Завдання №5

А)Порівняйте філософські погляди Платона та Аристотеля. За що Аристотель критикує Платона

Філософія Платона - об'єктивний ідеалізм. Матеріальний світ є лише "тінню" і походить від світу ідей, тобто є вторинним. Усі явища й предмети матеріального світу минущі, виникають і гинуть, змінюються, і тому не можуть бути справді сущими. Ідеї - є незмінними, нерухомими й вічними. Платон називає їх справжнім, дійсним буттям і зводить до рангу єдиного предмета дійсного, широкого пізнання, відокремлює щире буття від небуття. За Платоном душа - безтілесна, безсмертна. Вона не виникає одночасно з тілом, а існує вічно. Тіло підпорядковується душі. Держава, на думку Платона, виникає тому, що людина як індивід не може забезпечити задоволення своїх головних потреб. Платон беззастережно визнає пріоритет суспільних, загальних інтересів над інтересами особистими. Арістотель (384 - 322 рр. до н.е.) належить до когорти філософів, значення яких в європейській культурі воістину величезне. Учень платонівської Академії, вчитель Олександра Македонського, творець нової школи - Шкали-Ліцею. Арістотель дослідив і описав 158 так званих Подітій, давньогрецьких полісів (міст-держав). На основі Подітій ним була підготовлена праця "Політика", в якій систематизовано матеріал про державу і форми державного устрою. Арістотель вже відмічав різницю між суспільством та державою. На його думку, існують різні форми об'єднання людей: родина, поселення, держава. Для Арістотеля основні види буття є предметом вивчення, а звідси й - найбільш загальні логічні поняття, що виражають ці роди буття. Він вважав, що всі категорії буття вичерпуються десятьма видами й справедливо зазначав, що змістовність і життєвість філософські поняття черпають із розмаїття об'єктивного світу.

Б)Якою є структура свідомості за Фрейдом. Які погляди Фрейда були найбільш критиковані

Людська психіка, згідно Фрейду, включає в себе три області - системи психічного: свідоме, несвідоме і підсвідоме, які знаходяться між собою в стані безперервного взаємодії.

Психоаналіз З. Фрейда має певні недоліки. Зокрема, він фактично нехтує роллю соціального фактора у формуванні й розвиткові свідомості та психіки людини. Ряд його сучасників і послідовників вказували на інші вади психоаналізу, що виявилися з часом. Головним у психоаналізі стало виявлення несвідомого, його філо софське осмйслення та тлумачення. З Фрейд висуваючи свою концепцію несвідомого, підкреслював, що воно не було предметом дослідження класичної філософії та психології, а причину цього вбачав у культі розуму та свідомості. Психіка ж людини, на його думку, роздвоюється на дві сфери: свідоме та несвідоме. Саме вони визначають суттєві характеристики особистості. Поділ психіки на

свідоме і несвідоме, писав 3. Фрейд, є основною передумовою психоаналізу, і лише він дає змогу зрозуміти і піддати науковому дослідженню часто спостережувані і дуже важливі патологічні процеси душевного життя. Інакше кажучи, психоаналіз не може bb`f`rh свідоме сутністю психічного, а має розглядати свідомість як якість психічного, яка може приєднуватись чи не приєднуватись до інших його якостей. Спочатку психіка у 3. Фрейда була представлена трьома інстанціями несвідоме, підсвідоме і свідомість. Несвідоме — це та частина психіки, де концентруються несвідомі бажання та витіснені із свідомості ідеї. Передсвідоме — це зміст душевного життя, який у даний час не усвідомлюється, але легко може стати усвідомленим (пам'ять, мислення та ін.). Свідомість Фрейд пов'язував в основному із сприйманням зовнішнього світу.

В)Що таке антропосоціогенез

Антропосоціогенез - це процес становлення і розвитку людини, як соціальної істоти суб'єкта свідомості і діяльності, частина біологічної еволюції, яка призвела до появі виду Homo sapiens.Фундаментальним відзнакою стада тварин від людського суспільства є наявність в людському суспільстві формуються свідомістю людей соціальних законів. Вихідним пунктом вирішення антропологічної проблеми є питання про те, що ж важати суто людським в людині, чим саме обумовлений особливий, лише людині притаманний спосіб життєдіяльності. Розуміння сутності (природи) людини пов'язане з визначенням характеру взаємозв'язку і взаємодії природного, соціального і духовного в людському існуванні. Історія людської думки налічує безліч варіантів постановки та розв'язання проблеми сутності і походження людини. Одним з таких варіантів є так звані натуралістичні (біологізаторські) концепції, домінуючою рисою яких є уявлення про людину як переважно природну істоту, чиї життя і поведінка, індивідуальні і суспільні якості, духовні властивості обумовлені біологічними чинниками. До таких концепцій відносяться соціобіологія, соціал-дарвінізм, євгеніка, теорія Мальтуса та неомальтузіанство, фрейдизм, ідеї расово-антропологічної школи тощо. Щодо проблеми походження людини, то починаючи з XIX століття теоретичною основою натуралістичного підходу постають ідеї біологічної еволюції людини (відома теорія Дарвіна). Згідно з теорією видоутворення, людина виникає як прямий наслідок еволюційного вдосконалення живих істот. Безперечно, людина як біологічний вид «Хомо сапіенс» належить до природного світу, біологічні закономірності й чинники відіграють значну роль в її життєдіяльності, їх не можна ігнорувати. Проте специфіка людського існування не пояснюється дією природних сил. Якісну відмінність соціального життя не можна пояснити біологічним механізмом, бо вона є несумісною з корінним принципом біоеволюції — природним добором. Біологічними чинниками не можна пояснити і духовність людини, вона не є похідною від певного набору генів. Такі прояви людської духовності, як совість, відповідальність, моральність та інше, аж ніяк не потрібні для виживання, для пристосування до оточуючого середовища. При натуралістичному підході до людини вони просто втрачають свій сенс.

Дата добавления: 2015-05-08