Розділ V

ЗЛОЧИНИ ПРОТИ СТАТЕВОЇ СВОБОДИ ТА СТАТЕВОЇ НЕДОТОРКАНОСТІ ОСОБИ

Злочини, що передбачені розділом ІV Особливої частини КК, мають своїм об'єктом статеву свободу особи (зґвалтування, насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом, примушування до вступу в статевий зв'язок) або статеву недоторканість неповнолітніх (статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості, і розбещення неповнолітніх).

Зґвалтування (ст. 152). В законі цей злочин визначено як статеві зносини із застосуванням фізичного насильства, погрози його застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи.

Безпосереднім об'єктом зґвалтування є статева свобода, а якщо потерпіла особа не досягла статевої зрілості або перебувала в стані безпорадності – її статева недоторканість. Причому ні характер відносин з тим, хто притягується до відповідальності за зґвалтування, ні моральні погляди потерпілої особи, ні її ганебний спосіб життя (подружні стосунки, наявність попереднього добровільного статевого зв'язку тощо) не виключають, за доведеності інших ознак складу цього злочину, відповідальності за ст. 152. За змістом цієї статті потерпілим при зґвалтуванні може бути особа як жіночої, так і чоловічої статі. У першому випадку безпосереднім фізичним виконавцем злочину є чоловік, а потерпілою — жінка, у другому, навпаки, виконавець — жінка, а потерпілий — чоловік. Співвиконавцем може бути будь-яка особа.

З об'єктивної сторони зґвалтування полягає у статевих зносинах із застосуванням фізичного насильства, погрози його застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи. Склад злочину – формальний. Статеві зносини при зґвалтуванні відбуваються проти волі потерпілої особи. Внаслідок застосування фізичного насильства або погрози ним воля потерпілої особи пригнічується, а при використанні безпорадного стану, коли потерпіла особа не здатна чинити опір, така воля ігнорується.

Для відповідальності за ст. 152 достатньо, щоб статеві зносини супроводжувалися хоча б одним із зазначених в законі способів: 1) застосуванням фізичного насильства; 2) погрозою застосування такого насильства; 3) використанням безпорадного стану потерпілої особи. Одне лише домагання на вступ у статевий зв'язок не утворює складу цього злочину. Не є зґвалтуванням і випадки, коли особа вступає у статевий зв'язок, застосовуючи обман або зловживання довірою.

Статеві зносини при зґвалтуванні — це лише природні статеві зносини. З моменту початку статевих зносин зґвалтування вважається закінченим злочином. Закінчення насильником статевого акту в фізіологічному розумінні для визнання зґвалтування закінченим не вимагається. Також не є обов’язковими при статевих зносинах дефлорація або еякуляція.

Заманювання потерпілої особи у зручне місце, придбання наркотиків для приведення її у безпорадний стан, створення групи для вчинення зґвалтування та інше утворюють готування до цього злочину. Дії, безпосередньо спрямовані на вчинення статевого акту, але не доведені до його початку з причин, що не залежать від волі винного, утворюють замах на зґвалтування (наприклад, спроба подолати опір потерпілої особи шляхом застосування фізичного насильства, зв'язування, зривання одягу, погрози негайної фізичної розправи). Добровільна відмова від зґвалтування відповідно до ст. 17 виключає кримінальну відповідальність за готування або замах на цей злочин.

Фізичне насильство як ознака об'єктивної сторони зґвалтування — це фізичне подолання опору, який чинить потерпіла особа, або насильство, застосоване для упередження очікуваного опору, який обумовлений небажанням вступити із ґвалтівником у статевий зв'язок. Фізичне насильство має бути здатним перебороти дійсний, а не вигаданий (удаваний) опір потерпілої особи. Злочинець може застосувати фізичну силу, різні предмети або навіть зброю, щоб подолати опір. Він може намагатися зв'язати особу, завдати удари, тілесні ушкодження різної тяжкості, здавлювати шию руками або накинутою петлею тощо. Оскільки застосування фізичного насильства і спричинення внаслідок цього шкоди здоров’ю потерпілій особі є складовими об’єктивної сторони зґвалтування, то завдання їй певного виду тілесних ушкоджень не потребує додаткової кваліфікації. Так, згідно з практикою Верховного Суду України зґвалтування або замах на нього, що супроводжувалися заподіянням легких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень, підлягають кваліфікації за частинами 1—3 ст. 152, а якщо при зґвалтуванні заподіяно тілесні ушкодження, що спричинили наслідки, зазначені в ст. 121, — за ч. 4 ст. 152. Зґвалтування, яке було пов'язане з умисним вбивством, кваліфікується за п. 10 ч. 2 ст. 115 і ч. 4 ст. 152. Якщо зґвалтування потягло смерть потерпілої особи через необережність ґвалтівника, то його дії охоплюються ч.4 ст.152 і додаткової кваліфікації за ст.119 не потребують (див.: ч.3 п.26 постанови Пленуму Верховного Суду України від 7 лютого 2003 р. № 2 “Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров’я особи”).

