Сторони в зобов'язанні

Поняття зобов'язання

Зобов'язальне право є основним розділом римського (і будь-якого іншого)

приватного права. Воно регулює майнові відносини в сфері виробництва і

цивільного обороту. Предмет зобов'язального права — це певна поведінка

зобов'язальної особи, її позитивні чи негативні дії.

Зобов'язання — це правове відношення, через яке одна сторона (кредитор)

має право вимагати, щоб друга сторона (боржник) що-небудь зробила, дала

або надала. Боржник зобов'язаний виконати вимогу кредитовара.

Проте в чистому вигляді зобов'язань, де кредитор має тільки право, а

боржник тільки обов'язок, виникає порівняно не багато. Вони дістали назву

односторонніх, оскільки одна сторона має тільки права, а друга — несе

тільки обов'язки. На практиці переважають зобов'язання, де кожна із сторін

має певні права і несе відповідні обов'язки. Їх називають двосторонніми. У

двосторонніх зобов'язаннях права і обов'язки між сторонами можуть

розподілятися рівномірно і нерівномірно. Якщо права і обов'язки кредитора

відповідають правам і обов'язкам боржника, то таке зобов'язання називається

сіна-лагматичним, або сіналагма. Як і всяке правовідношення, зобов'язання

підлягає захисту з боку держави. У сфері майнових відносин зобов'язання

займають провідне місце. Вони опосередковують усі сфери виробництва,

переміщення і розподілу товарів. Отже, зобов'язанням є право кредитора

вимагати від боржника здійснювати певні дії або утримуватися від здійснення

яких-небудь дій.

Особистий характер зобов'язання виявлявся в тому, що правове відношення

виникало лише між кредитором і боржником Спочатку зобов'язання було

абсолютно невідчужуваним. Кредитор не міг передати свої права, а боржник

перевести свої обов'язки на інших осіб. У зв'язку з суворо особистим

характером зобов'язання в нього не можна було вступити через представника.

Із наведеного вище випливає, що в зобов'язанні дві сторони — кредитор і

боржник. Інколи виникали зобов'язання багатосторонні, в яких брали участь

більше двох осіб (наприклад, договір товариства). Можуть бути зобов'язання,

в яких беруть участь більше число, множинність осіб. У цьому випадку

можливі принаймні три варіанти, коли на стороні кредитора:

а) одна особа, а на стороні боржника кілька. (один кредитор і кілька

боржників);

б) кілька осіб. на стороні кредитора, а на стороні боржника одна. (боржник

один, а кредиторів кілька),

в) на стороні кредитора і на стороні боржника кілька осіб. (об'єднання

фізичних осіб)

Зобов'язання з множинністю осіб на тій чи іншій стороні поділяються на

часткові й солідарні. І перші, і другі можуть бути активними і пасивними.

Якщо в зобов'язанні кілька кредиторів — це активне зобов'язання, якщо ж

кілька боржників — пасивне. Зобов'язання можуть бути одночасно і активними,

і пасивними. У частковому зобов'язанні за наявності кількох кредиторів

кожен з них має право вимагати від боржника виконання лише своєї частки, за

наявності кількох боржників кожен з них зобов'язаний виконати зобов'язання

також тільки в своїй частині. Зобов'язання, за яким кредитор має право

вимагати вщ будь-кого із боржників його виконання в повному обсязі,

називається солідарним. Заміна сторін в зобов'язанні спочатку не

допускалась. Як уже відзначалося, римське зобов'язання на ранніх стадіях

було суворо особистим взаємовідношенням кредитора і боржника, що за умов

обмеженого цивільного обороту не викликало істотних незручностей. Пізніше

був потрібний більш гнучкий підхід. Цьому сприяло й те, що з давніх часів

римське право допускало перехід більшості зобов'язань в спадщину Виняток

становили тільки зобов'язання, тісно пов'язані з особою кредитора або

боржника (аліментні зобов”язання тощо). Основою заміни осіб в зобов'язанні

стала новація (оновлення зобов 'язання), на підставі якої кредитор міг

передати своє право вимоги іншій особі. На зміну новації прийшла

досконаліша форма заміни кредитора. а потім і боржника. Почали

застосовувати особливу форму передачі зобов'язання, яка дістала назву цесії

— севкіо. Суть її полягала в тому, що кредитор, який бажав передати своє

право вимоги іншій особі, призначав його своїм представником по стягненню

боргу з боржника і передавав йому своє право.

