Уголовно-исполнительные правоотношения. 1 страница

37.

36.

35.

33.

32.

31.

30.

29.

28.

27.

26.

25.

24.

23.

22.

21.

20.

19.

18.

17.

4.

3.

2.

1.

Землевпорядне проектування — це наукова дисципліна, яка ви­вчає методи проектування і закономірності функціонування землі як головного засобу виробництва в сільському та лісовому господарствах, просторового базису і природного ресурсу для найповнішого, науково обґрунтованого, раціонального і ефективного використання земель.

Землевпорядне проектування — це процес пошуку оптима­льних рішень організації використання земель, формування право­вого режиму землекористування та інформації для прийняття управлінських рішень.

Функціями землевпорядного проектування землекористування є:

- соціо-еколого-економічний аналіз існуючого землекористуван­ня та природних просторів;

- аналіз актуальних форм використання землі й простору в їх суспільному зв’язку з урахуванням потенціалу, проблем та конф­ліктів;

- встановлення економічної доцільності, соціальної та природної узгодженості, а також погодження умов із системами землекористу­вання;

- оцінювання переваг використання землі;

- оцінювання узгодженості різних типів землекористування з багаторазовим використанням землі;

- мінімізація конфліктів використання земель;

- концептуальне обґрунтування заходів;

- розроблення форм використання земель та наслідків їх впливу на довкілля;

- оцінювання соціальних наслідків концептуальних заходів;

- визначення економічних та екологічних наслідків;

- створення концепції та планів дій найбільш ефективного і еколого-безпечного землекористування.

Ураховуючи загальні принципи землеустрою та обов’язкові ви­моги до процесу проектування, можна сформулювати принципи зе­млевпорядного проектування.

Перший принцип полягає в урахуванні сучасних земель­них правовідносин, вважаючи землі об’єктами ринкового механізму.

Другий принцип — це висока економічна, екологічна і со­ціальна ефективність проектних пропозицій. Кожне проектне рі­шення має бути детально економічно обґрунтоване. Таким обґрун­туванням є розрахунок очікуваного ефекту у вигляді додаткового доходу чи збільшення вартості землі в результаті запропонованих землевпорядних заходів.

Третій принцип полягає в охороні землі від безгосподарського використання, нераціональної господарської діяльності та несприятливих явищ природи. Кожне проектне рішення повинно ма­ти правове і екологічне обґрунтування. Пропозиції щодо подальшо­го використання кожної ділянки землі мають ґрунтуватися на пев­них нормативних актах, які запобігають недбайливому витрачанню землі і спрямовані на збереження і збільшення родючості ґрунтів та поліпшення природних ландшафтів.

Четвертий принцип — це комплексність у вирішенні про­ектних завдань. Потрібне тісне узгодження складових частин і еле­ментів проекту між собою та з іншими прогнозованими, плановими і проектними рішеннями з використання і поліпшення землі, а та­кож з організації засобів виробництва, які тісно пов’язані з нею.

П’ятий принцип — це зональність, тобто йдеться про дета­льне врахування при проектуванні природно-сільськогосподарсько­го районування земельного фонду країни, природних умов і просто­рових властивостей землі об’єкта землеустрою. Для цієї мети вико­ристовують дані земельного кадастру України, матеріали різних обстежень і вишукувань та класифікацій придатності земель.

Організація сталого землекористування полягає в розробленні таких моделей системи землекористувань, які б забезпечили економічно ефективне та економічно безпечне використання землі людиною і забезпечення її потреб у майбутньому.

Ці потреби різноманітні, починаючи від продуктів харчування і закінчуючи місцем проживання, від території, де може жити людина, до територій для збереження рослинного і тваринного світу.

Важливим завданням землеустрою в контексті стратегії сталого розвитку є просторове визначення видів землекористування, які визначаються при землевпорядному проектуванні, а також розробка і реалізація заходів щодо поліпшення умов використання та охорони земель.

Першочергове завдання землевпорядного проектування – визначити який вид діяльності, де і коли має застосовуватися. Наявність багатьох користувачів і користувань є основною причиною необхідності досягти оптимального використання землі.

Науково обґрунтована стратегія просторового розвитку є важливою частиною організації сталого землекористування в межах сталого розвитку, що враховує екологічні цілі, водночас зважаючи на соціально-економічні вимоги та потреби суспільства.

