Поняття та види спадкування. Прийняття спадщини. 3 страница

38. Співвідношення договорів послуг та підряду.

Новий ЦК, на відміну від попереднього, закріпив окремим видом договір про надання послуг, до того ж визнав, надання послуг великим масивом зобов'язальних правовідносин на ряду з передачею майна, виконанням робіт та іншим, це можна побачити зокрема в ст. 509 ЦК.

Фактичний зміст даних договорів складає діяльність однієї сторони за замовленням іншої, обидва договори є консенсуальними, i це далеко не всi їхні спільні риси. Можна здійснити розмежування даних типів договорів за такими критеріями:

1. За предметом:

Від договору на надання послуг договір підряду відрізняється тим, що у договорі про надання послуг предметом є сам процес надання послуги, а не досягнення матеріалізованого результату.

Предметом договору підряду є індивідуалізований результат праці підрядника, який набуває однієї чи іншої матеріалізованої форми, оскільки робота виконується з матеріалів сторін i здається в вигляді придатному для оцінки. Робота та її результат у договорі підряду відокремлені один від одного в чaci, однак вони тісно пов'язані та складають єдиний предмет договору.

А предметом договору на надання послуг є вчинення виконавцем певних дій чи здійснення певної діяльності. Послуги мають мicцe насамперед тоді, коли результат дій якщо i є, то перебуває за межами договору.

Таким чином, у якості предмета виступає корисний ефект від вчинення дій або діяльності послугодавця, який не набуває форми нової peчi чи зміни вже існуючої.

2. За результатом діяльності:

Якщо у зобов`язаннях підрядного типу результат виконаних робіт має оречевлену форму, то у зобов'язаннях з надання послуг результат такої форми не набуває.

Сама послуга споживається у процесі надання, тому її визначення дається, як діяльність, спрямована на задоволення певних потреб.

3. За характером діяльності:

Виконання робіт - характеризується матеріальним характером, адже діяльність у пpoцeci виконання відповідної роботи спрямована на досягнення матеріально вираженого результату, що виражається у нові peчi, або зміні старої, послуги мають нематеріальний характер.

4. За змістом зобов`язання:

Визначальною ознакою є сама діяльність послугонадавача, оскільки при наданні послуг продається не сам результат, а дії, які до нього призвели.

На відміну від договорів на надання послуг у підрядних договорах сам зміст зобов'язання полягає в тому, щоб передати оречевлений результат роботи.

5. За конкретизацією особи виконавця:

У зобов'язаннях по наданню послуг результат невіддільний від діяльності виконавця, здійснюється, як правило, у момент її надання, тому важливе значення має особистість, самого виконавця в розумінні його професіоналізму, індивідуальних данних, досвіду тощо. Це положення поширюється, як на фізичну особу-виконавця так i на юридичну.

За загальним правилом не допускається покладення виконання послуг за договором на іншу особу, якщо інше не передбачене в самому договорі. А за договором підряду (ст. 838 ЦК) на свій власний розсуд підрядник може для виконання залучити інших ociб чи передоручити їм виконання договору на правах субпідрядників.

6. За обсягом зобов`язання:

Відповідно у ч.1 ст. 837 кpiм обов`язку виконавця виконати роботу, а замовника оплатити її, що в принципі за юридичною природою є тотожним зі змістом договору про надання послуг (ч.1 ст. 901), але й покладено обов'язок замовника прийняти роботу, в вигляді оречевленого результату, чого в договорі про надання послуг немає.

7. За інтересом замовника:

Велике значення для розмежування договорів підряду й надання послуг має характер інтересу відповідної сторони - замовника. Якщо цей інтерес зводиться до вчинення певних дій на його користь, у наявності договір надання послуг, а у випадку, коли передбачається здійснення дій з передачею результату, має мicцe договір підряду.

39. Форма заповіту та порядок його укладення. Недійсність заповіту.

Формі заповіту у ЦК присвячено ст.ст. 1247—1257.