Погроза фізичним насильством як ознака об'єктивної сторони зґвалтування являє собою різного роду психічне насильство, що застосовується до потерпілої особи для того, щоб зламати її опір. Погроза повинна бути безпосередньою і може бути негайно виконана суб’єктом злочину. Цей характер погрози і можливість її негайного виконання ставлять потерпілу особу в безвихідний стан, змушують поступитися вимогам ґвалтівника. За своїм змістом погроза при зґвалтуванні полягає в можливості негайного застосування фізичного насильства (наприклад, погроза вбити, зарізати, покалічити). Погроза може виражатися в словах, демонстрації зброї або інших предметів, якими можна заподіяти тілесні ушкодження, може випливати з обстановки, що створилася, якщо, наприклад, група ґвалтівників оточує жінку в безлюдному місці, вимагаючи підкоритися їхнім вимогам. Погроза може мати конкретизований або невизначений характер (наприклад, «мовчи, а то гірше буде»).

Роз'яснюючи поняття погрози при зґвалтуванні, Пленум Верховного Суду України в постанові «Про судову практику у справах про зґвалтування та інші статеві злочини» від 27 березня 1992 р. рекомендував розуміти її як залякування потерпілої особи висловлюванням, жестами й іншими діями, які виражають намір негайного застосування фізичного насильства до самої потерпілої особи або її родичів (наприклад, до дитини). Тому погроза, наприклад, вбити або покалічити немовля, якщо його мати негайно не поступиться вимогам ґвалтівника, не може виключати відповідальності за зґвалтування або замах на нього. Погроза повинна бути дійсною, а не удаваною, і розцінюватися потерпілою особою як реальна небезпека для її життя або здоров’я чи близьких їй осіб, родичів. Відповідальність за ст.152 настає незалежно від того, чи мав ґвалтівник намір дійсно реалізувати погрозу або розраховував лише психічно вплинути на потерпілу особу.

Використання безпорадного стану потерпілої особи при зґвалтуванні. Безпорадний стан потерпілої особи – це відсутність у неї можливості правильно розуміти характер і значення вчинюваних з нею сексуальних дій чи керувати своїми вчинками або відсутність фізичної можливості чинити опір ґвалтівникові. Останній при цьому усвідомлює, що потерпіла особа перебуває в безпорадному стані та використовує цю обставину для вступу у статеві відносини.

Розрізняють два види безпорадного стану: 1) психічну безпорадність і 2) фізичну безпорадність. У разі психічної безпорадності потерпіла особа не може розуміти характер і значення вчинюваних з нею дій (психічна хвороба, непритомний стан, малолітній вік, стан сп’яніння чи інший подібний стан). При фізичній безпорадності потерпіла особа хоча і розуміє характер і значення вчинюваних щодо неї дій, але не може чинити опір насильникові (хвороба, не пов'язана з психічним захворюванням, фізичні вади (відсутність рук, ніг, сліпота), похилий вік, виснаженість організму, перенесена операція тощо).

При зґвалтуванні з використанням безпорадного фізичного стану потерпілої особи опір останньої відсутній. Однак це має бути наслідком об’єктивних причин, а не згоди цієї особи на статеві зносини.

