Завдання №3. А)Перерахуйте основні здобутки та проблематику давньокитайської філософії

А)Перерахуйте основні здобутки та проблематику давньокитайської філософії

Якщо на ранніх етапах розвитку філософської думки Стародавнього Китаю на першому плані було безособово-узагальнене уявлення про світ, то згодом усе більше уваги починає приділятися проблемам людини, її життя. До VI-V ст.ст. до н.е. філософські погляди досягли досить високого рівня розвитку, що знайшло свій вираз особливо в конфуціанстві — вченні, заснованому видним мислителем Конфуцієм (551-479 р. до н.е.). Вчення Конфуція за своїм характером було етико-гуманістичним. У ньому основна увага зверталася на обґрунтування необхідності будувати відносини між людьми на взаємній повазі і любові. Послідовники Конфуція розробляли різні аспекти його вчення, давали різне тлумачення його ідей. У IV-IIІ ст.ст. до н.е. значного поширення набуває даосизм, у якому відстоювалася думка, що всі зміни в природі і житті людини підпорядковані не надприродним силам, а загальному закону "Дао" — природній основі всього існуючого. У цьому зв'язку специфічно вирішувалося і питання про людину, її відношення до світу. Якщо усе в природі і житті людини підкоряється "дао", то і людина, якщо вона хоче вчиняти розумно, повинна діяти відповідно до цього природного закону. Тут, можна сказати, уже проглядається зародження проблеми свободи і необхідності. Пізніше була висловлена думка, яка ще більше акцентувала увагу на людині: якщо є об'єктивні закони природи, то повинні бути і закони суспільного життя, які регулюють взаємини між людьми і дозволяють розрізняти добро і зло.

Б)Що таке глобалізація. Якими є її плюси та мінуси

Глобаліза́ція— перетворення певного явища на світове, планетарне, те, яке стосується усієї Землі, Земної кулі.

В)Якими є основні принципи синергетики

Синергетика—міждисциплінарна наука, що займається вивченням процесів самоорганізації і виникнення, підтримки стійкості і розпаду структур (систем) різної природи на основі методів математичної фізики. Синергетика — це теорія самоорганізації в системах різноманітної природи. Вона має справу з явищами та процесами, в результаті яких в системі — в цілому — можуть з'явитися властивості, якими не володіє жодна з частин.

Основні принципи: Природні системи є нелінійними, різних видів організації: динамічно стабільні, адаптивні, і найбільш складні — еволюціонуючі системи.

Зв'язок між ними здійснюється через хаотичний, нерівноважної стан систем сусідніх рівнів.

Нерівноважності є необхідною умовою появи нової організації, нового порядку, нових систем, тобто — розвитку.

Коли нелінійні динамічні системи об'єднуються, нове утворення не дорівнює сумі частин, а утворює систему іншої організації.

Загальними для всіх еволюціонуючих систем є нерівноважності, спонтанне утворення нових локальних станів, зміни на макроскопічному (системному) рівні, виникнення нових властивостей системи, етапи утворення, самоорганізації та фіксації нових якостей системи.

Системи, що розвиваються завжди відкриті (обмінюються енергією, інформацією та речовиною із зовнішнім середовищем), за рахунок чого і відбуваються процеси локальної впорядкованості і самоорганізації.

У сильно нерівноважних станах системи починають сприймати ті зовнішні фактори впливу, які вони б не сприйняли в більш рівноважному стані.

У нерівноважних умовах відносна незалежність елементів системи поступається місцем корпоративній поведінці елементів: поблизу стану рівноваги елемент взаємодіє тільки із сусідніми, далеко від рівноваги — «бачить» всю систему цілком і узгодженість поведінки елементів зростає.

У станах, далеких від рівноваги, починають діяти біфуркаційні механізми — наявність точок біфуркації переходу до того чи іншого щодо довготривалого режиму системи — атрактора. Заздалегідь неможливо передбачити, який з можливих атракторів займе система.

Дата добавления: 2015-05-08