Планування використання та охорони земель як функція державного управління землями – це врегульована нормами права діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування щодо регулювання використання земельних ресурсів України.

Згідно із Земельним кодексом України, використання земель планують з метою:

-вдосконалення розподілу земель відповідно до перспектив розвитку економіки,

-поліпшення організації територій

-визначення інших напрямів раціонального використання земель та їх охорони в цілому по державі, регіонах та інших адміністративних утвореннях.

Метою загальнодержавної та регіональної програм ви­користання та охорони земель є проведення державної політики, спрямованої на

- збалансоване забезпечення потреб населення і га­лузей економіки у земельних ресурсах,

- раціональне використання та охорону земель, захист їх від виснаження, деградації, забруд­нення,

- збереження ландшафтного і біологічного різноманіття

- та створення екологічно безпечних умов проживання населення і про­вадження господарської діяльності.

Економічне районування - поділ території за природними умовами та умовами формування територіально-виробничих комплексів, що проводиться з метою забезпечення збереження екологічної рівноваги та гармонійного розвитку економіки адміністративно-територіальних утворень і є найважливішою передумовою дійового регіонального чи територіального планування, проведення ефективної державної земельної політики.

Характерними для економічного району (зони) є спільність умов і процесів розвитку структури землекористування та його вза­ємодія з навколишнім природним середовищем. Цю спільність ви­значає насамперед ресурсний потенціал території і подібність соці­ально-економічних та природних умов використання його компо­нентів.

Виділення економічних районів забезпечується в результаті глибокого аналізу всієї сукупності природно-ресурсних, економічних, історичних, транспортних та інших умов розвитку і розміщення господарства. Важливо виявити чинники, які можуть зумовити зміни напрямів подальшого розвитку землекористування та визначити нові лінії розвитку землекористування.

Потреба в типології територій виникає при розв'язуванні бага­тьох завдань їх соціально-економічного розвитку. Виявлення територій, що характеризуються якісно особливими регіональними ознаками, є основою типологічного підходу до регіонального ви­вчення певних процесів соціально-економічного розвитку і приро­докористування.

Поняття «тип», «типологія», «типологізація» досить часто викори­стовують у науковій літературі.

Під типологією розуміють метод наукового пізнання, що ґрунтується на поділі сукупності об'єктів на групи за певними характерними ознаками.

Термін типологізація означає сам процес поділу. У землевпорядних дослідженнях метод типології дає змогу складати впорядковані описи множин однорідних об'єктів, а також ви­вчати будь-які закономірності на основі аналізу таких множин.

Економіко-географічне положення (ЕГП) є вирішальним рентоутворювальним чинником у галузі земельних відносин, і розмі­щення с-г та промислового виробництв.

Воно входить до переліку класичних чинників розміщення будь-якого виробництва.

При територіальному плануванні і землевпорядному проектуванні важливо враховувати географічне положення, структуру транспортної мережі (яка відображає територіальну зв'язаність ра­йону), магістральність шляхів, просторову віддаленість від розвине­них центрів сусідніх районів, ринків збуту продукції.

Економіко-географічне положення характеризується унікальним поєднанням природних умов і ресурсів. Його природно-ресурсний по­тенціал визначається запасами земельних, водних, рекреаційних, а також паливно-енергетичних, мінерально-сировинних ресурсів.

Показник кількісної оцінки ЕГП має одночасно відображати па­раметри земельного об'єкта, відносно якого визначається ЕГП, су­марну потужність діючих чинників, сумарну відстань між об'єктом і чинниками, що впливають на нього, та наявність транспортної ме­режі.

1. Метод визначення рівнів економічного і соціального розвитку землекористування

Ефективність землекористування залежить від багатьох критеріїв розвитку територій. Найхарактернішою ознакою є рівень економічного і соціального розвитку територій.

Незважаючи на тенденцію зближення економічного і соціального розвитку суміжних територій, між адміністративно-територіальними утвореннями завжди залишаються певні відмінності у рівнях економічного розвитку внаслідок дії об'єктивних чинників (відмінності у природних умовах і земельних ресурсах, чисельності населення, трудових ресурсів, розселенні, історичному розвитку економіки та ін.).

