КАТЕГОРИИ: Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748) |
Правової свідомості
Правовий нігілізм як антипод
Сучасний етап історичного розвитку України відзначений існуванням істотних суперечностей, що поширюються на всі сфери життя українського суспільства. Така ситуація є характерною також для сфери правової свідомості, яка фіксує зміни, котрі відбуваються в суспільстві, та суперечності, що виникають у цьому процесі. У 90-х роках ХХ ст. Україна поряд з позитивними змінами, пов’язаними з розбудовою незалежної держави, зіткнулася з серйозними труднощами, які викликали не тільки дисфункцію традиційних соціально-політичних і правових механізмів, зростання некерованості українського суспільства, але й істотні зміни у сфері правової свідомості, усі наслідки яких поки важко навіть передбачити. У свідомість багатьох українців, які пильно стежили за подіями, що відбувалися тоді в країні, 90-ті роки ввійшли не лише як період демократизації, реформації, але й ерозії традиційних правових цінностей. У той час легко могло створитися враження, що саме це десятиліття стане періодом остаточного руйнування тоталітарної системи, переусвідомлення традиційних правових цінностей. Такі очікування виглядали тим більше правдоподібними через враження, що у суспільному житті посилилися нові демократичні тенденції. Про це свідчили соціологічні опитування громадськості, виступи визначних державних, політичних діячів, а також думки пересічних громадян. Проте вже в кінці 90-х років було зрозуміло, що очікування, пов’язані з таким прямолінійним, механістичним уявленням про зміни тенденцій суспільного розвитку, не мають під собою ґрунту, що неґативні наслідки радянського періоду історії України не можна подолати тільки на підставі бажань (якими б щирими вони не були), а ті феномени правової культури, які з’явилися в Україні 90-х років, є не запереченням, а логічним продовженням процесів, що почалися в державі ще в середині ХХ століття.
Ось чому становлення та формування правової свідомості в Україні на початку ХХІ століття пов’язується з декількома чинниками, а саме з історією країни кінця минулого століття й тими істотними перетвореннями, що зараз відбуваються в усіх сферах життєдіяльності українського суспільства. У ході їх здійснення руйнуються старі ідеали, орієнтири розвитку та ведеться гарячковий пошук нових. Суперечності між різними гілками влади, недосконалість чинного законодавства призвели до того, що в суспільстві мають місце прояви різних антиномій, котрі полягають у парадоксальному сполучанні правового ригоризму, правового інфантилізму, правового нігілізму. У юридичній літературі існують різні дефініції правового нігілізму. Зокрема, О.Ф. Скакун визначає сутність правового нігілізму – антипода правової культури – як деформований стан правосвідомості особи, суспільства, соціальної групи, що характеризується усвідомлюваним іґноруванням вимог закону, цінності права, зневажливим відношенням до правових принципів і традицій. В.В. Лазарев вважає, що правовий нігілізм являє собою заперечення соціальної, особистої цінності права, що виявляється в сприйнятті його як найменш досконалого засобу реґулювання суспільних відносин. На думку Р.С. Байніязова, сутність правового нігілізму проявляється в недбалому, заперечливому ставленні до права, у несприйнятті юридичних цінностей як необхідної умови існування держави. Однак, звертаючись до аналізу причин правового нігілізму, багато дослідників у їх характеристиках передусім виходять зі щоденних уявлень, констатації фактів тощо. Зокрема, той самий Р.С. Байніязов бачить їх у повсюдному порушенні правових приписів, прихованому, а деколи відкритому нехтуванні правом. Автори багатотомного академічного курсу загальної теорії держави та права вбачають їх у юридичній неосвіченості, правовому невихованні загальної маси населення. О.Ф. Скакун вважає, що причинами прояву правового нігілізму є невпорядкованість законодавства, його нестабільність і суперечливість, низький рівень правової культури, слабкість механізму приведення в дію законів, що приймаються.
М.Б. Смоленський вважає, що такий підхід є трохи поверховим. Із цього випливає, що правовий нігілізм – це специфічне відношення в принципі неправової свідомості (про яку ще свого часу казав Гегель) до права. Дійсно, щодо свідомості, у змісті якої відсутні правові уявлення, права як реальності не існує, у кращому разі воно сприймається тільки як об’єктивна примусова сила. І тоді правильно називати цей стан свідомості не правовим нігілізмом, а правовим неґативізмом, для носіїв якого характерним є відсутність правосвідомості як такої. Суб’єкт правового нігілізму має своє уявлення про право, але воно не стикується з загальновизнаною точкою зору, результатом цього є відчуття неспроможності реалізувати власне розуміння права в дійсності, що існує. Більш правильним є розуміння правового нігілізму М.Б. Смоленським, котрий розглядає його як прояв специфічного типу правосвідомості та правової культури, що базуються на іншому, атипічному сприйнятті аксіологічного й соціореґулятивного потенціалу права та сприяють іншому (також атипічному) відношенню до нього як до цінності. Виходячи з цього, витоки правового нігілізму слід шукати в соціокультурній розбіжності між вимогами, що висуваються правовою культурою, та архетиповими у своїй основі уявленнями про право. Ці розбіжності ведуть до заперечення цінностей, є живильним середовищем для виникнення правового нігілізму. Таким чином, правовий нігілізм неможна пояснювати лише юридичною неграмотністю, неґативним ставленням до права, іґноруванням законів, низьким рівнем правового виховання тощо. Це не просто деформований стан правосвідомості, зумовлений ставленням особи до правових цінностей і права. Правовий нігілізм – специфічний тип правової свідомості та правової поведінки. Він має двоякий характер. З одного боку, правовий нігілізм – це об’єктивне явище, оскільки воно намагається відображати реальну правову дійсність, з іншого – явище суб’єктивне, тому що це відображення правової дійсності має індивідуальний внутрішній характер.
