Завдання №9

А)Основна проблематика та специфіка німецької класичної філософії

Основоположник класичної німецької філософії І. Кант (1724-1804 р.) став досліджувати творчу активність людини в сфері пізнання, у моралі і мистецтві. Намагаючись синтезувати емпіризм і раціоналізм, Кант перетлумачує саме поняття суб'єкта пізнання, таким є не емпіричний індивід, а трансцендентальний суб'єкт — загальнолюдські пізнавальні здібності: чуттєвість, розсудок і розум як такі. Кожна з цих здібностей має апріорні, тобто які не виводяться з досвіду, форми. Апріорними формами чуттєвості чи споглядання виступають простір і час, формами розсудку є логічні категорії (причинність, якість, кількість, можливість, дійсність та ін.), формами розуму виступають ідеї.Пізнання розпочинається з чуттєвого досвіду, за допомогою чуттів предмети нам даються, за допомогою розсудку — мисляться, тому чуттєвість без розсудку сліпа, розсудок без чуттів порожній. Знаний предмет - синтез даності і створення. Це не означає, що предмет, який не мислиться, не існує, це означає, що предмет, який існує, уже відомим чином одержав свою форму в області трансцендентального. Наші знання суть нерозривна єдність суб'єктивного й об'єктивного. Саме апріорні форми розсудку надають нашим знанням достоїнства загальності і необхідності. Розсудок, стверджує Кант, диктує закони природі. Таким шляхом ми пізнаємо світ явищ. За світом явищ знаходиться щось, що ми в принципі знати не можемо — сфера трансцендентного, котру Кант називає річ-в-собі. Таким чином, Кант розриває явище і сутність, знаний світ явищ і непізнавану річ-в-собі. У цьому полягає кантівський агностицизм, до якого він приходить через апріорізм. Адже пізнання не може відбутися інакше, ніж через чуттєвий досвід, а дані чуттів вже оформлені трансцендентальними умовами споглядання — простором і часом. Синтез чуттєвих даних знову оформляється логічними категоріями — апріорними формами розсудку. Предмет знання створюється суб'єктом у процесі пізнання. Найповніше пояснення суті людини з історичної точки зору в філософії Нового часу дає Гегель. Гегель — творець системи об'єктивного, абсолютного ідеалізму, у якій він прагнув виразити в єдиному діалектичному процесі світ природного, соціального і духовного буття. Відповідно до вихідного принципу своєї ідеалістичної системи — принципу тотожності мислення і буття — природний світ Гегель розглядає як несамостійний, вторинний, похідний від ідеї. Природа — інобуття, відчуження ідеї.

Б)Що таке буття, суще та небуття. Який існує зв'язок між цими поняттями.

Буття - це найширше, а значить і найабстрактніше (абстрактне) поняття. Передусім "бути" означає бути наявним, існувати. Поняття "суще" також одне з найважливіших понять онтології. Воно часто вживається як синонім буття. Але між ними є свої відмінності:

а). У деяких філософських системах поняття "суще" дійсно вживається для позначення буття в цілому, служить синонімом буття;

б). В інших - під сущим розуміють прояв деяких окремих форм буття. Тут суще - позначення частини буття;

в). Нарешті, суще виступає як основа буття, як його абсолютна, незмінне початок, як субстанція, як його сутність.

Небуття - як лише інша форма буття: щось було, але втратило свою визначеність, перестало бути тим, чим було, але зовсім не зникло, а перетворилося у щось інше ("стали ми і землею, і травою" - співається, наприклад, в одній пісні про війну). Разом буття і небуття і складають вічність.

В)Вкажіть основні компоненти свідомості. Яким чином вони є взаємопов’язаними

Компонентна структура свідомості. Вона виявляє наявність і поєднання в межах свідомості трьох "блоків" її змістовних елементів. Перший умовно можна назвати когнітивною сферою, другий - мотиваційною сферою, третій - нормативно- проективною сферою. Когнітивна сфера включає в себе відчуття, сприйняття, уявлення, поняття та інші форми мислення. Це все те, завдячи чому свідомість постає як образ буття. Узагальнено когнітивну сферу можна схарактеризувати як знання.

Мотиваційна сфера свідомості включає потреби, інтереси, стійкі емоційні стани, цінності. Все це безпосередні форми вияву ставлення суб'єкта до світу, а тому - й різні форми обгрунтування його активності, їх узагальненим виразом можна вважати цінності.

Нарешті, нормативно-проективна сфера свідомості включає різного роду норми, приписи, а також цілі, плани, програми. Всі вони - ідеальні (Ідеальні за своєю формою) механізми регуляції людської діяльності. Найбільш розвиненою їх формою, а отже, певним їх узагальненням виступають програми.

Компонентна структура свідомості не є суто умоглядною конструкцією. Вона внутрішньо притаманна свідомості й виявляє закономірний характер її організації. Це видно з того, що вона відтворює сутнісну смислову структуру буття: знання репрезентують у свідомості буття як наявне, цінності - незавершеність буття, а програми - його здатність до самозміни. Надалі було б доцільно докладно зупинитися послідовно на кожній із складових компонентної структури свідомості. Але це виходить за межі тих завдань, які ставить перед собою онтологія людини. В межах філософії є докладно розроблена теорія знання й пізнання - гносеологія. Нормативно-проективна складова свідомості має бути досліджена в межах уже згадуваної раніше праксеології, Є ще й філософська теорія цінностей - аксіологія. З огляду на потреби осмислення людського буття нам треба буде звер-нутися до неї, ознайомитися бодай з головними її тезами.Рівнева структура свідомості. Виокремлення різних рівнів свідомості пов'язане з усвідомленням того, що не все, що складає зміст свідомості як суб'єктивної реальності, реально усвідомлюється.До рівневої структури належить: свідоме, несвідоме, підсвідоме, самосвідомість.

Дата добавления: 2015-05-08