Визначення рівнів економічного розвитку конкретних територій вимірюють кількістю сукупного суспільного продукту або національного доходу в середньому на душу населення або одиницю земельних ресурсів.

2. Метод визначення комплексності, спеціалізації територіального розвитку

У дослідженнях проблем територіальної організації використан­ня та охорони земель широко застосовують поняття «комплексність», «комплексний розвиток» території. Вони характеризують взаємопов'язаність, пропорційність, зба­лансованість поєднання галузей і виробництв.

Комплексність розвитку землекористування відповідних терито­рій є необхідною умовою підвищення ефективності суспільного виробництва та рівня життя населення.

Комплексність розвитку перед­бачає:

поліпшення і вдосконалення форм організації виробництва і території;

взаємозумовлене і збалансоване зростання матеріального виробництва та галузей інфраструктури;

послідовне дотримання принципів групового розселення, що сприяє раціональному вико­ристанню праці та підвищенню рівня життя населення;

раціоналі­зацію економічних зв'язків;

постійне вдосконалення системи охорони природи, земель та ефективного використання земельних та ін­ших її ресурсів.

Цей метод передбачає використання науково обґрунтованих норм і нормативів.

Норма – це встановлена гранична або середня кількість будь-чого, що допускається правилом (планом чи якоюсь конкретною умовою).

Стосовно сфери с-г виробництва норма — це обґрунтована міра витрат земельного ресурсу на вироблення одиниці конкретної продукції або певної кількості продукції на одиницю площі.

Норма є величиною динамічною, що змінюється внаслідок удосконалення умов виробництва і встановлюється відповідно до очікуваного рівня техніки, технології та організації праці.

Норматив — це складова норми. Він характеризує рівень використання землі або частку витрат на одиницю площі, маси, обсягу.

Процес формування і впровадження норм і нормативів планування використання земель та обсягів виробництва можна поділити на п'ять стадій:

1) визначення системи норм і нормативів;

2) складання координаційного плану розроблення норм і нормативів;

3) визначення виконавців, обсягів і джерел фінансування;

4) розрахунок норм, нормативів та їх затвердження;

5) впровадження норм і нормативів у практику планування та землевпорядного проектування.

Баланс — це система показників, які характеризують стан будь-якого явища, що постійно змінюється.

Балансовий метод використовують для узгодження обсягу і структури суспільних потреб із земельними, матеріальними, трудовими та фінансовими ресурсами.

Балансовий розрахунок координує різні прогнозно-програмні завдання, поєднуючи всі прогнозно-програмні цілі в певну ієрархічну структуру.

Будь-який баланс є синтезом окре­мих балансів, кількість яких може бути як завгодно великою. Інфор­мацію, потрібну для складання балансу, отримують з інших балансових розрахунків.

Модель балансу можна подати за допомогою способів матричної алгебри у формі системи рівнянь або побудувати в табличній (матричній) формі.

У землевпорядному проектуванні застосовують систему балансів, у якій розрізняють такі їх види:

за одиницями вимірювання — натуральні, натурально-вартісні, ціннісні (вартісні), трудові;

за масштабами об'єкта аналізу —господарські, суспільно-господарські, ра­йонні, міжрайонні, внутрішньорайонні,

за часовою ознакою — ста­тичні, динамічні;

за метою дослідження — звітні (статистичні), прогнозно-планові.

Картографічний метод — це сукупність заходів і засобів для просторової інтерпретації та аналізу розміщення об'єктів і явищ на­вколишнього середовища.

Він передбачає використання географічних засобів побудови двовимірного зображення на площині.

Застосування картографічного методу в процесі наукового пі­знання і аналізу зумовлене такими основними властивостями карт:

можливістю вибіркового відображення об'єкта моделювання (про­грамного прогнозування);

узагальненням його властивостей;

метричністю (можливістю вимірювання і математичного порівняння);

не­перервністю;

наочністю.

Еколого-ландшафтний метод ураховує ландшафтну дифе­ренціацію території з виділенням еколого-ландшафтних зон (типів, підтипів, видів) і передбачає устрій території по визначених частинах агроландшафту (місцевостях, урочищах, підурочищах).

