Й.Г. Гербарт про навчання й дидактичні принципи

Педагогічна теорія Й-Ф. Гербарна.

Прихильником ідей Й.-Г. Песталоцці був німецький філософ, психолог і педагог Иоганн-Фрідріх Гербарт (1776-1841), педагогічні ідеї якого містяться у працях "Загальна педагогіка, виведена з мети виховання", "Нариси педагогічних читань" та ін. Педагогіка Й.-Ф. Герберта є першою спробою буржуазії створити систему педагогіки як науки, побудованої на етиці та психології, що відстоює свою самобутність і самостійний шлях розвитку.

Мета виховання полягає у формуванні доброчесних людей, здатних пристосовуватися до існуючого суспільно-політичного ладу і підкорятися йому.

Процес виховання поділяв на керування дітьми, виховуюче навчання і моральне виховання. Систему керування дітьми він будував на власній ідеї про те, що дитині від природи притаманні "дика пустотливість", тому вона порушує встановлені в школі порядки, що виявляє недисциплінованість. Навчання й виховання покликані приборкати цю "дикість". Основними засобами системи керування, на його думку, є нагляд, наказ, погроза, заборона, фізичне покарання, допоміжними - авторитет і любов вихователя.

Й.-Ф. Гербарт висунув ідею виховального навчання, яке ґрунтується на таких інтересах:

а)емпіричний інтерес, який відповідає на питання "Що це таке?" і збуджує прагнення до спостереження;

б)умоглядний інтерес, який відповідає на питання "Чому це так?" і налаштовує на роздуми;

в)естетичний інтерес, який забезпечує художню оцінку явищ;

г)симпатичний інтерес, спрямований на членів родини і найближче оточення;

ґ)соціальний інтерес, спрямований на ширше коло людей, на суспільство, свій народ і людство;

д)релігійний інтерес, спрямований на спілкування з Богом.

Перші три види інтересу повинні задовольнятися вивченням предметів природничо-математичного циклу, решта - гуманітарних дисциплін.

Популярним було вчення Й.-Ф. Гербарта про чотири ступені навчання.

На першому (виразність) відбувається початкове ознайомлення учнів з новим навчальним матеріалом з широким використанням наочності.

На другому ступені (асоціація) під час вільної бесіди встановлюються зв'язки нових уявлень з попередніми.

На третьому ступені (система) здійснюється зв'язний виклад нового матеріалу з визначенням головних положень, виведенням правил і формулюванням законів.

На четвертому ступені (метод) в учнів у процесі виконання вправ виробляються навички застосування набутих знань на практиці.

Й.-Ф. Гербарт розробив теорію видів навчання: описового (виявити і розширити досвід учня за допомогою наочності, розповіді та заучування матеріалу); аналітичного (поділ навчального матеріалу на складники і надання уяві учнів певної системи); синтетичного (узагальнення відомого матеріалу, зведення його до системи).

На його думку, система морального виховання ґрунтується на таких моральних ідеях:

• ідеї внутрішньої свободи, що робить людину цілісною, без душевного розладу, усуває внутрішні суперечності між судженнями та вчинками;
• ідеї вдосконалення, яка поєднує силу й енергію волі та забезпечує "внутрішню гармонію" людини, повноту життя, потребує наполегливості, організованості;
• ідеї приязні, яка сприяє узгодженості волі однієї людини з волею інших, унеможливлює будь-які соціальні конфлікти;
• ідеї права, яка має вирішальне значення у розв'язанні конфліктів між волею людей, регулює ці конфлікти;
• ідеї справедливості, якою треба керуватися, визначаючи винагороду тому, хто зробив добру послугу суспільству, або покарання тому, хто порушив закони і правила.

Вихована на таких ідеях людина ніколи не конфліктуватиме з середовищем, завжди стоятиме на варті існуючого суспільно-політичного ладу.

Педагогічні ідеї Й.-Ф. Гербарта у другій половині XIX - на початку XX ст. набули поширення в усіх країнах Західної Європи. Він мав багато послідовників, які розвинули й оформили його ідеї в окремий педагогічний напрям - гербертіанство.

