Система державного суду. Понятя суду, судового процесу

Єманципація.

Досягнення сином повноліття, заснування власного дому, сім'ї та

господарства не припиняли батьківської влади і не послабляли її. Лише

досягнення сином високого громадського становища (посади консула, префекта,

магістра) звільняло його від батьківської влади, що, як право однобічне,

могла бути і припинена в однобічному порядку — волею батька.

Батько своїм волевиявленням мав право звільнити сина з-під своєї влади. Це

дістало назву еманципації, форми якої були різноманітні. Внаслідок

еманципації син ставав особою свого права, набував повної правоздатності і

господарської самостійності, хоча й втрачав спадкові права у своїй колишній

сім'ї. Останнє обмеження швидко відпало, проте повністю влада батька не

припинялась і після еманципації. Батько зберігав за собою право

користування половиною майна сина.

Здійснення захисту прав і інтересів громадян повністю перейшло до

державного суду. Точної дати виникнення державного суду джерела не

містять. Проте зрозуміло, що він виникає одночасно з утворенням держави,

оскільки є одним із знарядь останньої для утримання в покорі стану рабів.

Завдяки розподілу праці охорона інтересів, що зіштовхувалися між собою,

окремих індивідів перейшла до рук небагатьох. Функції державного суду на

початку виникнення були зумовлені наявністю права публічного і права

приватного. Справи, що стосувалися інтересів держави, розглядалися

публічним судом. Майнові спори належало розглядати в цивільних судах.

Діяльність суду щодо здійснення правосуддя називається судовим процесом,

який залежно від характеру справи, що розглядається, поділявся на

кримінальний і цивільний. Справи по звинуваченню кого-небудь у вчиненні

кримінального злочину розглядалися в порядку кримінального процесу. Спори,

що виникали між особами з приводу майна (майнові спори), підлягали розгляду

в формі цивільного процесу. Особа, що вважала своє майнове право порушеним

і зверталася до суду за його захистом, дістала назву позивача, а особа, до

якої заявлялася претензія — позов. — відповідача у справі Вимога позивача,

звернена до суду, про надання захисту порушеному праву називається позовом.

Особливістю римського цивільного процесу в республіканський період і період

принципату є його поділ на дві стадії: розгляд справи в претора та розгляд

справи в суді. Перша стадія мала на меті підготовку справи до слухання,

друга — в суді. Це були дві стадії одного і того самого судового процесу,

що розглядав одну й ту ж справу в два етапи. Справа не розглядалася в суді

без її розгляду у претора. Закінчення розгляду справи у претора мало місце

лише у випадках, коли відповідач визнавав заявлені до нього вимоги і

погоджувався їх виконати. За таких умов спрямування справи до суду не

вимагалось. Отже, якщо відповідач позов не визнавав, він підлягав

обов'язковому розгляду як в стадії (у претора), так і в стадії (в суді) На

жаль, немає вірогідних даних щодо пояснення доцільності поділу римського

цивільного процесу на дві стадії, а також розкриття їх мети, що стояли

перед кожною з них. Проте безсумнівним залишається факт — поділ цивільного

процесу на дві стадії значною мірою сприяв вдосконаленню римського

приватного права.

Дата добавления: 2015-05-10