Землевпорядне проектування на ландшафтній основі починаєть­ся при цьому з еколого-ландшафтного мікрозонування території сільської ради або с-г підприємства, яке здійснюється в ході підготовчих робіт до складання проекту землеустрою і закінчується формуванням екологічно однорідних ділянок, до яких прив'язується система господарства, землеробства.

Додатково проектуються організаційно-територіальні захо­ди, які підвищують екологічну стабільність території: мікрозаповідники, міграційні коридори, зони рекреації та ін.

стадії землеустрою:

1) підготовчі роботи

2) аналіз розроблених схем та прогнозів використання і охорони земель;

3) складання землевпорядної документації;

4) розгляд, погодження і затвердження землевпорядної документації;

5) здійснення проектів землеустрою;

- винесення проекту в натуру (на місцевість);

- оформлення і видача землевпорядних матеріалів і документів;

6) авторський нагляд за виконанням проекту.

Підготовчі роботи є першим етапом розроблення проекту земле­устрою. Вони потрібні для одержання матеріалів, які використову­ють при складанні, обґрунтуванні й оформленні проекту землеуст­рою і перенесенні його в натуру.

Підготовчі роботи складаються з камеральної землевпорядної підготовки і польового землевпорядного обстеження території.

Камеральну землевпорядну підготовку виконують до виїзду на об'єкт проектування.

Її починають із визначення або уточнення учас­ників землеустрою, тобто власників землі і землекористувачів, інте­реси яких у тому або іншому відношенні торкаються землеустрою.

Польове землевпорядне обстеження проводять на території, де перерозподіляють землі. Для цього виїжджають у поле.

При обстеженні в натурі

визначають місце розташування земе­льних масивів, намічуваних для розміщення запроектованих зем­леволодінь і землекористувань;

установлюють наявність, стан і мо­жливості використання об'єктів інфраструктури (доріг, будівель і споруд, комунікацій, меліоративних мереж);

вибирають місця і ді­лянки для розміщення садиб господарств (якщо це потрібно);

уточ­нюють місце розташування деградованих земель, тобто забруднених, заражених, ерозійно небезпечних, які зазнають ерозії;

Проектна документація складається з графічної частини і текстової частини.

До текстової частини матеріалів відносяться:

- завдання на проектування

- розрахункові таблиці

- пояснювальна записка

- правові документи

- перелік обмежень у використанні земель і земельних сер­вітутів, експлікації земель.

- виписки з текстових матеріалів обстеження земель

- матеріали проектування, розгляду і затвердження проекту

- матеріали перевірки проекту та інше

До графічної частини матеріалів землевпорядної справи відносяться:

- плани землеволодінь (землекористувань)

- планово-картографічні матеріали різних обстежень земель

- кадастрові плани

- робочі креслення перенесення проектів в натуру та інші.

Переносять проект у натуру відповідно до технічних вимог та ін­струкцій з виконання відповідних робіт.

Перенесення проекту в натуру по­лягає в технічно точному прокладанні на місцевості проектних меж землеволодінь і землекористувань та закріпленні їх межовими знаками.

Проект переносять у натуру на основі робочого (розбивного) креслення, на якому показують гра­фічно з написами всі еле­менти, необхідні для дій у польових умовах:

ситуа­цію для орієнтування на місцевості;

геодезичні дані для вимірювання кутів і довжин ліній;

напрямок ходу (стрілками);

місця установлення межових знаків.

Усі поворотні пункти межі земельної ділянки, крім меж, що проходять по природних межах (урочищах) або лінійних спорудах (загорожі, фасади, елементи дорожньої мережі), закріплюються межовими знаками.

На кресленні меж земельної ділянки показують

- Поворотні точки меж

- Їх номери

- Міри ліній

- Лінійні об’єкти, що є межами ділянки

- Межі і кадастрові номери земельних ділянок інших землекористувачів, розміщених у межах наданої ділянки

- Межі зон, на які встановлено обмеження або особливий режим використання земель

Державна експертиза землевпорядної документації – це діяльність, метою якої є дослідження, перевірка, аналіз та оцінювання обєктів експертизи щодо їх відповідності вимогам законодавства, встановленим стандартам, нормам і правилам, а також підготовка обгрунтованих висновків для ухвалення рішень щодо обєктів землеустрою.

