Завдання №12. А)Порівняйте та проаналізуйте класичну та некласичну парадигми філософування

Завдання №11

А)Порівняйте та проаналізуйте класичну та некласичну парадигми філософування

Б)Перерахуйте та розкрийте сутність основних концепцій розвитку

Розвиток – це поява нових якісних станів, нових типів організації, систем, що народжуються з попередніх систем. Це зміни, які є розгортанням можливостей, що знаходяться в попередніх якісних станах. Розуміння розвитку як постійного виникнення чогось принципово нового, незворотного має свою історію. Адже подібне поняття розвитку складалося протягом багатьох віків. Був час, коли уявлення про розвиток як такий взагалі не існувало. Важливий внесок у поняття розвитку зробив Р.Де. карт. Він вважав, що Бог дав природі першопоштовх, імпульс, подібно тому, як годинникар, заводячи годинник, надає йому рух. Природа після цього почала "розкручувати первісний хаос", породжуючи нові форми. Але таке розуміння розвитку Декарт не поширював на суспільство. Однак низка буржуазних революцій змусила звернути увагу на історію. Французькі просвітителі Вольтер і Ж.-Ж. Руссо висунули ідею історичного розвитку, що включала й етапи революційних перетворень. Вагомий внесок в ідею розвитку зробили представники німецької класичної філософії. І. Кант застосовував поняття розвиток до Сонячної системи та інших [ зоряних світів. Цілісну концепцію розвитку, насамперед Історичного розвитку людства з позицій об'єктивного ідеалізму, розробив Г. Гегель.Концепція Гегеля була необхідною передумовою для марксистської розробки матеріалістичного вчення про розвиток природних, суспільних та духовних явищ – матеріалістичної діалектики.

В)Порівняйте есенційний та екзистенцій ний підходи до тлумачення сутності людини

А)Дайте характеристику основним варіантам позитивістської філософії (позитивізм, неопозитивізм, постпозитивізм)

Як особливий філософський напрямок позитивізм склався у 30-х роках XIX ст. Перші положення позитивізму сформулював французький філософ Огюст Конт (1798–1857). Співзвучні їм були положення англійських філософів Джона Стюарта Мілля (1806–1873) та Герберта Спенсера (1820–1903). Неопозитивізм виник як течія, що претендує на аналіз і вирішення актуальних філософсько-методологічних проблем, висунутих у ході наукової революції початку століття. Особливо гострими були проблеми: ролі знаково-символічних засобів наукового мислення, відношення теоретичного апарату і емпіричного базису науки, природа і функції математизації і формалізації знання. Так, Г. Фреге, Б. Рассел та інші намагалися здійснити обгрунтування математики за допомогою логічного аналізу, тобто зведення її вихідних понять до логічних термінів.

Б)Дух та душа. Варіанти їхнього розуміння в історії філософії

Духовне доповнює, добудовує й продовжує буття людини. Воно додає людському буттю достатності, а у випадку, коли немає до чого додавати. У звичайному слововжитку поняття "духовне" набуло різних значень. По-перше, воно протиставляється поняттям "матеріальне" та "природне". Духовне мислиться як таке, що не несе на собі ознак матеріального світу, виходить за межі природи. Відповідно зселяється четверте значення розглянутого поняття: духовне як безперечна смислова наповненість. Коли духовне мислять саме так, суто позитивно, тоді його позначають словом "духовність". Власне, духовність - це смислотвірний стрижень буття; це здійснювання того, що не знаходить собі здійснення природним чином; це поєднання ладу світу й закону самобутгя, це остаточне ствердження людини як самобуття. Це саморозбудова людиною в собі стійкого смислового осереддя, ладного навіть протистояти світові, - особистості. у Миколи Бердяева були підстави запропонувати для пояснення сутності духу таку формулу: "Дух = свобода = творчість = особистість”.Ця формула важлива для нас тим, що вказує на смислотворчість як на той великий Смисл, який поєднує всі різноманітні вияви духовного у цілісну реальність - світ духу. Він сприймається, переживається й осмислюється людиною як певна концентрація смислотвірного начала, притаманного усьому буттю. Разом з. тим, оскільки це світ, він є для людини не тільки єдністю й цілісністю, але й багатоманітністю. Світ духу постає перед людиною як багатовимірний і надзвичайно розмаїтий у своїх виявах. В європейській культурно-філософській традиції вирізняються два боки духовного: 1) об’єктивно- духовне - безпосередньо не пов'язане з людиною, незалежне від її намірів, бажань, вольових зусиль; 2) суб’єктивно-духовне - пов’язане з людиною; це її духовна активність та її внутрішній світ. Перше найчастіше позначалось словом "дух”, а друге - словом ’’душа”.Поняття "дух" означає таке, що не є матеріальним, але існує об’єктивно. Саме вживання цього поняття підкреслює його об’єктивну зорієнтованість. Первісні уявлення про душу виходили з того, що душа є витвором якоїсь невидимої, але істотно присутньої у світі субстанції, якої не можна бачити, але можна ’’чути”.

В)Що таке глобалізація. Які її перспективи та негативні наслідки

Дата добавления: 2015-05-08