Особливу увагу необхідно звертати на зґвалтування з використанням безпорадного стану потерпілої особи, що настав внаслідок її алкогольного або наркотичного сп'яніння чи використання нею одурманюючих речовин. У судовій практиці визнається, що самі по собі статеві зносини з жінкою, яка перебуває у стані сп'яніння, без застосування фізичного насильства і погроз, ще не є підставою для розгляду такого діяння як злочинного. Необхідно врахувати всі обставини попередніх стосунків між чоловіком та жінкою. Разом з тим для визнання зґвалтування вчиненим з використанням безпорадного стану потерпілої особи внаслідок алкогольного, наркотичного сп’яніння або дії на її організм отруйних, токсичних та інших сильнодіючих речовин не має значення, чи винна особа привела потерпілу (потерпілого) до такого стану (наприклад, дала наркотик, снодійне тощо), чи потерпіла особа вже знаходилася в безпорадному стані незалежно від дій ґвалтівника. При цьому визнати стан безпорадності можна тільки за такого ступеня сп’яніння потерпілої особи, який позбавив її можливості усвідомлювати навколишню обстановку і розуміти значення вчинюваних з нею дій.

Суб’єктивна сторона. Вина – прямий умисел. Суб’єкт злочину усвідомлює, що застосовує насильство, погрозу або використовує безпорадний стан потерпілої особи для вступу з нею в статеві зносини і бажає цього.

Суб’єкт зґвалтування. Безпосереднім виконавцем злочину може бути будь-яка фізична осудна особа (як чоловік, так і жінка), протилежної з потерпілою особою статі, і яка досягла 14-річного віку.

За своєю об'єктивною стороною зґвалтування – це злочин, що має складене діяння, тому його виконавцем (співвиконавцем) визнається і той, хто застосовує до потерпілої особи фізичне або психічне насильство з метою примусити її вступити у статеві зносини з безпосереднім насильником. У таких випадках стать виконавця злочину (щодо потерпілої особи) значення не має.

У частині 2 ст. 152 передбачена відповідальність за зґвалтування, вчинене повторно або особою, яка раніше вчинила будь-який із злочинів, передбачених статтями 153 – 155.

Зґвалтування вважається повторним, якщо йому передувало діяння, вказане у частинах 1– 4 ст. 152. Для визнання зґвалтування повторним не має значення, чи був винний засуджений за раніше вчинений злочин чи усі ці злочини їм вчинені до засудження. Для повторності не має також значення, чи були закінченими обидва злочини і чи був винний їх співвиконавцем або іншим співучасником. Повторність може мати місце, коли потерпілими (у кожному випадку зґвалтування) є різні особи чи одна й та сама.

Ознака повторності виключається, якщо при вчиненні одного зґвалтування винна особа вступила з потерпілою (потерпілим) в статеві зносини два або більше разів, тобто за наявності ознак продовжуваного зґвалтування. В останньому випадку потерпіла особа продовжує перебувати під впливом психічної або фізичної дії, її воля пригнічена ще до перших статевих зносин. Зґвалтування не може бути визнано повторним також у разі, якщо судимість за раніше вчинений злочин знята або погашена, або закінчилися строки давності.

У разі вчинення зґвалтування особою, яка раніше вчиняла будь-який із злочинів, передбачених статтями 153-155, за який вона не була засуджена, її дії треба кваліфікувати за сукупністю злочинів: за ч. 2 (або частинами 3 чи 4, якщо є інші більш небезпечні обтяжуючи обставини) ст. 152 та відповідною частиною статей 153, 154 або 155.

У частині 3 ст. 152 передбачена відповідальність за зґвалтування, вчинене групою осіб, або зґвалтування неповнолітньої чи неповнолітнього.

Вчинення зґвалтування групою осіб передбачає: вчинення злочину кількома виконавцями (двома або більше), які досягли 14-ти років, та узгодженість дій учасників групи щодо потерпілої особи. При цьому попередня змова між учасниками зґвалтування не є обов'язковою. Як було зазначено вище, виконавцем зґвалтування є як особа, що безпосередньо здійснює статевий акт з потерпілою особою, так і та, яка застосовує фізичне насильство або погрози, тобто є співвиконавцем. Дії останніх слід кваліфікувати також за ч. 3 ст. 152 за обтяжуючою обставиною «вчинене групою осіб» без посилання на ст. 27.

Групове зґвалтування може мати місце як щодо однієї, так і щодо кількох потерпілих осіб. Причому таким визнається зґвалтування, коли винні, діючи узгоджено і застосовуючи фізичне насильство або погрозу стосовно кількох потерпілих, потім вчинюють статеві акти кожний з однією з них.