Заповіт складається в письмовій формі із зазначенням місця і часу його складення. Вимога закону про зазначення місця та часу складення заповіту має важливе значення у випадку оспорювання дійсності заповіту, або виникнення спору про дієздатність запові­дача на час складання заповіту, або коли існують 2 або більше заповітів і необхідно встановити, котрий з них має чинність, ска­совуючи, як пізніший за часом, інші заповіти.

Посвідченню підлягають лише особисто складені заповідачем заповіти. Тому не допускається посвідчення заповіту, поданого через представника. Якщо особа за станом здоров'я не має змоги з'яви­тися до нотаріуса, вона може запросити останнього додому.

Заповідач підписує заповіт у присутності особи, що посвідчує заповіт. Якщо заповіт надається вже підписаним, то заповідач має підтвердити, що він підписаний ним власноруч. Якщо заповідач внаслідок фізичної вади або хвороби не може підписати заповіт влас­норуч, то на його прохання і в його присутності та в присутності нотаріуса або посадової особи, що має право на посвідчення запо­віту, заповіт може підписати інша особа. При цьому нотаріус або посадова особа зазначає причини, з яких текст заповіту не міг бути підписаний заповідачем. Але в кожному разі спадкоємець, на ко­ристь якого складається заповіт, не має право підписувати заповіт замість заповідача.

Посвідчення заповітів за загальним правилом провадиться нотаріусом відповідно до правил, установлених ст. 1248 ЦК. Ви­конуючи посвідчення заповіту, нотаріус перевіряє, чи не містить заповіт розпоряджень, що суперечать чинному законодавству, а також дає рекомендації стосовно такого складення заповіту, за якого розпорядження заповідача не викликало б непорозумінь або супе­речок після відкриття спадщини.

Нотаріус посвідчує заповіти, написані заповідачем власноруч, надруковані на друкарській машинці, виготовлені за допомогою комп'ютера тощо. Нотаріус також може надати допомогу заповіда­чу в складанні тексту заповіту, записуючи його власноруч або за допомогою технічних засобів зі слів заповідача. У кожному разі текст заповіту має точно відтворювати волю заповідача, в ньому не повинно бути неясних виразів, двозначностей тощо. Підчистки у тексті не допускаються, а інші виправлення мають бути зроблені так, щоб помилково написане, а потім закреслене можна було про­читати в первісному вигляді.

Особливий порядок установлений для посвідчення заповітів, коли заповідач внаслідок фізичної вади сам не може прочитати за­повіт. У цьому випадку обов'язковим Є присутність не менше 2 свідків, які зачитують заповіт вголос та ставлять свої підписи на ньому.

Свідками можуть бути лише повністю дієздатні особи, що не є спадкоємцями за заповітом, членами їх сімей, та близькими роди­чами, особами, що самі не здатні прочитати або підписати заповіт. Свідком не може бути також нотаріус та посадова, службова особа, яка посвідчує заповіт (ст. 1253 ЦК).

Після смерті заповідача або оголошення його померлим, одер­жавши інформацію про відкриття спадщини, нотаріус зобов'язаний призначити день оголошення змісту заповіту. Про день оголошення заповіту він повідомляє членів сім'ї спадкодавця та родичів ос­таннього відповідним листом, якщо їхнє місце проживання йому відоме. Якщо місце проживання зазначених осіб невідоме, нота­ріус робить відповідне повідомлення в друкованих засобах масової інформації.

У день оголошення заповіту нотаріус в присутності заінтересо­ваних осіб та двох свідків відкриває конверт, у якому зберігався заповіт, та оголошує його зміст. Після цього про оголошення запо­віту складається протокол, у якому записується весь зміст заповіту. Його підписують нотаріус та свідки (ст. 1250 ЦК). Копія протоколу може бути надана спадкоємцям.

Заповіт складається в 2 примірниках, один з яких передається нотаріусу за місцем проживання заповідача або до державного нота­ріального архіву.

ЦК розрізняє 2 випадки залучення свідків: а) обов'язкове залу­чення, яке відбувається в силу припису закону, і б) факультативне залучення, яке відбувається за бажанням заповідача (ст. 1253 ЦК).

