Чергування приголосних звуків

1. Історичні чергування приголосних звуків [г], [к], [х] із [ж], [ч], [ш] або із [з’], [ц’], [с’]. Вони відбувалися в позиції перед голосними або приголосними, які їх пом’якшували. При цьому в сучасній російській мові вони частіше чергуються із [ж], [ч], [ш] (колись із [ж’], [ч’], [ш’]: друг – дружить, мука – мучной, махать – машина, Евгений – Женя, а в українській мові – із [з’],[ц’], [с’] (значно рідше із [ж], [ч], [ш]): нога – нозі – ніжка, рука – руці – ручка, вухо – вусі – вушко. За новими правилами правопису виняток становлять тільки прикметники баскський і казахський, утворені від іншомовних власних назв.

2. Збіг і чергування груп приголосних -цьк-, -ськ-, -зьк-, -ск-, -шк-, - зк-, -ст- при словотворенні:

а) Зміна - цьк - в -чч - при творенні іменників із суфіксом -ин-: козак – козацький – козаччина; німецький – Німеччина; Вінниця – вінницький –Вінниччина (але галицький — Галичина).

б) Зміна - ск-, -ськ-, -шк- в -щ- при творенні іменників і прикметників із суфіксами -ин-, -ан- (-ян-): віск – вощина – вощаний; полтавський – Полтавщина, дошка – дощаний; пісок – піщаний.

в)Зміна -ск- (-ськ-), -ст-; -зк- (-зьк-) відповідно у -щ-, -жч- при творенні багатьох форм дієслів II дієвідміни або прізвищ на -енко,-ук: вереск – верещати, верещу, верещиш тощо (але: простити – простиш); брязк – бряжчати, бряжчу, бряжчиш і т. ін.; Васько – Ващенко – Ващук, Ісько – Іщенко – Іщук, Водолазький – Водолажченко, Кузько – Кужченко.

Проте у присвійних прикметниках -ск-, (-ськ-), -шк- чергуються відповідно зі -сч- (-сьч-), -щ -: Параска – Парасчин, Ониська – Онисьчин, Мелашка – Мелащин.

3. Зміни приголосних перед -ськ(ий), -ств(о), -ш(ий) при словотворенні:

Якщо попередніми звуками перед суфіксами -ськ-, -ств-, -ш - є звуки [г], [к], [х]; [ж], [ч], [ш] або [з], [ц’], [с], то в результаті відповіднихчсргувань і спрощень на їх місці з’являються буквосполучення -ськ(ий), -зьк(ий), -цьк(ий), -ств(о), -зтв(о), -цтв(о), -жч(ий), -щ(ий). Порівняйте:

г, ж, з + -ськ(ий), -ств(о) = -зьк(ий), -зтв(о): Прага – празький, боягуз – боягузтво, Запоріжжя – запорізький;

к, ч, ц + -ськ(ий), -ств(о) = -цьк(ий), -цтв(о): козак – козацький – козацтво, ткач – ткацький – ткацтво, молодець – молодецький – молодецтво; ^хш, с + -ськ(ий), -ств(о) = -ськ(ий), -ств(о): птах – птаство,

товариш – товариський – товариство, залісся – заліський;

г, ж, з + -ш(ий) = -жч(ий): дорогий – дорожчий (дорожче), але: легкий – легший (легше); дужий – дужчий (дужче); низький – нижчий (нижче);

с + - ш(ий) = -щ(ий): високий – вищий – вище.

Інші приголосні перед суфіксами -ськ(ий), -ств(о) на письмізберігаються: бра т – бра т ський – бра т ство, студен т –студен т ський – студен т ство, лю д – лю д ський – лю д ство, заво д – заво д ський.

4. Зміни приголосних [к], [ц] перед суфіксом - н-:

Приголосні [к], [ц] разом із суфіксом -н- у подібних позиціях перетворюються у звукосполучення [чн] або [шн]: безпека – безпечний, безпечність, безпечно; вік – вічний, вічність, вічно; місяць – місячний; сонце – сонячний; яйце – яєчня.

Виняток становлять слова: дворушник, мірошник, рушник, рушниця, сердешний (у значенні бідолашний), соняшник, торішній.

5. Чергування [д] – [дж] і [зд] – [ждж] у дієслівних основах: ходити – ходжу, їздити – їжджу.

Чергування голосних звуків

Українська мова порівняно з російською відзначається якісно й кількісно розвиненою системою історичних чергувань голосних звуків, які збереглися до наших часів. Найбільш важливими з них є такі:

1. Чергування голосних звуків [о], [е] з [і] за законом відкритого –закритого складу. При такому чергуванні широкі звуки [о], [е] змінюються на короткий звук [і] у закритій позиції: шк о -ла – шк і л, рад о -сті – ра-д і сть, пл е -че – пл і ч, ш о -стий – ш і сть, Ки- є -ва – Ки- ї в, Хар-к о -ва – Хар-к і в. Виняток становлять слова: народ, паровоз, вогонь, принось, приятель, чверть, меч, мед, веселка, слова зповноголосним -оро-, -оло-, ере-, -еле- (город, мороз, подорож, порох, сторож, волос, солод, берег, перед, серед, через, зелень, пелех, шелест та ін.), а також наявні [о], [е] в закритому складі типу творця, носка, водню, долонь, нагород, будов, потреб, затон, потоп, хлібороб, діловод, виробництво, прапор тощо (докладно про це див. в «Українському правописі» [с. 11]).

2. Чергування голосних звуків [о], [е] з [а] [и], [і]. Подібні чергування відбуваються в коренях дієслів, якщо за коренем іде суфікс -а-. Дієслова з о, е позначають одноразову, закінчену або нерозчленовану дію, дієслова з а, и, і – повторювану, багаторазову дію:

допом о гти – допом а г а ти, г о ріти – г а р я чий, г о нити – г а н я ти, завм е рти – завм и р а ти, ст е рти – ст и р а ти. Однак більшість дієслів має кореневий о, що не чергується з а:

вимовити – вимовляти, простити – прощати, повернути – повертати, замерзнути – замерзати, проводити – проводжати, виношувати, відгороджувати, переконувати, установлювати, заспокоювати.

3. Чергування [о] з [е] після [ж], [ч], [ш], [щ], [дж], [й].

В українській мові після шиплячих та й пишеться о перед твердим приголосним та перед складом з и (що походить від давньоруського ы: чоло, щока, бджола, чотири, жовтий, знайомий; е пишеться перед м’яким приголосним та складом з е або и (що походить від давньоруського і): вечеря, четверо, джерело, женити.

Але:

- у словах іншомовного походження: чек, жетон, чемпіон, шофер, джем;

- у деяких словах за традицією: щедрий, жердка, червоний, чорнило, дешевий, чекати, чепурний, женоподібний, черпати, кочерга.

Чергування [у] – [в], [і] – [й], [з] – [із] – [зі] – [зо] за законом милозвучності. Вони з’являються, як правило, при вживанні прийменників, сполучників і префіксальному оформленні слів: сказа в у се, але сказал а в се, жил а в О десі, але жи в у К иєві; Іва н і П етро, але Петр о й І ван; на ш у читель, але наш а в чителька; диктант з у країнської мови, замі с із тіста, із ш овку, зі з броєю, позичив зо д ві сотні (при числівниках два, три), зі (зо) м ною. При цьому кожна крапка, кома або пауза зараховується як приголосний звук. Наприклад, у прислів’ї Восени і горобець багатий вжито варіант і, а не й, тому що у вимові після слова восени робиться пауза. Слід також зауважити, що фонетичні варіанти єднального сполучника і – й не збігаються з єднально-протиставним сполучником та: небо та земля. Як синоніми їх можна вживати хіба що в усному мовленні.

Ці й інші чергування відбуваються, щоб запобігти збігові кількох голосних (у першу чергу) або приголосних звуків: зі мною, розібрати, корабель, вогонь, павук, атеїзм, Йордан, Каїр, Моїсей, Таїсія, Йосип, найменування, інавґурація, християнин. Проте у словах з європейських мов, які не асоціюються з православно-християнською культурою, протетичні звуки (й, в] не вживаються: Іоланта, іон тощо.

Вимова і правопис [и], [і] в основах слів:

1. В основах слів слов’янського походження вимовляється іпишеться українське и на місці російських и, ы, а і – на місці російських о, е (як правило, при чергуванні звуків [о], [е] з [і] за законом відкритого – закритого складу): рос. [рыба] рыба, [пива] пиво – укр. [риба] риба, [п‘иво] пиво; рос. [гос’т^’] гость – укр. [г’іс’т’] гість, рос. [шес’т’] шесть – укр. [ш’іс’т^’] шість.

Це правило не можна застосувати до початку слова (Ігор), слів дірка, щиголь і відкритих складів -ри або -ли: три-вога, гри-міти, бли-щати.

2.В основах слів західноєвропейського походження вимовляється й пишеться українське и після ж, ч, ш (шиплячих), з, ц, с (свистячих), д, т, р, якщо далі йде приголосний звук (крім й, бо в українській мові це сонорний звук): радіо, але радист, таксі, але таксист; сценарій, але сценарист; азимут, дилер, але тріумф, пріоритет, лізинг, біржа тощо. Умовно це правило називають «правилом дев’ятки», пов’язуючи його з висловом «Д е т и з’ ї с и ц ю ч а ш у ж и р у ?» Виняток становлять давно запозичені слова із східних мов, які стали «своїми»: вимпел, графин, єхидна, імбир, кипарис, кит, мигдаль, миля, башкир, калмик, киргиз, кизил, кинджал, кисет,

Дата добавления: 2015-05-10