Зґвалтування неповнолітньої особи має місце тоді, коли воно вчинюється щодо потерпілих осіб у віці від 14 до 18 років. Для відповідальності необхідно встановити, що насильник знав або припускав, що вчиняє насильницький статевий акт з неповнолітньою особою, або повинен був і міг це передбачити. Якщо ж винний сумлінно помилявся щодо фактичного віку потерпілої особи, тобто за всіма обставинами справи вважав, що вона досягла повноліття, то він не може бути притягнутий за ч. 3 ст. 152.

У частині 4 ст. 152 передбачена відповідальність за зґвалтування, що спричинило особливо тяжкі наслідки, а також зґвалтування малолітньої чи малолітнього.

Особливо тяжкими наслідками можуть бути визнані: смерть або самогубство потерпілої особи, втрата будь-якого органа чи його функцій, психічна хвороба або інший розлад здоров’я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менше ніж на одну третину, непоправне знівечення обличчя, переривання вагітності чи втрата здатності до дітонародження, зараження вірусом імунодефіциту людини або сифілісом, що сталися внаслідок зґвалтування. Таким чином, особливо тяжкими наслідками визнаються лише ті, які заподіюють потерпілій реальну шкоду. Спричинення потерпілій особі тяжких тілесних ушкоджень, лише небезпечних для життя, не відноситься до особливо тяжких наслідків зґвалтування, оскільки під ним розуміється не будь-яке зґвалтування, що відрізняється особливо небезпечним характером, а таке, внаслідок якого настали виняткові за своєю тяжкістю наслідки. Такі дії підлягають кваліфікації за сукупністю злочинів за відповідними частинами статей 121 і 152, залежно від наявності чи відсутності інших обтяжуючих обставин. Не визнаються особливо тяжкими наслідками позбавлення невинності (дефлорація) і вагітність потерпілої як можливий (природний) результат зґвалтування.

Для відповідальності за зґвалтування, що спричинило особливо тяжкі наслідки, необхідно встановлення причинного зв'язку між зґвалтуванням і цими наслідками. Відсутність такого причинного зв'язку виключає можливість кваліфікації зґвалтування за ч. 4 ст. 152. Із суб’єктивноїсторони для поставлення у вину особі особливо тяжких наслідків досить встановити наявність до них непрямого умислу або навіть необережної вини.

Зґвалтування малолітньої або малолітнього, про яке йдеться у ч. 4 ст. 152, передбачає, що потерпілій особі не виповнилося 14-ти років. Таке зґвалтування підпадає під ознаки ч. 4 ст. 152 лише за умови, що винна особа знала або припускала, що потерпіла особа не досягла 14 років, або повинна була і могла це передбачити.

Насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом (ст. 153) має ознаки злочину, якщо воно вчинюється із застосуванням фізичного насильства, погрози його застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи.

Потерпілим від злочину може бути особа як жіночої, так і чоловічої статі.

З об’єктивної сторони задоволення статевої пристрасті неприродним способом може бути у виді: 1) неприродного зв’язку чоловіка із жінкою (зносини per os або per anum); 2) мужолозтва, тобто педерастії чи інших видах чоловічого гомосексуалізму (наприклад, орогенітального контакту чоловіка з чоловіком – per os); 3) лесбіянства, тобто зносинах жінки з жінкою; 4) інших дій, спрямованих на задоволення статевої пристрасті.

Зазначені статеві зв’язки чи інші дії, спрямовані на задоволення статевої пристрасті, мають супроводжуватися фізичним насильством або погрозою його застосування, або використанням безпорадного стану потерпілої особи. Зміст цих ознак аналогічний із однойменними ознаками зґвалтування.

Добровільна згода особи на здійснення з нею дій, описаних в ст. 153, виключає кримінальну відповідальність. Однак, якщо таку добровільну згоду дала потерпіла особа, яка не досягла 16-ти років, особі, яка вже досягла повноліття, вчинене кваліфікується за ст. 156. Так само кваліфікується добровільне мужолозтво повнолітньої особи з підлітком, який не досяг 16-ти років.

З суб’єктивної сторони цей злочин вчинюється лише з прямим умислом і з метою задоволення статевої пристрасті неприродним способом.