Присутність не менше 2 свідків при посвідченні заповіту є обов'язковою у таких випадках: 1) якщо заповідач внаслідок фі­зичної вади позбавлений можливості самостійно прочитати заповіт (ст. 1248 ЦК); 2) якщо посвідчення заповіту провадиться посадовою, службовою особою, зазначеною у ст. 1252 ЦК.

Свідком може бути особа тільки з повною цивільною дієздатніс­тю (ст. 34 ЦК). Нотаріус, службова, посадова особа, яка посвідчує заповіт, спадкоємці за заповітом, члени сім'ї та близькі родичі спад­коємців за заповітом, особи, котрі самі не здатні прочитати або підписати заповіт, свідками бути не можуть.

До тексту заповіту заносяться відомості про особу свідків від­повідно до документів, що посвідчують їхню особу. Нотаріус або службова особа, яка посвідчує заповіт, повинна попередити свідків про необхідність додержання таємниці заповіту.

Оскільки в зазначених вище випадках присутність свідків є обов'язковою, то відсутність їх при складенні заповіту тягне його недійсність; також невідповідність свідків перерахованим вимогам може бути підставою для визнання заповіту недійсним (ст. 1257 ЦК).

Нотаріус при одержанні заяви про скасування чи зміну запові­ту, а також за наявності нового заповіту, який скасовує чи змінює раніше складений заповіт, робить про це відмітку на примірнику заповіту, що зберігається в нього, а також відмітку в реєстрі нота­ріальних дій та в алфавітній книзі обліку заповітів. Нотаріус, який при посвідченні заповіту довідався про раніше посвідчений запо­віт, повідомляє про вчинену дію той орган, де зберігається раніше посвідчений заповіт.

З метою захисту майнових прав та інтересів громадян і юридич­них осіб всі заповіти складені та посвідчені, змінені або скасовані в установленому законодавством порядку, підлягають обов'язковій реєстрації в Спадковому реєстрі у порядку, що встановлений Поло­женням про Спадковий реєстр, затв. наказом Міністерства юстиції України від 17 жовтня 2000 р. № 51/5 (в редакції наказу від 7 квітня 2005 p.).

Нотаріус, а також інша посадова, службова особа, яка посвідчує заповіт, свідки, а також особа, яка підписує заповіт замість запо­відача (ст. 1247), до відкриття спадщини не мають права розго­лошувати відомості щодо факту складання заповіту, його змісту, скасування або зміни заповіту (ст. 1255 ЦК).

Будь-які довідки щодо вказаних обставин видаються спадкоєм­цям тільки після смерті заповідача при пред'явленні свідоцтва про його смерть. Відомості про заповіти можуть бути надані після смерті заповідача на письмову вимогу суду, прокуратури, органів досудо- вого слідства у зв'язку з кримінальними, цивільними справами, що знаходяться у їх провадженні.

Стаття 1255 ЦК не містить вказівки на відповідальність особи, що, порушивши заборону, розголошує відомості. Але у разі розго­лошення таємниці заповіту, заповідач може звернутися до суду з позовом до особи, яка розголосила відомості, які складають та­ємницю заповіту, про відшкодування збитків та моральної шкоди (ст.ст. 22, 23 ЦК).

Заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми, є нікчем­ним (ст. 1257 ЦК).

При цьому на заповіт як односторонній правочин поширюються загальні правила про вчинення правочинів та їх недійсність. Запо­віт, складений недієздатною особою, представником від імені за­повідача, тобто особами, що не мають право на його складання, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його посвід­чення та форми, є нікчемним (абсолютно недійсним). Тому у визнанні такого заповіту недійсним у судовому порядку необхід­ності немає (ст. 215 ЦК).

Заповіт з вадами волі, тобто складений особою, волевиявлення якої не відповідало її дійсним намірам (внаслідок помилки, обману, насильства), може бути визнаним недійсним за позовом заінтере­сованої особи (ст.ст. 229, 230, 231 ЦК).

