Закінчення родового відмінка

Уживання апострофа

Апостроф – це графічний знак, яким позначається роздільна вимова твердих приголосних та наступних /йотованих/ голосних я, ю, є, ї.

Апостроф ставиться перед я, ю, є, ї:

1. Після губних приголосних б, п, в, м, ф, якщо перед ними немає приголосного (крім р), який належав би до кореня: солов'ї, сім'я, здоров'я, торф'яний, зв'язати.

2. Після р у кінці складу: сузір'я, пір'їна, довір'я, матір'ю.

3. Після к у власних назвах: Лук’ян, Лук'яненко, Лук’янівна.

4. Після префіксів та першої частини складних слів, що закінчу­ються на твердий приголосний: об'єднання, перед'ювілейний, роз'яснити, дит'ясла.

5. У словах іншомовного походження апостроф ставиться після губних б, п, в, м, ф, шиплячих ж, ч, ш, задньоязикових г, к, х, після р у кінці складу: комп'ютер, інтерв'ю, прем'єра, Х'юстон, Монтеск'є, Руж'є, кар'єра.

6. Після префіксів, що закінчуються на приголосний: ін'єкція, ад'ютант, суб'єкт, кон'юнктура.

7. Після скороченого артикля Д або частки О у прізвищах: Д'Арсонваль, О'Генрі.

Апостроф не ставиться:

1. Після губних б, п, в, м, ф, якщо перед ними є інший приголосний (крім р), який належить до кореня слова: Святослав, тьмя­ний, цвях.

2. Після букви р, що позначає м'який приголосний на початку чи в середині складу: рясно, буряк, грядка, Рєпін.

3. Після губних б, п, в, м, ф та р перед буквосполученням йо: Соловйов, Муравйов, серйозний.

4. У словах іншомовного походження відповідно до вимови: бюро, купюра, пюре, бюджет, гравюра.

Отже, запам’ятайте: якщо перед губним стоїть будь-який приголосний (крім р), що входить до складу кореня, то апостроф не ставиться.

Родовий відмінок чи не найпоширеніший у практиці ділової мови, але саме при його вживанні виникають труднощі, пов’язані з правильним вибором варіантів. Це перш за все стосується іменників чоловічого роду другої відміни однини, де на відміну від російської мови можливим є закінчення - а (-я) і -у (-ю).

В останній редакції «Українського правопису» [С. 68–71] уживання варіантів - а (-я) і -у (-ю) пояснюється так:

1. Іменники чол. роду в родовому відмінку однини приймають

закінчення -а (у твердій та мішаній групах), -я (у м’якій групі), коли вони означають:

а) Назви осіб, власні імена та прізвища: колгоспника, промовця, робітника, студента, тесляра, учителя, Андрія, Дмитра, Дорошенка, Франка; також персоніфіковані предмети та явища: Вітра, Ліса, Мороза та ін.

б) Назви тварин і дерев: ведмедя, вовка, дуба, кілка, коня, пса, ясеня.

в) Назви предметів: гвинта, замка, малюнка, ножа, олівця, піджака, плаща, портфеля, стола́ (й сто́лу).

г) Назви населених пунктів: Воронежа, Голосієва, Житомира, Києва, Лондона, Луцька, Миргорода, Новгорода, Парижа, Святошина, Тернополя, Харкова.

Примітка. Але -у, -ю пишеться в складених назвах населених пунктів, другою частиною яких є іменник, що має звичайно в родовому відмінку закінчення -у: Давидового Броду, Зеленого Гаю, Красного Лиману, Кривого Рогу, Червоного Степу, Широкого Яру тощо.

ґ) Назви річок з наголосом у родовому відмінку на кінцевому складі :Дінця́, Дністра́, Іртиша́, Псла́, Дніпра́.

