Специфіка використання ігрових методів і прийомів на заняттях з іноземної мови

Ігрові вправи

Класифікація ігор та вправ. Структура вправи.

У методиці дошкільної освіти мають місце різні підходи щодо класифікації ігор.

Пропонується така класифікація ігор стосовно навчання дошкільників іноземної мови:

- за кількісним складом учасників;

- за характером та формою поведінки учасників;

- за метою та завданнями навчання.

За кількісним складом учасників ігри можуть виконуватися:

а) індивідуально;

б) парно;

в) колективом групи дітей;

г) підгрупи.

За характером та формою поведінки учасників ігри та вправи класифікуються:

а) ігри-маніпуляції з предметами (з натуральними предметами, іграшками тощо);

б) ігри, пов'язані з рухами, фізичними діями («Хоровод», «Потяг», стрибки, ходьба, біг та ін.);

в) ігри-змагання (у парах, групах, командах);

г) рольові ігри на основі реальних та уявних ситуаціях («У лікаря», «У магазині» тощо».

Згідно з метою та завданнями ігри поділяються на:

а) мовні (фонетичні, лексичні, граматичні);

б) мовленнєві (розвиток аудіюванні, говоріння);

в) комунікативні (формування навичок спілкування);

г) рецептивні, репродуктивні, продуктивні (творчі).

Така класифікація ігор зручна для конструювання заняття та його аналізу. Однак кожна гра може бути віднесена до різних видів.

Наприклад, гра «Приймаємо гостей» - групова, рольова, комунікативна, продуктивна, гра-маніпуляція з різними предметами.

Компонентом дидактичної гри є ігрова дидактична вправа.

Вправа – це спеціально організоване у навчальних умовах виконання окремих операцій, дій з метою оволодіння ними або їх удосконалення.

Вправа у навчанні іноземної мови – це не відокремлений елемент заняття, органічна частина ігрової діяльності педагога та дітей.

Організація роботи з вправою передбачає три фази у її виконанні:

1) постановку завдання;

2) показ зразка;

3) фазу оцінювання, при потребі.

Усі вправи на занятті з іноземної мови дошкільників – ігрові.

Навчання дошкільників іноземної мови – специфічний вид діяльності. Поняття «навчання» у цьому контексті вживається досить умовно. На відміну від школярів – у дошкільників відсутня мотивація «вчитися». Вони не розуміють, навіщо їм вчити іноземну мову, якщо вони зможуть користуватися нею тільки колись, у майбутньому. Діти живуть у «даний момент мовлення».

Підходи до навчання дошкільників:

1. Іноземна мова має засвоюватися дитиною свідомо, навчання ні за якої умови не повинно перетворюватися в імітативний процес.

2. Діти мають оволодівати іноземною мовою як засобом спілкування.

3. Усі компоненти навчання (відбір, подача мовного матеріалу, зміст дій з його реалізації) потрібно підпорядковувати комунікативній меті.

4. Курс іноземної мови покликаний мати розвивальний характер, тобто не лише спиратися на навички та вміння, а розвивати їх і формувати нові.

Лише гра – провідна форма діяльності дошкільників допоможе навчати дітей іноземної мови.

Гра на заняттях з іноземної мови виступає як метод і форма навчання.

Гра:

а) як метод діяльності вчителя передбачає:

• введення (демонстрацію) мовного матеріалу;

§ організацію вправляння дітей у вимові (звуків, слів), побудові фрази за зразком тощо;

§ організацію вправляння дітей у спілкуванні на основі нового повного матеріалу.

б) як метод діяльності учня (дошкільника) передбачає:

§ ознайомлення (осмислення) нового мовного матеріалу;

§ тренування у вживанні його у власному мовленні;

§ застосування нового матеріалу у спілкуванні з вчителем та ровесниками.

Провідною формою навчання дошкільників іноземної мови є заняття, яке проводиться у вигляді дидактичної гри.

Відмінність дидактичної (навчальної) гри від звичайної:

1. Наявність уявної ситуації і пов'язаних з нею таких компонентів, як ролі, ігрові предмети тощо. Наприклад, діти-звірята заблукали у казковому лісі.

2. Усвідомлення дітьми ігрового результату. Наприклад, у результаті гри казкових звірят, ролі яких виконують діти, пустять погрітися до казкової хатинки.

3. Усвідомлення дітьми правила гри. Наприклад, якщо звірята правильно дадуть відповідь на питання – їх пустять до хатинки.

4. Можливість вибору конкретної дії у грі для кожної дитини, що забезпечить індивідуальну активність у колективній формі гри. Наприклад, одні діти-звірята виконують роль господарів лісової хатинки, інші – ролі домашніх та хижих тварин.

Дидактична гра – це не колективна розвага, вона має мету, правила, зміст, сюжет, ролі, засоби. Така гра покликана здійснювати навчання дітей іноземної мови.

Ігри на занятті з іноземної мови можуть бути стандартизовані у відповідності зі структурою циклу-теми і типом заняття. З першого по останнє заняття дитина опиняється в умовах однієї великої гри «Пригоди Королеви Казки і її маленьких друзів». Учні (дошкільники) обирають для себе роль героя казки народів світу: Івасика-Телесика, Подоляночки, Принца, Попелюшки, Мікі Мауса, Червоної Шапочки, Буратіно, Мальвіни та ін.

Готуючись до заняття з іноземної мови, педагог має передбачати:

1) чи захочуть діти гратися у пропоновану гру, і що потрібно зробити, щоб пробудити у дітей зацікавленість;

2) якими ігровими прийомами у сюжет гри будуть вводитися нові лексико-граматичні структури, фонетичний, мовленнєвий матеріал, здійснюватися його вивчення;

3) які навички і уміння мають відпрацьовуватися;

4) які вправи і у якій послідовності доцільно включати у гру, щоб формувати іншомовні навички та уміння;

5) чи будуть діти поставлені в умови робити мислитель ні зусилля, а не просто імітувати почуте;

6) як буде дотримано вимоги забезпечення систематичності та регулярності використання ігор та ігрових вправ.

Дата добавления: 2015-05-08