Заповіт може бути визнаним недійсним як повністю, так і частково. При цьому недійсність окремих частин заповіту не тягне недійсності його в цілому. Наприклад, якщо заповідач своїм запо­вітом порушує права спадкоємців за законом на обов'язкову частку (ст. 1241 ЦК), то заповіт у цій частині є недійсним. Однак в решті заповідальних розпоряджень воля заповідача зберігає своє юридичне значення.

Якщо заповіт визнається недійсним у цілому, то настає спад­кування за законом. Спадкоємець, який позбавлений права на спадкування таким заповітом, закликається до спадкування на за­гальних підставах.

Право на подання позову про недійсність заповіту виникає тільки після смерті заповідача.

40. Притримання як спосіб забезпечення виконання зобов’язань.

Суть права притримання полягає в тому, що кредитор, у якого знаходиться річ, призначена для передачі боржнику або особі, вказаній боржником, у випадку невиконання боржником у термін зобов'язання з оплати цієї речі або компенсації кредитору пов'язаних з нею витрат і інших збитків, має право утримувати її у себе доти, доки відповідне зобов'язання не буде виконане.

Слід звернути увагу на те, що право притримання виникає на підставі прямої вказівки закону (ст. 594 ЦК) і не потребує, щоб воно було передбачено договором між кредитором та боржником.

Оскільки ч. 1 ст. 594 ЦК не має диспозитивного характеру, акцесорне забезпечувальне зобов'язання, яке тут виникає, не залежить від волі боржника та кредитора. Відмовитись від права на притримання не можна, бо така відмова буде вважатися нікчемною. Разом з тим, притримання — це право, а не обов'язок кредитора. Тому скористатися ним він може саме за своїм бажанням.

Право притримання виникає з моменту настання строку (терміну) виконання зобов'язання боржником. До цього моменту кредитор не має права залишати в себе річ, яку має передати за договором боржнику (наприклад, продавець зобов'язаний передати річ покупцеві незалежно від сплати її вартості, якшо інше не передбачене договором між ними). Отже, право притриманим виникає лише в разі прострочки платежу. Після передачі речі боржнику на виконання основного зобов'язання кредитор не має права вимагати її повернення для здійснення притримання, або забирати її назад у боржника, навіть якщо у нього існує така можливість.

Право на притримання припиняється:

1) у разі припинення основного зобов'язання. Це випливає з акцесорності забезпечувального зобов'язання;

2) задоволенням вимог кредитора за рахунок речі, яку він притримує (ст. 597 ЦК);

3) у разі припинення зобов'язань з підстав, передбачених у главі 50 ЦК.

Отже, за загальним правилом, підставою виникнення забезпечувального зобов'язання є закон. Проте, це безумовно стосується лише випадків притримання майна, яке знаходиться у кредитора у зв'язку з існуванням певного зобов'язання, до виконання якого він і притримує майно.

Якщо майно знаходиться у кредитора у зв'язку з одним зобов'язанням, а під загрозою невиконання опиняються обов'язки того самого боржника за іншими зобов'язаннями щодо цього кредитора, то притриманням речі вимоги кредитора можуть забезпечуватися лише за умови, що інше не встановлене договором сторін або законом.

Вимоги кредитора, що притримує річ, задовольняються з її вартості в обсязі й в порядку, передбачених для задоволення вимог, забезпечених заставою (ст.ст. 591, 597 ЦК).

Кредитор має право притримання речі, що знаходиться у нього, незалежно від набуття прав на неї третіми особами, якщо ці права виникли після того, як річ опинилася в притриманні кредитора (ст. 594 ЦК). Проте, оскільки до кредитора, що притримує річ, внаслідок притримання право власності не переходить, він не має права користуватися майном, що притримується.

Кредитор зобов'язаний негайно повідомити про притримання боржника. Він відповідає за втрату, пошкодження або псування майна, що притримується, якщо не доведе, що це сталося не з його вини. Крім того, на ньому лежить ризик випадкової загибелі або випадкового пошкодження речі, якщо інше не передбачене законом. Отже, кредитор від відповідальності за втрату, пошкодження або псування майна фактично звільняється лише у випадку, коли це сталося внаслідок дії непереборної сили.

