Основи римської сім”ї

Рецепція римського приватного права.

Після падіння Римської імперії в 476 р. римське приватне право продовжувало існувати і навіть розвиватися в його східній частині - Візантії. Саме там була

зроблена спроба врятувати рабовласницький спосіб виробництва шляхом

кодифікації римського права, що була вжита імператором Юстініаном. Однак

невмолиме колесо історії остаточно розвалило колись могутню рабовласницьку

імперію Стародавнього Риму. З її падінням для римського п іава настала

епоха забуття. На тривалий час воно ніби знікло. Його перестають вивчати,

губляться нечисленні записи. Здавалось, остаточна загибель і втрата

неминучі. Про ге римське право продовжувало жити у свідомості римське о

народу, підкореного варварами. Поступово його починають застосовувати у

відносинах між римським населенням, а потім і вивчати. З розвитком

ремесел, торгівлі і торгови відносин попит на римське право зростає.

Наприкінці XI ст. в Болоньї був заснований університет, який набув

всесвітньої слави завдяки вивченню римського права. Він став центром

юриспруденції, що відроджувалась.

Удругій половині XIII ст. на зміну глосаторам рийшли коментатори, що

привнесли у вивчення римського права певні схоластичні риси. Вони більше

уваги приділяли тлумаченню глос, ніж безпосередньо джерелам. Проте вже на

початку XVI ст. знову настає епоха активного відродження римського права.

Однак римське приватне право було правом рабовласницького суспільства,

основою якого був рабовласницький спосіб виробництва. Його правові

інститути треба було переробити з урахуванням потреб нового економічного

ладу, шо зароджувався. Рецепції римського приватного права значною мірою

сприяли абстрактний характер, відмежування від основи, що його породила,

здатність приживатися в будь-яких економічних умовах. Головний інтерес

римлян був спрямований на розвиток і визначення тих відносин, які є

абстрактними відносинами приватної власності. Ці якості дозволили римському

приватному праву стати чинним загальним правом ряду європейських держав.

Найбільшою активністю відзначався процес рецепції римського приватного

права в Німеччині. Багато висновків, висловлювань римських юристів з часом

не тільки не втратили свого правового значення, а й стали крилатими,

перетворилися в юридичні презумпції (положення. що не потребують

доведення).

З найдавніших часів римська сім'я була моногамною й патріархальною. Як

усталене об'єднання вона виникає з розкладанням родового ладу. Перша

історична форма моногамії вже заснована на владі батька сімейства.

Сім 'я — це засноване на шлюбі чи кровному спорідненні об'єднання осіб,

пов'язаних спільністю побуту, взаємною допомогою й моральною

відповідальністю.

Давньоримська сім'я несла на собі відбиток родового ладу Вона будувалася

за принципом підпорядкування владі глави сімейства. До складу сім'ї, крім

глави сімейства, належали його дружина, діти та їхнє потомство, інші

родичі, кабальні, а також раби. Терміном Гатіїіа позначалась сукупність

всього майна, дітей, рабів та іншої робочої сили.

Отже, за сімейним станом римські громадяни поділялися, як вже зазначалось,

на осіб свого права та осіб чужого права. До перших відносилися

домовладики, до других — інші члени сім'ї, так звані підвладні. Сім'я,

заснована на підпорядкуванні владі юмовладики, називалась агнатською. Всі

підвладні підкорялися владі одного домовладики і вважалися родичами, тобто

агнатами. Після смерті домовладики його дорослі с іни були носіями влади в

сім'ї, а дружини й діти підпадала під їхню владу. Між тим розвиток

продуктивних сил активізує цивільний оборот, зростання приватної власності,

що, в свою чергу, призвело до зародження нової, когнатської (кровної)

сім'ї, Виробництво матеріальних благ в більшій кількості, ніж можуть

спожити їх виробники, породжує прагнення батьків закріпити накопичене

протягом життя майно за кровними потемками (нащадками), передусім за

дітьми.

Дата добавления: 2015-05-10