Суб’єкт злочину — особа як чоловічої, так і жіночої статі, яка досягла 14-ти років, залежно від характеру вчинюваних дій. Так, наприклад, при мужолозтві — це чоловік, при лесбіянстві — жінка, а в інших випадках можуть бути як жінка, так і чоловік. Співвиконавцем цього злочину може бути будь-яка особа, незалежно від виду дії сексуального характеру.

У частині 2 ст. 153 встановлена відповідальність за цей злочин, якщо він вчинений: 1) повторно або 2) групою осіб, або 3) особою, яка раніше вчинила один із злочинів, передбачених статтями 152 або 154; або 4) щодо неповнолітньої чи неповнолітнього.

Частина 3 ст. 153 передбачає такі особливо обтяжуючі обставини кримінальної відповідальності за цей злочин: 1) вчинення дій щодо малолітньої чи малолітнього; 2) спричинення особливо тяжких наслідків.

Характеристика обставин, вказаних у частинах 2 і 3 цієї статті, аналогічна таким самим обставинам при зґвалтуванні.

Примушування до вступу в статевий зв'язок (ст. 154). Потерпілою особою від цього злочину може бути як жінка, так і чоловік, що перебувають у матеріальній або службовій залежності від винної особи. Потерпілими можуть бути і неповнолітні особи.

З об’єктивної сторони зазначений злочин є примушуванням жінки чи чоловіка до вступу в статевий зв'язок. Під примушуванням розуміють протиправний вплив на жінку чи чоловіка з тим, щоб примусити її (його) проти власної волі вступити в природний або неприродний статевий зв'язок. Це, наприклад, погроза позбавленням матеріальної допомоги або надбавок за працю, звільненням, переведенням на нижчеоплачувану роботу, можливості користуватися житловою площею тощо. Може мати місце примушування як до одноразового зв’язку, так і до неодноразових статевих зносин або до співжиття. Примушування може бути спрямоване на те, щоб примусити іншу особу до статевого зв'язку як з тим, хто примушує, так і з іншою особою, на користь якої діє винна особа.

Злочин вважається закінченим з моменту примушування чоловіка або жінки до вступу в статевий зв'язок природним або неприродним способом.

Суб’єктивна сторона. Вина – прямий умисел. Крім того, особа, здійснюючи примушування, має спеціальну мету – вступ в статевий зв'язок із залежною від неї особою.

Суб’єкт злочину спеціальний — це особа як чоловічої, так і жіночої статі, яка досягла 16 років і щодо якої потерпіла особа є матеріально або службово залежною.

Частина 2 ст. 154 передбачає примушування до вступу у статевий зв'язок, поєднане з погрозою: 1) знищення, пошкодження або вилучення майна потерпілої (потерпілого) чи її (його) близьких родичів; або 2) розголошення відомостей, що ганьблять її (його) чи близьких родичів.

Статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості (ст. 155). Потерпілим може бути особа жіночої або чоловічої статі, яка не досягла статевої зрілості. Такими завжди вважаються особи, які не досягли 14-ти років. Питання щодо досягнення статевої зрілості у віці з 14-ти років і до шлюбного віку вирішується в кожному випадку за допомогою судово-медичної експертизи. Згідно ст. 22 Сімейного кодексу України шлюбний вік для жінки встановлено у 17, а для чоловіків – у 18 років. Якщо особа досягла шлюбного віку, то добровільні з нею статеві зносини не тягнуть кримінальної відповідальності.

Об’єктивна сторона злочину полягає у добровільних природних статевих зносинах чоловіка або жінки з особою протилежної статі, яка не досягла статевої зрілості. Добровільними визнаються такі статеві зносини, які здійснюються без застосування фізичного насильства, погрози застосування такого насильства або використання безпорадного стану потерпілої особи.

З суб’єктивної сторони цей злочин характеризується лише прямим умислом щодо дії, а щодо обставини, досягла потерпіла особа статевої зрілості чи не досягла, ставлення суб’єкта може бути умисним або необережним.

Суб’єкт злочину — особа як чоловічої, так і жіночої статі, якій виповнилося 16 років.

У частині 2 ст. 155 встановлена відповідальність за ті самі дії, вчинені: 1) батьком, матір'ю або особою, що їх замінює, або 2) якщо вони спричинили безплідність чи інші тяжкі наслідки (наприклад, самогубство потерпілої особи, тяжку хворобу тощо).