д) Назви мір довжини, ваги, часу тощо: гектара, грама, метра, місяця, процента, тижня (але віку, року), назви місяців і днів тижня: вівторка, жовтня, листопада (але листопаду – назва процесу), понеділка; назви грошових знаків: гроша, долара, карбованця, фунта стерлінгів, червонця; числові назви: десятка, мільйона, мільярда.

е) Назви машин і їх деталей: автомобіля, дизеля, комбайна, мотора, поршня, трактора.

є) Терміни іншомовного походження, які означають елементи будови чогось, конкретні предмети, геометричні фігури та їх частини: атома, катода, конуса, радіуса, сегмента, сектора, синуса, шківа тощо, а також українські за походженням суфіксальні слова-терміни: відмінка, додатка, займенника, знаменника, іменника, трикутника, чисельника, числівника тощо, але: виду, роду, також синтаксису, складу, способу (про інші категорії термінів див. п. 2).

2. Закінчення -у (у твердій і мішаній групах), -ю (у м’якій групі) мають іменники чоловічого роду на приголосний, коли вони означають:

а) Речовину, масу, матеріал: азоту, асфальту, бальзаму, борщу, водню, воску, гасу, гіпсу, граніту, квасу, кваску, кисню, льоду, меду, медку, піску, пороху, сиру, спирту, але хліба.

б) Збірні поняття: ансамблю, атласу, батальйону, березняку, вишняку, гаю, гурту, загалу, капіталу, каравану, каталогу, кодексу, колективу, лісу, оркестру, парку, полку, пролетаріату, реманенту, рою, саду, сушняку, тексту, товару, тому, тріумвірату, хору; сюдиналежать назви кущових і трав’янистих рослин: барвінку, бузку, буркуну, гороху, звіробою, молочаю, очерету, чагарнику, щавлю, ячменю (але вівса), а також назви сортів плодових дерев: кальвілю, ренету, ренклоду та ін.

в) Назви будівель, споруд, приміщень та їх частин: вокзалу, ґанку, даху, заводу, залу, замку, каналу, коридору, магазину, мезоніну, метрополітену, молу, палацу, поверху, сараю, тину, універмагу, шинку, але ( переважно з наголосом на закінченні) бліндажа́, гаража́, куреня́, млина́, хліва́; -а (-я) вживається також в іменниках – назвах архітектурних деталей: карниза, еркера, портика; обидва закінчення – - а (-я) та -у (-ю) приймають іменники: мо́сту й моста́, паркана́ й парка́ну, плота́ й пло́ту, стола́ й сто́лу.

г) Назви установ, закладів, організацій: інституту, клубу, колгоспу, комісаріату, комітету, радгоспу, університету, штабу.

ґ) Переважна більшість слів із значенням місця, простору тощо: абзацу, валу, байраку, краю, лиману, лугу, майдану, рову, ручаю, світу, уривку, яру, але: горба, хутора тощо, а також зменшені форми на -к: ліска, майданчика, ставка, ярка.

д) Явища природи: вихору, вогню, вітру, граду, грому, дощу, жару, землетрусу, інею, морозу, туману, урагану, холоду.

е) Назви почуттів: болю, гніву, жалю, страху.

є) Назви процесів, станів, властивостей, ознак, формацій, явищсуспільного життя, загальних і абстрактних понять: авралу, бігу, винятку, галасу, грипу, дисонансу, догмату, достатку, екзамену, експорту, екскурсу, звуку (але, як термін звука), ідеалу, інтересу, канону, кашлю, клопоту, колоквіуму, конфлікту, крику, лету (льоту), ляпасу, мажору, міражу, мінімуму, модусу, моменту, принципу, прогресу, реалізму, регресу, рейсу, ремонту, ритму, руху, світогляду, сорту, спорту, способу, стиду, стогону, тифу, толку, хисту, ходу, шуму, але: ривка, стрибка, стусана.