36. Організація шкільного навчання. Класно-урочна система навчання (Я.А. Коменський)

Коменський запровадив поняття навчального року з поділом його на 4 чверті і канікули між ними. Педагог вимагав, щоб прийом учнів до школи відбувався один раз на рік – восени. У кінці навчального року ввів перевідні екзамени. Крім цього запровадив різні види контролю й перевірки успішності учнів у навчанні: поурочна, щодення, щотижнева, четвертна.

Коменський дав ряд вказівок про організацію навчального дня у школі. Навчальний день повинен починатися вранці і тривати у школі рідної мови 4 години (2 години зранку для розвитку розуму і пам’яті та 2 години після обіду для розвитку рук і голосу), а в гімназії – 6 годин.

Одна з найбільших заслуг Коменського — розробка найважливіших питань класно-урочної системи навчання і обґрунтування уроку як форми організації навчання в школі.

Виникнення елементів класно-урочної системи (к.у.с.) в XVI-XVII ст. пояснюється тим, що індивідуальне і побудоване на зазубрюванні навчання не відповідало духу епохи. Буржуазія, вимагала нової форми навчання. Спираючись на досвід навчання, побудованого за урочною системою (школи чеських братів, братські школи України і Білорусії ХVІ-ХVІІ ст. Є подібність між його працею “Закони добре орга­нізованої школи“ і Статутом Львівської братської школи 1586 року), а також на власну практику, Коменський вперше дав теоретичне обґрунтування к.у.с. навчання. Він піддав різкій критиці пануючий в його час шкільний режим взагалі та індивідуально-групову форму організації занять особливо. За старою системою учитель працював індивідуально з кожним учнем, а це значно обмежувало його можливості. Він міг займатися одночасно з 7-8 школярами, які ще й до того ж вивчали одночасно різний матеріал.

Необхідними умовами правильної організації навчальної роботи Коменський вважав:

1) клас з незмінним складом учнів і приблизно однаковим рівнем розвитку;

2) твердо визначений час занять;

3) послідовне чергування занять і перерв;

4) одночасну роботу учителя з усім класом.

Ним було запропоновано створювати у школах для навчання класи – групи з незмінним і стабільним складом учнів приблизно однакового рівня розвитку. Це давало можливість учителю вести колективну роботу одночасно з усіма учнями, а всі учні на занятті займалися одночасно одним і тим же. Прагнучи охопити навчанням якомога більшу кількість дітей, Коменський допускав до 300 учнів у одному класі. При цьому клас пропонувалось ділити на десятки, і з кожним десятком учителю допомагали працювати декуріони – кращі учні, що ставились на чолі кожного десятку. В обов’язки декуріонів входило: слідкувати за відвідуванням, перевіряти домашні завдання, допомагати відстаючим, слідкувати за увагою учнів під час занять.

Коменський запропонував проводити шкільні заняття у твердо визначений час. У всіх класах вони повинні починатися одночасно. Ввів уроки, які чергувались з перервами. Тривалість одного уроку визначалась в 1 годину. Кожна година, на його думку, повинна бути частиною того часу, що виділений для вивчення предмета. Кожна година повинна мати своє конкретне завдання. «Клас є не що інше, як об’єднання однаково встигаючих учнів для того, щоб легше можна було вести разом до однієї і тієї ж мети всіх, хто зайнятий одним і тим же і ставиться до навчання з однаковою старанністю».

Цікаві і важливі погляди Коменського відносно структурної побудови уроку.

Він розрізняє три частини уроку:

• початок — відновлення в пам’яті учнів пройденого, опитування і створення уваги;
• продовження — показ, сприймання, роз’яснення;
• закінчення — вправа, оволодіння, використання.

На кожному уроці треба виділяти час для опитування учнів, для пояснення нового матеріалу і для вправ по закріпленню вивченого. Кожний урок повинен мати строго визначену тему і головне завдання.

До хиб у висловлюваннях Коменського відносно організації навчальної роботи треба віднести його припущення, що одного вчителя досить для якого завгодно числа учнів. В інших місцях своїх творів він висловлюється конкретніше, вважаючи, що один учитель зможе навчати 300 учнів. У цьому позначився певний механіцизм Коменського, надмірна віра в силу «єдиного методу».

