Норма права: поняття, структура та види

Норма права – це загальнообов’язкове правило поведінки, сфор­моване в суспільстві відповідно до визнаної в ньому справедливої міри свободи і рівності та формально визначене (встановлене чи санк­ціоноване) і гарантоване державою як правозначущий спосіб регулю­вання суспільних відносин. Зазначимо, що природні права людини, якщо вони не закріплені у формах права (тобто формально не визна­чені), є також чинними правом і підлягають забезпеченню державою так само, як і інші норми права.

Ознаки норми права.

Соціальні:

1) за внутрішнім змістом є зразком відносин, що складаються в суспільстві відповідно до об’єктивно існуючої соціально визнаної справедливої міри свободи і рівності;

2) є правилом поведінки (належної, дозволеної), що впорядковує відносини між людьми, коригує їх зв’язки, надає їм компромісно-комунікативного характеру;

3) витікає з природних невідчужувапих прав і свобод людини, незалежно від того, чи вони закріплені в конституції і законах, чи ні.

Юридичні:

1) виступає як правозначущий спосіб регулювання конкретних суспільних відносин – вводить нове правило, фіксує найтиповіші соціальні процеси і зв’язки; впливає на суспільні від­носини з метою подолання конфліктів, недоведення до них; відтіняє, підкреслює кількісну і якісну сторони правомірної поведінки (її вид і міру);

2) має загальний (неперсоніфіковаиий) характер – без зазначення конкретного адресата, поширюється на всіх, хто стає учасни­ком відносин, регульованих нормою; розрахована на багато­кратність застосування за певних життєвих обставин;

3) є обов’язковою для учасників правового спілкування, на яких вона розрахована; слугує керівництвом до дії, не підлягає обговоренню з огляду на доцільність;

4) зовнішньо виражається в особливих формах – фіксується у вигляді приписів у нормативно-правових актах, нормативно-правових договорах, правових звичаях, правових прецедентах та ін.; чітко визначає права і обов’язки учасників правовідносин, а також юридичну відповідальність (санкції), що засто­совується у разі їх порушення; розрахована на те, щоб адре­сати мали можливість передбачити наслідки своєї поведінки;

5) має визначену структуру – складається із взаємопов’язаних елементів: гіпотези, диспозиції, санкції; разом з іншими нор­мами утворює систему права;

6) слугує системою мінімальних правових способів (дозволів, зобов’язань, заборон, заохочень, покарань), за допомогою яких надає двостороннього характеру суспільним відносинам;

7) є результатом владної діяльності держави — встановлена або санкціонована нею в результаті узагальнення і систематизу­вання типових конкретних правовідносин, що виникають у громадянському суспільстві;

8) ухвалюється в суворо встановленому порядку – видається уповноваженими на те суб’єктами в межах їх компетенції і від­повідно до певної процедури: розробка, обговорення, при­йняття, набуття чинності, зміна або скасування чинності;

9) забезпечується всіма заходами державного впливу, аж до примусу – держава створює реальні умови для добровільного здійснення суб’єктами зразків поведінки, сформульованих у нормі права; застосовує засоби переконання, осуду, примусу до бажаної поведінки, зокрема, ефективні санкції у разі неви­конання вимог норми права.

Дата добавления: 2015-05-10