Державну землевпорядну експертизу проектної документації проводить за кошти замовника.

Існують 3 варіанта висновків державної землевпорядної експертизи.

1- Проектну документацію, розроблену згідно з вимогами земельного законодавства і чинних нормативно-технічних документів, оцінюють позитивно (погоджують).

Іноді погодження документації можуть доповнюватись певними умовами щодо додаткового опрацювання деяких питань, внесення коректив, виконання яких не потребує істотних доопрацювань.

2 – проектну документацію, яка не повною мірою відповідає вимогам земельного законодавства і чинних нормативно-технічних документів, повертають на доопрацювання. При цьому визначають конкретні вимоги, відповідно до яких потрібно внести зміни і доповнення до землевпорядної документації.

3 – якщо проектна документація не відповідає вимогам законодавства і є неприйнятною щодо раціонального використання та охорони земель, її оцінюють негативно і не погоджують.

Негативна оцінка має бути всебічно обґрунтована положеннями відповідних законодавчих і нормативно-технічних документів.

Висновки державної землевпорядної експертизи набувають правового статусу після затвердження їх відповідним керівництвом Держземагентством України, обласних, Київського, Севастопольського міських управлінь земельних ресурсів.

Висновки державної експертизи зберігають свою силу протягом дії документації, після чого, якщо передбачені проектні рішення не реалізовані, вона підлягає повторній державній землевпорядній експертизі (за потреби – після відповідного коригування).

Погоджена у встановленому порядку документація, яка отримала позитивний висновок державної експертизи, затверджується ВРУ, органами місцевого самоврядування або органами виконавчої влади.

Послідовність дій, що охоплює використання методів для практичного розв’язання завдань проекту, називають методикою проектування.

Технологія проектування – процес, який містить сукупність виробничих операцій для рішення проектних завдань.

Застосовують 3 основні технології.

Традиційна технологія.

Грунтується на вирішенні проектних землевпорядних завдань методом послідовних наближень, від загального до часткового і у зворотньому напрямку.

Процес ухвалення проектного рішення і його якість у цьому разі залежать від знань. Досвіду, уміння проектувальника, його інтуїції, здатності оцінити і вирахувати всі умови і чинники, які впливають на проектне рішення. Тому, використання традиційної технології не завжди забезпечує отримання оптимальних рішень, а процес проектування виявляється досить тривалим.

Комплексна технологія

Основою комплексної технології є сполучення традиційних методів проектування з використанням для розвязання окремих землевпорядних завдань математичних методів.

Ця технологія предбачає вирішення оптимізацйійних завдань і дає можливість визначити такі показники проекту:

- площі трансформації, меліорації і поліпшеня угідь

- типии, види, кількість, розміри і розміщення сівозмін

- склад і структуру протиерозійних заходів

- координати виробничих центрів

Розвиток комплексної технології сприяв автоматизації окремих обчислювальних процедур і розробленню спеціалізованих землевпорядних программ, які дають змогу виконувати кошторисно-фінансові розрахунки, обчислювати таблиці агроекономічного обгрунтування проекту, оцінювати його ефективність.

Автоматизовані технології

Автоматизована технологія – процесс одержання цілком закінчених землевпорядних рішень за заздалегідь заданими программами, який здійснюється з використанням автоматизованого робочого місця землевпорядника-проектувальника.

Технічне забезпечення передбачає компьютер з великим обємом оперативної памяті, набір периферійних пристроїв. До такого набору обовязково повинні входити плоттер (графопобудовник, принтер), здатні виводити на папір графічне зображення в потрібному маштабі із заданною точністю.

Доцільно використання планшетного сканера.

Схема землеустрою адміністративно-територіального утворення (області, району, території ради) — це комплекс текстових і графічних матеріалів, що мають юридичний, технічний, економічний зміст і наукове обґрунтування проблем, що розглядаються.

Основні завдання схеми землеустрою адміністративно-територіального утворення:

1. Проведення аналізу стану використання земель та оціню­вання ресурсного потенціалу земельних ресурсів адміністративно-територіального утворення

2. Економічне районування та еколого-ландшафтне, ерозійне, агроекологічне зонування території адміністративно-тери­торіального утворення.