37. Дж. Локк про мету і зміст виховання.

Англійський філософ, психолог, педагог Джон Локк (1632-1704). Написав низку праць: “Лист про віротерпимість”, “Дослідження про людський розум”, “Думки про виховання”, “Розумність християнства”. Світогляд Локка сформувався під впливом буржуазної сім’ї, боротьби буржуазії проти феодально-королівської влади.

Відкидаючи вчення про вроджені ідеї, доводив, що в свідомості людей немає природжених ідей і уявлень, що людина – “чиста дошка” (табула раса), а уявлення і поняття виникають під впливом предметів зовнішнього світу через органи чуттів. З усіх людей дев’ять десятих є такими, якими їх зробило виховання: добрими або злими, корисними або некорисними. Виховання не просто відіграє вирішальну роль, воно долає і вплив спадковості, і вплив середовища, тому що ці чинники пасивні, а виховання – визначальне начало.

Однією з найважливіших ідей Локка є чітке розмежування виховання та освіти. Освіта – засіб інтелектуального виховання. Головна мета виховання – утворення характеру.

Мету виховання Джон Локк вбачав у підготовці джентльмена (дитини з заможних верств), який уміє розумно і прибутково вести свої справи, не заважаючи на інших, має здоровий дух у здоровому тілі і уміє поводитись у товаристві. Діти бідних верств населення його не хвилювали (для дітей простолюдинів віком 3—14 років пропонував організовувати школи при церковних приходах, де вони опановували б ремесла за рахунок того, що самі заробили). Локк, категорично виступаючи проти шкільної освіти, яку вважав відображенням суспільства, аморального у своїй сутності, обстоював домашнє, індивідуальне виховання дітей. Для досягнення мети виховання, на його думку, треба забезпечити виховання тіла, характеру й розуму, які розв’язував, спираючись відповідно на загартування, честь і практичну доцільність. Дітей ще змалку слід фізично загартовувати і привчати зносити втому, незгоди, нестатки. Така система фізичного виховання є необхідною умовою створення “здорового духу в здоровому тілі”.

Особливе місце у формуванні джентльмена Дж. Локк відводить моральному вихованню. З раннього віку дитину необхідно привчати і вправляти в умінні перемагати власні примхи, пристрасті, йти за тим, що схвалює розум. Головне завдання морального виховання – формування в людини дисципліни духу, яка виховується обмеженнями. Одним з перших розробив і запровадив у моральне виховання метод вправ (формування моральних звичок). Ефективними вважав методи прикладу (виховання на позитивних прикладах), нагород і покарань. Розумове виховання Локк відсуває на задній план. Він вважав, що вміння триматися в товаристві, діловитість, заповзятливість важливіші за більшість знань, що їх дають європейські школи – без них джентльмен може обійтися.

Мета навчання готувати не вченого, а ділову людину. Тому треба зробити її розум здатним сприймати будь-яке знання, коли вона сама того хоче. Він запропонував програму реальної освіти, яка передбачала необхідну підготовку до дієвих занять у реальному світі, до комерційної діяльності і складалась із чотирьох циклів:

• перший – читання і письмо рідною мовою, малювання, французька, латинська мови;
• другий – арифметика, геометрія, географія, історія, хронологія, натуральна філософія (вчення про загальні закони природи);
• третій - право, етика, ремесло, бухгалтерія, стенографія;
• четвертий – танці, фехтування, їзда верхи, музика, пластика.

Вони покликані надати джентльмену грації, витонченості, сформувати впевненість у собі. Особливу увагу приділяв навчанню джентльмена ремесла (столярного, теслярського) і сільського господарства. На його думку, праця на свіжому повітрі сприяє зміцненню здоров’я, а ремесло завжди може знадобитися діловій людині, до того ж, запобігає неробству. Методи навчання слід підбирати з таким розрахунком, щоб вони робили процес навчання цікавим і захоплюючим. Дітям треба показувати користь того, що вони вивчають.

Локк виступав проти тілесних покарань, вважав, що “рабська дисципліна створює і рабський характер”. Але в випадках настирного небажання дитини слухатися допускав тілесні покарання.

Дата добавления: 2015-05-08