Легісакцінний процес

Особливості Формулярного процесу.

У другій половині періоду республіки Рим перетворився в могутню державу.

Легісакційний процес із своїм формалізмом уже не задовольняв потреб

економічної практики. Вимагалися радикальні зміни За повідомленням Гая,

законом Ебуція між 149 і 126 рр і двома законами Юлія (час прийняття

невідомий) до цивільного судочинства були внесені істотні зміни, які

грунтовно змінили легісакційний процес. Вони в основному зводилися до того,

що позивач звільнявся від неухильного обов'язку формулювати свої вимоги в

чітко встановленій формі Обов'язок юридичне грамотно, відповідно до закону

формулювати позовні вимоги перекладався на претора. Позивач мав тепер право

викладати претору свої позовні вимоги вільно. без дотримання формальностей

і ритуалів. Вислухавши пояснення сторін, їхні докази й заперечення претор

самостійно формулював юридичну сутність позову. Зміст спору він викладав в

спеціальній записці судді, яку почали називати формулою, звідси і назва

нового порядку судочинства. Формулярний процес, як і легісакційні.й.

поділявся на дві стадії. Він не тільки реформував застаріло римське

судочинство, а й закріпився у другій половині періоду республіки настільки,

що внаслідок своїх безсумнівних переваг виявився здатним обслуговувати

рабовласницький стан весь наступний період — принципат — до встановлення

абсолютної монархії. Саме формулярний процес дав змогу перетворити

застаріле цивільне право з вузьконаціонального у всесвітньо визнане,

абстраговане від своє; основи приватне право. У формулі містилося

формулювання юридичної сутності виниклого майнового спору. Послідовно йшли:

а) інтенція — викладення вимог позивача, сутності спору; б) кондемнація —

доручення судді звинуватити чи виправдати відповідача залежно від

підтвердження чи спростування інтенції.

У складніших випадках необхідно було стисло викласти в формулі факти й

обставини, якими позивач обґрунтовував свої вимоги; тоді на початку формули

перед інтенцією вставлялась демонстрація чи проскрипція, що конкретизували

її зміст. Окрім звичайних складових частин формули до неї інколи вводилися

додаткові: ексцепція — заперечення відповідача проти вимог позивача тощо.

Їх мета — специфікація окремих позовів.

Це найдавніша форма республіканського судочинства, яка існувала за часів

республіки близько до 126 р. до н.е. В самій назві, за деякими відомостями,

відбита історія його розвитку. За повідомленням Гая, цю форму процесу

почали називати легісакційною тому, що вона була заснована на законі як

противага застарілим формам приватної саморозправи. В перекладі на

українську — законні дії. Приватна саморозправа формально не грунтувалась

на законі. Гай же запропонував й іншу версію походження назви: позивач

повинен був починати виклад своєї вимоги словами закону, яким він

обґрунтовував її. Легісакційний процес міг здійснюватися в одній з п'яти

форм: засобом закладу, накладанням руки, взяттям застави; вимогою про

призначення судді, запрошенням відповідача до суду.

Процес розгляду спору починався звертанням позивача зі своєю вимогою до

претора. Спеціально встановлена форма звертання зобов'язувала позивача

починати її словами закону, на який він посилався на підтвердження своїх

вимог. Найменший відступ від форми звертання призводив до втрати права на

позов — процес припинявся. Характерна риса легісакційного процесу —

забезпечення явки відповідача до претора і в суд, що не було обов'язком цих

та інших державних органів. Позивач, бажаючий розглянути свою судову

справу, зобов'язаний був забезпечити явку відповідача до претора і до суду

доступними йому засобами, навіть застосовуючи силу.

Дата добавления: 2015-05-10