Загальна характеристика основних галузей права

Усі галузі права є необхідними і важливими. Назвемо деякі мате­ріальні і процесуальні галузі права.

Матеріальні галузі права:

Конституційне (державне) право – сукупність правових норм, що регулюють правове положення особи, основи організації суспіль­ного і державного ладу, системи органів держави і місцевого само­врядування, механізми здійснення державної влади. Крізь призму конституційного права можна сприйняти правовий образ держави як цілісного явища. Метод правового регулювання — переважно імпе­ративний і спрямований на забезпечення стабільності в суспільстві, передбачуваності соціально-політичних процесів, створення належ­них умов для реалізації прав і свобод людини. Конституційне право виконує в основному регулятивну статичну функцію. Регулятивна динамічна функція конституційного права виражається у формуван­ні і встановленні компетенції вищих органів влади, здійсненні полі­тичної влади президентом і представницькими органами держави, розмежуванні компетенції між органами державної влади і місцево­го самоврядування. Основні джерела конституційного права в Укра­їні: Конституція України 1996 р., Закон України "Про внесення змін до Конституції України" від 08.12.2004 р.

Адміністративне право — система правових норм, які регулю­ють суспільні відносини, що формуються в ході забезпечення орга­нами виконавчої влади і органами місцевого самоврядування реалі­зації, охорони і захисту прав, свобод і законних інтересів фізич­них і юридичних осіб, а також в процесі здійснення ними управлін­ня соціально-економічним і адміністративно-політичним розвитком. Регулюванню адміністративного права підлягає державна влада, що реалізується як у формі державного управління (власне управлінська діяльність), так і в різноманітних інших формах державної діяльнос­ті, тобто регламентація адміністративного права поширюється на державне управління, що здійснюється не тільки у. межах, а й поза межами діяльності органів виконавчої влади, а саме: всередині апара­ту інших органів державної влади (парламенту, судів, органів мілі­ції тощо); всередині апарату державних підприємств, установ та ін. В адміністративному праві переважає імперативний метод правово­го регулювання з властивою йому субординацією суб’єктів управлін­ських відносин.

Цивільне право – система правових норм, що регулюють майно­ві і пов’язані з ними особисті немайнові відносини й особисті права та охороняють особисті права суб’єктів права шляхом створення умов для оцінки і відшкодування заподіяної шкоди в майновому еквівален­ті. Стосовно матеріальних благ цивільне право виконує регулятивну динамічну функцію, пов’язану з володінням, користуванням, розпо­рядженням речами. Щодо нематеріальних благ воно здійснює регуля­тивну охоронну функцію. Цивільному праву властивий диспозитив­ний метод правового регулювання. Цивільні відносини складаються між фізичними і юридичними особами на основі рівності, вільного волевиявлення, майнової самостійності сторін. У разі, якщо учасни­ки правовідносин самі не дійшли до угоди, їх відносини регулюють­ся за допомогою імперативного методу. Основний нормативний акт цивільного права – Цивільний кодекс.

Кримінальне право – система правових норм, що охороня­ють від злочинних зазіхань права і свободи людини і громадянина, конституційний лад, усі види власності, установлюють міру кримі­нальної відповідальності за їх вчинення. Кримінальне право вико­нує охоронну і захисну функції, лише окремі норми мають регу­лятивний (погашення судимості) або рекомендаційний (необхідна оборона) характер. Критерієм, що зумовлює кримінально-правове регулювання, є суспільна небезпека, її характер і ступінь. Відповід­но, предмет регулювання кримінального права складають суспіль­но небезпечні діяння, вчинені проти особи, суспільства, держави. Єдиним джерелом (формою) кримінального права є Кримінальний кодекс.

Кримінально-виконавче право – система юридичних норм, що регулюють відносини між засудженими та установами, державни­ми органами і посадовими особами, а також останніх між собою з приводу виконання вироку й іншого рішення суду, акта помилуван­ня чи акта амністії, якими призначаються, змінюються або скасову­ються покарання й інші заходи кримінально-правового характеру. Кримінально-виконавче право регламентує виконання усіх кримі­нальних покарань, а також виконання примусових заходів медично­го характеру, призначених судом особам, котрі скоїли злочин, але страждають психічними розладами, які не виключають осуднос­ті, або визнані такими, що потребують лікування від алкоголізму і наркоманії. Основний нормативний акт кримінально-виконавчого права – Кримінально-виконавчий кодекс.