Боржник, що є власником речі, яка притримується, зберігає право розпорядження нею. Проте, реалізуючи майно, він зобов'язаний повідомити набувача речі про факт її притримання і права кредитора. Невиконання цієї вимоги може мати для нього істотні негативні наслідки. Наприклад, за договором купівлі-продажу покупець має право вимагати зниження ціни або розірвання договору купівлі-продажу, якщо він не був попереджений (не знав і не міг знати) про права третіх осіб на товар (ст. 659 ЦК).

41. Договір будівельного підряду.

За договором будівельного підряду підрядник зобов'язується збудувати та здати у встановлений строк об'єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов'язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов'язок не покладено на підрядника, прийняти об'єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх.

Правове регулювання договору будівельного підряду здійснюється § 3 гл. 61 ЦК, законами України "Про інвестиційну діяльність", "Про майнову відповідальність за порушення умов договору підряду (контракту) про виконання робіт на будівництві", Положенням про підрядні контракти у будівництві України та іншими спеціальними правилами.

Метою укладення договору є проведення нового будівництва, капітального ремонту, реконструкції (технічного переоснащення) підприємств, будівель (зокрема житлових будинків), споруд, виконання монтажних, пусконалагоджувальних та інших робіт, нерозривно пов'язаних із місцезнаходженням об'єкта.

Юридичні ознаки договору: взаємний, консенсуальний та відплатний. Основною сферою його застосування є підприємницька діяльність.

Сторонами договору є: у взаємних договорах — замовник і підрядник, а в багатосторонніх — крім замовника і підрядника, можуть бути інші виконавці замовлення (проектні організації, постачальники устаткування, банки, субпідрядники та ін.). Замовником може виступати інвестор (вкладники, кредитори, покупці) або за його дорученням інші фізичні та юридичні особи, а підрядником можуть бути юридичні та фізичні особи, які одержали у встановленому порядку право (ліцензію) на здійснення будівельної діяльності, або посередницькі, управлінські, консультаційні та інші подібні структури, які здійснюють підбір безпосередніх виконавців.

Істотними умовами договору є умови про предмет, строк та ціну.

Предметом договору є кінцевий результат діяльності підрядника (субпідрядника), тобто відповідний об'єкт будівництва — сукупність приміщень і споруд або окремі приміщення і споруди, будівництво яких здійснюється за єдиним проектом шляхом виконання підрядником доручених йому робіт. Умова про предмет визначається в договорі його найменуванням.

Строк договору визначається за домовленістю між сторонами та фіксується вказівкою в договорі на початковий і кінцевий строк виконання роботи. Також в договорі може бути передбачено строки завершення окремих етапів робіт.

Ціна договору визначається шляхом прямої домовленості або під час проведення тендерних торгів і залежить від складу затрат, з урахуванням регламентувальних рішень з цього питання. Визначаючи ціну договору, сторони можуть керуватися Правилами формування договірних цін та їх уточнення в процесі будівництва.

Особливості договору будівельного підряду:

1) роботи за цим договором проводяться за місцем знаходження об'єкта (предмета праці);

2) специфічний предмет договору та його суб'єктний склад;

3) тривалість договірних стосунків між замовником і підрядником, їх співробітництво щодо належного виконання договірних обов'язків;

4) широке застосування системи генерального підряду;

5) наявність системи спеціальних нормативних актів, що регулюють відносини будівельного підряду.

Форма договору: письмова.

Для укладення договору будівельного підряду сторони попередньо мають одержати відповідні документи. Для замовника — дозвіл на будівництво, який видають органи місцевого самоврядування, а для підрядника — ліцензію (дозвіл) на здійснення будівництва.

Договір може бути укладено шляхом: а) прямих переговорів між сторонами; б) відкритих або закритих торгів.

Учасникам прямих переговорів, які домовилися укласти договір, доцільно укладати переддоговірний правочин (протокол намірів), відповідно до якого вони беруть зобов'язання укласти договір у подальшому на умовах, що передбачено переддоговірним правочином. З урахуванням цього документа учасники планують свою діяльність, організовують підготовчу роботу для укладення договору, готують необхідну документацію, розміщують замовлення на матеріали, устаткування, укладають аналогічні правочини з субпідрядниками та постачальниками.