Разом з поступкою вимоги допускалос я переведення боргу на іншу особу. При

передачі права вимоги особистість боржника ніякої ролі не відігравала, а

при переведенні боргу на іншу особу його особистість набувала істотного

значення. Для переведення боргу слід було дотримуватися таких умов: а)

прийняття чужого боргу — добровільне; б) особа, що приймає чужий борг,

повинна бути сторонньою; в) переведення має здійснюватися у формі певного

правочину. тобто бути належно оформленим.

Кодификация Юстиниана (роль,новели)

Юстиниан — восточно-римский император (527 — 565 гг.) — одно из средств

сохранения рабовладельческого строя видел в совершенном законодательстве.

Только сильное и жесткое законодательство способно держать в повиновении

все чаще восстающих рабов, основательно расшатывающих устои

рабовладельческой империи, полагал император. Кроме того, посредством

кодификации Юстиниан мечтал воссоздать бывшую единую Римскую империю. Между

тем законодательство находилось в хаотическом состоянии. Более чем за

тысячелетнюю историю Рима накопилось такое множество законов различного

ранга и содержания, эдиктов, конституций, других правовых документов, что

пользоваться ими было почти невозможно. Решено было подвергнуть кодификации

все накопившееся право — цивильное, преторское, императорское, сочинения

юристов и т.п.Кодификация Юстиниана по размаху неизмеримо превосходила все

предыдущие. Ее отличали широкая творческая основа, огромное количество

источников, серьезность, последовательность их обработки.Для осуществления

кодификационных работ Юстиниан 13 февраля 528 г. назначил комиссию в

составе 10 человек. Комиссии было поручено в первую очередь

систематизировать императорские конституции. Три прежние кодификации

императорских конституций значительно облегчили работу и уже через год

публикуется собрание конституций под названием Кодекс Юстиниана. Решается

также ряд спорных (около 50) вопросов путем принятия новых

конституций.Кодификационные работы, требующие принятия новых решений в

форме конституций, вызвали активную законодательную деятельность

императора. В течение трех лет было принято около 300 конституций. Таким

образом, получилось, что к концу работы кодификационной комиссии (533 г.)

разработанный Кодекс фактически устарел и требовал пересмотра. Комиссия

вновь его пересмотрела, обновила, привела в соответствие с кодификацией. В

новой редакции он был принят в 534 г. Таким образом. Кодекс Юстиниана

представляет собой собрание законов (императорских конституций) в точном

значении этого слова. Он состоит из 12 книг, каждая делится на титулы с

особым заглавием. Для кодификации юр. лит. в 530г. была создана специальная

комисия из 17 чел. Эта комисия пересмотрела,выбрала наиболее ценное,

привела в определенную систему. Такие замены, подмены и обновления позже

получили название интерполяций.Через три года работа по кодификации

сочинений классиков была завершена и опубликована как Дигесты, или

Пандекты, Юстиниана.Дигесты, или Пандекты, представляют;обой собрание

отрывков из 2000 сочинений 39 наиболее выдающихся римских юристов, в

основном тех, которые имели право официального толкования законов: 9200

отрывков — фрагментов. Дигесты делятся на 50 книг, книги — на титулы.

Основным содежанием Дигест являются фрагменты, относящиеся к частному

праву. Одновременно комиссия осуществила переработку Институций Гая,

которые были опубликованы одновременно с Дигестами 30 декабря 533 г. под

названием Институции Юстиниана. Они были подготовлены как учебное пособие

для начинающих юристов. Императорская конституция, утвердившая Институции,

прямо адресуется молодежи, «жаждущей (изучения) законов», и подчеркивает,

что Институции являются «первыми элементами всей юридической науки».

Институции Юстиниана состояли из 4 книг, 98 титулов; титулы соответственно

— из фрагментов, а большие фрагменты — из параграфов.Императорские

конституции, принятые после работы комиссии, вошли в четвертую часть

кодификации Юстиниана и получили название Новелл. Известно, что было 168

новелл, но полностью они до нас не дошли.

Кодификация Юстиниана, состоящая из 4 указанных выше частей, в XII в.

получила название Свода цивильного права.

Дата добавления: 2015-05-10