Завдання №2

А)Якою є основна проблематика давньоіндійської філософії. Назвіть основні школи та напрямки

Індійській філософії притаманна деяка хронологічна невизначеність, відсутність точного датування філософських текстів. І все ж в індології традиційно виділяють три основних періоди:

1) Ведичний (1500 - 600 рр. до н.е.). Веди є основним джерелом для вивчення релігійних уявлень і філософських ідей стародавніх індо-арійців. У той час було створено чотири збірники гімнів, молитов, жертовних формул та заклинань.

2) Епічний (600 - 200 рр. до н.е.) визначається тим, що більшість відомостей про нього ми черпаємо із староіндійських епічних творів "Махабхарата" та "Рамаяна". У цей період сформувались основні філософські напрями.

3) Формування філософських сутр (афоризми, вислови), Араньяків (поведінка самітника) та Упанішад (розгорнуті філософські трактати) до III - IV ст. н.е.

Індійська традиція поділяє свої філософські системи на ортодоксальні й неортодоксальні, та на ті, що визнають і не визнають авторитет священного письма - Вед.

До ортодоксальних належать школи астіканьяя, вайшешика, веданта, йога, мінанса, санкх'я. До неортодоксальних - буддизм, що складається з вайбхашики, йога-чари, мадх'ямки, саутрантики, джайнізму і настіки-чарваки. Найдавніша з Вед - Самхіти (гімни), складається з Ригведи, Брахманів, Араньяків та Упанішад - власне філософської частини, що виникла на початку І тне. до н.е. В цей час з'явилися перші елементи філософської свідомості, почалося формування перших філософських вчень (релігійно-ідеалістичних і матеріалістичних).

Б)Чому буття людини є проблемою

Проблема людини - її сутності, походження, можливостей, перспектив і сенсу буття - з давніх часів хвилювала мислителів. Дуже гостро вона стоїть і в наш час, коли вирішується подальша доля людини і людства, оскільки не хтось ззовні, а самі люди визначатимуть свою долю, і кожний несе за це свою частку відповідальності. Щодо сутності й походження людини існувало багато концепцій - міфологічних, релігійних, наукових. Найбільші досягнення науки про людину зроблені в останні два століття. За сучасними науковими поглядами, людина - високоорганізована істота, яка має природну основу, але формує і реалізує свою сутність тільки в суспільстві, як його член. Людина здійснює активну, цілеспрямовану, осмислену трудову, предметно-практичну діяльність, застосовуючи при цьому створювані нею ж знаряддя праці, техніку. Вона володіє свідомістю і самосвідомістю, членороздільною мовою, розумом, волею, певною (історично зростаючою) мірою свободи, яка проявляється в здатності її вибору й самовизначення. Людина - це суб'єкт діяльності й спілкування, пізнання, естетичного сприйняття і освоєння дійсності, істота творча, моральна, відповідальна за свої вчинки. Формування й розвиток людини - це, водночас, формування й розвиток суспільства, матеріальної та духовної культури, поза якою людина як така не може існувати. Походження людини по-різному трактується релігією й наукою. Релігія виходить з ідеї креаціонізму (лат. creare - творити), тобто творення світу, всіх речей та істот богом. Як сказано в Біблії: "І створив Господь Бог людину з пороху земного, дихання життя вдихнув у ніздрі її - і стала людина живою душею" (книга Буття 2, 7). Наука доводить, що передумови виникнення людини склалися природним шляхом.

В)Які ви знаєте основні функції самосвідомості

Самосвідомість — здатність людини поглянути на себе збоку, тобто дистанціюватися від себе, побачити себе очима інших. Самосвідомість виконує такі функції:

— самопізнання — охоплює самовідчуття (відчуття власного тіла, свого місця у просторі);

— самоспостереження і самоаналіз (на який здатні небагато людей);

— самооцінки — включає самопочуття (емоційна оцінка своєї життєвої ситуації та себе в ній), оцінку себе відповідно до певних життєвих еталонів, рівень домагань (оцінку наперед моїх бажань і здобутків);

— саморегуляції — передбачає таку послідовність виявів самосвідомості як самоконтроль, самодетермінація, самотворення.Отже, свідомість є складним і багатофункціональним феноменом, однією з особливостей людини, які визначають її специфічний стан у світі, її особливий онтологічний статус. Філософія виокремлює такі основні типи відношення свідомості до світу: а) пізнання (однією з форм існування свідомості є знання); б) практика як цілеспрямована діяльність людини завдяки свідомості; ціннісне ставлення до світу, людини, суспільства, що визначається системою моральних, естетичних, етичних та інших норм, прийнятих у суспільстві.

Дата добавления: 2015-05-08