Розбещення неповнолітніх (ст. 156). Потерпілим від даного злочину можуть бути особи як чоловічої, так і жіночої статі, яким не виповнилося 16 років. Для відповідальності за цей злочин не має значення, чи досягла потерпіла особа статевої зрілості і чи давала вона згоду на вчинення з нею розпусних дій.

Об’єктивна сторона цього злочину полягає у вчиненні розпусних дій щодо особи, яка не досягла 16-річного віку. Розпусні дії мають сексуальний характер і спрямовані на задоволення статевої пристрасті винного чи інших осіб, якщо дії здійснюються в їх присутності або на розпалювання статевого інстинкту у потерпілої особи. Проте, вони не можуть полягати в природних статевих зносинах, відповідальність за які передбачена в статтях 152 та 155 КК. Розпусні дії можуть бути як фізичними (наприклад, непристойні доторкання до статевих органів, навчання статевим збоченням тощо), так і інтелектуальними (наприклад, цинічні бесіди на сексуальні теми, ознайомлення дитини із порнографічними малюнками, відеофільмами тощо).

За конструкцією об’єктивної сторони розбещення неповнолітніх є злочином з формальним складом, тому він вважається закінченим з моменту вчинення розпусних дій.

З суб’єктивної сторони цей злочин може бути вчинений лише з прямим умислом. Винна особа усвідомлює, що здійснює дії щодо особи, яка не досягла 16- річного віку, і бажає їх вчинення.

Суб’єктом злочину може бути особа як чоловічої, так і жіночої статі, яка досягла 16-ти років.

У частині 2 ст. 156 встановлена відповідальність за наявності таких обтяжуючих обставин: 1) вчинення розпусних дій щодо малолітньої особи; або 2) якщо такі дії, вчинені щодо сина або дочки батьком, матір'ю чи особою, що їх замінює.

І. Питання для самоперевірки:

1. Як визначено в КК зґвалтування?

2. Із якими діями мають поєднуватися статеві зносини при зґвалтуванні?

3. В чому полягає використання безпорадного стану потерпілої особи при зґвалтуванні?

4. Які можуть бути види вчинення насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом?

5. Як визначено в КК примушування до вступу в статевий зв’язок?

6. Як треба розуміти матеріальну та службову залежність в ст. 154 КК?

7. Яка особа визнається такою, що не досягла статевої зрілості?

8. Яким чином можуть бути вчинені розпусні дії за ст. 156 КК?

ІІ. Предметний покажчик:

Безпорадний стан, С. 1-2, 4-5.

Зґвалтування, С. 1-9.

Малолітня особа, С. 7-8, 10, 12.

Матеріальна залежність, С. 10-11.

Насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом, С. 9-10.

Неповнолітня особа, С. 7, 10, 12.

Особливо тяжкі наслідки, С. 7-9, 10.

Примушування, С. 10-11.

Розбещення неповнолітніх, С. 12-13.

Розпусні дії, С. 12-13.

Службова залежність, С. 10-14.

Статева зрілість, С. 11.

Тяжкі наслідки, С. 12.

ІІІ. Література до розділу:

1. Александров Ю. Злочини проти статевої свободи // Юридичний вісник України. – 2002. – № 14 (354). – 6-12 квітня. – С. 9.

2. Дорош Л.В. Деякі питання кримінальної відповідальності за злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості // Кримінально-правова охорона життя та здоров’я особи: Матр. наук.-практ. конф. [Харків] 22-23 квітня 2004 р. (Редкол.: Сташис В.В. (голов. ред) та ін.). –К.–Х.: «Юрінком Інтер», 2004 р. – С. 124-128;

3. Кримінальний кодекс України: Науково-практичний коментар / Ю.В. Баулін, В.І. Борисов, С.Б. Гавриш та ін.; За заг. ред. В.В. Сташис, В.Я. Тація. – Вид. третє, переробл. та доповн. – Х.: ТОВ “Одіссей”, 2006. – 1184 с.

4. Крючкова О. Задоволення статевої пристрасті неприродним способом // Вісник прокуратури. – 2003. – № 10. – С. 37-40.

5. Сташис В.В. Бажанов М.І. Особа під охороною кримінального закону. – Х.: “Право”, 1996. – 224 с.

Дата добавления: 2015-05-10