Трудове право – система юридичних норм, що регулюють відно­сини, засновані на угоді між працівником і роботодавцем про особисте виконання працівником за оплату роботи з певної спеціальності, кваліфікації або посади, а також відносини, безпосередньо пов’язані з трудовими. У сучасних умовах цілями трудового права є: встанов­лення державних гарантій трудових прав і свобод громадянина, ство­рення сприятливих умов праці, захист прав і інтересів працівників і роботодавців. Особливості методу регулювання трудового права виражаються в рівні регулювання (поєднання централізованого і локального) і характері регулювання (поєднання державного (зако­нодавчого) і договірного). Метод регулювання трудового права здій­снює єдине і водночас диференційоване регулювання: а) єдине—певні трудові права і обов’язки поширюються на всіх працівників; 6) дифе­ренційоване – на цій підставі встановлюються особливості регулю­вання праці окремих категорій працівників залежно від факторів: об’єктивних (умови праці) і суб’єктивних (особистість працівника). Основний чинний нормативний акт трудового права - Кодекс законів про працю (підготовлено Трудовий кодекс).

Особливу галузь права становить міжнародне право.

Міжнародне право – система правових норм і принципів, що регулюють публічні відносини між державами {міжнародне публіч­не право) або приватноправові відносини між громадянами різних країн і їх об’єднаннями (міжнародне приватне право). Міжнародне публічне право і міжнародне приватне право тісно пов’язані, оскіль­ки норми цих двох галузей права слугують меті оформлення мирного міжнародного співробітництва в різних галузях.

Процесуальні галузі права:

Цивільно-процесуальне право – система юридичних норм, що регулюють судочинство у справах про захист порушених і оспо­рюваних прав, свобод і законних інтересів громадян, організа­цій та інших суб’єктів цивільних, трудових та інших правовідно­син. Норми цивільного процесуального права регулюють не лише порядок розгляду і вирішення судом цивільних справ, але й поря­док виконання судових рішень. Державній діяльності щодо захисту права в цивільному судочинстві властивий диспозитивний харак­тер, оскільки: а) вирішальною основою процесу стає особистий інтерес суб’єкта, він сам захищає своє суб’єктивне право; б) вирі­шення спору відбувається без оперативного реагування держави. Особливості методу правового регулювання цивільного процесу­ального права (окрім зазначеного диспозитивного характеру) виявляються в підставах припинення провадження у справі: відмовлення позивача від позову; утвердження судом укладеної сторонами миро­вої угоди; неприпустимість правонаступництва в спірних правовід­носинах після смерті громадянина, який був однією зі сторін у спра­ві. Основним нормативним актом цивільного процесуального права є Цивільний процесуальний кодекс.

Адміністративно-процесуальне право – система юридичних норм, що регулюють правовідносини, які складаються під час здій­снення адміністративного судочинства в результаті оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності представників влади. Регламентації юридичних норм адміністративно-процесуального права підлягають процесуальні форми, порядок і методи реалізації матеріальних норм адміністративного права, тобто адміністратив­ний процес в його широкому і вузькому розумінні. Слід розділя­ти адміністративний процес і адміністративне судочинство (адміні­стративну юстицію).

Кримінально-процесуальне право – система юридичних норм, які регулюють суспільні відносини, що виникають у зв’язку з вироб­ництвом у кримінальних справах, шляхом створення особливої проце­дури їх порушення, розслідування, розгляду і вирішення. Інакше, це система юридичних норм, що регулюють порядок діяльності правоо­хоронних органів (органів досудового слідства, прокуратури) і судів у зв’язку з розкриттям злочинів, розслідуванням кримінальних справ, їх розглядом у суді і винесенням вироку, перевіркою законності виро­ку в касаційному (апеляційному) порядку і в порядку судового нагля­ду. Типовою властивістю методу кримінально-процесуального регу­лювання вважається особлива процедура порушення, розслідуван­ня, розгляду і вирішення кримінальних справ, що орієнтує суб’єктів на поведінку, котра відповідає завданням кримінального процесу. Основний нормативний акт кримінально-процесуального права -Кримінально-процесуальний кодекс.

Окрім зазначених галузей процесуального права, існують господарсько-процесуальне право, конституційно-процесуальне право, міжнародно-процесуальне право та ін. Процесуальні галу­зі права мають свій предмет регулювання – організаційні відносини, що формуються в результаті діяльності уповноважених суб’єктів із застосування норм матеріального права. Ці відносини за рівнем не збігаються з предметом регулювання матеріального права.

Є й нові комплексні галузі права (військове право; тендер­не право; ювенальне право; інтеграційне право та ін.). Наприклад, ювенальне право – система правових (матеріальних, процесуаль­них, організаційних) норм, спрямованих на забезпечення вижи­вання та розвитку дитини, захист її прав, свобод та законних інтересів (Ювенальне право України не кодифіковане. Його джерела — нормативні акти, а також постанови Пленумів Верховного Суду України, що містять конкретизуючі правові норми, котрі є похідними від витлумачених законів.).

Дата добавления: 2015-05-10