Половці

Відносини Русі з степовими кочовими народами у 9-12ст.

Перша згадка печенігів в руських літописах датується 915 р., коли була укладена русько-печенізька мирна угода. 920 року відбувся похід Ігоря на печенігів. У 944 р. печеніги беруть участь у поході князя Ігоря на Константинополь в якості союзників.

На середину Х ст. печеніги контролювали степи від Дону до Карпат, а певна їх частина продовжувала кочувати на Поволжі.

Походом 965 р. на Саркел князь Святослав та розоренням столиці хозар Ітиля Святослав знищив конкурента і ворога печенігів на сході. Вступивши у війну з Візантією, він спровокував ромеїв підкупити печенігів, щоб ті пішли на незахищений Київ. печеніги на чолі з ханом Курею у 968 р. напали на Київ.

У 970 р. після остаточного розгрому Хозарії Святослав уклав з печенігами угоду про спільний похід на Візантію. Русько-печенізька військова коаліція була розгромлена ромеями. У 972 р., коли Святослав з невеликою дружиною Дніпром повертався до Києва, намовлені ромеями печеніги напали на руське військо на порогах і Святослав загинув.

За правління Володимира Київська держава втратила землі між Россю і Стугною. Володимир розпочав будувати масштабну оборонну лінію проти степових нападників по річкам Сула, Трубіж, Стугна, Ірпень, Остер, Десна. Численні нові фортеці з’єднали лініями земляних насипів з ровами – легендарні Змієві вали. Сигнальна система оповіщала про напад кочовиків, а гарнізони тримали оборону у фортецях, доки надійде підкріплення.

Справу батька продовжив Ярослав Мудрий, який пересунув кордон Русі на південь до Росі та Сули. У 1032 р. він збудував оборонну лінію по р. Рось з центром у м. Юр’їв (нині Біла Церква). У 1036 р. печеніги черговий раз напали на Київ, але були розгромлені князем Ярославом на полі перед південними воротами міста (нині Софіївська площа). За літописом, на честь перемоги над печенігами Ярослав заклав Софію Київську.

Після поразки під Києвом під тиском нової тюркської орди огузів або торків зі сходу частина печенігів переселилася до Угорщини, інша лишилася в степу і пізніше увійшла до племінного об’єднання половців. Деякі печенізькі роди відкочували на Нижній Дунай, де воювали з Візантією, зазнали поразки і були розселені у прикордонних провінціях імперії. На думку деяких дослідників, гагаузи півдня Молдови є далекими нащадками печенігів або торків.

Як відомо з літописів, половці мали складні відносини з Руською державою. Войовничі номади регулярно нападали на землеробське населення Київщини, Переяславщини, Чернігівщини з метою пограбування та захоплення полонених. У відповідь давньоруські князі з дружинами здійснювали походи на половецьку землю. Славні перемоги над нападниками чергувалися з гіркими поразками. Яскравий опис невдалого походу на половців 1185 р. Новгород-Сіверського князя Ігоря дає відомий епос «Слово о полку Ігоревім». Славетним борцем з половцями був київський князь Володимир Мономах (1113–1125).

Однак руські князі не тільки воювали з половцями, але й залучали степовиків як союзників у міжусобицях – «приводили поганих на Русь», як писали літописці. Особливо грішили цим чернігівські князі Ольговичі, які поріднилися з половцями. Київський князь Юрій Долгорукий взяв за дружину дочку хана Боняка, онуком якому доводився Андрій Боголюбський, який навіть мав монголоїдну зовнішність. Тісні контакти з Руссю призвели до християнізації частини половецької знаті.

Починаючи з другої половини ХІ ст. половці здійснюють походи на Нижній Дунай, Фракію, Македонію, Угорщину. У ХІІ ст. вони, схоже, опанували степи Добруджі, про що свідчать типові підкурганні половецькі поховання з характерними антропоморфними скульптурами. Болгари та візантійці використовували половецькі війська у збройних конфліктах на Балканах. А 1205 р. візантійське військо разом із союзниками половцями розбило військо хрестоносців під Адріанополем.

Дата добавления: 2015-05-08