Переддоговірні правочини є обов'язковими для виконання. Якщо одна із сторін без поважних причин, передбачених договором, відмовляється від укладення договору, інша сторона має право звернутися до господарського суду про відшкодування завданих збитків. До поважних причин належать обставини непереборної сили, істотні зміни умов договору замовником, недоцільність або неможливість інвестування коштів у будівництво об'єкта та інші обставини, якщо їх обумовлено в переддоговірному правочині.

Під тендерними торгами слід розуміти форму розміщення замовлення на будівництво, що передбачає вибір підрядників на конкурсних засадах шляхом оцінки їхніх пропозицій. Такі договори мають укладати, насамперед, на будівництво об'єктів, що фінансуються за рахунок державних капітальних вкладень.

Зміст договору становить сукупність прав та обов'язків сторін. Причому відповідному обов'язку однієї сторони кореспондує відповідне право іншої і навпаки.

Основним обов'язком підрядника є обов'язок здійснити будівництво та пов'язані з ним будівельні роботи. При цьому, він зобов'язаний:

1) виконати роботи відповідно до проектної документації;

2) повідомити замовника про виявлені в ході будівництва не враховані проектною документацією роботи і необхідність у зв'язку з цим проведення додаткових робіт і збільшення кошторису. У разі неодержання від замовника в розумний строк відповіді на своє повідомлення підрядник зобов'язаний зупинити відповідні роботи з віднесенням збитків, завданих цим зупиненням, на замовника. Якщо підрядник не виконав такого обов'язку, то він позбавляється права вимагати від замовника плату за виконані додаткові роботи і права на відшкодування завданих цим збитків, якщо не доведе, що його негайні дії були необхідними в інтересах замовника, зокрема, у зв'язку з тим, що зупинення роботи могло призвести до знищення або пошкодження об'єкта будівництва;

3) надати матеріально-технічне забезпечення будівництва, якщо інше не встановлено договором будівельного підряду, тому він несе ризик неможливості використання наданого ним матеріалу (деталей, конструкцій) або устаткування без погіршення якості робіт;

4) укласти договір страхування об'єкта будівництва або комплексу робіт, якщо інше не встановлено договором будівельного підряду, а також надати другій стороні докази укладення нею договору страхування;

5) своєчасно усунути недоліки робіт або використовуваного для робіт матеріалу, допущені з його вини (або субпідрядника) за свій рахунок;

6) здати об'єкт у встановлений строк підряднику.

Замовник зобов'язаний:

1) своєчасно надати підрядникові будівельний майданчик у разі нового будівництва або забезпечити фронт робіт на об'єктах, що підлягають реконструкції або технічному переоснащенню;

2) передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов'язок не покладено на підрядника;

3) сприяти підрядникові в забезпеченні будівництва водопостачанням, електроенергією тощо, а також у наданні інших послуг;

4) організувати та здійснити прийняття результату виконаної роботи;

5) оплатити роботу підрядника.

Замовник має право здійснювати контроль та нагляд за будівництвом (ходом і якістю виконуваних підрядником робіт, дотриманням строків їх виконання, правильністю використання підрядником матеріалів, не втручаючись при цьому в оперативно-господарську діяльність підрядника).

Організує та здійснює прийняття результату виконаної роботи замовник своїм коштом, якщо інше не встановлено договором. Замовник, який одержав повідомлення підрядника про готовність до передання робіт, виконаних за договором будівельного підряду, або, якщо це передбачено договором, — етапу робіт, зобов'язаний негайно розпочати їх прийняття. У випадках, встановлених законом або іншими нормативно-правовими актами, у прийнятті робіт мають брати участь представники органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Якщо замовник попередньо прийняв окремі етапи робіт, то він несе ризик їх знищення або пошкодження не з вини підрядника, у тому числі й у випадках, якщо договором будівельного підряду передбачено виконання робіт на ризик підрядника.

Передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, який підписують обидві сторони. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і його підписує друга сторона. Акт, підписаний однією стороною, може бути визнаний судом недійсним лише у разі, якщо мотиви відмови другої сторони від підписання акта визнано судом обґрунтованими. Крім того, роботи може бути прийнято після попереднього випробування, якщо це передбачено договором будівельного підряду або випливає з характеру робіт. У цьому випадку прийняття робіт може здійснюватися лише у разі позитивного результату попереднього випробування.

Замовник має право відмовитися від прийняття робіт у разі виявлення недоліків, які виключають можливість використання об'єкта для вказаної в договорі мети і яке не може бути усунено підрядником, замовником або третьою особою.

У разі необхідності консервації будівництва з незалежних від сторін обставин замовник зобов'язаний оплатити підрядникові виконані до консервації роботи та відшкодувати йому витрати, пов'язані з консервацією.

За невиконання або неналежне виконання обов'язків за договором підрядник сплачує неустойку, встановлену договором або законом, та відшкодовує збитки в повному обсязі. Суми неустойки (пені), сплачені підрядником за порушення строків виконання окремих робіт, повертаються підрядникові у разі закінчення всіх робіт до встановленого договором граничного терміну.

У разі невиконання або неналежного виконання замовником обов'язків він сплачує підрядникові неустойку, встановлену договором або законом, та відшкодовує збитки в повному обсязі, якщо не доведе, що порушення договору сталося не з його вини.

Відповідно до ст. 884 ЦК, підрядник гарантує досягнення об'єктом будівництва визначених у проектно-кошторисній документації показників і можливість експлуатації об'єкта відповідно до договору протягом гарантійного строку, якщо інше не встановлено договором будівельного підряду. Гарантійний строк становить 10 років від дня прийняття об'єкта замовником, якщо більший гарантійний строк не встановлено договором або законом.

Підрядник відповідає за дефекти, виявлені у межах гарантійного строку, якщо він не доведе, що вони сталися внаслідок: природного зносу об'єкта або його частин; неправильної його експлуатації або неправильних інструкцій щодо його експлуатації, які розробив сам замовник або залучені ним інші особи; неналежного ремонту об'єкта, які здійснив сам замовник або залучені ним треті особи. Гарантійний строк продовжується на час, протягом якого об'єкт не міг експлуатуватися внаслідок недоліків, за які відповідає підрядник. При цьому, в разі виявлення протягом гарантійного строку недоліків замовник повинен заявити про них підрядникові в розумний строк після їх виявлення.

42. Відповідальність спадкоємців по зобов’язаннях спадкодавця. Розподіл та перерозподіл спадщини.

Якщо спадкоємців кілька, виникає питання про частку кожного в спадщині, а в перспективі, — і про поділ спадкового майна.

Вирішення цього питання залежить від наявності та змісту за­повіту. Якщо заповіту немає, то частки кожного спадкоємця у спадщині припускаються рівними. Відступ від цього принципу можливий за домовленістю спадкоємців між собою: вони можуть домовитися, що хтось отримує більшу, а хтось — меншу частку спадщини. Але такий договір між спадкоємцями можливий лише після прийняття ними спадщини і виникнення права спільної власності на спадкове майно. Проте, якщо спадкодавець у заповіті розподілив спадщину між спадкоємцями у нерівних частках, то кожен має право саме на ту частку, яку вказав спадкодавець.

Спадкоємці, які прийняли спадщину і одержали свідоцтва про право на спадкування, можуть провести поділ спадкового майна в натурі, тобто визначити реальні частки в праві спільної власності, яке виникло у них.

При досягненні домовленості щодо поділу майна він провадиться в спрощеному порядку: кожен зі спадкоємців одержує в натурі май­но, відповідно до договору між ними. Якщо в складі спадщини є майно, одержати яке чи розпорядитися яким спадкоємці можуть лише за наявності свідоцтва про право на спадщину (жилий бу­динок, грошовий внесок тощо), то розподіл провадиться шляхом звернення до нотаріуса із заявою про досягнення угоди між спад­коємцями щодо поділу спадщини і прохання вчинення відповідних нотаріальних дій.

Дата добавления: 2015-05-10