3. Виявлення земельних ділянок, які не використовуються, нера­ціонально використовуються або використовуються не за цільовим призначенням

4. Формування або уточнення площ спеціальних земельних фон­дів для регулювання обігу земель.

5. Оптимізація складу і співвідношення угідь, виявлення резервів земель, придатних для сільськогосподарського виробництва, меліо­рації і поліпшення

6. Уточнення меж територій (земель) природоохоронного, природно-заповідного, оздоровчого, рекреаційного й історико-культурного призначення.

7. Виділення земель з різними режимами використання, а також земель, обмежених у використанні й обтяжених правами інших осіб.

8. Уточнення меж земель поселень, а також аналіз стану і вико­ристання земель комунальної та державної власності.

9. Обґрунтування потреби в земельних ресурсах для розвитку га­лузей різних форм господарювання на землі, визначення потреби в земельних ділянках для надання їх громадянам і юридичним осо­бам для сільськогосподарських і несільськогосподарських цілей.

10. Удосконалення територіального і міжгалузевого перерозподілу земель.

11. Перерозподіл земель с-г призначення з метою усунення недоліків у розміщенні існуючих землеволодінь і землекористувань (черезсмужжя, вклинення, вкраплення, далекоземелля та ін.), створення нових с-г підприємств.

12. Обґрунтування перспектив розвитку і удосконалення територі­ального розміщення галузей сільського господарства, об'єктів його інженерної, виробничої і соціальної інфраструктури.

13. Розроблення заходів щодо поліпшення с-г угідь, консервації земель, рекультивації порушених земель, підвищення родючості ґрунтів, захисту земель від ерозії, підтоплення, заболочування, вторинного засолення, забруднення відходами виробництва і споживання, радіоактивними речовинами

14. Визначення потреби в капітальних вкладеннях, матеріальних і трудових ресурсах для реалізації намічених заходів, розроблення пропозицій щодо фінансування і здійснення заходів, передбачених схемою землеустрою.

15. Розрахунок техніко-економічних показників, екологічної, економічної і соціальної ефективності заходів, намічених у схемі землеустрою.

Під час розроблення схеми землеустрою адміністративно-терито­ріальних утворень потрібно враховувати такі основні вимоги:

- поєднання інтересів суспільства і законних інтересів власників земельних ділянок та інших громадян на території адміністратив­но-територіального утворення;

- комплексність намічуваних заходів, що передбачають взаємопов’язаність інтересів і задоволення потреб різних галузей економі­ки в земельних ресурсах;

- пріоритет екологічних вимог над економічною доцільністю ви­користання земель;

- диференційований підхід до встановлення правового режиму земель з урахуванням природних, економічних, соціальних та ін­ших чинників;

- пріоритет збереження особливо цінних сільськогосподарських угідь і земель особливо охоронних територій;

- збереження єдності частин земельних ділянок і тісно пов’язаних з ними об'єктів нерухомого майна;

- запобігання негативним (шкідливим) впливам на здоров'я на­селення;

- економія матеріальних і трудових ресурсів;

- створення територіальних умов для впровадження індустріа­льних інтенсивних технологій у сільському господарстві;

- ефективне і повне використання земельного і економічного по­тенціалу адміністративного району;

- наукове обґрунтування, екологічна, економічна і соціальна ефективність намічуваних заходів.

Порядок складання схеми землеустрою адміністративного району:

1. Підготовчі роботи
2. Еколого-ландшафтне районування, агроекологічне оцінювання і зонування земель
3. Розроблення пропозицій щодо удосконалення розподілу і організації раціонального використання земель
4. Оформлення документації
5. Узгодження і затвердження схеми землеустрою
6. Видача документації замовнику

34. Підготовчі роботи

Камеральні:

- Збір загальних даних про район і його соціально-економічні умови.

- місце розташування району в системі адміністративно-територіального устрою,

- наявність і особливість функціонування підприємств промисловості, транспорту, зв’язку, с-г підприємств, ринків збуту продукції,

- система розселення, склад населення,

- транспортні зв’язки, стан елементів соціальної та інженерної інфраструктури

- Аналіз природних умов

- клімат,

- термічний режим,

- вологозабезпеченість,

- вітровий режим,

- рельєф,

- гідрографія і гідрологія,

Дата добавления: 2015-05-08