Найбільш відкрито правовий нігілізм проявляється в перехідний період розвитку суспільства, коли руйнуються старі ідеали, а замість них пропонуються якісь суроґатні, коли виявляється недосконалість правового реґулювання, мають місце розбіжності між нормативно-правовими актами тощо. Ось чому в цей період особливого значення набувають питання вдосконалення юридичної практики, оскільки саме за її допомогою формується нормативно-правова база кардинальних перетворень, у яких сферах суспільного життя вони б не відбувалися. Їх вирішення – не тільки умова підвищення рівня правової свідомості населення країни, а й подолання правового нігілізму, який існує в українському суспільстві. (Див. докладніше: Общая теория государства и права. Академический курс в 3-х томах. – 2-е изд., перераб. и доп. / Отв. ред. проф. М.Н. Марченко. М.: ИКД "Зерцало-М", 2001. – Т. 3. – С. 327 – 349.)
Питання та завдання для самоконтролю 1. Що розуміється під правовим нігілізмом? 2. Назвіть дефініції правового нігілізму, що існують у сучасній українській юридичній науці.
§ 75. Правова культура: поняття та структура
Термін "культура" в перекладі з латинської означає турботу, спрямовану на облагородження й очищення життя людини чи суспільства. Наукове розуміння культури ґрунтується на різних підвалинах, згідно з якими вона трактується як сукупність матеріальних і духовних цінностей, творчий процес, специфічний спосіб людської діяльності тощо. З урахуванням цих підходів правова культура розглядається як система правових цінностей, що відповідають рівню, якого досягло суспільство, і відображають у правовій формі соціальні цінності людини та суспільства. Такий підхід дає можливість виділити правову культуру особи й правову культуру суспільства.
Правова культура особи – це знання й розумiння людиною права, а також вiдповiдні до цього її дії. Правова культура особи тiсно пов’язана з правосвiдомiстю, спирається на неї. Але вона значно ширша за правосвiдомiсть, тому що включає в себе не лише психологiчнi й iдеологiчнi її елементи, але також юридично значущу поведiнку. Правова культура особи означає правову освiченiсть людини, правову свiдомiсть, навички користування правом, уміння пiдпорядковувати свою поведiнку вимогам юридичних норм. Правова культура суспiльства – це рiвень правосвiдомостi та правової активностi суспiльства, ступiнь проґресивностi юридичних норм і юридичної дiяльностi. Структура правової культури суспiльства складається з таких елементiв: - рiвень правосвiдомостi та правової активностi суспiльства; - ступiнь проґресивностi юридичних норм (рiвень розвитку права, культура юридичних текстiв тощо); - ступiнь проґресивностi юридичної дiяльностi (культура правотворчої, правовиконавчої, правозастосовної та правоохоронної дiяльностi). Правова культура виконує цiлу низку рiзноманiтних функцiй, а саме: - функцiї, пов’язанi з взаємодiєю правової культури суспiльства з iншими соцiальними iнститутами, тобто функцiї правової культури щодо вироблення й установлення системи правових норм, цiнностей, стереотипiв поведiнки, щодо забезпечення нормативного реґулювання поведiнки громадян і реалiзацiї рiзних правових норм (нормативна, iнтеґративна, реґулятивна, суспiльно-перетворювальна, накопичення та збереження цiнностей); - функцiї, що забезпечують найефективнiшу взаємодiю правової культури суспiльства, соцiальної групи, трудового колективу та правової культури особи (соцiалiзацiї, виховання, iнформацiї); - функцiї, пов’язанi зi здiйсненням соцiально-психологiчного механiзму переведення правових вимог у реальну поведiнку особи, тобто функцiї, що забезпечують повноправне iснування правової культури особи в системi iнших її соцiальних ознак (пiзнавальна, цiннiсно-орiєнтуюча, перетворювальна). Серед усіх цих функцій насамперед треба виділити такі: - нормативну, що виявляється в оціночному ставленні особи до результатів своїх дій, передбачених нормами права зразків поведінки; - реґулятивну, що спрямована на забезпечення ефективного функціонування права; - соціалізації, яка сприяє формуванню ціннісно-правових якостей особи; - перетворювальну, метою якої є формування соціальної правової держави та забезпечення ґарантій її побудови. (Див. докладніше: Общая теория права и государства: Учебник / Под ред. В.В. Лазарева. – 4-е изд., перераб. и доп. – М.: Юристъ, 2007. – С. 279 – 281; Скакун О.Ф. Теорія держави і права (енциклопедичний курс): Підручник. – Х.: Еспада, 2006. – С. 684 – 700.) Питання та завдання для самоконтролю
1. Що розуміють під правовою культурою? 2. Розкрийте структуру та функції правової культури.
Словник юридичних термінів
Дата добавления: 2015-05-10; Просмотров: 472; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы! Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет |