Населення

Центральні і територіальні (обласні) органи виконавчої влади та їх функціїу сфері соціального захисту

Система державних органів містить у собі організацію й діяльність центральних і обласних органів виконавчої влади.

Центральним органом виконавчої влади в області соці­ального захисту є Міністерство праці та соціальної політи­ки України (Мінпраці України). У своїй діяльності Мініс­терство керується законами й іншими нормативними акта­ми, а також Положенням про нього. У Положенні визначені головні завдання й повноваження Міністерства, компетен­ція міністра й колегії, порядок затвердження структури, чисельності й штатного розкладу центрального апарату Міністерства. Положення затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 2 листопада 2006 р. № 1543[74]. Основ­ними завданнями міністерства є:

участь у формуванні й забезпеченні реалізації державної політики у сфері зайнятості, соціального захисту населен­ня, соціального страхування, оплати, нормування й стиму­лювання праці, охорони й умов праці, соціального обслуго­вування населення, соціально-трудових відносин;

керівництво діяльністю державної служби зайнятості, здійснення заходів, пов'язаних з ефективним функціону­ванням ринку праці, сприяння раціональної, продуктивної й вільно вибраної зайнятості, підвищенню якості й конку­рентоспроможності робочої сили;

розробка й здійснення заходів із посилення мотивації до праці, удосконалюванню її оплати, організації й норму­вання;

здійснення комплексного управління охороною праці й державного нагляду за дотриманням у процесі трудової діяльності вимог по безпеці, гігієни праці й виробничого середовища;

забезпечення через систему підлеглих йому органів реа­лізації права громадян на соціальний захист шляхом надан­ня своєчасної адресної соціальної підтримки, у тому числі державної допомоги малозабезпеченим громадянам, у ви­падку втрати годувальника, працездатності, досягнення пенсійного віку та ін.;

забезпечення розвитку соціально-трудових відносин, захисту прав працюючих громадян через встановлення відповідних стандартів охорони й умов праці та нагляду за їх дотриманням роботодавцями.

Відповідно до викладених завдань Міністерство прово­дить роботу з організації соціального захисту населення в країні, по підборі, підготовці й підвищенню кваліфікації працівників своєї системи й правильному їх використанню. Воно здійснює в установленому порядку зв'язки з міжнарод­ними організаціями соціального забезпечення, з міністер­ствами соціального захисту зарубіжних країн (наприклад, бере участь у підготовці міжурядових угод про соціальне за­безпечення, у міжнародних і національних форумах, з'їздах, конференціях) та ін.

Мінпраці України очолює Міністр, якого призначає на посаду й звільняє з посади Верховна Рада України в уста­новленому законодавством порядку. Через Міністра Кабі­нет Міністрів України направляє й координує діяльність Державного комітету України по справах ветеранів.

Міністр має заступників, які призначаються на посаду й звільняються з посади відповідно до законодавства. Міністр розподіляє обов'язки між своїми заступниками, встанов­лює ступінь відповідальності заступників Міністра, начальників управлінь та інших структурних підрозділів цент­рального апарату Міністерства.

Міністр здійснює загальне керівництво сферою зайнятості, розвитком соціального страхування, нормуванням і стимулю­ванням праці, охороною й забезпеченням умов праці, соціаль­ним обслуговуванням населення, соціально-трудовими відно­синами, направляє й координує діяльність інших органів виконавчої влади з питань, що віднесені до його відома, особисто відповідає за розробку й впровадження Програми діяльності Кабінету Міністрів по відповідних питаннях, реалізацію дер­жавної політики у визначеній сфері.

Міністр несе персональну відповідальність перед Кабіне­том Міністрів за виконання покладених на міністерство зав­дань і обов'язків у сфері праці й соціальної політики.

У Міністерстві утворюється колегія в складі Міністра (го­лова), його заступників за посадою, а також керівників структурних підрозділів Мінпраці України. Колегія розгля­дає на своїх засіданнях найважливіші питання діяльності Міністерства.

Рішення колегії проводяться в життя наказами Міністра.

Структура й чисельність працівників центрального апа­рату Міністерства затверджується Кабінетом Міністрів. Структуру управлінь, відділів і інших окремих підрозділів Міністерства й положення про них затверджує Міністр.

Міністерство праці та соціальної політики України має більше 3,5 тисяч його регіональних підрозділів. Це унікаль­на державна структура, що здійснює управління соціаль­ним захистом громадян протягом усього життя. Сьогодні в соціальній сфері працює близько 150 тисяч державних. службовців, що виконують функції соціального забезпечення на­селення[75].

Центральним органом виконавчої влади у сфері управ­ління фінансами пенсійної системи України є Пенсійний фонд України. Фонд був створений в Україні в 1992 р. у зв'язку із прийняттям Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 р. Статтею 8 Закону передбачається, що призначення й виплата пенсій здійснюється з Пенсійно­го фонду України, що формується за рахунок страхових внесків підприємств і громадян.

Основними нормативними актами, що визначають право­вий статус Пенсійного фонду, регламентують його діяльність, є Закон України від 9 липня 2003 р., а також Положення про Пенсійний фонд України, затверджене Указом Президента України від 1 березня 2001 р. № 121 (зі змінами, внесени­ми Указами від 24 вересня 2001 р. № 887 і 22 червня 2002 р. № 576/2002)[76].

Положенням про Фонд визначені його основні завдання. Фонд бере участь у реалізації державної політики у сфері пенсійного забезпечення і соціального страхування; забез­печує збір та акумулювання коштів, призначених для пен­сійного забезпечення, повне й своєчасне фінансування ви­трат на виплату пенсій і інших соціальних виплат, які здійснюються з Пенсійного фонду; цілеспрямовано викори­стовує кошти фонду, здійснює в межах своєї компетенції контрольні функції, удосконалює форми й методи фінансо­вого планування, звітності й системи контролю за витра­тою коштів. Фонд має у своєму розпорядженні величезні кошти. Його бюджет на 2007 рік становить більше 90 млрд грн, є бездефіцитним[77].

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 12 вересня 2002 р. № 1349 з 1 жовтня 2002 р. всі розрахунки органів Пенсійного фонду переведені на розрахунково-касо­ве обслуговування в Ощадбанк. Перехід органів Пенсійного фон­ду в Ощадбанк намічено здійснити в чотири етапи. В Ощад­банк вже переведені обласні Управління пенсійного фонду.

Пенсійний фонд, відповідно до покладеного на нього завданням, бере участь у розробці проекту Державного бюджету; планує доходи й витрати, розробляє проект бюджету фонду й представляє його на затвердження Кабінету Міністрів України, складає звіт про виконання бюджету фонду й виконує інші функції, передбачені Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 р.[78].

Пенсійний фонд здійснює свої повноваження безпосеред­ньо й через Головні управління фонду в Автономній Рес­публіці Крим, областях, містах Києві й Севастополі, а та­кож управління фонду в районах, містах і районах у містах.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 квітня 2002 року з 1 липня 2002 р. функції з призначен­ня й виплати пенсій від органів праці та соціального захисту населення повністю передані органам Пенсійного фонду України. Органам Пенсійного фонду також передані функції з призначення і виплати пенсій іншим категоріям громадян (військовослужбовцям, працівникам міліції та іншим осо­бам)[79].

З питань соціального захисту населення Пенсійний фонд тісно співробітничає з Міністерством праці та соціальної політики України.

Великий обсяг управлінської роботи виконують вико­навчі органи Автономної Республіки Крим, обласні, Київ­ська й Севастопольська міські державні адміністрації. Коло повноважень державних адміністрацій в області соці­ального забезпечення й соціального захисту населення виз­начене ст. 23 Закону України від 9 квітня 1999 р. «Про міс­цеві державні адміністрації»[80].

Повноваження органів місцевого самоврядування у сфері соціального захисту населення закріплені в Законі України «Про місцеве самоврядування» від 21 травня 1997 р.[81]

Безпосередню організаторську роботу по соціальному захисту виконують у кожному регіоні спеціально створені для цього обласні, а в містах Києві й Севастополі — міські управління праці та соціальної політики. Так, повноваження

обласного, Київського і Севастопольського міських уп­равлінь визначені в п. 4 Типового положення про Головне управління праці та соціальної політики обласної державної адміністрації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 вересня 2000 р. № 1498 [82].

Головне в діяльності обласних управлінь — організа­торська робота по забезпеченню на відповідній території ре­алізації державної політики у сфері соціально-трудових відносин, безпечної життєдіяльності, оплати, охорони й належних умов праці, зайнятості, соціального захисту й обслуговування населення, у тому числі громадян, які по­требують допомоги й соціальної підтримки з боку держави.

Організаторська робота у сфері управління соціальним захистом містить у собі систему заходів із підбору й підви­щення кваліфікації працівників апарата, перевірки й оцін­ки їх ділових якостей, контроль фактичного виконання завдань і рішень керівних органів.

В обласних управліннях організаторська робота спрямо­вана на: підвищення відповідальності працівників апарату управління за доручену справу; удосконалювання взаємо­зв'язків між структурними підрозділами, роботу з кадрами в районних управліннях; планування й облік роботи; уза­гальнення й поширення досвіду роботи, методична допомо­гу районним управлінням.

Організаторська робота повинна ґрунтуватися на нау­ковій організації праці. Впровадження наукової організації праці в органах соціального захисту припускає постійне підвищення професійних якостей працівників, дотриман­ня державної й трудової дисципліни, використання передо­вих методів праці.

Обласне управління повинне постійно робити практич­ну, консультаційно-правову й організаційно-методичну допомогу районним управлінням; організовувати роботу, пов'язану з наданням адресної соціальної допомоги малоза­безпеченим сім'ям, пільг інвалідам, ветеранам війни й праці, особам, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

В організаторській роботі обласних управлінь важливе значення має своєчасне одержання інформації про діяльність підконтрольних органів, виконання ними постанов Кабінету Міністрів, окремих наказів Мінпраці України, інших цент­ральних і місцевих органів виконавчої влади. Джерелом інформації служать бухгалтерська й статистична звітності, матеріали перевірок і ревізій, а також листи, заяви й скар­ги громадян.

Робота з листами громадян — найважливіший напрямок діяльності обласних управлінь. Правильний і своєчасний розгляд звернень громадян сприяє усуненню недоліків у роботі органів соціального захисту населення. Усі заяви й скарги громадян, що стосуються соціального обслуговуван­ня, приймаються в письмовій і усній формі; підлягають обо­в'язковій реєстрації й обліку, зберіганню й розгляду; конт­ролюються своєчасність їх розгляду й виконання ухвалених рішень; аналізуються листи й узагальнюється досвід робо­ти з ними.

Ще одне дуже важливе повноваження обласного управ­ління праці та соціальної політики — контрольна робота за діяльністю районних управлінь і підвідомчих їм установ і організацій. Діяльність районних управлінь підконтрольна як районним адміністраціям і органам місцевого самовряду­вання, так і вищим органам соціального захисту, які багато уваги приділяють дотриманню законності призначення й ви­плати допомоги, соціальному обслуговуванню громадян.

Головне місце в контрольній роботі займають перевірки й ревізії. При перевірках контролюється організація вико­нання відповідних нормативних актів (постанов, розпоряд­жень, наказів і інструкцій), а при ревізіях — переважно ви­трати коштів і матеріальних цінностей. Ревізії бувають до­кументальні (матеріальних цінностей і коштів); повні (всієї діяльності органа); часткові (окремих ділянок, операцій); суцільні й вибіркові.

Перевірки й ревізії не повинні зводитися лише до вста­новлення негативних фактів, їх причин і винних осіб. Го­ловна їх мета — надання допомоги підвідомчим органам соціального захисту в удосконалюванні роботи.

Контрольно-ревізійна робота обласних управлінь міс­тить у собі перевірку законності рішень підконтрольними органами конкретних питань соціального забезпечення й обслуговування, правильності застосування правових норм, що регулюють суспільні відносини в цій сфері. Організаційні форми й методи контролю залежать від умов, мети, місця й часу перевірки та складу, що перевіряють.

Практика роботи органів соціального захисту виробила різні методи контролю: перевірка правильності призначен­ня (перерахунків) пенсій і допомоги по оформленню доку­ментів на виплату; постійний попередній контроль операцій по нарахуванню й виплаті пенсій і допомоги; виїзд працівників для перевірки й ревізії з наступним заслуховуванням звіту керівника районного управління, що перевіряється (установи, організації), і висновку, що перевіряють; виклик керівників для доповіді та їх повідомлення про роботу; про­ведення службових нарад; аналіз інформації та звітності, що поступає; звіти перед трудовим колективом. Усе це становить найважливішу частину організаторської роботи органів соці­ального захисту населення[83]..

Результати перевірки й ревізії оформляються відповід­ними документами: ревізії — актом, а перевірки — довід­кою (при відсутності зловживань і істотних порушень зако­нодавства) або актом (якщо встановлені такі зловживання).

В акті ревізії характеризується стан діяльності органа, що перевіряється. Акт підписується ревізором, керівником і головним (старшим) бухгалтером органа, що перевіряє. Юри­дичне значення акта полягає в тому, Що на основі викладе­них у ньому фактів керівник обласного управління соці­ального захисту приймає рішення. В акті вказуються фак­ти, що підлягають розгляду контролюючим органом, і осіб, дії яких повинні стати предметом обговорення.

Результати перевірки, проведені обласним управлінням соціального захисту, оформляються довідкою. У ній відби­ваються відомості, які можуть не підтверджуватися доку­ментами. Як правило, у довідці показується стан перевіре­них ділянок підконтрольних органів (позитивні сторони й недоліки) та викладається думка осіб, що перевіряють. Усі дані в довідці повинні бути достовірні, аргументовані й кон­кретні. У ній даються зміст і аналіз встановлених фактів.

Ревізія, або перевірка, звичайно закінчується службо­вою нарадою. На нараді розглядаються й обговорюються підсумки ревізії або перевірки, аналізуються причини виявлених недоліків і порушень,, вносяться пропозиції, спрямо­вані на їх усунення.

Ряд своїх повноважень у сфері соціального захисту насе­лення обласне управління виконує за допомогою взаємодії з іншими структурними підрозділами обласної державної адміністрації й органами місцевого самоврядування. Управ­ління має право залучати до розгляду окремих питань фахівців інших структурних підрозділів обласної адмініст­рації за узгодженням з їх керівниками, одержувати у вста­новленому порядку від інших структурних підрозділів, органів місцевого самоврядування документи й інші мате­ріали, необхідні для виконання покладених на нього обо­в'язків.

Керівництво діяльністю управління здійснює начальник управління. Він несе персональну відповідальність за вико­нання покладених на управління завдань і обов'язків, уста­новлює ступінь відповідальності заступників начальника управління, керівників структурних підрозділів.

Управління є юридичною особою, має самостійний ба­ланс, розрахункові рахунки в установах Державного казна­чейства й утримується за рахунок коштів Державного бюд­жету.

Дата добавления: 2015-05-10