Етап. Методи програмної інженерії

Етап. Класичний підхід до розроблення програмного забезпечення (ПЗ) ІС.

Впровадження

Реалізація ІС

– кодування, автономне тестування, налагодження окремих компонентів ІС;

– інтеграція компонентів, розгортання ІС;

– тестування ІС на відповідність функціональним і технічним вимогам;

– розроблення робочих інструкцій для персоналу;

– оформлення робочого проекту.

– комплексне налагодження підсистем ІС;

– навчання персоналу;

– поетапне впровадження ІСМ в експлуатацію у підрозділах економічного об’єкта;

– оформлення акту про приймально-здавальні випробування ІС.

5). Експлуатація (супроводження)

– збір даних про функціонування ІС;

– виправлення помилок і недоробок;

– модернізація ІС.

По завершенні життєвого циклу ІС здійснюється заміна ІС новою системою.

Порядок і послідовність стадій ЖЦ, послідовність, умови повторення процесів та методи виконання робіт обумовлюються вибором тої або іншої моделі ЖЦ.

16. Етапи розвитку інженерії програмного забезпечення ІС

Термін «програмна інженерія» вперше був застосований у 1968 р. на конференції з цієї проблематики NATO Software Engineering Conference.

Програмна інженерія, або інжиніринг програмного забезпечення, (Software Engineering) – систематичний, дисциплінований, вимірюваний підхід до розроблення використання та підтримки програм.

Тим самим було визначено дисципліну, яка мала пришвидшити створення програмного забезпечення вищої якості, дешевшого за вартістю та легшого у супроводі.

У своєму становленні програмна інженерія пройшла три етапи.

До 1970-х років процес створення програм розглядався як творчий процес, що не підлягає контролю і не може бути стандартизований.

Характерні риси класичного підходу: неформальні методи, брак стандартизації і мінімум документації, яку розробляли після завершення створення системи.

На початку 1970-х років почали застосовувати методи управління проектами на базі моделей життєвого циклу ІС, що забезпечило деяку впорядкованість розроблення ПЗ. Проект розбивають на кілька стадій, кожна з яких має чіткі цілі і завдання, результати виконання яких можна перевірити, і забезпечує підгрунтя переходу до подальших робіт. Виконання кожної стадії супроводжується оформленням відповідної документації.

Проблеми використання методів життєвого циклу:

– недостатній ступінь формалізації, що породжує неузгодженість елементів ПЗ;

– відсутність ефективного супроводу розроблення і модернізації ІС.

Наприкінці 1970-х – початку 1980-х рр. з’явились методи програмної інженерії, які поділяють на такі категорії:

евристичні методи, що включають неформалізовані підходи. Це структурно-орієнтовані (функціонально-орієнтовані), об’єктно-орієнтовані, зорієнтовані на дані, та зорієнтовані на область застосування методи;

формальні методи, обгрунтовані математично. До цієї категорії відносять мови специфікацій, зорієнтовані на модель, властивості або поведінку; підходи до уточнення специфікацій (трансформації у кінцевий результат, максимально близький до бажаного – виконуваний програмний продукт); підходи підтвердження точності характеристик (початкових припущень та отримуваного продукту) із використанням теорем і перевіркою точності моделей;

методи прототипування, що включають стилі прототипування (створення тимчасових прототипів, еволюційне прототипування, розроблення виконуваних специфікацій); техніки оцінювання результатів прототипування.

Дата добавления: 2015-05-08