «Угоди треба дотримуватися, не

порушувати». Проте з розвитком цивільного обороту завдяки своїй простоті і

доступності неформальні угоди укладалися все частіше. Між тим позбавлення

їх позовного захисту не сприяло усталенності обороту, навпаки, розривало

ділові відносини. Саме під тиском обороту спочатку як виняток деякі пакти

одержали позовний захист і почали називатися «одягнені пакти». Юридичне

визнання такі пакти одержали в різний час і ця обставина була критерієм

розмежування їх на три групи: а) приєднані пакти; б) преторські пакти; в)

імператорські пакти. Перші одержали позовний захист раніше за інших, другі

— в період республіки з боку претора, треті — були визнані імператорами.

Важливо усвідомити, як складалися правовідносини, внаслідок яких один

(кредитор) мав право, а інший мав обов'язки. іншими словами, з чого

виникали зобов'язання Відповісти на це запитання можна коротко —

зобов'язання виникали з юридичних фактів.

Факт — від лат. зроблене — означає дійсну, не видуману, реальну подію або

дію: землетрус, народження людини, вступ до шлюбу тощо. Проте одні з них

мають значення, а інші — ні. Факти, що мають правове значення, які мають

певні правові наслідки, називаються юридичними (народження людини, вчинення

злочину чи проступку та ін.). Факти, що не мають правових наслідків, не

відносяться до юридичних (прогулянка в лісі, відвідування родичів тощо).

Юридичні факти поділяються на події та дії. Ті з них, які настають

незалежно від волі людини, називаються подіями (смерть, землетрус та інші

стихійні дії сил природи) є юридичними фактами, але не завжди.

Дії — це факти, які настають за волею людей.

Дії, які здійснюються відповідно до чинного законодавства, називаються

правомірними, а ті, що порушують його, — неправомірними.

Правомірні дії, спрямовані на досягнення певного правового результату (на

виникнення, зміну або припинення прав і обов'язків), називаються

правочинами, наприклад продати, купити, обміняти, подарувати, здати в

оренду, заповісти, вступити до шлюбу тощо.

Як правило, встановлення, зміна або припинення прав і обов'язків для певних

осіб настає за їх згодою, за їх бажанням, тобто за їх волею

(волевиявленням). Такі правочини називаються двосторонніми (договір),

оскільки для виникнення їх необхідне волевиявлення двох сторін. Якщо права

і обов'язки виникають, змінюються або припиняються за волевиявленням однієї

сторони, правочини називаються односторонніми(заповіт). Неправомірні дії

поділяють на три види- а) приватні порушення; б) проступки; в) злочини. Нас

цікавлять саме цивільні правопорушення, тобто ті, що порушують цивільний

закон або договір. Цивільне правопорушення, яке порушує договір,

називається договірним цивільним правопорушенням (наприклад, відмова від

уплати купівельної ціни, орендної плати, заподіяння шкоди майну, взятому в

найм) Цивільне правопорушення, яке порушує права чи інтереси особи, з якою

порушник не знаходиться ні в яких договірних відносинах. дістало назву

позадоговірного, або деліктного. Різноманітність юридичних фактів є

підставою виникнення зобов'язань. Так само виникають зобов'язання й з

односторонніх правочинів, деліктів та інших позадоговірних правопорушень.

Ці юридичні факти, які є підставою виникнення зобов'язань, римляни

згрупували в чотири групи: а) з договорів; б) ніби з договорів; в)

зобов'язання виникають з деліктів, г) ніби з деліктів. Договір — це акт, з

якого виникає зобов'язання. Із двосторонніх правочинів (договорів) завжди

виникають зобов'язання, а із односторонніх — не завжди.

Дата добавления: 2015-05-10