ж) Термінів іншомовного походження, що означають фізичні або хімічні процеси, частину площі й т. ін.: аналізу, електролізу, імпульсу, синтезу, ферменту, а також літературознавчі терміни: альманаху, епосу, жанру, журналу, міфу, нарису, образу, памфлету, роману, стилю, сюжету, фейлетону тощо.

з) Назви ігор і танців: баскетболу, вальсу, волейболу, краков’яку, танку, танцю, тенісу, футболу, хокею, але: гопака, козачка.

и) Більшість складних безсуфіксних слів (крім назв істот): водогону, вододілу, водопроводу, живопису, живоплоту, манускрипту, родоводу, рукопису, суходолу, трубопроводу, але: електровоза, пароплава.

і) Переважна більшість префіксальних іменників із різнимизначеннями (крім назв істот): вибою, випадку, вислову, відбою, відгуку, заробітку, затору, запасу, опіку, опуху, побуту, поштовху, прибутку, прикладу, проводу (дріт), сувою, усміху, успіху.

ї) Назви річок (крім зазначених у п. 1), озер, островів, півостровів,країн, областей і т. ін.: Амуру, Бугу, Гангу, Дону, Дунаю, Єнісею, Нілу, Рейну, Сейму, Байкалу, Ельтону, Мічигану, Світязю, Чаду; Алтаю, Ельбрусу, Паміру, Уралу; Котліну, Кіпру, Криту, Родосу, Сахаліну, Каніну, Пелопоннесу; Алжиру, Афганістану, Казахстану, Єгипту, Іраку, Китаю, Донбасу, Ельзасу, Кавказу, Сибіру.

Примітка. У ряді іменників зміна закінчення впливає на значення слова: алмаза (коштовний камінь) – алмазу (мінерал), акта (документ) – акту (дія), апарата (прилад) – апарату (установа), блока (частина споруди, машини) – блоку (об’єднання держав), буряка (одиничне) – буряку (збірне), вала (деталь машини) – валу (насип), елементу (абстрактне) – елемента (конкретне), інструмента (одиничне) – інструменту (збірне), каменя (одиничне) – каменю (збірне), клина (предмет) – клину (просторове поняття), рахунка (документ) – рахунку (дія).

Отже, закінченнями -я оформлюються, як правило, предмети, на які можна показати, які мають точний вимір, а також точкові географічні об’єкти (тобто іменники зі значенням конкретності: Івана, документа, вівторка, метра, місяця листопада, м‘якого знака, Києва), а закінченнями -у – предмети, на які не можна показати, які не мають точного виміру, а також просторові географічні об’єкти (тобто іменники зі значенням абстрактності, узагальненості: маркетингу, болю, комітету, Кабінету Міністрів, яру, пора листопаду, знаку Божого, океану, Дунаю, Кривбасу, району).

Виняток становлять просторові, узагальнені та процесуальні поняття з наголосом на закінченні (у них уживається варіант - а): Дніпра, Дінця, Дністра, Іртиша, моста (й мосту), плота (й плоту), вівса, ліска, ставка, ярка, гопака, козака, ривка, стрибка, стусана тощо.

Закінчення давального відмінка. У давальному відмінку іменників ІІ відміни чоловічого роду однини в українській мові вживаються два варіанти закінчень: -у й –ові (-еві ). Варіант -ові позначає фізичну або юридичну особу (можна деканові, заводові, але аж ніяк не комп’ютерові) для уникнення двозначності в давальному і родовому відмінках (правильно деканові (кому?) факультету (чого?), а не декану факультету)і досягнення милозвучності (краще Тарасові Шевченку, ніж Тарасу Шевченку).

Під впливом російської мови в практиці ділового спілкування досить часто плутають також давальний відмінок з родовим. Слід пам’ятати: Іванової Ольги (кого?), але Івановій Ользі (кому?). Як бачимо, у давальному відмінку відбувається чергування (Ольга – Ольги – Ользі) й пом’якшення кінцевого приголосного основи.

Дата добавления: 2015-05-10